2. За режимом використання:
конвертована валюта (повно або частково);
Конвертованість валюти – здатність валюти вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.
Повна конвертованість – вільний обмін національної валюти на іноземну для всіх категорій власників і по всіх операціях без обмежень.
Часткова конвертованість – означає, що на певні валютні операції та окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження (зовнішня та внутрішня конвертованість).
Зовнішня конвертованість – означає певну свободу обміну національної валюти на іноземну лише нерезидентам.
Внутрішня конвертованість – означає, що правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості.
Резиденти це:
а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;
в) фізична особа резидент фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
Нерезиденти – це:
а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;
в) фізичні особи, які не є резидентами України.
неконвертована – яка не обмінюється на іноземну валюту за ринковим курсом, має суттєві обмеження на ввезення та вивезення й на всі валютні операції.
3.За сферою та метою використання:
валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;
валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;
валютні угоди – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.
Валютні відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.
Об’єкти валютних відносин: національна (іноземна) валюта, платіжні документи та цінні папери, виражені у національній (іноземній) валюті.
Суб’єкти (учасники) валютних відносин: держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи.
2. Валютний курс і способи його визначення
Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
Валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни.
Функції валютного курсу:
подолання національних обмежень грошової одиниці;
локальна цінність грошової одиниці перетворюється на міжнародну;
виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;
сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.
Фактори, що впливають на валютний курс: зміна обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня і зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.
Види валютних курсів:
офіційний (фіксований) валютний курс – встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;
плаваючий (гнучкий ) валютний курс – формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;
змішаний – контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.
Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.
При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту.
Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. При цьому курс національної грошової одиниці може бути встановлений у формі:
прямого котирування (1, 10, 100 од. іноземної валюти = х од. національної валюти),
зворотного котирування (1, 10, 100 од. національної валюти = х од. іноземної валюти).
У більшості високорозвинутих країн світу використовується пряме котирування.
Для професійних учасників валютних ринків поняття «валютний курс» не існує. Воно розпадається на курс покупця і курс продавця.
курс покупця – це курс, по якому банк-резидент купує іноземну валюту за національну;
курс продавця – це курс, по якому він продає іноземну валюту за національну.
Наприклад, за прямого котирування
$1 = 8,02 грн.
Це означає, що комерційний банк України готовий купити $1 (базова валюта) у клієнта за 8,02 грн, а продати за 8,06 грн (валюта котирування). При прямому котируванні курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсом продавця і курсом покупця називається маржа (спред). Вона покриває витрати і формує прибуток банку за валютними операціями.
Розраховують також і відносну маржу:
,
де
,5
%
BAS — маржа (спред);
OR — курс продажу валюти (курс продавця);
BR — курс купівлі валюти (курс покупця).
Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати крос-курс, який використовується для обміну валют, коли дві валюти порівнюються з третьою, потім через неї – одна з одною.
Припустимо, 0,6790 фунта стерлінгів (GBP) = 1 дол. США (USD), 1,4940 швейцар. франка = 1 (USD). Тоді крос-курс фунта стерлінгів до швейцарського франка буде дорівнювати:
1 GBP = 1,4940 : 0,6790 = 2,200 SFR.
Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют щодо певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності (РРР).
На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.
Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.
Дисконтна, або облікова, політика – це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.
Дисконтна політика може проявлятися в таких методах валютного регулювання:
політика девальвації;
політика ревальвації.
Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку, стимулюванню експорту та негативного впливу на позиції імпортерів.
Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє стимулюванню розвитку імпорту, оскільки імпортери після реалізації своїх товарів чи послуг на ринку купують «дешеву» валюту, яка є результатом ревальвації національної грошової одиниці, і мають додаткову (фінансову) перевагу над іншими суб’єктами господарювання.
Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти