Образи Петра й Миколи
Образ Петра Петро — бурлака-сирота, заробітчанин. Відповідаючи на питання Миколи, він про себе «бурлака на світі; тиняюсь од села до села», «нема у мене ні родичів, ні знайомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти? ». Він « в дальніх сторонах трудився чотири годи», щоб заробити грошей і потім «багатому Терпи лові показатись годним його дочки». Петро з'являється у другій дії, проте з уст інших героїв глядач дізнається про його долю. Петро — працьовитий, як і Наталка, чесний, великодушний, має добре серце. Виборний каже, що Петро — «хлопець. .. славний, гарний, добрий, проворний і роботящий». Але він не має такої сили і рішучості, енергії та наполегливості, як у Наталки, і це дуже помітно у найкритичніші хвилини, коли вирішувалося питання про їх із Наталкою подальшу долю. Коли Петро дізнається, що Наталка подала рушники за нелюба, а він спізнився лише на один-єдиний день, він кориться долі і радить Наталці зробити те саме: «Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам». Наталка задля кохання ладна піти проти звичаїв і волі власної матері, але Петро їй радить скоритися долі: «Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!» Однак Петро — натура цільна, а його приреченість і покора долі є швидше християнським смиренням і схильністю до самопожертви. Про релігійність цього персонажа свідчить і його мова, у якій часто вживаються такі вислови, як: «нехай мене бог накаже», «дай боже», «благодареніє богу» і т. д. Ця релігійність Петра накладає відбиток на його характер і поведінку. Коли щастя повернулося до нього — мати благословила на шлюб з Наталкою, Петро і тут вбачає божу волю: «Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців». Образ Петра, як і образ Наталки, наділений ліризмом, що виявляється не лише в піснях, які співає Петро, але й в його мові, особливо, коли він освідчується Наталці в коханні. У змалюванні цього образу є дуже виразними риси сентименталізму. Образ Миколи Досить цікавим у п'єсі є образ Миколи. Як і Петро, Микола — сирота-бурлака, чесний, працьовитий, завжди бадьорий і дотепний. На противагу Петрові Микола — відчайдух, він ніколи не впадає у розпачі має твердішу вдачу. Він мріє податися на Тамань до чорноморців, бо любить козаків. До того ж він весельчак і співун. У п'єсі Микола виконує чотири гарні патріотичні пісні. Пісня «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві» свідчить про любов Миколи доісторичного минулого свого краю, про його захоплення хоробрістю й відвагою наших предків. Ті ж самі патріотичні мотиви лунають і у другій його пісні — «Ворскло — річка невеличка». Микола успішно виступає в ролі посередника між Петром та Наталкою. Своїм оптимізмом він намагається підбадьорити Наталку, коли вона подала рушники возному, розвіяти її тугу, сповнити надією на щасливе майбутнє з коханим: «Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде». Миколі властиві дотепність і яскравий народний гумор, що виявляється в його мові та поведінці. Кожний його вислів сповнений добірного народного сміху, який притаманний українському фольклору, зокрема пісням, прислів'ям, приказкам, анекдотам та іншим народнопоетичним жанрам. Образом Миколи Котляревський яскраво показав прекрасні душевні якості найбідніших верств народу — наймитів.
Образ Полтави
7. «Москаль-чарівник». Історія написання. Система образів..
«Москаль-чарівник» — п'єса, яка була написана видатним українським письменником Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році. Вперше видана в «Українському збірнику», 1841 року в Москві І. І. Срезневським.
Вперше п'єса поставлена на сцені Полтавського театру. Відомо, що у 1820-их «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» з величезним успіхом пройшли вСанкт-Петербурзі в Олександрівському театрі та в Малому театрі, що в Москві. [1]
1995 року на кіностудії ім. О. Довженка було знято фільм «Москаль-чарівник», де в головних ролях знялися Богдан Бенюк (Лихой) і Руслана Писанка(Тетяна).
За жанром це водевіль. Котляревський використав мандрівний сюжет про подружню невірність, але переосмислив його. Зберіг лише успішне сценічне, але не використав того, що було б негативним з моральної точки зору.
П'єса економна в плані театральної вистави: прості декорації, одна дія, чотири персонажі.
Лихой - солдат
Михайло Чупрун - простакуватий, довірливий чоловік
Тетяна - "зрадлива" дружина, розумна, хитра, красива, кропітка, але з характером
Финтик Каленик Кононович - залицяльник-невдаха
Финтик залицяється до Тетяни, але вона чітко дає зрозуміти, що її це не цікавить. В цей момент чоловік Тетяни повертається з відрядження. Вона каже Финтиккові ховатися на піч, сама йде зустрічати чоловіка. Несподівано приходить солдат, на підпитку. Він хитрощами починає кепкувати над господарями і обманює їх, ніби він здатен на чудеса.