Глава 2.3.

Момент набуття права власності та засоби його фіксації

Момент набуття права власності на майно є важливим для встановлення наявності в особи права зі всіма наслідками, які це становище тягне за собою. Здавалося б, що цьому питанню має бути приділено максимально уваги, оскільки від цього залежать і вчинення правочинів з майном, і відповідальність, і захист, та багато інших цивілістичних інституцій. Однак, на жаль, це не так. В ЦК міститься одна стаття (334), яка регулює момент набуття права власності і то лише за договором. Інші підстави і способи набуття права власності при цьому не враховуються, хоча самі по собі вони в ЦК врегульовуються. Прикладів цьому можна навести чимало. Так, відмова від права власності припиняє в особи це право, а в кого воно виникає та з якого моменту – в ЦК не визначено. Не визначено такі моменти й стосовно реквізиції, набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, при реорганізації юридичних осіб, винесенні рішення суду про визнання права власності. Спірно врегульовано моменти набуття права власності на новостворене майно, за набувальною давністю та за договором.

Досліджуючи момент набуття права власності, йтимемо від первісного до похідного правонабуття.

Момент набуття права власності при первісному правонабутті.

Набуття права власності на створюване майно. Розглянемо випадок, коли майно створюється однією особою на замовлення іншої, тобто не для себе. В цьому разі також має місце договір, але це буде договір підряду, а не договір про передання майна у власність. Із цього випливає, що ст. 334 ЦК поширюється тільки на похідне правонабуття права власності за договором¹.

За договором підряду створюється майно, якого раніше не існувало, а отже – не було і права власності на нього. Між тим поняття передання тут існує – створене майно передається підрядником замовникові. Чи можна тут одночасно говорити про передання права на річ? На нашу думку, ні, адже підрядник права власності на неї не мав.

Водночас це не заважає складанню акта приймання-передання (ст. 822 ЦК). Для виникнення права власності на побудоване нерухоме майно такого акта недостатньо, вимагається ще державна реєстрація прав. Вона відбувається на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в ст. 19 якого зазначається про надання для державної реєстрації акта приймання нерухомого майна до експлуатації.

Стосовно договору підряду звертають на себе увагу ще дві особливості набуття права власності. Перша пов’язана з ч. 6 ст. 853 ЦК, в якій встановлюється, що в разі, якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли мало відбутися її передання. Таким чином, незважаючи на відсутність факту передання речі, право на неї перейшло.

Друга особливість пов’язана з регулюванням права власності в ст. 876 ЦК, в якій встановлено, що власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачене договором. Унаслідок цього виходить, що передання майна також є зайвим для вирішення питання про набуття права власності, а якщо так, то що ж тоді фіксуватиме акт передання-прийняття, про який йшлося? Очевидно, він посвідчує лише факт виконання договору і фіксує передання майна у володіння, бо право і так було набуте замовником і без володіння цим майном.

Натомість, до 2005 р. діяла редакція цієї статті ЦК, в якій фіксувалося прямо протилежне: власником об’єкта будівництва до його здачі замовникові є підрядник. З одного боку, тоді існувала логіка в акті передання-прийняття, яким від власника-підрядника майно передавалося набувачеві-замовнику. З другого боку, підрядник з самого початку навряд чи міг визнаватися власником, оскільки він створював майно не для того, щоб стати його власником, а для іншої особи, для якої й здійснювалося будівництво. Отже, штучність конструкції права власності в нього була очевидною. З приводу цього можна навести приклад із судової практики, який доводить безглуздість такого підходу. За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ» (м. Харків), до фізичної особи – підприємця І. (м. Харків), у рішенні суду вказувалося, що умова договору про те, що власником об’єкта будівництва до його здачі замовникові є підрядник дослівно дублювала положення чинної на той час редакції ст. 876 ЦК України і тому належала до звичайних умов договору. Право власності позивача як підрядника за договором будівельного підряду на об’єкт будівництва має розглядатись як таке, що виникло безпосередньо на підставі закону (ч. 3 ст. 11 ЦК України), тобто приписів ст. 876 ЦК України у редакції, чинної на момент укладання сторонами договору будівельного підряду. Замовник – відповідач за позовом розрахунки своєчасно не здійснив, що визнав в судовому засіданні, а тому позбавився права вимагати передання йому побудованого підрядником багатоповерхового житлового будинку. Підрядник же є його власником, на підтвердження чого він одержав рішення суду (Рішення від 19.12.2006 р. господарського суду Харківської області).

Правовстановлювальні документи при інших видах первісного правонабуття.

Рішення суду має місце і встановлює право власності (як одне з складових юридичних складів) при набутті права власності:

• за набувальною давністю (ст. 344 ЦК);

• на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК);

- при викупі земельної ділянки в зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК) та на нерухоме майно в зв'язку з викупом земельної ділянки (ст. 351 ЦК) за наявністю спору;

• шляхом викупу пам'яток історії і культури, які неналежним чином утримуються власником (ст. 352 ЦК);

• шляхом конфіскації (ст. 354 ЦК), унаслідок чого виникає право державної власності на це майно.

Угода між власником земельної ділянки і відповідно органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування України) буде правовстановлювальним документом при набутті права власності на земельну ділянку та майно, що на ній розташоване, шляхом їх викупу у зв’язку з суспільною необхідністю в разі відсутності спору (ст. 350 ЦК).

Оформлення права власності на квартиру шляхом її приватизації відбувається на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»¹ шляхом складання свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення (п. 5 ст. 8).

Оформлення правовстановлювального документа на допоміжні приміщення (коридори, колясочні, горища, мансарди тощо) не потребується (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»²).

Оформлення права власності на квартиру в будинку житлово-будівельного кооперативу відбувається після повної оплати її вартості шляхом видачі свідоцтва в будь-який час за зверненням власника. Адже набуття права на квартиру не пов’язане з виданням правовстановлювального документа.