8 Правочини. Загальні положення про договір
Правочин
Найрозповсюдженішими юридичними фактами, що стають підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, є укладення суб'єктами різноманітних правочинів.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В юридичній літературі виділяють багато різних підстав класифікації правочинів, але ми зупинимося тільки на кількох із них. Отже, правочини:
1) залежно від кількості сторін, виявлення волі яких є необхідним для вчинення правочинів, вони бувають:
- односторонні. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, вчинення заповіту).
За загальним правилом такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Хоча односторонній правочин може створювати обов'язки і для інших осіб, проте тільки у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами;
- двосторонні. Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін (укладення договорів купівлі-продажу, доручення тощо);
- багатосторонні. При багатосторонньому правочині дії мають погодити більше двох сторін (наприклад, укладення кількома сторонами договору про спільну діяльність).
Дво- і багатосторонні правочини є договорами;
2) за характером правовідносин, що виникають на підставі правочинів, вони поділяються на:
- відплатні, коли наявне зустрічне майнове задоволення сторін правочину у вигляді грошей, майна, робіт, послуг (зокрема, договори найму (оренди), страхування);
- безвідплатні, якщо не передбачається зустрічного майнового задоволення (договори дарування, позички тощо);
3) залежно від моменту, з якого правочини вважаються вчиненими, тобто в сторін виникають відповідні права та обов'язки, вони є: - консенсуальними. Для вчинення цих правочинів достатньо, щоб сторони досягли згоди за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки);
-реальними. Вони вважаються вчиненими тільки тоді, коли відбудеться передача речі (договори зберігання, позики тощо).
Загальні положення про договір
Найбільш розповсюдженими правочинами у цивільному праві е договори.
Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Особи постійно укладають різноманітні договори, тому їх для зручності потрібно певним чином класифікувати, а саме:
1) залежно від розподілу прав та обов'язків між сторонами договори бувають:
- односторонні, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку стосовно першої сторони;
- двосторонні, коли правами та обов'язками наділені обидві сторони договору;
- багатосторонні, що укладаються більш як двома сторонами, які наділяються і правами, і обов'язками;
2) за характером правовідносин, що виникають на підставі договорів, вони поділяються, як і всі інші правочини, на:
- відплатні, коли наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору у вигляді грошей, майна, робіт, послуг (зокрема, договори купівлі-продажу, страхування);
- безвідплатні, якщо умовами договору не передбачається зустрічного майнового задоволення (договори дарування, позички тощо);
3) залежно від моменту, з якого договори вважаються укладеними, тобто в їх сторін виникають права та обов'язки, вони є:
- консенсуальними. Для укладення таких договорів достатньо, щоб сторони досягли згоди за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки);
-реальними. Вони вважаються укладеними тільки тоді, коли відбудеться передача речі (договори зберігання, позики тощо); 4) за спрямованістю договори поділяють на:
- договори про передачу майна у власність. Такими є договори: купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання (догляду);
- договори про передачу майна в тимчасове користування, зокрема договори найму (оренди), позички;
- договори про виконання робіт, якими є договори підряду;
- договори про надання послуг, зокрема договори: перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісії, управління майном;
- договори фінансової спрямованості (позики, кредиту, банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу);
- договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ліцензійний договір, договір комерційної концесії тощо);
- договори про спільну діяльність (наприклад, договір простого товариства).
Зміст договори становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до закону.
Усі умови, що складають зміст договору поділяють на істотні, звичайні і випадкові.
Для укладення будь-якого договору обов 'язковим є те, щоб сторони домовилися із приводу його істотних умов, якими б умови:
1) про предмет договору;
2) визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду;
3) щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Звичайні умови - це умови, які звичайно складають зміст договорів цього виду. Сторони можуть їх навіть не зазначати при укладенні договору, оскільки ці умови визначено в законі.
Оренда
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму (оренди ) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ). Предметом цього договору також можуть виступати майнові права.
За загальним правилом право передання майна в найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Проте наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (оренди).
Основними обов'язками наймодавця за договором найму (оренди) є такі:
1) передати наймачеві майно в користування негайно або в строк, встановлений договором найму (оренди);
2) передати наймачеві річ у комплекті і в стані, що відповідають умовам договору найму (оренди) та її призначенню;
3) повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається в найм (оренду).
Основними ж обов'язками наймача за цим договором е такі:
1) користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору найму (оренди);
2) вчасно сплачувати плату за користування майном;
3) усунути погіршення речі, які сталися з його вини. При цьому наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Законодавець виділяє кілька окремих видів договорів найму (оренди), які мають свої особливості:
1) договір прокату. За цим договором наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк.
Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Хоча такай предмет може використовуватися і для виробничих потреб, якщо це встановлено договором;
2) договір найму земельної ділянки, за яким наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Земельна ділянка може передаватися у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них;
3) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди. Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму;
4) договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. У договорі найму (оренди) транспортного засобу можна встановити, що цей засіб передається у найм з екіпажем, який його обслуговує;
5) договір лізингу, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго-одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом цього договору земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом;
6) договір найму (оренди) житла, за яким одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. При цьому помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.
Наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані.
Позика
За договором позики одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. Він зобов'язаний:
1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;
2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;
3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, у якому вона була на момент її передання.