Комунікативна філософія. Юрген Хабермас.

Комунікація – універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Справжня комунікація існує для всіх без винятку. Демократично організована спільнота мусить досягти єдності – консенсусу – через дискурс. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. Щоб бути універсальною – загальнозначущою – комунікація має бути також аргументованою, раціонально обґрунтованою, самосвідомою. Відтак, одне з головних завдань філософії – аналіз мовно-комунікативного спілкування, виявлення загальних норм, що складають підвалини комунікативних практик і виникають у мовленнєвих взаємодіях людей.

Спочатку суто теоретичне відкриття «комунікативного принципу апріорі» природно набуває у працях Хабермаса практичного, тобто мовою філософії, етичного та широкого соціального витлумачення. Відтак філософія комунікації, як пошук останніх підвалин міжлюдських взаємин, дає змогу зрозуміти справжній смисл таких фундаментальних понять, як «свобода», « відповідальність», «справедливість».

Розглянемо ключові поняття комунікативної філософії – «комунікативну дію» та « дискурс» в творі Ю.Хабермаса «Попередні зауваги до теорії комунікативної компетенції».

Перш чим перейти до дискурсу філософ точно намагається визначити поняття комунікації. Таким чином, ми вияснюємо що можемо розрізняти дві форми комунікації ( чи «мови»):

комунікативну дію (взаємодію);

дискурс.

В межах першої, некритично припускаються значення та сенси з метою обмину інформацією. В межах дискурсу стають темою проблематичні претензії на значення і жодного обміну інформацією не відбувається.

Комунікативна дія відбувається у живій та нормативно забезпеченій мовній грі, в ході якої висловлювання усіх категорій не лише утворюються за правилами але й є пов’язаними між собою за правилом доповнення та підстановки. Консенсус що супроводжує діяльність людей, стосується як запропонованого змісту висловлювань, так і думок, намірів. Мовна гра відбувається нормально, коли діючий та промовляючий суб’єкт будує свої висловлювання так, що він:

а) може інтенціонально повідомляти і відповідно розуміти прагматичний сенс міжособових відносин ( які можна вербалізувати в умовних актах);

б) може інтенціонально повідомляти і відповідно розуміти значення об’єктивованих у речення змістів висловлювань;

в) не ставить під сумнів претензії на значущість тих думок, що перебувають у процесі комунікації;

г) може визнавати претензії на значущість кожної норми дії, що виникає залежно від обставин.

Дискурсивне обґрунтування перетворює тлумачення на інтерпретацію, твердження на пропозицію, пояснення на теоретичне пояснення і виправдання на теоретичне виправдання. З цією метою ми мусимо перейти від мови, яка є комунікативною дією, до мови як дискурсу.

Дискурс наполягає на ймовірності претензій на значення, що мусить обернутися тим, що ми оголосимо застереження стосовно предметів комунікативної дії (речей і подій, осіб та висловлювань) і будемо дискутувати:

а) про стан справ, який може бути кращим або гіршим;

б) про рекомендації та застереження, які можуть бути як слушними та помилковими.

Два контрфактичних очікування:

а) ми чекаємо, що діючий суб’єкт інтенціонально дотримується усіх тих норм, якими він керується;

б) ми також очікуємо, що діючий суб’єкт керується лише тими нормами, які здаються йому справедливими.

Ми переконані, що кожна наділена здоровим глуздом людина може вийти з проблемних ситуацій за допомогою дискурсу.

Ми можемо абстрактно виокремити п’ять випадків дискурсу:

а) дискурс як засіб комунікативної дії (наприклад, розмова з метою інформації та навчання заздалегідь організований диспут);

б) комунікативна дія, яка лише позірно приймає форму дискурсу ( всі форми ідеологічного виправдання);

в) терапевтичний дискурс, де створення умов для дискурсу править за підґрунтя саморефлексії (психоаналітична розмова між лікарем та пацієнтом);

г) нормальний дискурс, який слугує обґрунтуванню проблематичних претензій на значення (наприклад, наукова дискусія);

д) нові форми дискурсу (навчання за допомогою дискурсу замість дискурсу як засобу для інформації та інструкцій, модель вільної семінарської дискусії.

Ю. Хабермас "Комуникативное действие и дискурс" - две формы повседневной комуникации.Мы можем различать, минимум, две формы комуникации (или "языка"): комуникативное действие, с одной стороны, и дискурс - с другой. В первом случае: некритично допускаются значения и смыслы с целью обмена информацией; в пределах дискурса становятся темой проблематические претензии на значения и никакого обмена информацией не происходит. В дискурсе мы обновляем соглашение, т.е. взаимопонимание. После этого можно преодолеть проблематичность претензии. Консенсус, который сопровождает деятельность людей, касается как предложенного содержания высказываний, так и мыслей, намерений; как интер-субъективно значимых взаимно ожидаемых поступков, которые сопровождают наши высказывания, так и норм.Языковая игра происходит нормально, когда действующий субъект и высказывающийся субъект строит свои высказывания так, что он:

а) может интенционально уведомлять и соответствен-но понимать прагматический смысл межличностных отношений (которые можно вербализовать в языковых актах);

б) может интенционально уведомлять и соответственно понимать значения, смысл объективированных в предлоржениях содержаний высказываний;

в) не ставит под сомнение претензии на значимость тех мыслей, которые находятся в процессе комуникации;

г) может сознавать претензии на значимость каждой нормы действия, которая возникает в зависимости от обстоятельств.

При нарушении консенсуса в сфере (а) или (б) - вопросы типа: Что вы имеете ввиду? Как я должен это понимать? Ответы - объяснения. При нарушении (г): Почему ты это сделал? Почему ты поступил иначе? Мы оправдываемся.

Дискурс служит обоснованием проблематичных претензий на значение мыслей и норм.

Дискурс настаивает на вероятности претензий на значения, что должно обернуться тем, что провозглашаем экзистенциальные предостережения относителоно предметов коммуникативного действия и будем дискутировать: а) про состояние дел, которое может быть лучшим или худшим; б) про рекомендации и предостережения, которые могут быть как правильными, так и ошибочными.

В общении мы имеем два контрфактических ожидания:

а) мы ожидаем, что действующий субъект интернационально придерживается всех тех норм, еоторыми он руководствуется;

б) мы также ожидаем, что действующий субъект руководствуется лишь теми нормами, которые кажутся ему справедливыми.

Смысл претензий на значения норм деятельности состоит в обещании того, что фактическая деятельность субъекта может происходить как ответственная деятельность разумного субъекта. Мы можем абстрактно выделить пять случаев дискурса:

а) дискурс как способ комуникативного действия (напр., разговор с целью получения информации и обучения или заведомо организованный диспут);

б) комуникативное действие, которое лишь внешне принимает форму дискурса ( все формы идеологического опрвдания);

в) терапевтический дискурс, где создание условий для дискурса служит как основа саморефлексии (психоаналитическая беседа между врачём и пациентом);

г) нормативный дискурс, который служит обоснованию проблематичных претензий на значения (напр., научная дискуссия);

д) новые формы дискурса (обучение с помощью дискурса вместо дискурса как средства для информации и инструкций, модель свободной семинарской дискуссии по Гумбольдту).