Органи місцевого самоврядування та виконавча влада

Характеризуючи систему органів виконавчої влади України, ми не можемо оминути місцевого самоврядування соціально-політичного явища, яке повністю ігнорувалося радянською системою управління за часів тоталітарного політичного режиму та командно-адміністративної системи. Хоча місцеве самоврядування не належить до системи державних органів влади, будучи самостійним соціально-політичним інститутом, воно у певних визначених законодавством межах здійснює функції органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Інститут делегування (передачі) повноважень почав застосовуватися у практиці державного управління ще до прийняття нового Основного Закону. Президент України Указом від ЗО грудня 1995 р. "Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад" делегував значний обсяг повноважень органів виконавчої влади, які були викладені у сорока двох позиціях цього Указу.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють з сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 35 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" сільські, селищні і міські ради, їх виконавчі органи та голови з питань здійснення ними наданих законом повноважень органів виконавчої влади підконтрольні місцевим державним адміністраціям.

З метою здійснення спільних програм органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації. Органи виконавчої влади повинні сприяти становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади.

У ході адміністративної реформи в Україні передбачається здійснити ряд заходів, спрямованих на якісне поліпшення організації системи місцевого самоврядування. Метою цього реформування є оптимізація структури управління на регіональному рівні, прийняття управлінських рішень, максимально наближених до реальних потреб населення, удосконалення механізму взаємодії між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Так у загальних рисах виглядає сьогодні система органів виконавчої влади в Україні. Можна зробити висновок, що в державі система виконавчої влади існує у завершеному вигляді. Створена її відповідна вертикаль від Президента і Кабінету Міністрів України до області й району, а через механізм делегування повноважень - до міста, селища і села, із широко розгалуженими структурними підрозділами, до відання яких віднесені питання галузевого чи функціонального управління на відповідних територіях. Підвищена персональна відповідальність голів обласних і районних, в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій - провідників єдиної державної політики в регіоні. Конституція України заклала юридичний фундамент держави, дала відповіді на найважливіші питання державного будівництва - форму правління, форму державного устрою, державно-правову модель. Але це не означає, що існуюча система державних органів, і виконавчої гілки зокрема, не потребує свого подальшого розвитку і вдосконалення. Вже ведеться відповідна робота з приведення у відповідність до конституційних норм усіх чинних законів і підзаконних нормативних актів. Саме з цією метою в Україні започатковано адміністративну реформу, ключові моменти якої розглядалися нами у попередньому розділі. Це тривалий процес, ускладнений багатьма об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Та безповоротність його очевидна, як закономірний демократичний вибір українського народу, здійснений в 1991 році.

До сказаного можна лише додати, що на сучасному етапі державного будівництва Україні вкрай необхідна чітка вертикаль виконавчої влади. Сильна система виконавчої влади та ефективна діяльність її органів, поряд з функціонуванням справді дієвого місцевого самоврядування, є необхідною передумовою трансформації українського суспільства у громадянське на засадах демократії, визнання верховенства права та прав і свобод людини, політичного плюралізму та соціальне орієнтованої ринкової економіки.