2.3. Провінційне регулювання

Хоча виробництво енергії, у тому числі електроенергії, значною мірою переведено на ринкові рейки і, як правило , державний виробник більше не є єдиним постачальником електроенергії в провінції, сфера транспортування природного газу та газопостачання зазвичай залишається монопольною і регулюється державними комісіями або управліннями енергетики. У сфері електроенергії більшість провінцій контролює транспортні та розподільчі компанії. Ставки за електроенергію нижче в тих провінціях (Манітоба, Британська Колумбія), де держава має значну встановлену потужність гідроелектростанцій і розподіляє електроенергію, а найвищі ставки встановлені в Атлантичних провінціях і Альберті, де електроенергія в більшості своїй виробляється теплоелектростанціями.

В силу своїх повноважень з розробки природних ресурсів , облаштування території та охорони довкілля провінції можуть також підтримувати або обмежувати енергетичний розвиток на своїй території, здаючи в оренду коронні землі або застосовуючи механізми стимулюючого оподаткування (feed - in tariff ) для прискорення розвитку в галузі відновлюваної енергії.

Разом з тим, провінції-виробники ввели систему зобов'язань та податків на видобуток нафти і природного газу. Вони також надають дозволи на видобуток і підтримують буріння у фінансовому відношенні.

3. Проблеми та перспективи розвитку енергетики

Зважаючи на наявність індустріалізованої економіки, а також суворих погодних умов Канада є одним з найбільших у світі споживачів електроенергії в розрахунку на душу населення. При цьому країна володіє ресурсами як для розвитку традиційних видів енергетики (вона володіє найбільшими у світі запасами нафти і природного газу в провінції Альберта і урану в провінції Саскачеван) , так і сфери відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), зважаючи на наявність великих річок і озер, сильних постійних вітрів в центральному та східному районах, а також найбільш високих морських припливів в провінції Нова Шотландія - затоці Фанді. В енергетичному господарстві Канади пріоритетним напрямком розвитку є сфера ВДЕ . З 2009 року , коли набув чинності закон про розвиток "зеленої" енергетики , тільки в провінції Онтаріо, що стала першою провінцією в Північноамериканському регіоні, яка ввела довгострокові гарантії на тарифи для виробників електроенергії з поновлюваних джерел , було видано близько 2 тис. дозволів на реалізацію відповідних проектів сумарною потужністю 4,6 ГВт. Як очікується, до 2015 р. нові потужності вітрових, сонячних і біогазових електростанцій в провінції складуть 11 ГВт.

Швидке зростання сфери ВДЕ викликане необхідністю , обумовленою тим , що до 2014 р. уряд Канади мав намір вивести з експлуатації вугільні електростанції, а до 2016 р. - чотири атомні реактори через закінчення терміну експлуатації цих генеруючих потужностей .

У середині березня 2012 року в національний закон про "зелену" енергетику провінції Онтаріо були внесені деякі зміни. У тому числі, було законодавчо закріплено істотне зниження діючих тарифів на підключення генеруючих об'єктів до загальних силових мереж . При цьому коефіцієнти до базового тарифу були диференційовані залежно від виду використовуваного джерела енергії і його потужності. У сонячній енергетиці в залежності від потужності устаткування зниження склало 9,6-31,5 % , в ​​вітрової - 15 %. Ще одна зміна торкнулася процедури видачі дозволів на ведення діяльності , в результаті якого термін між подачею заявки і початком виробництва електроенергії скоротиться на 25 %.

Незважаючи на це, програма має безліч супротивників, а, за прогнозами енергетичної компанії "Aegent Energy Advisor", до 2016 р. (незважаючи на обіцянки уряду) тарифи на електроенергію для споживачів зростуть на 36-58 % до рівня 2007 р.

За даними Міністерства енергетики Канади, приватні інвестиції в сферу ВДЕ , в якій з початку 2009 р. було створено 20 тис. нових робочих місць , склали в той же період 27 млрд. канадських доларів (близько 20,5 млрд. євро) , а інвестиції в сферу виробництва і розподілу електроенергії до 2030 р. можуть досягти 271 млрд. євро , з яких більше половини (250 млрд.) буде витрачено на будівництво нових електростанцій.

Реструктуризація енергетичної галузі Канади і зростання енерговиробництва привели до необхідності модернізації системи передачі і розподілу електроенергії. Однією з проблем є віддаленість місць виробництва електроенергії від її споживачів. Найбільший потенціал енергії води мається у північних районах провінції Онтаріо, в той час як основні споживачі електроенергії зосереджені в південній частині регіону, а електроенергія , отримана з використанням вітрових станцій, що базуються на узбережжі Атлантичного океану, буде передаватися не тільки в сусідні провінції , а й у США .

Наприклад , для розподілу і передачі вітрової енергії, виробленої в провінції Нова Шотландія і провінції Нью-Брансвік, необхідно інвестувати 2 млрд. канадських доларів.

За прогнозами експертів, загальний обсяг інвестицій в систему розподілу електроенергії в Канаді до 2030 р. може скласти близько 62 млрд. канадських доларів. З них 80 % будуть спрямовані на технічне обслуговування інфраструктури , а 20 % - на будівництво нової (їх розподіл за географічною ознакою в провінціях буде наступним : Квебек і Онтаріо - 20 млрд. канадських доларів, Альберта - 11 млрд.). Необхідний обсяг інвестицій в систему передачі електроенергії в Канаді оцінюється в 36 млрд. канадських доларів. При цьому, до 2020 р. в провінції Альберта, за планами уряду, капіталовкладення складуть 17 млрд. канадських доларів, провінції Онтаріо - 5 млрд. (до 2030 р.) , провінції Британської Колумбії - 4 млрд. ( до 2018 р.) , провінціях Манітоба і Квебек - по 3 млрд. ( до 2018 р.).

Оскільки управління енергетичною інфраструктурою в Канаді здійснюється місцевими органами влади , в країні відзначається нерівномірне розміщення ліній електропередач , які орієнтовані переважно з півночі на південь, в той час як східні і західні райони держави не мають достатніх потужностей силових мереж. З огляду на те, що всі провінції Канади (за винятком острова Принца Едуарда) виробляють електроенергію з надлишком (особливо провінція Квебек), країна входить до числа небагатьох держав, які експортують її . У найближчі роки, як очікується, експорт електроенергії до багатьох американських штатів, в тому числі Вашингтон, Мічиган, Міннесота і Нью-Йорк, зростатиме, тому енергетична інфраструктура повинна бути вдосконалена відповідно до вимог американських споживачів. В даний час між Канадою та США будуються три лінії електропередач, по яких транспортування буде здійснюватися в трьох базових напрямках: Альберта - Монтана , Квебек - Нова Англія , Монреаль - Нью -Йорк.

У деяких канадських провінціях почалося впровадження так званих розумних мереж (" Smart Grids "). До бурхливого розвитку сектора ВДЕ, що спостерігався в Канаді в останні роки, система національного енергопостачання була централізованою, тобто основний обсяг електроенергії проводився головним чином великими електростанціями і за допомогою електромереж постачався споживачам. Перевага подібної системи полягає в більш простій підтримці необхідного балансу між споживанням і виробництвом (його порушення веде, наприклад, до зміни частоти електричного струму , що складає в Канаді 50 Гц , а це, в свою чергу, - до негайного вжиття заходів, в тому числі регулювання потужності електростанції, спрямованої на вирівнювання частоти). У разі виникнення значних коливань частоти мережа стає нестабільною, тому мережевий оператор змушений відключати як споживачів, так і виробників електроенергії. Поряд з цим, централізовано керовані мережі перестають справлятися зі зростаючими навантаженнями і, крім того, в них з різних причин (нагрів проводів і т. п. ) втрачається до 40% переданої електроенергії. А враховуючи необхідність інтеграції в електромережі нових незалежних джерел енергії, яка викликана зростанням сфери ВДЕ, вимоги до електромереж в найближчі роки будуть рости. "Розумні" розподільні електричні мережі, експерименти із створенням яких почалися в Європі і США в 70 -х роках минулого століття, дозволяють створити рівновагу між численними виробниками та споживачами електроенергії і зробити можливою взаємодію всіх елементів для системної оптимізації, використовуючи при цьому можливості сучасних інформаційних технологій . Крім цього, "розумні" мережі, за оцінками експертів, дозволили б істотно зменшити емісійні викиди в атмосферу (до 2020 р. - більш ніж на 1 млрд. в СО2 еквіваленті).

У Канаді діють численні програми підтримки як з боку федеральних, так і з боку місцевих органів управління. Держава надала компанії "Clean Energy Fund" для реалізації проектів у сфері ВДЕ, підвищення енергоефективності та впровадження "розумних" мереж субсидії в 1 млрд. канадських доларів. Лібералізація цін на вуглеводні в 1985 р., визнання права власності на природні ресурси провінцій і підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю в 1989 р. сприяли створенню в Канаді сприятливих умов для розвитку енергетичного сектора. До того ж країна володіє значними запасами нафти і газу і є великим гравцем на відповідних сировинних ринках. Найбільші в світі родовища , на частку яких , за даними Геологічної служби Міністерства внутрішніх справ США , припадає до 13 % недоведених запасів нафти, 30 % - природного газу та 20 % зрідженого природного газу, є в морі Бофорта.

У травні 2012 р. уряд Канади оголосив про намір відновити видачу дозволів на здійснення пошуку та видобутку нафти в територіальних водах Арктики (на площі близько 1 млн. га), яка була призупинена у зв'язку з протестами громадськості. Незважаючи на те , що геологорозвідувальні роботи на шельфі в даний час знаходяться на початковому етапі розвитку, оскільки сучасні технології не завжди дозволяють проводити буріння на великих глибинах у складних кліматичних умовах, видобуток цих ресурсів у зв'язку з глобальним потеплінням стає все більш здійснюваним і вигідним . Істотний позитивний вплив на розвиток канадської нафтовидобувної промисловості надало рішення уряду США скоротити залежність від імпорту нафти з країн Близького і Середнього Сходу. За прогнозами асоціації "Canadian Association of Petroleum Producers" ("CAPP"), видобуток нафти в Канаді зросте з 2,8 млн. барелей за добу в 2012 р. до 4,7 млн. барелей за добу в 2035 р., а інвестиції в сектор в той же період складуть близько 2 трлн. канадських доларів. У 2012 р. , як очікується , вони збільшаться на 15 % до 64 млрд. канадських доларів (50 млрд. євро) до рівня 2011 р.

Оскільки нафтогазовидобувна промисловість є "локомотивом" зростання загальногосподарської кон'юнктури Канади, уряд країни надає підтримку підприємствам відповідних секторів , в тому числі за допомогою пошуку нових ринків збуту, найбільш перспективним з яких вважаються такі азіатські країни , як Китай, що є найбільшим енергетичним ринком у світі, Японія, уряд якої планує відмовитися від використання АЕС , замінивши їх на ТЕС, а також Республіка Корея. Європейський ринок також має привабливість для Канади. У той час, як в регіоні вже працює призначений для європейського експорту трубопровід між Едмонтоном (провінція Альберта ) , Монреалем (провінція Квебек ) і Портлендом (шт. Мен), проект нафтопроводу з Едмонтона в Китимат (провінція Британська Колумбія ), націлений на азіатський ринок, ще не тільки не був реалізований, але ще навіть не отримав необхідні урядові дозволи .

Одним з найбільш гострих питань є транспортування нафти споживачам, в першу чергу нафтопереробним заводам, розташованим в Мексиканській затоці. Проект будівництва нафтопроводу "Keystone XL", за яким передбачалося поставляти нафту з Канади на нафтопереробні заводи в Х'юстон і Порт- Артур в Техасі , був заблокований Конгресом США. Трубопровід, довжина якого повинна була скласти 2735 км, планували прокласти по території шести американських штатів , в тому числі Монтани , Південної Дакоти, Небраски , Канзасу, Оклахоми і Техасу, а інвестиції в нього оцінюються в 7 млрд. канадських доларів. Канада зі свого боку сподівається на перегляд рішення.

В даний час надзвичайно актуальна тема виходу північноамериканського скрапленого природного газу (СПГ) на світовий ринок. США анонсували 7 експортних СПГ-проектів, а Канада - 3 . Черговий практичний крок для цього був зроблено 2 лютого 2012 р., коли Національна енергетична рада Канади ("NEB") схвалила заявку "BC LNG Export Cooperative LLC" ("BC LNG" ), спільного підприємства компаній "LNG Partners LLC" (50 %) , яка базується в Х'юстоні (штат Техас), і "Haisla Nation Douglas Channel LNG Limited Partnership" (50 %) , на здійснення експортних операцій. Першим СПГ -проектом Канади , який отримав схвалення "NEB" в жовтні 2011 р., було будівництво плавучого СПГ- терміналу в районі Китімат (пров. Британська Колумбія ). СПГ- завод, який планується створити поблизу нового нафтового терміналу "Northern Gateway", буде розташований на плавучій платформі. Перша стадія реалізації проекту , згідно з планами , має завершитися в 2013 р., друга - в 2015 р., після чого через нього буде транспортуватися близько 40 млн. куб. м СПГ на добу.

У червні 2012 р. компанія " Trans Canada Corp ." отримала дозвіл на будівництво газопроводу протяжністю 700 км, що зв'язує провінцію Британська Колумбія і термінал в Китімат. Проте в даний час початок реалізації проекту, інвестиції в який оцінюються в 4 млрд. канадських доларів, відкладається у зв'язку з протестами громадськості.

У провінції Альберта також знаходяться найбільші в світі запаси важкої нафти, яка в умовах нестабільності цін на нафтовому ринку може стати конкурентоспроможною альтернативою.

У зв'язку з частими "стрибками" нафтових цін з 2006 р. спостерігається швидке зростання інвестицій в розробку національних покладів бітумінозних сланців. Оскільки відповідні техпроцеси сполучені зі значним рівнем емісійних викидів, канадські компанії в боротьбі за європейський ринок змушені вживати різні заходи щодо зниження антропогенного навантаження на довкілля, у тому числі підвищувати якість видобувного обладнання (у 2009 р. Євросоюз опублікував директиву щодо якості бензину і дизельних палив , згідно з якою до 2020 емісійні викиди при виробництві палива повинні бути знижені на 6 % до рівня 2009 р.).