- •Індивідуальне науково-дослідне завдання
- •Страхування рент та страхування капіталів
- •Страхування відповідальності перевізника небезпечних вантажів.
- •Дискусійні питання сутності та функції перестрахування.
- •Зміст принципів розміщення коштів страхових резервів.
- •Механізм формування технічних резервів.
- •Критерії доцільності страхування ризиків.
- •Класифікаційні ознаки поділу страхових компаній.
- •Роль держави в регулюванні страхової діяльності.
- •Реклама та її значення у формуванні попиту на страхову послугу.
- •Порівняльний аналіз класифікації страхування в Україні та країнах єс.
Порівняльний аналіз класифікації страхування в Україні та країнах єс.
Страховий ринок у будь-якій країні, у тому числі й в Україні, розвивається в рамках, встановлених державою. Не є таємницею, що страхування в нашій державі поки що не користується належним авторитетом і попитом. Причин тому багато. Це й історичні традиції, і рівень економічного розвитку країни, життя населення, підготовки менеджерів, економічної освіти населення в цілому, і репутація вітчизняних страховиків тощо. Але не меншу роль тут відіграє сама держава [43, с. 35].
На сьогодні в Україні реалізація державної політики щодо розвитку страхового ринку та його державно-правове регулювання здійснюються через відповідну систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Разом з тим, розвиток страхування неможливий без інституту державного нагляду. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників
Сьогодні на страховому ринку України свої послуги надають близько 400 страхових компаній в різних куточках нашої країни, з них 50 – здійснюють страхування життя, всі інші – займаються іншими видами страхування. Проте, в перспективі подальшого розвитку дана галузь потребує змін та вдосконалення державної політики в галузі страхування. А саме:
- подальшого розвитку законодавчої та нормативної бази;
- створення об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
- подальшої інтеграції України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;
- створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;
- залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
- створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
- посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Слід зазначити, що попри всі зусилля держави, галузь страхування потребує надзвичайної уваги з боку контрольно-наглядових органів.
Цілеспрямована хода України до Європейського Союзу неможлива без удосконалення та розвитку страхового ринку. Разом з тим, посилення державного нагляду за розвитком та діяльністю зазначеної галузі, вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність до європейських норм, надасть можливість молодому вітчизняному страховому ринку вийти на європейський рівень.
Страхова діяльність являє собою діяльність професійних учасників страхового ринку, що пов’язана із здійсненням страхування.
Керівником і координатором страхової діяльності в усіх країнах Європейського Союзу є Європейський комітет зі страхування. У ньому представлені всі національні союзи та асоціації страховиків.
Слід підкреслити, що відповідно до національних законодавств країн Європейського Союзу всі його учасники можуть бути об’єднані в 2 групи:
- перша – де адміністративні органи не мають контрольних повноважень щодо умов укладання договорів страхування. Хоча, після одержання скарги страхувальника орган нагляду може зажадати усунення будь-якого правопорушення;
- друга – де адміністративні органи мають контрольні повноваження щодо умов укладання договорів страхування шляхом попереднього затвердження генеральних умов поліса або шляхом передачі їх на розгляд наглядової служби.
Основними принципами формування страхового ринку в країнах ЄС є:
- вільне розповсюдження страхового продукту в рамках співтовариства для будь-якого його члена без обов’язкового відкриття філій;
- вільне створення філій всередині країн-членів співтовариства для будь-якого його члена;
- чесна конкуренція на добросовісних і рівних умовах.
Протягом 15 років в ЄС розроблялися єдині норми, які мали однаковий зміст, значення і застосування на території країн-учасниць. У 1973 році зі страхування іншого, ніж страхування життя, була прийнята Директива ЄС, а в 1979 році – Директива ЄС зі страхування життя. Вони вперше заклали основи єдиного страхового простору в Європі. Вказані Директиви вважаються Директивами першого покоління і передбачають:
- формування єдиного понятійного інструментарію;
- поділ страхових товариств на товариства, що здійснюють страхування життя, і товариства, які проводять страхування інше, ніж страхування життя;
- єдину класифікацію видів страхової діяльності;
- єдині правила щодо порядку створення страхових організацій, формування страхових резервів.
Директиви другого покоління в галузі страхування прийняті відповідно у 1988 році (зі страхування іншого, ніж страхування життя), і в 1990 році – зі страхування життя. В них зазначалися єдині принципи оцінки фінансового стану страхових організацій шляхом введення єдиної одиниці розрахунку (екю), встановлювали правила щодо дії угоди страхування.
Директиви третього покоління, прийняті в 1992 році, завершили процес створення основ правового регулювання єдиного страхового простору, передбачивши вільне надання страхових послуг страховиками.
Нині основною директивою є директива 73/239/ЕЕС, 76/267/ЕЕС, яка належить до особистого і неособистого страхування. Всі інші директиви базуються на ній. Ця директива встановлює групи правил, які рекомендуються всім країнам-учасницям ЄС:
- єдині правила з фінансових гарантій;
- єдине групування класів страхування;
- єдині правила ліцензування, зокрема ліцензії видаються для страховиків країн-членів ЄС відповідно до прийнятої класифікації видів страхування;
- правила, що визначають відповідальність національних органів нагляду за регулюванням страхової діяльності. Ці правила передбачають поділ відповідальності між двома групами країн – країн, де випускається страховий продукт, і країн, де просувається страховий продукт. Для країн, на території яких знаходиться головна страхова організація, передбачена відповідальність органів нагляду за платоспроможність головної компанії по всій її діяльності. Для країн, які здійснюють просування страхових послуг, передбачена відповідальність органів нагляду за регулювання технічних резервів і активів.
Другою директивою ЄС передбачено введення вільного просування страхових продуктів на території інших країн-членів ЄС. До прийняття такої директиви існували певні обмеження щодо вільного просування страхових продуктів, зокрема певні обмеження існували для просування страхових продуктів, пов’язаних із невеликим ризиком.
Третьою директивою ЄС передбачені такі правила:
- правило про передачу, розповсюдження страхового портфеля та окремих страхових ризиків;
- правило єдиної ліцензії: ліцензія, видана одною з країн членів ЄС, чинна для всіх країн ЄС;
- правило, згідно з яким органи нагляду мають право вимагати відповідну інформацію від страховика тільки у випадку наявних порушень;
- правило дотримання принципу високої якості пропонованих страхових послуг;
- правило щодо координації технічних резервів;
- правило про якість і зміст інформації, яка надається страхувальнику з особистого страхування.
Існує спеціальна директива з кредитного страхування і страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту.
Особлива увага у директивах ЄС приділяється організації страхового нагляду. Встановленими вимогами до національних органів нагляду за страховою діяльністю є:
- здійснення нагляду за фінансовою діяльністю страхових компаній, у першу чергу нагляд за платоспроможністю і розміщенням активів страхових організацій;
- розробка надійних адміністративних процедур контролю діяльності страховиків, а також механізмів внутрішнього контролю, які відповідають типу страхової компанії.
Центральним питанням органу страхового нагляду є аналіз платоспроможності, який включає в себе оцінку ризиків, пов’язаних із активами; аналіз співвідношення активів із прийнятими зобов’язаннями; аналіз ефективності і прибутковості.
Важливим на страховому ринку ЄС є введення правил єдиної ліцензії:
- використання єдиних організаційно-правових форм для створення страхових компаній;
- обмеження на вид діяльності;
- обов’язковість надання схеми страхових операцій;
- обов’язковість наявності гарантійного фонду;
- наявність кваліфікованого і чесного управління страховою компанією;
- добропорядність і чесність власників і членів компанії[161, с. 81].
Отже, страховий ринок країн Європейського Союзу регулюється спеціальними документами – директивами, в яких зазначаються правила здійснення страхової діяльності, організація страхового нагляду і основні принципи.
