Види спостережень

Психологи відповідно до різних критеріїв визнача­ють види спостережень. Якщо спостереження прово­дять за групою, залежно від мети виокремлюють два види спостережень:

1) включене спостереження (спостерігач бере участь у сприйнятій і реєстрованій ним діяльності, а досліджу­вані вважають його рівноправним учасником події);

2) невключене (стороннє) спостереження (подія від­бувається без особистої участі спостерігача).

Природність умов досліджуваної діяльності може порушити те, що люди зрозуміють, що стали об'єктом дослідження, їх поведінка стане вимушеною, може навіть різко змінитися. З етичних чи інших міркувань не завжди можливе непомітне вивчення психічних осо­бливостей людей.

За характером взаємодії з об'єктом спостережень розрізняють:

1) приховане спостереження (досліджувані не зна­ють, що за ними спостерігають, психолога сприймають як звичайного учасника подій, його поведінка є очіку­ваною, не викликає підозр або він спостерігає за ними опосередковано, ззовні);

2) відкрите спостереження (досліджувані, будучи інформованими про проведення спостереження, звика­ють до присутності психолога і починають поводитися більш природно, якщо він не провокує уваги до себе).

Залежно від об'єкта спостережень визначають:

1) зовнішнє спостереження (спостереження за пове­дінкою інших людей);

2) інтроспекцію (самоспостереження). За часом дослідження виокремлюють:

1) одноразове спостереження (дослідник проводить його тільки один раз);

2) періодичне спостереження (здійснюване упро­довж визначених проміжків часу);

3) лонгітюдне спостереження (характеризується аначною тривалістю в часі).

За характером сприйняття спостереження розріз­няють:

1) суцільне спостереження (спостерігач однаково досліджує всі доступні йому об'єкти);

2) вибіркове спостереження (вивчає лише визначені параметри або поведінкові реакції: частоту проявів агресії, час взаємодії матері і дитини впродовж дня, осо­бливості мовних контактів дітей і педагогів тощо).

За характером реєстрації даних спостережень їх класифікують на:

1) констатувальне спостереження (завдання дослід­ника полягає у фіксуванні наявності і характеристиці значущих форм поведінки, зборі фактів);

2) оцінювальне спостереження (факти необхідно порівнювати, послуговуючись шкалою рейтингу).

За ступенем стандартизованості процедур спосте­реження поділяють на:

1) вільне (пошукове) спостереження (пов'язане із певною метою, воно не має обмежень у виборі того, на що звертати увагу, що фіксувати тощо; при цьому за потреби допускають зміну предмета дослідження і пра­вил). Застосовують його на ранніх стадіях;

2) структуроване (стандартизоване) спостереження (події, які відбуваються, фіксують відповідно до розро­бленої програми; при цьому чітко визначено правила спостереження, зміст дослідницьких дій, способи реє­страції та аналізу даних). Виокремлюють його, якщо дослідник має відрізнити відомі й очікувані характери­стики реальності, а не шукати нові. За таких умов зву­жується мета спостереження, але поліпшується порів-нюваність отриманих результатів.

Дослідник має змогу обирати певний вид спостережен­ня, керуючись науковою доцільністю, метою дослідження тощо. Найефективніше застосовувати спостереження в комплексі з іншими інструментами наукового пошуку.

Послідовність здійснення наукового спостереження

Для отримання повної і достовірної інформації на осно­ві спостереження слід дотримуватись послідовності у його проведенні. Етапи здійснення наукового спостереження є:

— визначення мети спостереження (для чого спосте­рігати);

- обрання об'єкта досліджень (який індивід чи група підлягає вивченню);

— уточнення предмета дослідження (що саме в поведін­ці розкриває зміст досліджуваних психічних феноменів);

— планування ситуації спостереження (у яких випадках чи за яких умов предмет дослідження ви­являється найчіткіше);

- обрання способу спостереження, що найменше впливає на об'єкт і найкраще забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

- встановлення тривалості загального часу дослі­джень і часу спостережень (скільки спостерігати);

— визначення способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як робити записи);

- прогнозування ймовірних помилок спостережен­ня і пошук шляхів запобігання їм;

— здійснення попереднього (пробного) спостережен­ня для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недопрацювань;

- корегування програми спостереження;

— здійснення спостереження;

- оброблення та інтерпретація отриманої інформації. Отриманий у процесі спостережень матеріал обов'яз­ково реєструють. Ефективне спостереження неможливе без виокремлення зі спостережуваних подій певних оди­ниць активності об'єкта, тобто позначення того, що, коли і в який спосіб він робить. Одиниці активності виражають за допомогою звичайних слів або наукової термінології і реєструють у протоколі спостережень. Процедура реєстрації результатів має відбуватися з до­триманням таких правил:

1. Використання однакових (знакових) систем. Із цією метою заздалегідь, під час підготовки бланків спо­стереження, описують характерні для певної сфери види поведінки. Відтак фіксують форму і частоту їх прояву. Кожну ознаку формулюють однозначно, наприклад: «ознаки інтересу студентів до змісту навчального занят­тя»; «ознаки відсутності в них інтересу до досліджувано­го матеріалу». Слова типу «уважний», «зацікавлений», «тямущий» звужують конкретизацію значення, а такі характеристики, як «жвава жестикуляція», «жування олівця» тощо, можуть свідчити як про інтерес, так і про його відсутність. Запропонована система ознак не є.вичер-пною. У процесі спостереження може проявитися нова істотна характеристика, тому сукупність ознак за потреби доповнюють після початку спостереження.

2. Застосування системи категорій, у якій вміщено вичерпний опис усіх видів можливої поведінки. Допов- нювати її у процесі спостережень не можна. Сукупність категорій складають на науковій основі, намагаючись урахувати всі теоретично можливі прояви досліджува­ного процесу. Таким прикладом є система категорій, сформульована американським психіатром і соціаль­ним психологом Робертом Бейлзом (1916—2004) для стандартизованої процедури спостереження за взаємо­дією членів малої групи під час спільного розв'язання завдань.

Шляхом вільного спостереження за роботою груп Р. Бейлз виявив більше 80 ознак міжособистісного спіл­кування, систематизував їх у 12 категорій, а катего­рії — у 4 класи (у кожному класі по 3 категорії): А — клас позитивних емоцій; В — клас розв'язання пробле­ми; С — клас постановки проблеми; В — клас негатив­них емоцій. Латинськими літерами на рисунку позначено зв'язки між категоріями: а — проблеми орієнтації; Ь — проблеми оцінювання; с — проблеми контролю; д, — проблеми прийняття рішення; е — проблеми подо­лання напруженості; / — проблеми інтеграції. Виокре­млення цих зв'язків основано на концепції стадій групо­вої роботи при розв'язанні задач. Працюючи із системою категорій Р. Бейлза, спостерігач може зафіксувати не змістовий, а формальний аспект загальногрупової дис­кусії. Із цією метою він, вивчивши перелік категорій, зіставляє їх із репліками учасників спілкування. Спо­стерігач зазначає: хто говорить (джерело повідомлення), до кого звертається (адресат), до якої категорії (номер). Аналіз записів за номером категорії дає змогу з'ясува­ти тип висловлювання, його емоційне забарвлення, ста­дію розв'язання проблеми. Частота мовних актів також відображає особливості процесу дискусії, зокрема у від­соткових співвідношеннях різних видів актів на різних стадіях обговорення.

У системі категорій Р. Бейлза визначають істотні недоліки (формальність аналізу, довільність виокре­млення кількості і змісту категорії тощо), однак нею широко послуговуються під час спостереження за дис­кусіями на задану тему.

3. Використання шкали рейтингу. Це дає змогу досліднику зосередитися на кіль­кісній чи якісній мірі присутності, вираженості ознаки. Роботу здійснюють за заздалегідь підготовленою поряд­ковою шкалою, яка, наприклад, засвідчує інтерес учня у процесі занять. Вона має такий вигляд:

Зовсім не виявляє інтересу

Виявляє незначний інтерес

Виявляє середній інтерес

Виявляє значний інтерес

Виявляє надзвичайний інтерес

Специфіка шкали рейтингу полягає в тому, що її заповнюють на останній стадії спостереження або після його закінчення. З усіх способів реєстрації даних цей спосіб найсуб'єктивніший, оскільки дослідник діє як експерт, що порівнює поведінкові ознаки з відомими тільки йому зразками. Тому шкалу рейтингу застосову­ють не автономно, а лише разом з іншими способами реєстрації. Після цього розпочинають процедури інтер­претації результатів спостереження.

При використанні методу спостереження дослідни­ки можуть припускатися таких типових помилок:

а) неусвідомлене ігнорування того, що може супере­чити гіпотезі;

б) нерозрізнення головного і другорядного, випадко­вого і закономірного у процесі спостережень;

в) передчасність узагальнень і висновків;

г) оцінювання одного психічного феномену на під­ставі ознаки поведінки, що належить іншому (так роблять висновки про інтелект за швидкістю мовлення);

ґ) зосередження спостерігачем своєї уваги на проти­лежних йому рисах або формах поведінки;

д) визначальний вплив на підсумки спостереження першого враження про людину або групу;

е) неврахування можливих мотивів дій, самопочут­тя, що спостерігаються, значущих змін умов ситуації.

Об'єктивності та ефективності методу спостережен­ня сприяє дотримання таких правил:

- урахування лише фактів, фіксування конкретних дій та недопускання поверхової інтерпретації складних процесів;

- застосування колективного вивчення об'єкта до­слідниками, які не залежать один від одного;

- використання технічних засобів фіксації та обро­блення даних;

— детальне розроблення програм спостережень;

- багаторазові повторні спостереження тих самих об'єктів;

- систематичні спостереження факту в різноманіт­них ситуаціях, що уможливлює відмежування випад­кових збігів від стійких закономірних зв'язків;

- уникнення передчасних висновків, висування і перевірка альтернативних поглядів на те, що насправді відображає досліджуваний факт;

- спостереження часткових умов виникнення спо­стережуваного факту у взаємозв'язку із загальними, розгляд фактів у контексті загальної ситуації;

- неупередженість;

- урахування при оцінюванні всіх незалежних думок.

Метод спостереження є трудомістким і складним, отже, спостерігач повинен мати спеціальну підготовку і досвід. До нього вдаються, коли необхідно мінімально втручатися у природну поведінку, стосунки людей, щоб отримати максимально повну інформацію про досліджу­ваний об'єкт. Формалізованість спостереження підвищує його об'єктивність і достовірність отриманої інформації.