5. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Право на свободу та особисту недоторканність є одним з основоположних прав людини, яке гарантується Конституцією України (ст. 29) та такими міжнародними актами.

Стаття 12 КПК України визначає, що:

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

3. Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування мас бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

5. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом¹.

Отже, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність - це правове положення, згідно з яким під час кримінальною провадження ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом².

6. Недоторканність житла чи іншого володіння особи.

Згідно статті 13 КПК, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією зі складових особистої недоторканності та тісно пов'язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України³.

Виходячи з того, що наведені права доповнюють одне одного, законодавче положення щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи означає не лише заборону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все, що в ньому відбувається. Недоторканними є також особисті речі, документи, кореспонденція, інші особисті папери та майно, що зберігаються у житлі чи іншому володінні особи.

Положення, що розкривають зміст засади: кожному учаснику кримінального провадження гарантується недоторканність житла та іншого його володіння; ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді; не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку; незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою, тягнуть кримінальну відповідальність, передбачену ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК¹.

Отже, недоторканність житла чи іншого володіння особи - це правове положення, згідно з яким не допускається проникнення до житла чи до іншою володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду².