1. Лінгвістичний аспект вживання коми при дієприкметникових зворотах

1.1. Дієприкметник – центр дієприкметникового звороту

Дієприкметник об'єднує структурно неоднорідну і семантично багату групу слів. Мотивованість дієсловом, а отже, його семантика, з одного боку, структурні особливості й парадигматика прикметника, з другого, зумовлюють двоплановість його ознак як лексичної і граматичної одиниці та широту функціонування – атрибутивного, предикативного, субстантивного, а також різноманітність його синтаксичних зв'язків.

Як окремий клас слів, об'єднаних семантичними й граматичними особливостями, дієприкметники передають поняття певних в об'єктивній дійсності ознак, проте не статичних, що характерне для прикметника, а динамічних або з елементами чи наслідком динаміки.

Маючи унікальну серед інших класів особливість – поєднання ознак зовсім різних частин мови – дієслова й прикметника (динаміки і статики), дієприкметник може позначати, крім загального поняття, що його несе корінь (тема), відомості, які конкретизують ознаку, показують, чи предмет сам виконує дію, чи перебуває під впливом дії іншого предмета, окреслюють час і межі протікання дії, вияв стану. Така багатоплановість інформації та широта обсягу змісту досягаються завдяки морфологічній структурі дієприкметника, його формі, кожна складова частина якої має своє семантичне та граматичне наповнення.

Д і є п р и к м е т н и к – це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.

Дієприкметники поєднують у собі ознаки дієслів і прикметників. До прикметникових ознак дієприкметників належать:

• відмінювання за родами, числами, відмінками;

• закінчення такі, як у прикметників;

• відмінювання дієприкметників як прикметників твердої групи;

• синтаксичні функції такі, як і прикметників – роль узгодженого означення, іменної частини присудка.

До дієслівних ознак дієприкметника належать:

• названа дія: вишитий – вишити, намальована – намалювати;

• дієслівний вид (доконаний або недоконаний): загублена доля (від загубити – доконаний вид), згасаючий день (від згасати – недоконаний вид);

• активність (від неперехідних дієслів) і пасивність (від перехідних дієслів): лежачий камінь (лежати – неперехідне дієслово), спиляне дерево (спиляти – перехідне дієслово).

Активні дієприкметники називають ознаку особи чи предмета, зумовлену його ж дією: У зів’ялих листочках хто може вгадати красу всю зеленого гаю.

Активні дієприкметники бувають доконаного і недоконаного виду. Активні дієприкметники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу (3-ої особи множини) за допомогою суфіксів -уч-, (-юч-) для І дієвідміни і -ач-, (-яч-) для ІІ дієвідміни: ідуть – ідучий, ревуть – ревучий, бажають – бажаючий, стоять – стоячий, лежать – лежачий, терплять – терплячий. Активні дієприкметники доконаного виду творяться від основи інфінітива додаванням суфікса -л-: замерзнути – замерзлий, достигнути – достиглий.

Пасивні дієприкметники називають ознаку особи чи предмета, зумовлену дією іншої особи чи предмета: Не цвіти ж, мій цвіте новий, нерозвитий цвіте, зов'янь тихо, поки твоє серце не розбите. Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфікса -н- (якщо основа закінчується на -а-): надумати – надуманий, зрубати – зрубаний. В інших випадках (основа на приголосний ти -и-, -і-(-ї-)) утворюються пасивні дієприкметники за допомогою суфіксів -ен-(-єн-): привезти – привезений. Від односкладових дієслівних основ пасивні дієприкметники утворюються здебільшого з суфіксом -т-: бити – битий, мити – митий, дути – дутий, жати – жатий. Пасивні дієприкметники теперішнього часу в українській мові вживаються дуже рідко (любимий, проходимий).

Для сучасної української літературної мови характерними і перевалюючими кількісно є дієприкметникові звороти з пасивними дієприкметниками на -ний (-ений), -тий. У складі дієприкметникових зворотів активні дієприкметники функціонують зовсім рідко.

Аналізуючи синтаксичні зв'язки дієприкметників, слід виходити з того, що у значному своєму масиві, мотивуючись дієсловами, які не мають достатньої інформативної наповненості, дієприкметники потребують семантичного доповнення, тобто пояснювальних слів, що утворюють з ними різні за структурою словосполучення. Функціонування у складі словосполучень, в яких дієприкметник виступає організуючим компонентом, становить характерну рису дієприкметників і відзначається великою активністю. Це дає підставу розглядати паралельно й одиничні дієприкметники й дієприкметникові словосполучення, оскільки останні виступають як синтаксична одиниця у тій самій функції, що й дієприкметник – організуючий член словосполучення.

Уточнюючи термінологію, зауважимо, що дієприкметниковими словосполученнями називаються будь-які словосполучення, в яких дієприкметник виступає центром конструкції, пов'язує інші слова в структурну одиницю. Такі словосполучення у навчальній та науковій літературі зазвичай називають дієприкметниковими зворотами. Але оскільки за назвою “дієприкметниковий зворот” закріпилося поняття відокремленого чи невідокремленого означення, відчувається потреба у назві всіх видів дієприкметникових конструкцій. Напр.: під назву “дієприкметниковий зворот” не можна включати: сполуки-дієприкметники, що субстантивуються з залежними словами (зниклий безвісти, бажаючі вступити); дієприкметник із залежними словами в складних присудках (був наділений почуттям гумору). Подібні конструкції мають назву “дієприкметникове словосполучення” і не розглядаються у цій роботі.