4. Відповідальність Європейського Союзу.

Європейський Союз є юридичною особою та здатний нести юридичну відповідальність. Стаття 340 Договору про діяльність ЄС розрізняє договірну та позадоговірну відповідальність ЄС.

Договірна відповідальність може мати місце за наявності контракту між ЄС та індивідом. Частина 1 ст. 340 Договору про діяльність ЄС встановлює правило, згідно з яким умови дого­вірної відповідальності ЄС визначаються національним правом, або відповідним контрактом. Такі спори підсудні відповідним національним судам. Юрисдикція ЄСП, не поширюється на договірні справи (якщо тільки не діє як міжнародний арбіт­ражний орган відповідно до ст. 272 Договору про діяльність ЄС). Стороною у справі в національному суді в таких випадках є ЄС.

Відповідно до ч. 2 ст. 340 Договору позадоговірна відпові­дальність ЄС полягає в тому, що ЄС зобов'язується, згідно із загальними принципами права, які поділяються державами-членами, відшкодувати збитки, заподіяні вчинками інститутів ЄС або їх службовими особами у зв'язку з виконанням їх служ­бових обов'язків. У таких випадках юрисдикцію щодо таких справ буде мати ЄСП. Немає жодних обмежень щодо кола осіб, які можуть бути позивачами за ч. 2 ст. 340 Договору про діяльність ЄС. Проте існує позовна давність — часове обме­ження, що становить 5 років від події, що є підставою для відповідальності.

Елементи позадоговірної відповідальності ЄС:

1) наявність неправомірних дій чи бездіяльності інституту або службовця ЄС;

2) наявність шкоди (збитків) у позивача;

3) причинно-наслідковий зв'язок між діями інститутів (служ­бовців) ЄС та збитками, яких зазнав індивід.

При цьому неправомірні дії інститутів або службовців ЄС можуть бути різного характеру,наприклад: дії чи бездіяльність адміністрації (зокрема, надання неправдивої інформації); необе­режні дії службовців при виконанні своїх обов'язків; прий­няття незаконного акта, що має негативні юридичні наслідки, або безпідставне неприйняття обов'язкового акта, коли існує такий обов'язок.

Критерії відповідальності ЄС за порушення, пов'язані з законо­давчими актами, які стосуються економічної політики: 1) за­конодавчий акт має стосуватися питань економічної політики; 2) повинно бути наявним порушення норми, що захищає права індивіда (наприклад, порушення принципів пропорційності, рівності, легітимних очікувань); 3) порушення повинно бути "достатньо серйозним" (наприклад, коли відповідний інститут ЄС демонстративно та серйозно вийшов за межі своїх повно­важень).

При розгляді таких справ звичайно беруться до уваги пове­дінка відповідача та правові наслідки вчиненого порушення. При цьому збитки мають бути безпосереднім наслідком непра­вомірних дій.

5. Судовий перегляд актів інститутів Європейського Союзу.

Норми, які стосуються судового перегляду актів ЄС, є важли­вим процесуальним інститутом права ЄС та суттєвою гарантією захисту індивідами своїх прав від зловживань з боку інсти­тутів ЄС. Найголовніші види судового перегляду передбачено ст. 263 та ст. 265 Договору про діяльність ЄС. За зразок системи судового перегляду було взято відповідні положення французь­кого адміністративного права. Відповідно до ст. 263 Договору про діяльність ЄС ЄСП може перевіряти діяльність інститутів ЄС з метою визначення дійсності їх актів. Причому у разі задоволення вимог позивача ЄСП своїм рішенням позбавляє відповідний акт юридичної сили та може вимагати від органу, який його видав, відшкодувати всі можливі збитки, завдані позивачеві прийняттям неправомірного акта. За ст. 265 Договору про діяльність ЄС (яка доповнює ст. 263) ЄСП може розглянути бездіяльність інститутів ЄС, коли на них покладено обов'язок вчиняти дії.

Елементи судового перегляду актів інститутів ЄС за ст. 263 Договору про діяльність ЄС

Належність акта до типу, що може бути переглянутим ЄСП. До такого типу належать регламенти, директиви та рішення. Рекомендації та висновки виключено з кола актів, що розгля­даються ЄСП. Проте кожного разу, розглядаючи певний акт на його відповідність вимогам установчих договорів ЄС, ЄСП має аналізувати не лише форму акта, але також його сутність, а відтак, можливі ситуації, коли рекомендацію чи висновок буде перекваліфіковано на прихований регламент, директиву чи рішення та подано на судовий перегляд.

Статус позивача. Позивачі можуть бути привілейовані (держави-члени ЄС, Рада Міністрів, Комісія та Європейський Парламент) або непривілейовані (індивіди, за певних обставин). Індивід може оскаржити:,

а) рішення, адресоване до нього;

б) рішення у формі регламенту;

в) рішення, адресоване до іншої особи, якщо воно безпосе­редньо та персонально стосується позивача.

У цьому разі випадки "б" та "в" зажди викликають найбільші труднощі. Якщо акт має форму регламенту, потрібно довести, що за суттю він еквівалентний рішенню. Також необхідно до­вести, що позивач безпосередньо та персонально заінтересований. Найчастіше у практиці ЄСП було задоволено скарги, що стосу­валися конкурентного права³.

Підстави оскарження акта інституту ЄС: а) перевищення повноважень органом чи інститутом ЄС під час прийняття акта; б) порушення істотної процесуальної норми права ЄС; в) акт інституту ЄС порушує норми установчих договорів ЄС або будь-яку іншу норму права ЄС; г) зловживання повноважен­нями з боку інституту ЄС. Ці підстави не є взаємовиключними, тобто оскарження може бути здійснено одночасно за кількома підставами.

Додержання процесуальних строків. За ст. 263 Договору про діяльність ЄС позивач повинен подати скаргу протягом 2 місяців від дати: а) публікації акта ЄС (у випадку регламенту); б) пові­домлення про захід (акт) позивача (у випадку рішень); в) дня, коли позивач дізнався про акт (захід) (за браком повідомлення). Після закінчення цих строків скаргу не може бути подано. За наявністю поважних причин можливе продовження зазначених строків.

Судовий перегляд у випадку бездіяльності інститутів ЄС за ст. 265 Договору про діяльність ЄС

Стаття 265 Договору про діяльність ЄС своєрідно доповнює ст. 263 Договору про діяльність ЄС, надаючи індивідам можли­вість ініціювати процедуру судового перегляду у разі бездіяль­ності інститутів ЄС. При цьому бездіяльність має порушувати установчі договори ЄС, коли Договором встановлено обов'язок держави діяти.

Позивачі можуть бути привілейовані (держави-члени ЄС, Рада Міністрів, Європейська Комісія та Європейський Пар­ламент) та непривілейовані (індивіди). Але залишається нечітко визначеним, чи буде прийнято скаргу у випадку акта, якщо оскаржуваний акт адресовано до третьої особи.

Перед поданням скарги за ст. 265 Договору про діяльність ЄС треба звернутися до інституту ЄС з вимогою здійснити дію. За такою вимогою інститут ЄС протягом 2 місяців, повинен вчинити дію або визначитися своєю позицією. Якщо цього не зроблено, позивач може подати скаргу до ЄСП протягом наступ­них 2 місяців.

Судовий перегляд за ст. 277 Договору про діяльність ЄС (непрямий перегляд)

Відповідно до положення ст. 277 Договору про діяльність ЄС можна оскаржити законність загального акта ЄС, на якому ґрунтується оскаржуваний акт чи бездіяльність інституту ЄС (за ст.ст. 263, 265 Договору про діяльність ЄС). Оскарження за ст. 277 Договору про діяльність ЄС не має часових обмежень, тобто, незважаючи на закінчення строку за ст. 263 (3) Договору про діяльність ЄС, будь-яка сторона (позивач чи відповідач) може посилатися на підстави, визначені у ст. 263 (2) Договору про діяльність ЄС.

ЄСП не може самостійно ініціювати процедуру перегляду за ст. 277 Договору про діяльність ЄС, але лише у зв'язку з уже розпочатою справою за ст. 263 або ст. 265 Договору про діяльність ЄС.

8