Форми конкуренції

Досконало (чиста) конкуренція – суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність всіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових).

Риси досконалої конкуренції:

• на ринку діє велика кількість незалежних товаровиробників;

• обсяг виробництва кожної окремої фірми незначний і на ціну продукції не впливає;

• покупці добре інформовані про ціни і якість товару;

• продавці не вступають у змову з приводу цін;

• фірми мають вільний вхід-вихід на ринок та з ринку;

• виробники зацікавлені в підвищенні якості своєї продукції та зниженні цін.

Становлення ринкової економіки зумовлюється появою вільної конкуренції, як досконалої, так і не досконалої.

Недосконала конкуренція – ринок, де не виконуються умови вільної конкуренції, де між собою конкурують монополія і підприємства середнього і дрібного бізнесу.

Риси недосконалої конкуренції:

• середні і дрібні фірми не можуть впливати на умови реалізації товару і вести конкурентну боротьбу;

• вхід на ринок обмежений.

Конкуренцію поділяють на сумлінну і несумлінну (нечесну).

Сумлінна конкуренція – така, що діє на основі методів:

• підвищення якості продукції;

• зниження цін;

• реклама (правдива);

• розвиток до – і після реалізаційного обслуговування;

• створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР та інше.

Сумлінна конкуренція поділяється на цінову та нецінову.

Цінова конкуренція – головним методом боротьби з конкурентами є ціна; скорочення витрат виробництва дозволяє зменшити ціну.

Нецінова конкуренція – спрямована не на зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які здатні поліпшити реалізацію продукції (поліпшення якості продукції, використання реклами, привабливі умови продажу).

Несумлінна (нечесна) конкуренція – допускає обман споживачів, партнерів, державних органів.

Методи нечесної конкуренції:

• дезінформація споживачів;

• використання чужого товарного знака;

• розповсюдження неправдивих свідчень про товари своїх конкурентів;

• вплив на постачальників ресурсів і банки;

• “переманювання” провідних спеціалістів;

• промислове шпигунство.

Також розрізняють конкуренцію – внутрішньогалузеву, міжгалузеву, міжнародну.

Внутрішньогалузева конкуренція – між товаровиробниками однієї галузі народного господарства.

Міжгалузева конкуренція – між товаровиробниками, що діють в різних галузях народного господарства.

Міжнародна конкуренція – діє на світовому ринку і поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. На світовому ринку домінують компанії найпривітніших країн.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

6. Трьохфакторна теорія вартості Ж.Б.Сея.

Ж.Б.Сей (1767-1832), досліджував споживну вартість товару і дійшов висновку, що рівноправними факторами створення вартості є праця, земля, капітал.

Інші класики дотримувалися одно факторної теорії вартості, вважаючи, що вартість створює тільки праця.

Трьохфакторна теорія вартості була “підхоплена” представниками англо-американської школи, наприклад, Дж.Б.Кларком (1847-1938).

7. Закон граничної корисності.

Закон граничної корисності є наслідком маржинальної революції, тобто переходу від концепції класичної школи до неокласичної (марженалізму).

К.Менгер (1840-1921) стверджував, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця з загального запасу благ.

Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об’єктивний фактор) та інтенсивності споживання індивіду (суб’єктивний фактор).

Споживання кожної додаткової одиниці блага має все меншу і меншу цінність.

Ця суб’єктивна теорія лежить в основі закону попиту.

8. Закон попиту і пропозицій.

Всі члени суспільства умовно поділяються на виробників і споживачів. На ринку вони виступають то як продавці, то як покупці. Продавці формують пропозицію, а споживачі (покупці) – попит.

Всі члени суспільства – суб’єкти попиту-пропозиції.

Вивченню попиту-пропозиції та механізму їх взаємодії в марксистській політекономії приділялось недостатньо уваги.

Це питання вперше почав досліджувати А.Маршалл, а продовжили К.Макконнелл, С.Брю, та інші.

Попит і пропозиція безпосередньо пов’язані з ціною – їх співвідношення її формують.

Закон попиту і пропозиції – це економічний закон, що регулює величину ціни залежно від співвідношення попиту і пропозиції.

Так, якщо сума грошей, що доставили на ринок покупці для купівлі товару, поділити на товарну масу (кількість товару), доставлену на ринок, то одержимо ринкову ціну даного товару:

Ринкова ціна =

Розглянемо більш детально закони попиту і пропозиції, які змушують ціни коливатись навколо вартості товару.

1. Економічний зміст закону попиту.

Попит – та кількість товару, яку можуть і хочуть купити.

Попит – платоспроможна потреба.

Попит – черга покупців за конкретним товаром.

Об’єктивні фактори, що впливають на попит.

1. Економічні:

• рівень розвитку виробництва;

• рівень оптових та роздрібних ринкових цін;

• рівень цін споріднених товарів і товарів замінників;

• принципи розподілу доходів населенню.

2. Соціальні:

• розвиток культури, духовних цінностей;

• соціальна структура суспільства;

• освіта населення;

• поширений спосіб життя.

3. Демографічні:

• кількість населення;

• розміри середньої сім’ї;

• статево віковий склад населення;

• співвідношення міського і сільського населення.

Суб’єктивні фактори, що впливають на попит.

1. Психолого-традиційні:

• уподобання і смаки;

• поведінка продавця;

• традиції та принципи виховання;

• релігійний вплив;

2. Естетичні:

• мода;

• зовнішній вигляд, реклама;

• форми продажу.

3. Природно-кліматичні:

• кількість опадів і середня температура;

• рельєф;

• флора і фауна.