1.2.Формування парламентів.

У конституційному праві вихідним моментом при характеристиці парламентів майже завжди виступає порядок їх формування.

Найпоширенішим способом є, як відомо, вибори. Народ, який оголошується в конституціях єдиним джерелом державної влади, висловлює свою політичну волю шляхом виборів. Завдяки цьому акту він безпосередньо перетворює свою волю у владну політичну структуру – парламент. А тому демократичний лад будь-якої держави схиляється до виборів на засадах загального виборчого права. ⁸ Як правило однопалатні парламенти обирає населення. А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни.⁹

Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники (наприклад, в Бразилії у кожного сенатора є два заступники).¹⁰

Депутати нижньої палати і однопалатного парламенту обираються як правило строком на 4-5 років (у США палата представників обирається на 2 роки, палата депутатів Мексики – на 3 роки, Національні збори Франції – на 5 років, Палата Представників в Японії – на 4 роки) безпосередньо громадянами або шляхом багатоступеневих виборів (Китай).

• Частина членів парламенту можуть обиратися непрямими виборами (Бутан, Свазіленд).

• В деяких країнах резервуються місця для представників певних релігій, національностей, а також для жінок. Ці місця заміщаються шляхом непрямих виборів (для жінок – в Бангладеш, для послідовників індуських релігій – в Пакистані, для ассирійців – в Ірані).

• В Єгипті, наприклад, половина місць резервується для депутатів – робітників і селян, які обираються громадянами разом з іншими групами населення.

• Президент Єгипту може призначати в парламент не більше десяти осіб, які мають особливі заслуги перед державою.¹¹

Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою.

• Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін.

• Шляхом непрямих виборів формується Сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів.

• В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина – представницькими органами автономій.

• Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина – провінційними радами.

• В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом.

• В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель.

• В федеративних державах верхня палата або формується на паритетних засадах, тобто від певних регіонів обирається, делегується, призначається однакове число сенаторів, або представництво залежить від кількості населення в суб’єктах федерації (в Німеччині 3-6 членів верхньої палати, в Індії 1-36 від штату). В унітарних державах число сенаторів також залежить від чисельності населення у певному регіоні (в Польщі – 2-3 сенатори від воєводства, у Франції, Італії 1-7 сенаторів).¹²

Термін повноважень палат може збігатися (Італія, Іспанія, Польща), але як правило термін повноважень вищої палати є більшим. Так, Сенат Франції обирається на 9 років, Палата Радників Японії – на 6 років.

Нижня палата і однопалатний парламент переобираються повністю.

До верхньої палати часто застосовується принцип ротації, сенатори обираються на більш довгий термін і палата обновлюється частинами (в США на 6 років з обновленням на одну третю кожні 2 роки, у Франції з обновленням на одну третю кожні 3 роки, в Японії на половину кожні 3 роки). Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання членів верхньої та нижньої палат парламенту. Так, депутатами до нижньої палати парламенту Італії може бути обраний громадянин після досягнення 25 років, а до верхньої палати – після досягнення 40 років. У США відповідно – 25 та 30 років, у Франції – 23 та 35 років.

Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. В Італії: палата депутатів – 650 осіб, а сенаторів – 315; Сейм Польщі – 460 депутатів, Сенат – 100 сенаторів; Конституції Греції та Іспанії встановлюють верхню та нижню межі кількісного складу парламенту, так, кількість членів палати депутатів Греції не може бути меншою від 200 і більшою від 300 чоловік, Конгрес Іспанії нараховує мінімум – 300 і максимум – 400 депутатів, у Китаї верхня межа депутатів Всекитайських зборів народних представників не повинна перевищувати 3 тис. чоловік.¹³