Розділ 3. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах

3.1. Правовий статус депутата.

Правовий статус депутата визначається конституціями, конституційними й органічними законами, регламентами палат і правових звичаїв. Тому правовий статус депутата – це цілий комплекс його прав і обов'язків. Між закордонними депутатами й виборцями немає відносин прямого представництва, оскільки прийнято вважати (цю теорію підтримують абсолютно всі західні вчені й політики), що депутат представляє не окрему групу виборців, а весь народ, усі нації. Відповідно до цього депутат володіє "вільним мандатом", тобто, виступаючи від свого імені, він повинен виражати інтереси всіх громадян. Він повинен бути вільний від "групових" інтересів і піклуватися про благо націй. Так, у ст. 67 Конституції Італії зазначено: "Кожен член парламенту представляє всю нації і виконує свої функції без обов'язкового мандата".²⁵ Стаття 38 Основного закону ФРН: "Депутати німецького бундестагу є представниками всього народу, не зв'язані наказами й дорученнями і підлеглі лише своїй совісті". Аналогічні положення є й в інших західних конституціях.²⁶

Отже, депутати – професійні парламентарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважливішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата.

У теорії та практиці конституціоналізму визнають два різновиди мандата члена парламенту – імперативний і вільний. Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру. Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру. На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку. Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів:

1) обов’язковість наказів виборців для депутата;

2) обов’язкова звітність депутата;

3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.²⁷ В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат. Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів. Депутати мають низку спеціальних прав, які дають можливість краще здійснювати свої функції і забезпечують свободу їхньої діяльності. Наприклад, депутати мають право на одержання спеціальної винагороди (жалування, заробітної плати). Сума цієї винагороди визначається законами, які приймає парламент. Крім жалування депутат одержує певні суми на утримання помічників. Так, звичайний конгресмен США може мати двох помічників: одного в столиці, другого у виборчому окрузі. Якщо він очолює який-небудь важливий комітет, то може мати штат до 18 осіб. Крім грошей на утримання помічників, депутатові в певних країнах (особливо високорозвинених) виділяються гроші на представницькі витрати, на наймання офісу й квартири для проживання. Службового житлового приміщення депутатам за кордоном не надається. У ряді країн заробітна плата депутатів звільняється від податків цілком або частково. У деяких країнах депутати після того, як вони не менше двох разів обирались як депутати, із досягненням пенсійного віку одержують право на підвищену пенсію, що дорівнює пенсії високооплачуваного державного службовця. Крім спеціальних прав, депутат має певні обов'язки. Депутат насамперед зобов'язаний і має право брати участь у засіданні парламенту (у своїй палаті або на загальних засіданнях). У певних країнах існує сувора парламентська дисципліна (ФРН), і за неявку депутата на засідання палати до нього застосовуються заходи впливу, такі, наприклад, як позбавлення половини заробітної плати, попередження тощо. У деяких країнах немає суворої парламентської дисципліни, наприклад, у Конгресі США депутати присутні на засіданнях тільки для розгляду особливо важливих питань або на голосуваннях.²⁸ Депутат має право вступати в дебати й суперечки, висловлювати свою думку з того або іншого, питання. У ряді країн депутати мають право вносити законопроекти або поправки до законопроектів. У різних країнах у депутатів є різні можливості в цій сфері. У деяких країнах депутат може реально внести на розгляд палати законопроект, в інших – депутат може внести проект закону, тільки об'єднавшись з іншими депутатами, тобто або виступаючи від імені фракції, або зібравши 15 або 20 однодумців з різних фракцій. Право вносити поправки до законопроектів, як правило, надається й окремим депутатам. Потім проводиться голосування "за" або "проти" поправок і виправлень, і право внести їх не означає, що вони будуть прийняті. Важливим правом є право депутата робити усні або письмові запити, звернені до виконавчої влади. Депутат може бути членом постійних і тимчасових комісій, очолювати ці комісії, брати участь у діяльності комісій, здійснювати контроль за діяльністю виконавчої влади, впливати на законодавчий процес. Депутат, відповідно до законодавства деяких країн, може бути членом одночасно декількох комітетів або комісій. Обмеження в цьому плані лише такі, що депутат, входячи до 2–3 комісій, може очолювати лише одну з них, а до інших комісій він буде входити на правах рядового члена. У деяких випадках депутат, будучи членом декількох комісій, скрізь має право вирішального голосу, а в деяких регламентах передбачено, що депутат, входячи до однієї комісії (основної для нього), лише там має вирішальний голос, а в інших – дорадчий.²⁹ Важливим елементом депутатського статусу або правового становища депутата є два основних поняття: депутатський імунітет і депутатський індемнітет. Депутатський імунітет поширюється на сферу кримінального й адміністративного законодавства. Депутатський імунітет (депутатська недоторканність) означає, що за законодавством не допускається судове або інше юридичне переслідування (арешт, штраф тощо) депутата без згоди палати або спеціального органу, створюваного палатою. Виняток, як правило, робиться, якщо депутат вчинив злочин і був схоплений на місці його вчинення.

Головне у цьому особливому захисті депутата – убезпечення депутата від можливих зазіхань з боку державних органів, якщо діяльність депутата буде ними сприйнята несхвально. Слід зазначити, що така невідповідальність депутата не має абсолютного значення. Так, за Конституцією США конгресмени й сенатори не можуть притягатися до відповідальності лише за висловлювання в палатах. У ФРН не дозволяється притягати депутата до відповідальності за голосування або висловлену в бундестазі думку. У Конституції Японії (ст. 51) сказано, що члени парламенту не несуть відповідальності за стінами парламенту лише у зв'язку зі своїми словами, висловлюваннями й голосуванням у палаті. Іншими словами, фактично за межами парламенту в цих країнах вони мало відрізняються від звичайних людей. Але все-таки найчастіше мається на увазі, що депутат не може бути арештований, затриманий не тільки в стінах парламенту, а й поза ними. У більшості країн світу є спеціальні правила й застереження про недоторканність членів парламенту. Термін дії депутатської недоторканності різний. У деяких країнах вона діє лише під час сесії. У деяких країнах депутат "вилучається" а юрисдикції взагалі на весь термін дії його депутатського мандата. В інших країнах (Великобританія), крім строку сесії, депутат має додатковий імунітет на період 40 днів до початку сесії й 40 днів після її закінчення. У Норвегії, крім часу сесії, недоторканність поширюється також на час поїздки в парламент і назад. Питання, чи дозволити поліції або слідчим органам притягати депутата до відповідальності, у різних країнах вирішують різні органи. У деяких випадках це питання може бути поставлене на голосування всієї палати. У деяких країнах існують спеціальні депутатські комісії. Найчастіше вони називаються комісіями з депутатської етики. До складу цієї комісії звичайно входять найавторитетніші депутати з великим стажем роботи. Якщо ця комісія дає дозвіл на притягнення депутата до відповідальності, з нього знімається імунітет.³⁰

Термін "індемнітет" має два значення (у різних джерелах він висвітлюється по-різному, а іноді наводяться обидва значення). Під депутатським індемнітетом розуміється невідповідальність депутата після закінчення строку його депутатського мандата, тобто після строку його повноважень. У цьому випадку – це закріплена в законі гарантія того, що депутат, після того як він виконав свій обов'язок і займається іншими справами, не будучи депутатом, не може бути притягнутий до відповідальності за те, як він виступав і голосував у парламенті. Це гарантія вільного волевиявлення депутата. Природно, може виникнути питання, хто і як може притягти депутата за його промови й голосування? Справді, у демократичних країнах не може йтися про притягнення депутата за виступи, але не у всіх країнах є така повна демократія, і в деяких випадках (у разі зміни форми політичного режиму, зміни влади) депутатів притягають саме за депутатську діяльність. Таке явище, як індемнітет покликане уберегти депутата від переслідувань після того, як закінчилася його депутатська недоторканність.³¹ Друге значення поняття "індемнітет" – досить своєрідне. Індемнітетом у ряді країн називають депутатську заробітну плату або винагороду за діяльність. Слід сказати, що в більшості західних країн ця винагорода досить висока. У деяких країнах вона прирівнюється до заробітку міністра або становить 70–80 % заробітної плати міністра. У Франції, наприклад, є звичай, що члени партій частину своєї зарплати віддають у фонд партії, оскільки прийнято вважати, що такий високий заробіток не ЛИЧИТЬ народному обранцеві. Тим самим він, так би мовити, відшкодовує витрати партії, яка підтримувала його під час передвиборної кампанії. [31;c.468]

3.2. Порядок припинення депутатських повноважень.

Депутатські повноваження припиняються зазвичай після закінчення строку, на який його обрали, або після закінчення строку скликання парламенту. Якщо, наприклад, парламент засідав чотири роки, а депутат був дообраний в останній рік його діяльності, то строк роботи такого депутата триватиме тільки один рік. Якщо парламент достроково розпускається, то припиняються повноваження всіх членів парламенту.³² Підставою для припинення повноважень члена парламенту може бути позбавлення мандата в результаті визнання виборів недійсними. Таке визнання може бути у випадку виявлення порушення правил голосування, виявлення виборчого шахрайства та інших відхилень від законів або прямого порушення закону. Припинення депутатських повноважень можливе за спеціальним рішенням парламенту. У деяких випадках за вчинення певних правопорушень депутат може бути позбавлений не тільки свого імунітету, а й взагалі депутатського мандата. У деяких випадках депутат може сам заявити про складання своїх повноважень, відмовитися від мандата і піти у відставку. Наприклад, у Франції, якщо депутат призначається на посаду міністра, то він зобов'язаний піти у відставку з посади депутата. У більшості європейських країн діє принцип несумісності виконання депутатських повноважень і права обіймати посаду на державній службі. Є інші варіанти припинення депутатських повноважень. Наприклад, у ФРН законодавство надає право Конституційному суду позбавити мандатів тих депутатів, які є членами забороненої (неконституційної) партії.³³ Щодо тих палат, у яких проводиться ротація, тобто які обновляються частково, строк повноважень депутата не пов'язаний зі строком повноважень органу. Скажімо, сенатори США обираються на 6 років, і такі вибори проходять кожні 2 роки. Кожні 2 роки обирається одна третина сенаторів, тобто Сенат діє постійно, а сенатори обираються на 6 років. Так само сенатори Франції обираються на 9 років. Після закінчення цього строку їхні повноваження закінчуються.³⁴

Висновки

В даній роботі я розглянула одну із основних структур законодавчої влади – парламент. А також основним завданням було дослідити певні особливості парламентарів. Мені вдалося розкрити ці поняття, їхні види, вивчила порядок формування парламенту, його внутрішню структуру та організацію. Роблячи загальнi пiдсумки дослiджуваної теми, можемо констатувати, що її вивчення було досить цікавим завданням та достатньо складним. Можна зазначити, що загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (Парламент – Великобританія, Італія, Франція, Японія, Індія, Бельгія та ін., Конгрес – в США та країнах Латинської Америки, Риксдаг – в Швеції, Кнесет – в Ізраїлі, національні збори, народні збори, меджліс, і т.д.), але за ним закріпилася узагальнена назва - парламент.

Термін «парламент» походить віл англійського «parliament», який, у свою чергу, походить від французького «parler» - говорити. Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо).

Найголовнішим завданням даної курсової роботи було докладно дослідити поняття «депутати» в зарубіжних країнах.

Депутати – професійні парламентарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважливішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата. Слід зауважити, що діяльність депутатів парламенту мають свої особливості. У кожній країні є свій порядок формування, певні терміни їх роботи. Але ж все таки, правовий статус депутата визначається конституціями, конституційними й органічними законами, регламентами палат і правових звичаїв. Тому правовий статус депутата – це цілий комплекс його прав і обов'язків. Між закордонними депутатами й виборцями немає відносин прямого представництва, оскільки прийнято вважати (цю теорію підтримують абсолютно всі західні вчені й політики), що депутат представляє не окрему групу виборців, а весь народ, усі нації. Відповідно до цього депутат володіє "вільним мандатом", тобто, виступаючи від свого імені, він повинен виражати інтереси всіх громадян. Він повинен бути вільний від "групових" інтересів і піклуватися про благо націй.

У теорії та практиці конституціоналізму визнають два різновиди мандата члена парламенту – імперативний і вільний.

Депутат має певні обов'язки. Депутат насамперед зобов'язаний і має право брати участь у засіданні парламенту (у своїй палаті або на загальних засіданнях). У певних країнах існує сувора парламентська дисципліна (ФРН).

У більшості країн світу є спеціальні правила й застереження про недоторканність членів парламенту. Термін дії депутатської недоторканності різний. У деяких країнах вона діє лише під час сесії. У деяких країнах депутат "вилучається" а юрисдикції взагалі на весь термін дії його депутатського мандата.

Питання, чи дозволити поліції або слідчим органам притягати депутата до відповідальності, у різних країнах вирішують різні органи. У деяких випадках це питання може бути поставлене на голосування всієї палати. У деяких країнах існують спеціальні депутатські комісії. Найчастіше вони називаються комісіями з депутатської етики.

Припинення депутатських повноважень можливе за спеціальним рішенням парламенту.

Дослідження цієї теми підтвердило те, що кожна країна має свої особливості в законодавчій владі і те, що кожен орган не стоїть на місці, а далі-далі змінюється, вдосконалюється, перестає існувати.