З 1931 по 1935 роки

Наступною помітною працею Одена є «Оратори: англійські штудії» (1932 року видання, наступні були у 1934 та 1966 роках), написані віршами та прозою про захоплення героїчними постатями у особистому та політичному житті. У невеликих поемах стиль Одена ставав більш відкритим та доступним, а рясні «Шість од» в «Ораторах» показують його зацікавленість поезією Роберта Бернза. Протягом останніх кількох років багато з його поем були написані у формі традиційних балад та народних пісень, з використанням класичних форм, наприклад, «Од» Горація, які він відкрив для себе через німецького поета Гельдерліна. На той час головними поетами, які вплинули на Одена, були Данте, Вільям Ленгленд та Александр Поуп.

Протягом цих років в багатьох його працях прочитувалися ліві погляди, через що він став відомий як політичний поет, хоча його вірші були більш неоднозначними, аніж це визнавали. Оден писав про революційні зміни, кажучи про «зміни в душі», трансформацію суспільства через перехід від замкнутої психології страху до психології любові. Його римована драма «Танець смерті» (1933) була радше політичною феєрією у стилі театрального огляду, що сам Оден пізніше назвав «нігілістичним розіграшем». Наступна драма, «Пес під шкірою» (1935), написана ним разом із Крістофером Ішервудом, була квазі-марксистською версією Гілберта та Саллівана, у якій загальна ідея суспільних трансформацій була помітнішою, аніж будь-яка специфічна політична дія або структура.

Інша п'єса, написана разом із Ішервудом, «Сходження на Ф-6» (1937), була частково анти-імперіалістичною сатирою, а частково — дослідженням Оденом власних мотивів у тому, що він взяв на себе публічну роль політичного поета. В цій п'єсі з'явилася перша версія «Похоронного блюзу», написана як сатирична евлогія. Пізніше Оден переписав цей вірш як «Пісню для кабаре» про втрачене кохання для сопрано Гедлі Андерсон, для якої він написав багато віршів у 1930-ті роки. У 1935 році він деякий час працював над документальними фільмами для «G.P.O. Film Unit» та написав свій віршований коментарій до «Нічної пошти» та лірику для інших фільмів, намагаючись створювати загальнодоступні праці соціально-критичної спрямованості.

З 1936 по 1939 роки

Ці стильові тенденції та тематика творів знайшли своє відображення у збірці «Дивись, незнайомцю» (1936), назву якої обрав видавець і яку Оден дуже не любив, замінивши її в американському виданні 1937 року назвою «На цьому острові». До неї увійшли політичні оди, любовні вірші, комічні пісеньки, медитативна лірика, що стало поєднанням інтелектуально інтенсивних, але емоційно доступних віршованих текстів.

Серед віршів, які увійшли до збірки та поєднувалися тематикою особистісних, соціальних та еволюційних змін, а також перешкод у коханні, були «Ми чуємо, як гниє у долині врожай», «Літня ніч», «О, що за звук», «Дивись, незнайомцю, на цей острів» та «Наші батьки, що полювали на пагорбах».

Відтепер Оден виступав проти того, що митець має бути журналістом, особливо помітною ця позиція стає у «Листах з Ісландії» (1937), книги про подорожі, написаною ним разом із Луісом МакНісом, до якої увійшов його довгий соціальний, літературний та автобіографічний коментар «Лист до Лорда Байрона». У 1937 році після повернення з іспанської громадянської війни Оден написав політично-ангажований памфлет «Іспанія», який пізніше вилучив з зібрання своїх творів. «Подорож на війну» (1939), книга про подорож на японсько-китайську війну, була написана Оденом разом із Крістофером Ішервудом. Останньою співпрацею Одена з Ішервудом стала п'єса «На порубіжжі», антивоєнна сатира, написана у стилі бродвейських та вест-ендських вистав.

У невеличких віршах Одена тепер з'явилася тематика крихкості та плинності людського кохання («Танець смерті», «Сон», «Колискова»), яку він висвітлював з іронією та гумором у своїх «Чотирьох піснях для кабаре», написаних для пані Гедлі Андерсон (серед яких були вірші «Розкажи мені правду про кохання» та перероблений «Похоронний блюз»), а також згубний вплив публічної та офіційної культури на життя індивідуума («Казіно», «Школярі», «Дувр»). У 1938 році він написав серію темних іронічних балад на тему індивідуальної поразки («Місс Гі», «Джеймс Гонейман», «Віктор»). Всі вони були видані у його наступній книжці «Інший час» (1940), разом із віршами «Дувр», «Як він є» та «Музей сучасного мистецтва», які були написані до переїзду до США у 1939 році, а також «Пам'яті В. Б. Єйтса», «Невідомий громадянин», «Закон як любов», «1 вересня 1939 року» та «Пам'яті Зигмунда Фройда», написані у США. Елегії до Єйтса та Фройда частково були відображенням антигероїчної теми, яка цікавила Одена. Він вірив в те, що значні справи робляться не геніями, яких ніхто не може сподіватися імітувати, але пересічними індивідуумами, які «такі ж дурні, як і ми» (Єйтс) або про кого може бути сказано «він зовсім не був розумним» (Фройд), та хто став вчителями для інших, а не героями, які викликають благоговіння.

Середній період: 1940–1957

З 1940 по 1946

У 1940 році Оден написав довгий філософський вірш «Новорічний лист», який з'явився разом із його нотатками та іншими поезіями у збірці «Роздвоєний» (1941). З поверненням до англіканської спільноти він почав писати абстрактні вірші на теологічні теми, такі як «Канцона» та «Кайрос і логос». Близько 1942 року, коли релігійні теми в його творчості стали звичнішим явищем, його вірші стали більш відкритими, Оден почав частіше використовувати силабічне віршування, якому навчився від поетки Маріанни Мур.

Найхарактернішими темами цього періоду стало вагання митця використовувати інших осіб як матеріал для створення твору та спроба цінувати їх такими, якими вони є («Просперо Аріелю»), та відповідне моральне зобов'язання робити обіцянки та завжди тримати своє слово, усвідомлюючи бажання відмовитися від нього («І в хворобі, і в здоров'ї»).

З 1942 по 1947 рік Оден переважно працював над трьома великими поемами у драматичній формі, кожна з яких відрізнялася від іншої формою та змістом: «У цей час: різдвяна ораторія», «Море та дзеркало: коментар до Бурі Шекспіра» (обидві були опубліковані у збірці під загальною назвою «У цей час» у 1944 році), та «Вік тривоги: барокова еклога» (видана у 1947 році). Перші два твори, разом з іншими віршами Одена, написаними ним у період з 1940 по 1944 роки, увійшли до його першого видання вибраних творів «Вибрані поезії В. Г. Одена» (1945), де з'явилися також і перероблені варіанти деяких його ранніх віршів.

З 1947 по 1957 рік

Після написання «Віку тривоги» у 1946 році Оден знов зосередився на невеличких віршах, написавши «Прогулянку у темряві», «Свято кохання» та «Падіння Риму». В багатьох із віршів, написаних ним у цей період, згадувалося італійське селище, де він проводив літо у 1947–1957 роках, а у його наступній збірці «Вечірня» (1951) став помітним вплив середземноморської атмосфери. В цих віршах також стала помітною тема «священної важливості» людського тіла у його найзвичайніших аспектах (дихання, сну, процесу їжі) та зв'язок із природою, який уможливлює тіло (це відрізнялося від протиставлення між людяністю та природою, яке Оден підкреслював у 1930-тих роках). Серед нових віршів у цей період були написані «Хвала вапняку» та «Меморіал міста». У 1949 році Оден та Каллман написали лібрето до опери Ігоря Стравінського «Пригоди пройдисвіта», а згодом співпрацювали над двома лібрето до опер Ганса Вернера Генце.

Перша прозова книга Одена «Сердиті хвилі: іконографія моря у романтиків» (1950) була написана за матеріалами лекцій на тему образу моря в романтичній літературі. Між 1949 та 1954 роками Оден працював над циклом із семи віршів на тему Страсної п'ятниці під назвою «Horae Canonicae» («Канонічні години»), які були енциклопедичним оглядом геологічної, біологічної, культурної та особистої історії, сфокусованої на усвідомленні незворотності вбивства. Протягом того ж часу він також написав «Буколіки», цикл із семи віршів, темою яких стало відношення людини до природи. Обидва цикли увійшли до його наступної збірки «Ахиллів щит» (1955), де також з'явилися вірші «Прибуття флоту» та «Епітафія невідомому солдату».

Продовжуючи тему «Horae Canonicae», Оден написав у 1955–1956 роках декілька віршів про «історію», використовуючи цей термін для того, щоб позначити послідовність унікальних подій, що виникають через той або інший вибір, зроблений людиною, протиставивши його «природі» як послідовності мимовільних подій, що виникають внаслідок природних процесів, та відсилають радше до законів статистики та анонімних сил, приміром, натовпів людей. Серед цих творів був вірш «Данина Кліо», який дав назву наступній збірці Одена, яка вийшла у 1960 році.