Порівняльна перкусія легень.

Порівняльна перкусія застосовується для визначення характеру патологічних змін у легенях і плевральних порожнинах і використовується для діагностики цілого ряду бронхолегеневих синдромів (див. нижче). Техніка порівняльної перкусії має ряд особливостей.

1. Проводять порівняння характеру перкуторних

звуків, отриманих на симетричних ділянках грудної клітки.

2. Наносять перкуторні удари середньої сили або застосовують голосну перкусію. Гучність перкуторного звуку може мінятися

залежно від товщини підшкірної клітковини, ступеня розвитку мускулатури, глибини розташування патологічного процесу і інших причин.

3. Перкусія проводиться по міжребер′ям. Ясний легеневий перкуторний звук над легенями вказує на відсутність виражених змін легеневої паренхіми і визначається над нормальною легеневою тканиною, однак наявність його не виключає запальних змін слизової бронхів, їхнього звуження й інших змін бронхіального дерева. Притуплення або тупий перкуторний звук над легенями свідчить про наявність:

1) ущільнення легеневої тканини (дольова або вогнищева пневмонія, обтураційний ателектаз);

2) рідини в плевральній порожнині (ексудативний плеврит, гідроторакс, гемоторакс). У цих випадках може визначатися тупий , стегновий звук;

3) облітерації порожнини плеври (фіброторакс). Іноді в початкових стадіях дольового ущільнення легень (крупозна пневмонія) або над областю компресійного ателектазу можна визначити притуплення перкуторного звуку з тимпанічним відтінком (притуплено-тимпанічнийзвук). У цих випадках притуплення перкуторного звуку пов’язане з невеликим ущільненням легеневої тканини (малюнок), яке спостерігається при наявності цих синдромів. Дві причини притуплено тимпанічного перкуторного звуку. Тимпанічний відтінок перкуторного звуку обумовлений збереженням деякої повітряності альвеол при одночасному значному зменшенні еластичності легеневої тканини. Останнє приводить до істотного збідніння тембрового фарбування перкуторного звуку, властивого здоровій легені з нормальною еластичністю легеневої тканини. У результаті легеневий звук за своїми фізичними характеристиками наближається до тимпанічного звуку. Нарешті, тимпанічний перкуторний звук над легенями виявляється при пневмотораксі і при наявності в легені великої

порожнини, яка спілкується із бронхом, а коробковий звук — при емфіземі легень.

Топографічна перкусія легень.

Топографічну перкусію застосовують для визначення верхніх і нижніх границь легень, а також рухливості їх нижнього краю, величини пів місяцевого простору Траубе, величини і місця локалізації патологічного процесу.

Визначення висоти стояння верхівок (верхньої границі) легені.

Палець-плесиметр розташовують у надключичній ямці праворуч, паралельно ключиці. Тиху перкусію проводять від середини ключиці догори і медіально в напрямку до зміни перкуторного звуку, зміщаючи палець-плесіметр на 0,5 - 1 см.

Виявивши місце переходу ясного легеневого перкуторного звуку в тупий і відзначивши його по стороні пальця, зверненого до легеневого звуку, вимірюють відстань від верхнього краю ключиці (на рівні її середини) до знайденої границі легень. У нормі ця відстань становить 3 - 4см. Так само проводять визначення ліворуч, порівнюючи отримані результати.

При визначенні ширини полів Креніга палець-плесіметр розташовують по верхньому краї трапецієподібного м'яза, на її середині. Перкутують спочатку в медіальному напрямку, переміщаючи палець-плесиметр на 0,5-1,0 см до притуплення, де відзначають границю. Потім повторюють топографічну перкусію від вихідного положення пальця-плесиметра в напрямку плечового суглоба до притуплення, де також відзначають границю. Положення лікаря й хворого при визначенні ширини полів Креніга показано на тім же малюнку. Хворий сидить або стоїть, лікар розташовується позаду від пацієнта. Ширина полів Креніга в нормі дорівнює 5-8 см.

Визначення нижніх границь легень проводять по топографічних лініях праворуч і ліворуч, причому ліворуч по парастернальній і середньо-ключичній лініям границі легень

не визначають через наявність тут серцевої тупості.