6. Нова парадигма наукового мислення призвела до змін, яким характерні:

1. Швидкі та часті зміни проектування нових процесів та явищ дослідження.

2. значне розширення альтернатив та краща адаптація до вимог і потреб індивідуального споживача.

3. запровадження детального моніторингу і контроль у стані процесів і об’єктивних досліджень, проблема використання ресурсів у системі.

4. скорочення термінів дослідження, проектування, впровадження у виробництво процесів і явищ дослідження.

5. зменшення частки сфер, які базуються на технологічності масового продукту.

6. зростання чисельності посереднього інноваційного характеру, які пропонують послуги на створення програм забезпечення і проектування.

Вказані результати стали можливими завдяки впровадженню у виробництво інфо технологій і сист-го підходу.

Т. 2 п.1

Структурна схема теорії відкритих систем

Загальна теорія відкритих систем (ЗТС) може бути охарактеризована загальною схемою, що містить:

1. Методи, які застосовують при моделюванні і дослідженнях, та найважливіші результати, отримані з їхньою допомогою.

2. Основні поняття, вироблені в рамках теорії відкритих систем до даного моменту, а також моделі, розвинуті на їхньому фундаменті.

3. Основні проблеми та напрямки досліджень.

4. Відгалуження теорії відкритих систем.

Методи. При дослідженні системності процесів та явищ дійсності, в рамках загальної теорії систем використовують емпіричні та теоретичні методи. При цьому ми акцентуємо особливу увагу на тому, що оцінка результатів застосування – використання тих чи інших методів базується на основі системного підходу і структурно-функціонального аналізу.

Емпіричні методи можна розбити на три види, які застосовуються у ЗТС:

• Методи спостереження процесів і явищ;

• Методи оцінки;

• Методи впливів.

Теоретичні методи ЗТС:

• Точкові теорії (теорії дальності), у яких характеристики теорії відкритих систем визначені лише в конкретних дискретних точках (всередині системі, у зовнішньому середовищі), а поля використовуються як допоміжні образи.

• Континуальні теорії (теорії поля чи теорії близькодії), у яких характеристики теорії відкритих систем визначені для кожного функціонального елемента досліджуваних систем.

• Комбінації точкових і континуальних теорій, у яких одночасно застосовуються точкові і польові величини, при чому обидва роди величин функціонально зв’язані в точках, які є сингулярними (самостійними).

• Системні теорії, у яких характеристики теорії відкритих систем ставляться у відповідність не точкам, а просторово-протяжним системам.

• Статистичні теорії, у яких параметри відкритих систем, що характеризують сукупність однотипних систем, ставляться в залежність від кінцевого чи нескінченного числа точно визначених притаманних можливостей для кожної з цих систем.

Т. 2 п.2.1.

2 визначення поняття «системи». Першу групу утв. визначення, які виділяють поняття цілісності систем. Згідно з цим підходом:

1) Система – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами.

Система визначалася як множина в якій елементи існують лише в складі системи, а поза нею ці об’єкти у кращому випадку можуть мати системно-значимі властивості.

При входженні системи елемент набуває системно-визначену властивість замість системно значеної.

Для системи первісного є ознака цілісності, тобто вона розглядається як єдине ціле, що скл. з частин що взаємодіють, часто різноякісних, але водночас сумісних.

Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість систем.

2) Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів, що утв цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом над систем. І в свою чергу і елементи системи можна розглядати як систему, якщо визначити певний критерій декомпозиції.

Отже, осн. властивостями системи є:

1) система – це сукупність елементів;

2)наявність істотних стійких зв’язків між елементами або їхніми властивостями, що перевищують за потужністю зв’язків елементи, що не входять в дану систему;

3) елементи множини за деякою ознакою утв цілком визначену цілісність у якій з’являються певні інтегральні властивості, які характерні для системи вцілому, але не є властиві жодному з її окремих елементів.

4) для реалізації функціональних властивостей системи, необхідна інформаційна взаємодія між елементами, а отже наявність не лише каналів зв’язку, але й матеріальної наповненості їх сигналів. Цю властивість назив інформаційністю.

5) між системою та середовищем існує зв'язок;

Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи.

Система може бути пов’язана із середовищем наступним чином:

1) призначення (якщо призначення не сумісне з середовищем, то необхідно модифікувати призначення, відмовитися від системи, або надати системі новий вибір та пристосуватися до середовища)

2) побудова (включ складання компонентів системи, щоб вони гармонійно взаємодіяли як між собою, так і з середовищем)

3) оцінка (визнач ефективність реалізації призначення системи , сумісність системи з середовищем)

Призначення системи пов’язане з метою.

Мета системи – це спроба досягти найвищого рівня розвитку з мінімальними втратами.

Мета поділяється на цілі (міні вигляд загальної мети)

Система може мати різні види цілей

І За часовим аспектом цілі поділяються:

• Тактичні (бажані результати досягнення, які відбуваються за визначений і короткий проміжок часу)

• Макроцілі (результат, який досягається за довший період часу, вимагає для свого досягнення хоча б однієї тактичної цілі)

• Ідеали (це такі цілі, які ніколи не досягаються, але до яких система завжди наближається, реалізуючи макроцілі та тактичні цілі)

ІІ За способом досягнення цілі:

• Функціональні (це ціль, спосіб досягнення якої відомі системі, що вже досягла цю ціль; вона повторюється в часі і просторі)

• Ціль-аналог (це образ отриманий в результаті дії іншої системи, але який ні разу не досягався системою, що розглядається, а якщо і досягався, то за інших умов зовнішнього середовища)

• Ціль-розвиток (це ціль, яка ніколи і ніким раніше не була досягнута; наука ціль пов’язана з утворенням нових систем)

Ці типи цілей взаємопов’язані. Ціль-розвитку за умови його успішного досягнення однією із систем перетворюється в ціль-аналог для всіх інших систем, а для даної системи вона стає функціональною, за умови незмінних умов середовища і ціллю-аналогом за умови зміни зовнішніх умов.

Мета має певні свої аспекти:

1) пізнавальний (відповідає за прогноз розвитку системи)

2) конструктивний (відповідає за можливі способи переходу до бажаного майбутнього стану чи плану дій системи)

Мета складається з деяких цілей аспектів:

А – план; Б – прогноз; В – засіб; Г – відображення майбутнього; Д – ідеальний образ; Е – потреба; Є – закон; Ж – динамічна цілісність.

Лекція 2 питання 2 (б)

Т.2.п.2.2

Декомпозиція – поділ системи на частини з метою зробити зручними певні операції з цією системою.

Елемент системи – це деякій об’єкт (матеріальний, інформаційний, енергетичний) що має низку властивостей і чия внутрішня будова не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи.

Функція системи – це все те, що виконує система, або може виконати згідно із свого призначення.