- •Умовні знаки на топографічних картах
- •Обґрунтування висоти перерізу рельєфу
- •Знаки приростів прямокутних координат
- •Перевірки нівелірних рейок
- •Камеральна обробка результатів технічного нівелювання
- •Срс Урівнювання замкнутого полігону
- •Вертикальне планування місцевості.
- •Основні перевірки кіпрегеля ка-2
- •Урівнювання замкнутого полігону
- •Побудова топографічного(горизонтального) плану
Побудова топографічного(горизонтального) плану
Побудова топографічних планів має таку послідовність.
1. Побудова координатної сітки. Координатну сітку креслять на аркуші креслярського паперу за допомогою лінійки Дробишева (рис 42). 2.
|
|
|
] [ |
1 |
1 |
] |
-J |
|
п В=1П ^ |
В=7П ^ |
|
|
|
Я=7П 71 ги ^1 |
|
Рис. 42 - Лінійка Дробишева.
Спочатку на папері (рис 43 а) проводять лінію, на якій за скошеними краями лінійки позначають рисками точки А і В за R=50 см.
Потім приблизно перпендикулярно від точки А з радіусом R=50 см проводять штрих біля точки С.
Лінійкою з точки В радіусом R=70.71 см роблять засічку по штриху і отримують точку С. Кут САВ = 90°, а відповідні відстані - Lab = 50 см, а Lac = 50 см. Так само з точок В і А визначають положення точки D. Отримують чотирикутник АВСD.
Послідовно за допомогою лінійки Дробишева за скошеними краями віконець роблять штрихи через кожні 10 см. З' єднавши їх протилежні позначки, отримують сітку прямокутних координат (рис. 43 б).
3. Нанесення точок теодолітного ходу за прямокутними координатами. Спочатку визначають квадрат, в якому повинна знаходитись дана точка. Наприклад, необхідно нанести на план точку 1 з координатами: Х] = 488.18 м, У] = 615.77 м (рис. 44). Ця точка розміститься в квадраті зі сторонами: нижня ХН = 450 м; верхня ХВ = 500 м; ліва УЛ = 600 м; права УП= 650 м.
З двох боків цього квадрата за допомогою циркуля-вимірника відкладають уверх залишок абсциси точки ] над абсцисою нижньої сторони квадрата:
Х] -ХН = 38.18 ~ 38.2 м
Отримані точки з'єднують за допомогою лінійки тонкою лінією. Потім уздовж цієї лінії вправо відкладають залишок ординати точки ] над ординатою лівої сторони квадрата:
У]- УЛ = 15.77 ~ 15.8 м
Таким чином визначають положення точки 1 на плані. її позначають наколом голки циркуля-вимірника і обводять колом діаметром 1.5 мм.
4. Нанесення ситуації. Нанесення точок тахеометричного знімання виконують за допомогою лінійки і геодезичного транспортира. Центр транспортира сполучають зі станцією знімання. Нульову поділку орієнтують на вихідний напрямок. Відраховують виміряний при зніманні горизонтальний кут між вихідною лінією і напрямком на точку тахеометричного знімання (рис. 45) і вздовж отриманого напрямку в масштабі плану відкладають горизонтальне прокладення й за допомогою лінійки. Таким чином отримують положення шуканої точки. Підписують її номер і відмітку.
При нанесенні ситуації, знятої способом перпендикулярів, від лінії знімальної основи відкладають відстані X та У до кожної точки у масштабі плану. Перпендикуляри будують прямокутними трикутниками.
За способом кутових засічок на плані транспортиром будують виміряні кути від лінії знімальної основи і на перетині отриманих напрямків знаходять положення шуканої точки.
За способом лінійних засічок циркулем роблять засічку довжинами виміряних ліній у масштабі плану і на перетині отримують шукану точку.
За способом створів у масштабі плану відкладають за створом лінії виміряні відрізки.
5. Побудова горизонталей. Визначають (інтерполюють) значення позначок горизонталей відповідно до позначок точок тахеометричного знімання і висоти перерізу рельєфу. Інтерполяцію виконують за допомогою палетки (прозорої плівки, на якій нанесені горизонтальні паралельні лінії). Лінії палетки підписують згідно з відмітками горизонталей.
Накладають палетку на точки плану і розвертають так, щоб вони знаходились на відповідних відмітках (рис. 46 а). На перетині лінії, якоюз'єднані точки з підписаними лініями палетки, отримують відмітки горизонталей. Таким чином визначають положення горизонталей між усіма суміжними точками. Точки з однаковими відмітками з' єднують плавними кривими лініями - горизонталями (рис. 46 б).
6. Оформлення плану тушшю. Під час нанесення точок на план згідно з абрисами, накреслюють предмети й контури місцевості та заповнюють їх умовними позначеннями. Відповідно роблять позарамкове оформлення.
СРС
Геодезичні роботи при перенесенні проектів в натуру.
Перенесення проекту в натуру
Суть перенесення проекту в натуру полягає в тому, що на місцевості відкладаються опорні точки і ліній від яких при проектуванні вираховуються ліній або нульові проміри до проектних точок і ліній. Від знайдених опорних точок або ліній проводяться встановлені проектом виміри, в результаті визначають положення проектних точок на місцевості і закріплюють їх стовпами. Опорні точки як правило являються точки теодолітних ходів прокладених при зйомці. При перенесені проекту в натуру використовується велика кількість робочої сили і транспорту. Тому дуже важливо організувати роботу, так щоб вона виконувалась без суттєвих затримок. З цією метою перед початком роботи складається звітний план в якому вказується метод роботи і порядок виконання роботи. Обов'язковим технічним проектом при перенесенні проекту в натуру є робоче креслення. Робоче креслення - це копія практичного плану на кальці в туші. На цьому плані нанесені границі проектних ділянок, окремі пункти на яких вказується проект, нанесені кутові геодезичні дані необхідні для контролю. Проміри на прямій лінії на робочому креслені підписуються згідно даної проектної точки в наростаючому порядку від початку прямої в напрямку руху мірної стрічки. Все що вище пере числено виконано в такій же послідовності і на проекті відведення земельної ділянки приватному підприємству „Конкур" для виробничих потреб. Існує три методи перенесення проекту в натуру: промірів - мірним приладом, кутомірним теодолітом з мірним приладом; графічний - мензулою; 1. Перенесення проекту мірним приладом, має завжди перевагу перед іншими методами, особливо в тих випадках, коли: Місцевість відкрита, тобто прокладанню проектної лінії на місцевості не перешкоджають насадження, будівлі; положення кінців перенесених в натуру ліній визначається проміром між точками, які позначені на плані і надійно визначаються в натурі (знаки, стовпи). Якщо проектування проводиться аналітичним або графічним способами, в проектування враховувались довжини промірів, то в ролі опори при перенесенні проекту використовуються точки раніше прокладених теодолітних ходів або пункти інших видів геодезичної сітки. Перенесення проекту в натуру теодолітом і мірним приладом проводиться в випадках, коли: місцевість залісена, забудована, закриває видимість в потрібних напрямках, не дозволяє здійснювати перенесення проекту тільки методом промірів. Проектування границі представляє ламані ліній і при прокладанні їх виникає необхідність будувати кути; точки ситуації не можуть служити надійною опорою для перенесення проекту в натуру і виникає необхідність визначити положення проектних точок шляхом побудови кутів і промірів ліній без точок і ліній теодолітних ходів і пунктів інших геодезичних сіток. Перенесення проекту в натуру мензулою переважно проводять в суху погоду і при наявності плану мензульної зйомки, або аерофотозйомки переважно на твердій основі, якщо: проектування проводилось механічним та графічним способами; не потрібна детальна паралельність і перпендикулярність сторін ділянок, наприклад, сінокісних і пасовищних угідь, точки ситуації не можуть служити надійною опорою для перенесення проекту і виникає необхідність визначити положення проектної точки полярним способом, тобто шляхом побудови і проміру ліній, по границях землекористування і в середині нього відсутні теодолітні ходи, існуюча сітка геодезичних пунктів різна і застосування теодоліта недоцільно. Найбільш проектним з вище наведених методів перенесення проекту в натуру є метод промірів стрічкою. Він полягає в тому, що положення проектної точки на місцевості встановлюється проміром до опорної точки. Таким чином для застосування методу промірів необхідно, щоб кожна проектна точка знаходилася в створі двох видимих точок, місцевість при цьому повинна бути відкрита.
СРС
Контроль точності та якості буд.- монтажних робіт
Для забезпечення надійності й високої якості возводимых будинків і споруджень велике значення має постійний геодезичний контроль точності зведення конструкцій, установки збірних елементів у проектне положення. При цьому поетапно по видах елементів, захваткам, поверхам виконують виконавчу зйомку - геодезичну перевірку фактичного положення їх у плані й по висоті
Правильність зведення кладки й установки збірних конструкцій перевіряють за допомогою геодезичних приладів і шаблонів по раніше нанесених ризиках і оцінкам. Наприклад, при вивірці фундаментів теодоліт установлюють над осьовим знаком обноски або крайнього фундаменту й наводять хрест ниток труби на відповідний знак у протилежному кінці будинку. Потім, поступово повертаючи трубу, переміщають хрест ниток на всі, що перевіряються фундаменти й фіксують на них фактичне положення осей. Після вивірки осі одного ряду рулеткою вимірюють відстань між рядами фундаментів і фундаментами ряду; при цьому для зменшення помилок рулетку розтягують на всю довжину, розмічаючи по ній розташування проміжних фундаментів. Поперечні осі фундаменту перевіряють, повертаючи на 90° трубу теодоліта, який установлює по черзі в центру кожного фундаменту на осі першого поздовжнього ряду
Положення фундаментів по висоті контролюють нівеліром щодо тимчасових реперів, розташованих поблизу споруджуваного будинку. Оцінки тимчасових реперів установлюють по основних реперах об'єкта. Фундаменти нівелюють тільки групами, одночасно по одному або декільком рядам
Усі результати вимірів - дійсні положення осей, розміри між фундаментами - наносять на виконавчу геодезичну схему
При зведенні надземної частини будинків за допомогою геодезичних приладів перевіряють вертикальність (прямовисність) стін і інших конструкцій, горизонтальність перекриттів дотримання проектних розмірів між осями несучих конструкцій (стін).
Вертикальність стін, кутів будинку, тобто відхилення від їхніх проектних осей, перевіряють теодолітом, переносячи разбивочные осі на рівень возводимого поверху прийманнями, показаними на мал. 131. Відхилення фактичних осей стін від їхнього проектного положення визначають вимірами від перенесених осей
Рис. 131. Установка склянки під колону: а - опускання на місце, б - вивірка, 1 - кілочки, 2 - ризику, 3 - блок
Горизонтальність перекриття перевіряють нівелюванням його по кутах і в місцях перетинання основних осей будинку. Різниця між середнім рівнем і найвищими й нижчими крапками і є відхилення від горизонтальності перекриття
До монтажу перекриття нівелюють поверхня кладки, на яку повинні опиратися панелі перекриттів. Виходячи з найвищої крапки й мінімально припустимої товщини шару постелі з розчину під укладання панелей, визначають фактичну оцінку рівня монтажного обрію, по якім і ведуть укладання панелей перекриття в межах секції будинку
