Характеристика досліджень, на основі яких базуються Протоколи (шкала рівнів доказовості)

А(I) – окреме високоякісне рандомізоване контрольоване дослідження, систематичний огляд рандомізованих контрольованих досліджень та/або високоякісний мета - аналіз.

Рекомендації цього рівня є найбільш достовірними і науково обґрунтованими.

В (II-III) - високоякісний систематичний огляд когортних досліджень або досліджень „випадок-контроль”, високоякісне когортне дослідження або дослідження „випадок-контроль”.

Рекомендації цього рівня мають високий рівень достовірності та можуть бути підґрунтям для прийняття клінічного рішення.

С(IV) - дослідження серії випадків, когортне дослідження або дослідження „випадок-контроль” без рандомізації.

Рекомендації цього рівня використовуються для обґрунтування певних клінічних рішень при відсутності доказів рівня А (I) і В (II-III).

D(V) – експериментальні дослідження або думка експертів. Рекомендації цього рівня використовуються для прийняття клінічних рішень у разі, якщо дослідження рівнів А(I), В(II-III), С(IV) не проводилися.

Протокол лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (герх) у дітей.

Рубрифікація за Міжнародною класифікацією хвороб МКХ-10: К 21.0 ГЕРХ, супроводжувана ГЕР, з езофагітом. К 21.9 ГЕРХ, супроводжувана ГЕР, без езофагіта.

Визначення: хронiчне захворювання, обумовлене закидом шлункового і/або кишкового вмiсту в стравохiд, що призводить до розвитку рефлюкс-езофагiту або протiкає без нього, та супроводжується розвитком характерних симптомiв.

Основні патологічні фактори розвитку ГЕРХ:  • Порушення функції нижнього стравоходного сфінктера. •Зниження активності та подовження стравохідного кліренсу. •Зниження резистентності СО до ацидопептичного ураження. •Збільшення агресивності шлункового вмісту. • Дуоденогастральний рефлюкс.

Первиннi дослiдження: клiнiчний аналiз кровi, аналiз калу на сховану кров, добове монiторування рН стравоходу (Рівень доказовості А), ендоскопiя стравоходу.

Iншi дослiдження проводять за показаннями: рентгенiвське дослiдження стравоходу і шлунка, стравохiдна манометрiя, сцинтиграфiя стравоходу, бiлiметрiя.

Симптоми, синдроми, фiзикальний статус.

Клiнiчнi прояви ГЕРХ пiдроздiляються на стравохiднi та позастравохiднi.

До стравохiдних симптомiв вiдносять:

• печiю,

• регургiтацiю,

• дисфагiю,

• вiдрижку,

• «симптом мокрої подушки».

● Печiя (відчуття печіння, що виникає поблизу мечоподібного відростка та поширюється вверх) виникає внаслідок подразнюючої дії рефлюктату на СО стравоходу; вважається одним із найголовніших симптомів ГЕРХ і, як правило, з’являється у разі зниження рН до 4,0 і нижче, прояви якоï залежать вiд положення тiла (виникає чи посилюється при нахилах або вночi в лежачому положенні), прийому продуктiв харчування, якi зменшують тонус нижнього стравохiдного сфiнктеру (жири, шоколад, кава, цитрусовi, томати), застосування лiкiв (антихолiнергiчних препаратiв, антагонiстiв кальцiю, бета-блокаторiв, снодiйних препаратiв, нiтратiв, прогестерону та iн.).

При наявностi дуоденогастроезофагеального рефлюксу у хворих дiтей може виникати вiдчуття гiркоти через закид вмiсту дванадцятипалоï кишки, який мiстить жовч.

● Регургітація (стравохiдна блювота) вiдчувається без попередньоï нудоти пiд час ïжi, iнодi вночi, що особливо небезпечно внаслiдок виникнення мiкроаспiрацiï, яка призводить до подразнення ефекторних клiтин бронхiв i легень.

● Рідкісною, але дуже характерною ознакою ГЕРХ є відрижка рідиною (регургітація внаслідок гіперсалівації), відома як “симптом мокрої подушки”. ● У випадку стравохідної дисфагії при ГЕРХ слід думати про пептичний езофагіт, доброякісні стриктури стравоходу, дискінезію стравоходу, рак стравоходу. Оскільки причиною дисфагії органічного характеру є значне звуження стравоходу (менше 13 мм), цей симптом є доволі рідкісним при ГЕРХ.

●Позаезофагеальні симптоми ГЕРХ: • отоларингологічні, пов’язані з безпосередньою дією агресивного рефлюксату на глотку та гортань, що призводить до виникнення ларингіту, фарингіту, сухості й першіння в горлі, охриплості, отиту та інших симптомів; • бронхолегеневі, до яких відносять: стійкий надсадний кашель, покашлювання, захриплість голосу. Можливий розвиток аспіраційної пневмонії і бронхіальної астми, які погано піддаються традиційному лікуванню і, як наслідок, відмічається упорний рецидивуючий перебіг. В обох випадках спостерігається нічна аспірація зі стійким бронхоспазмом і регургітат глибоко проникає в трахею та бронхи. • кардіальні – біль у ділянці серця, аритмії, тахікардія, рефлекторне центральне апноє та інші кардіальні симптоми за аналогією до «бронхопульмональної маски» також можуть з’являтися за рахунок езофагокардіального рефлексу, спровокованого потраплянням кислоти в стравохід;  • стоматологічні –  витончення зубної емалі переважно внутрішньої поверхні, рецидивуючий карієс, у важких випадках – афтозний стоматит. Витончення внутрішньої поверхні зубної емалі може бути єдиним проявом ГЕР. Здебільшого позастравохідні симптоми комбінуються зі стравохідними. Проте бувають випадки, коли при ГЕРХ наявні лише позастравохідні симптоми, які можуть маскувати основний перебіг ГЕРХ і призводити до хибної діагностики та недостатньо ефективного лікування. 

●У всіх дітей спостерігаються астено-вегетативні порушення (швидка втомлюваність, емоційна лабільність, метеочутливість, головний біль). ●Лікарі-педіатри повинні пам'ятати, що у деяких дітей відсутні будь які клінічні прояви ГЕРХ, тому діагноз встановлюється тільки на підставі проведених спеціальних методів дослідження, виконаних з приводу іншої патології органів травлення (наприклад, ендоскопія, яка проводилась для діагностики захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки).

Критерії діагностики.

● «Золотим стандартом» визначення патологічного гастроезофагеального рефлюксу є добове рН-моніторування стравоходу (Рівень доказовості А), яке забезпечує ранню діагностику ГЕРХ, задовго до виникнення клінічних проявів езофагіту. Використовуючі цей метод дослідження можливо не тільки зафіксувати ацидіфікацію стравоходу, але й оцінити його тривалість.Моніторинг рН в нижній частині стравоходу проводиться в положенні сидячи з нахилом тулуба наперед на 45º (з метою провокації гастро-езофагеального рефлюксу) або незалежно від положення тіла при збереженому добовому режимі. Рекомендовано здійснювати моніторинг не менше, ніж 16 годин. Оцінюється показник кислотної експозиції – час контакту стравоходу з кислим (рН<4) шлунковим вмістом. В нормі сума значень рН стравохідного вмісту <4, отриманих протягом моніторування, складає не більше 4,2% від загального часу дослідження (до 6,3% в вертикальному положенні та до 1,2% в положенні лежачи). Стравохідний рефлюкс розцінюється як патологічний, якщо в положеннях стоячи та лежачи кислотна експозиція перевищує нормативні показники більш, ніж на 95%. Рефлюкс тривалістю менше 5 хвилин не вважається патологічним.

● Ендоскопічне дослідження стравоходу дозволяє підтвердити наявність рефлюкс-езофагіту і оцінити ступень його важкості. В залежності від розповсюдженості і важкості процесу розрізняють 4 ступені езофагіту (по G.Tytgat в модифікації В.Ф. Привороцького):

1. Помірна осередкова ерітема ,запальний набряк слизової оболонки абдомінального відділу стравоходу.Підйом Z-лінії до 1см, короткочасне спровоковане субтотальне (по одній із стінок) пролабування на висоту 1-2см., зниження тонусу нижнього стравохідного отвору .

2. Так само + тотальна гіперемія абдомінального відділу стравоходу з осередковим фібринозним нальотом, поверхневі дефекти слизової оболонки, не проникаючі у м'язовий шар, поодинокі, лінійної форми. Тотальне або субтотальне спровоковане пролабування на висоту понад 3 см з частковою фіксацією в стравоході.

3. Так само + розповсюдження запалення на грудний відділ стравоходу. Численні ерозії, з ознаками кровотечі і без них. Моторні порушення: так само + спонтанне або провоковане пролабування понад ніжки діафрагми з частковою фіксацією.

4. Виразка стравоходу. Синдром Барретта. Стеноз стравоходу.

Зміни слизової оболонки стравоходу у дітей при відсутності лікування мають тенденцію до прогресування. З часом уражаються більш глибокі шари стравоходу і збільшується риск ускладнень. Найбільш грозний з них - синдром або стравохід Барретта, який являє собою клінічну картину тяжкого перебігу ГЕРХ, циліндричну метаплазію слизовоі оболонки дистального відділу стравоходу (заміна багатошарового плоского епітелію). Вважається передраковою хворобою стравоходу. Серед методів дослідження синдрому Барретта найважливим є ендоскопічний з прицільною біопсією. Загальновизнані ендоскопічні маркери стравоходу Барретта:

1. ”Островки” чужорідного циліндричного епітелію.

2. Так звані високі щілинні ерозії.

3. Різноманітні папіломи, розташовані на відстані понад 2см від Z-лінії

4. ”Язички” вогнища як продовження слизової оболонки шлунка у нижню

третину стравоходу.

5. Циркулярна манжетка із зміщенням Z-лінії.

Велике значення приділяється довжині метаплазованих ділянок. Відомо, що у довгих сегментах (довжина понад 3см) ризик виникнення аденокарциноми стравоходу вищий понад 10 разів за короткий (довжина менш 3см).

● Рентгенівське дослідження визначає анатомічний стан стравоходу і шлунка, виявляє кили стравохідного отвору діафрагми, стриктури стравоходу. Головним критерієм є ретроградне попадання випитого барію із шлунка в стравохід у горизонтальному положенні. При рефлюкс-езофагіті помітні нерівність контурів і рельєфів слизовоі оболонки, розширення просвіту стравоходу, послаблення перистальтики.

● Стравохідна манометрія дозволяє оцінити стан нижнього стравохідного сфінктера, здатність його до релаксації під час ковтання, скоротливу функцію стравоходу. Діагностично важливим є зниження тиску в зоні нижнього стравохідного сфінктеру менше 10 мм рт.ст.

●Сцинтиграфія стравоходу проводиться з радіоактивним технецієм для оцінки езофагеального кліренсу (очищення). Затримка ізотопу в стравоході більше ніж на 10 хвилин свідчить про сповільнення езофагеального кліренсу.

●Біліметрія дозволяє виявити жовчні кислоти із зскрібка з язика, що підтверджує патологічний дуоденогастроезофагеальний рефлюкс.

Характеристика лікувальних заходів.

Лікування ГЕРХ включає:

• рекомендації хворому змінити стиль життя,

• корекція харчування пацієнта,

• лікування прокінетиками, які нормалізують моторику стравоходу і шлунка(Рівень доказовості В),

• призначення антисекреторних препаратів і антацидів(Рівень доказовості В),

• використання цитопротекторів для підвищення захисних властивостей слизової оболонки стравоходу і шлунка. Загальні рекомендації із режиму:

• уникнення горизонтального положення під час сну (підняття головного кінця ліжка на 15 см);

• обмеження прийому ліків, які знижують тонус НСО: інгібітори кальцієвих каналів, бета-блокатори, теофілін, простагландіни, транквілізатори та ін.

• зниження маси тіла;

• відмова від носіння корсетів, тугих пасок, що збільшують

внутрішньочеревний тиск;

• виключення підняття більше 5 кг; • обмеження робіт, пов’язаних із нахилом тулуба, з перенатуженням

черевних м’язів. Дієтичні рекомендації: • рекомендується 4-5-разове регулярне харчування невеликими порціями; • виключення переїдання;  • прийом їжі не менш ніж за 3 години до сну, після їди бажано не лежати протягом щонайменше 1,5 години; • відмова від «під’їдання» вночі, горизонтального положення одразу після їди; • уникнення поспішного вживання їжі; • обмеження продуктів, що знижують тонус стравохідного сфінктера (кава, міцний чай, шоколад, м’ята, молоко, жирне м’ясо та риба); • уникання продуктів, що подразнюють СО стравоходу (цитрусові, цибуля, часник, томати, смажені страви); • обмеження продуктів, що підвищують внутрішньошлунковий тиск, стимулюють кислотоутворюючу функцію шлунка (газовані напої, бобові, пиво); • бажано підвищене вживання білка, який, на відміну від жиру, підвищує тонус сфінктера

●Патогенетична медикаментозна терапія проводиться з урахуванням стадії розвитку ГЕРХ:

1. ГЕРХ без езофагита (мають місце симптоми хвороби, але немає бачених ендоскопічних змін слизової оболонки стравоходу):

-Антациди (маалокс, фосфалюгель, альмагель та інш.) та альгінати (гавіскон ),

призначають 4-5 разів на добу за одну годину після їжі, протягом 2-3 тижнів.

-Прокінетики ( група домперідону: мотіліум та ін. по 0,25 мг на 1 кг маси тіла за 15-20 хвилин до їжі тричі на день, останній раз на ніч, 2-3 тижня).

Приклад базисної лікувальної програми:

• Фосфалюгель 10,0-15,0 мг три рази на добу за одну годину після їжі, протягом 2-3 тижнів,

• Мотіліум 0,25 мг на 1 кг маси тіла за 15-20 хвилин до їжі тричі на день, останній раз на ніч, 2-3 тижня

2. ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом 1 ступеня тяжкості: антациди і прокінетики на строк 3-4 тижня.

Приклад базисної лікувальної програми:

• Фосфалюгель 10,0-15,0 мг три рази на добу за одну годину після їжі, протягом 3-4 тижней,

• Мотіліум 0,25 мг на 1 кг маси тіла за 15-20 хвилин до їжі тричі на день, останній раз на ніч, 3-4 тижня.

Нерідко доцільно повторити цей курс лікування через 1 місяць.

3. ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом 2 ступеня тяжкості: призначають блокатори Н2-гістамінорецепторів (2 покоління –група ранітідіна – 150-300 мг на добу; 3 покоління –група фамотидина – 20-40 мг на добу) або інгібітори протонної помпи (групи омепразолу, пантопразолу та інші аналоги), переважно у дітей старше 12 років сумісно із прокінетиками на 3-4 тижня.

Приклад базисної лікувальної програми:

• Квамател 10-20 мг два рази на добу, 3-4 тижня,

• Мотіліум 0,25 мг на 1 кг маси тіла за 15-20 хвилин до їжі тричі на день, останній раз на ніч, 3-4 тижня

4. ГЕРХ з рефлюкс-езофагітом 3-4 ступеня тяжкості: на 3-4 тижня призначають прокінетики, інгібітори протонної помпи (групи омепразолу, пантопразолу та інші аналоги) та цитопротектори (смекта, сукральфат, ліквірітон) за 30 хвилин до їжі тричі на день і на ніч, протягом 4 тижнів.

Приклад базисної лікувальної програми:

• Мотіліум 0,25 мг на 1 кг маси тіла за 15-20 хвилин до їжі тричі на день, останній раз на ніч, 3-4 тижня,

• Вентер 0,5г до їжі тричі на день 4 тижня,

• Омепразол 0,5-0,8мг/кг (пантопразол 20-40 мг на добу) зранку перед сніданком – 3 тижня, з поступовим скасуванням.

Наступний компонент комплексної програми лікування – використання фізіотерапевтичних методик, які направлені на нормалізацію моторних порушень за рахунок стимуляції гладкої мускулатури стравоходу (СМТ-форез з прокінетиками) і вегетативного дисбалансу за рахунок покращення церебральної і спинальної гемодинаміки (ДМВ на коміркову зону, електросон ).

У стадії ремісії застосовуються немедикаментозні методи лікування: фітотерапія, рефлексотерапія, гомеопатія, бальнеотерапія.

У разі неефективності консервативної терапії показаннями до хірургічного лікування є:

-ускладнений перебіг ГЕРХ (3-4 ступень езофагіту),

-кила стравохідного отвору діафрагми,

-виражені позастравохідні прояви,

Використовується фундоплікація по Ніссену іноді по Талю, Тоупе.

Тривалість стаціонарного лікування:

При 1-2 ступенях тяжкості 10-14 днів, при 3-4 ступенях тяжкості – 3 тижня.

При сприятливому варіанті перебігу ГЕРХ (1-2  ступені) основне лікування повинне проводитися в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Ціль лікування: забезпечити ремісію хвороби та попередити прогресування і розвиток ускладнень.

Вимоги до результатів лікування. Відсутність симптоматики, ендоскопічних ознак активності запалення (повна ремісія). Припинення болю і диспептичних розладів, зменшення ендоскопічних ознак активності процесу (неповна ремісія).

Диспансерний нагляд. Мінімальний строк нагляду – 3 роки.

Через 3 роки стійкої ремісії після стаціонарного обстеження можливе зняття з обліку. Гастроентеролог оглядає 2 рази на рік, педіатр – 3-4 рази на рік. Ендоскопічний контроль – 1 раз на рік (або за необхідністю). Огляд спеціалістів (ЛОР, стоматолог, невропатолог та ін) – 1 раз на рік.

В фазі ремісії ГЕРХ в амбулаторно-поліклінічних умовах, під наглядом дитячого гастроентеролога, діти повинні отримувати 2 рази на рік протирецидивні курси лікування, які включають немедикаментозне лікування (психотерапія, фітотерапія, фізіопроцедури, бальнеолікування).

Об'єм та тривалість таких курсів повинні вирішуватися залежно від лікування попереднього загострення, індивідуально.

Санаторно-курортне лікування можливе в фазі ремісії ГЕРХ в санаторіях гастроентерологічного профілю (за звичай через 2-3 місяці після стаціонарного лікування).

ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ДИСПЕПСІЇ У ДІТЕЙ

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИСПЕПСІЯ. Шифр К30

Визначення: Функціональна диспепсія (ФД) – це симптомокомплекс, що зустрічається у дітей, старших 1 року, що характеризується дискомфортом й/або болем у верхніх відділах живота, почуттям швидкого насичення, нудотою, блюванням, здуттям живота, якщо при обстеженні не вдається виявити будь-які органічні захворювання.

Відповідно до Римського III Консенсусу, що рекомендує визначення ФД: симптоми, що відносяться до гастродуоденальної області, при відсутності будь-яких органічних, системних або метаболічних захворювань, які могли б пояснити ці прояви.

Функціональна диспепсія переважає у дітей в критичні вікові періоди (4-7 й 12-15 років). Більше третини її трансформується в хронічну запально-деструктивну патологію гастродуоденальної зони. У значної кількості дітей ФД є проявом порушень регуляторних механізмів (вегетативних дисфункцій, психоемоційних і стресових факторів), або незрілості морфологічних структур у ранньому віці. ФД має місце у 10-15% дитячого населення старше 3-х років. Клінічні ознаки пов'язані насамперед з порушеннями моторики гастродуоденальної зони і підвищеною чутливістю рецепторного апарата шлунка до розтягнення.

Класифікація.

Відповідно до III Римського Консенсусу (2006) виділяють 2 клінічних варіанти (діагностичні категорії) ФД:

• диспептичні симптоми, пов'язані із прийманням їжі, або постпрандиальні (індуковані їжею) диспептичні симптоми (ПДС);

• епігастральний біль (ЕБ);

Але дана класифікація прийнятна щодо дорослих пацієнтів і є недостатньо адаптованою до особливостей дитячого контингента пацієнтів

П ервинні дослідження: при виражених клінічних проявах: загальний аналіз крові, сечі; езофагогастродуоденоскопія; інтрагастральна рН-метрія; визначення вегетативного статусу, електрогастрографія.

При необхідності за призначенням: рентгенологічне дослідження органів ШКТ; УЗД органів черевної порожнини для виявлення супутніх захворювань. Консультації фахівців (невропатолог й ін.) залежно від клінічної симптоматики основного захворювання і передбачуваних супутніх захворювань

Симптоми, синдроми, фізикальний статус. Діагностичні критерії ФД повинні включати (Рівень доказовості В) одну або більше ознак з: а) турбує неприємне почуття повноти після їжі; б) швидке насичення; в) епігастральний біль; г) епігастральна печія й обов'язкова відсутність даних про органічну патологію (включаючи ФЕГДС), що могла б пояснити виникнення симптомів.

Діагностичні критерії постпрандіального дистрес-синдрома (ПДС) (Рівень доказовості В) повинні включати один або обидва з нижченаведених: 1) почуття повноти після їжі, що виникає після прийому звичайного об'єму їжі, принаймні, кілька разів на тиждень; 2) швидка насичуваність (ситість), у зв'язку із чим неможливо з'їсти звичайну їжу до кінця, щонайменше, кілька разів на тиждень.

Підтверджуючі критерії: 1) можуть бути здуття у верхній частині живота або нудота після їжі або надмірна відрижка; 2) ЕБС може супроводжувати.

Діагностичні критерії синдрому епігастрального болю (ЕБС) (Рівень доказовості В) повинні включати все з нижченаведених: 1) біль або печія, локалізовані в епігастрії, як мінімум помірної інтенсивності із частотою не менш одного разу на тиждень; 2) біль періодичний; 3) немає генералізованого болю або, що локалізується в інших відділах живота або грудної клітини; 4) немає поліпшення після дефекації або відходження газів; 5) немає відповідності критеріям розладів жовчного міхура й сфінктера Одді.

Підтверджуючі критерії: 1) біль може бути пекучим, але без ретростернального компонента; 2) біль звичайно з'являється або, навпаки, зменшується після приймання їжі, може виникати й натще; 3) ПДС може супроводжувати.

Для ФД характерні 3 ознаки:

• постійний або рецидивуючий біль в епігастрії, почуття переповнення, раннього насичення, здуття живота й нудота, які тривають не менше 12 тижнів за останні 12 місяців;

• відсутність доказів органічного захворювання, що підтверджено ретельним збором анамнезу, ендоскопічним (морфологічним) дослідженням верхніх відділів ШКТ й УЗД органів черевної порожнини;

• відсутністю доказів, що диспепсія полегшується дефекацією, або пов'язана зі зміною частоти й характеру стула.

Фізикальний статус: зовнішні прояви розладів вегетатики; болючість при пальпації верхніх відділів живота без чіткої локалізації.

«Симптоми тривоги» (при наявності будь-якого з симптомів, діагноз ФД стає неможливим): - лихоманка;

• немотивоване схуднення;

• дисфагія;

• блювання з кров’ю;

• кров у випорожненнях;

• анемія;

• лейкоцитоз;

• збільшення ШОЕ.

Діагностика: при ендоскопічному дослідженні - відсутність ознак запально-деструктивних змін слизової оболонки шлунка, можливі моторні порушення; при гістологічному дослідженні біоптатів СОШ - відсутність ознак запалення, атрофії, активності процесу.

При інтрагастральній рН-метрії - зниження або підвищення кислотоутворюючої функції шлунка, секреції.

При рентгенологічному дослідженні верхніх відділів ШКТ - моторні порушення.

При УЗД виявляють супутню патологію жовчовивідних шляхів, підшлункової залози, печінки.

Характеристика лікувальних заходів. Основні лікувальні заходи й диспансерне спостереження дітей з даною патологією повинні здійснюватися в умовах амбулаторно-поліклінічної служби й включають:

1. Регуляцію режиму діяльності, відпочинку, харчування. Психотерапію, седатики, транквілізатори (анксіолітики), адаптогени (залежно від вегетативного статусу), фізіотерапевтичні процедури (парафінові й озокеритові аплікації, електрофорез лікарських засобів), лікувальну фізкультуру.

2. Дієту. Головний принцип - урахування індивідуальної нестерпності продуктів. Виключають всі продукти, які викликають біль в епігастрії, печію, відрижку (жирні блюда; копчені ковбаси; наваристі м'ясні, рибні, грибні бульйони; газовані напої; каву, цибулю, часник, редиску, гострі приправи й т.п.). Дозволяється вживання білого хліба (учорашнього), сухарів з нього, сухого печива, ненаваристих супів, пюре, відвареного м'яса, парових котлет, фрикадельок (яловичина, курка, кроль, індичка), відвареної риби, каш (манна, рисова, гречана, вівсяна) з додаванням молока, макаронних виробів, відварених яєць, парових омлетів, молока, сирів, кефіру, йогуртів, киселю, желе, компотів із солодких сортів ягід і фруктів, відварених і тушкованих овочів, солодких груш, бананів, печених яблук. Приймати їжу рекомендується 4-5 рази на день.

3. Незалежно від кислотності й секреції – комплексні вітамінно-мінеральні препарати, стимулятори метаболізма, регуляторних та репаративних процесів (нейровітан, ренорм, спіруліна з цинком, селеном, альтан та ін.) у вікових дозах протягом 2-4 тижнів.

4. Антациди використовують переважно на основі гідроксиду й фосфату алюмінію й гидроксиду й оксиду магнію (маалокс, фосфалюгель, альмагель-нео й ін.) протягом 2-3 тижнів. Препарати дають дітям за 30 хв. до або через 90 хв. після їжі. Лужні мінеральні води (по 50-100 мл 2-3 рази на день, злегка підігріті, за 30-40 хвилин до їжі) курсами по 2 тижні, репаранти (гастрофарм по 0,5-1 таблетці 3 рази на день до їжі 10-14 днів, ліквіритон (або інші препарати з кореня солодцю) по 0,05-0,1 г 3 рази на день до їжі 2 тижні, альтан по ½-1 таб. тричі на добу перед їжею 2-4 тижні та ін.).

5. При зниженій кислотності: абомін (ацидин-пепсин) по 0,5-1 таблетці 2-3 рази до, або під час їжі, протягом 2-3 тижнів, плантаглюцид – по 0,5-1 чайній ложці на ¼ склянки води 3 рази на день за 30 хвилин до їжі - протягом 2-3 тижнів.

6. Антисекреторні препарати: інгібітори протонової помпи (ІПП) і блокатори Н₂ рецепторів гістамина. ІПП є препаратами резерву при лікуванні синдрому епігастрального болю при ФД у дітей з обтяженою спадковістю по виразковій хворобі при неефективності вищевказаної терапії. Омепразол та інш., призначають у дозі 0,5-0,8 мг/кг на добу, пантопразол 20-40 мг на добу в 1-2 прийоми протягом 2-2,5 тижнів. ІПП не ефективні у дітей з постпрандіальним дистрес-синдромом. Блокатор Н₂ рецепторів гістаміна 2-го покоління ранітидин призначають дітям по 2-8 мг/кг 2 рази на добу, 3-го покоління фамотидин призначають у дозі 1-2 мг/кг на добу в 1-2 прийоми протягом 2-3 тижнів. Для попередження синдрому рикошету необхідно поступово скасовувати блокатор Н₂ рецепторів гістамина.

7. Прокінетики є першочерговими препаратами для лікування постпрандиального дистресс-синдрома ФД. Препарат вибору - домперідон (мотиліум) призначають у дозі 0,25 мг/кг/добу у 3 прийоми протягом 3-4 тижнів.

8. Альгінати (гавіскон) протягом 2-х місяців.

9. Спазмолітичні препарати (при гіпермоторній дискінезії ДПК, уповільненому спорожнюванні шлунка, пілороспазмі та інших проявах спастичного болю): міотропні спазмолитики – мебеверин (дюспаталін) призначають дітям від 6 років у дозі 2,5 мг/кг на добу 2 рази на день за 20 хв. до їжі, папаверин по 0,005-0,06 г 2 рази на добу, дротаверин (но-шпа, спазмол, ріабал – по 0,005-0,02 г 1-2 рази на день або в/м по 0,5-1 мл 2 рази на день) протягом 7-10 днів.

10. При гіпотонічній дискінезії шлунка й ДПК – ЛФК, спрямована на зміцнення м'язів черевного преса, фізіотерапевтичні процедури, бальнеолікування.

11. При необхідності суворо за показаннями (консультуючись із психоневрологом) - антидепресанти (амітриптилін по 0,2-0,4 мг/кг/добу або іміпрамін по 10-50 мг/добу) на ніч.

Тривалість стаціонарного лікування в середньому 5-7 днів (для встановлення діагнозу). При сприятливому варіанті перебігу захворювання основне лікування повинне проводитися в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Ціль лікування: забезпечити ліквідацію клінічних проявів хвороби, ерадикацію від НР інфекції (при необхідності), попередити прогресування і хронізацію ФД.

Вимоги до результатів лікування. Відсутність клінічної симптоматики, ендоскопічних і гістологічних ознак активності запалення й інфекційного агента. Прогноз: сприятливий.

Диспансерний нагляд. Якщо симптоми ФД значно погіршують якість життя, то проводять курси інтермітуючої терапії по 2-3 тижні. Діти з функціональними порушеннями (ФД) повинні перебувати під диспансерним спостереженням педіатра й гастроентеролога протягом 3-х років (огляд гастроентеролога, ендоскопічне та інші обстеження – за показаннями), отримувати сезонні курси лікування (переважно немедикаментозні) і профілактичні заходи, які спрямовані на запобігання хронізації захворювання.

Санаторно-курортне лікування можливе в санаторіях гастроентерологічного та загального профілю (за звичай через 1-2 місяці після основного курса лікування).