- •Питання для державної атестації з історії України
- •1. Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій.
- •2. Початок політичного етапу визвольного руху на початку XX ст.
- •3. Російська революція 1905-1907 рр. В Україні.
- •4. Політичні зміни в Україні в 1908-1913рр.
- •5. Західноукраїнські землі на початку хх ст.
- •6. Україна в роки Першої світової війни. Воєнні дії на території України.
- •7. Національний рух у Галичині і Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.
- •8. Формування та бойовий шлях легіону Українських січових стрільців.
- •9. Початок Української революції, утворення Центральної Ради м. Грушевський, в. Винниченко.
- •0. I Універсал Центральної ради та його історичне значення.
- •11. Проголошення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради.
- •12. Проголошення незалежності унр, передумови та значення.
- •13. Внутрішня та зовнішня політика Української держави за часів п. Скоропадського.
- •14. Україна в 1919-1920 рр. «Воєнний комунізм».
- •15. Проголошення Західноукраїнської Народної республіки. Злука унр і зунр.
- •16. Внутрішня і зовнішня політика Директорії унр. С. Петлюра.
- •17. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.
- •18. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.
- •19. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки о. Шумський, м. Скрипник.
- •20. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х-30-х рр. Хх ст.
- •21. Культура і духовне життя України в 1917-1920 рр.
- •23. Голодомори в Україні: причини і наслідки.
- •24. Політика суцільної колективізації та розселювання в Україні. Її соціально-економічні наслідки.
- •25. Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •26. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр.
- •27. Об'єднання Західноукраїнських земель в урср та їх радянізація в 1939-1941 рр.
- •28. Нацистський «новий порядок» в Україні в 1941-1944 рр. Голокост.
- •29. Діяльність радянських партизан і оун-упа в роки Другої світової війни.
- •30. Втрати України в роки Другої світової війни. Внесок українців у перемогу над фашизмом.
- •31. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •32. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-х у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •33. Повсякденне життя українців у 1964-1985 рр.
- •34. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х-на початку 50-х років.
- •35. Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині 50-х на початку 60-х років.
- •36. Радянізація західних областей України у 40-50-х роках.
- •30 Червня 1945 р. У зв'язку з підписанням договору між Чехословаччиною і срср про передачу Закарпатської України до складу урср визначився, в основному, західний кордон сучасної України.
- •37. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України
- •8. Національно-визвольний рух 60-80 років.
- •Опозиційний рух в Україні (1965-1985 рр.)
- •Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах десталінізації « Шістидесятники ».
- •41. Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70-80-ті роки.
- •42. Політична ситуація в Україні 1985-1991рр.
- •43. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.
- •44.Проголошення державної незалежності України.
- •45. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991р.; результати та історичне значення.
- •24 Серпня 1991р. - проголошення Акту незалежності України
- •1 Листопада 1991р. - ухвалення Декларації прав національностей України міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів в Одесі
- •1 Грудня 1991р. - Всеукраїнський референдум на підтвердженняАкту незалежності України; вибори президента.
- •46. Загострення екологічних проблем у 70-80 - х роках. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •47. Декларація про державний суверенітет України та ї історичне значення.
- •Структура і основний зміст декларації
- •Із резолюції мітингів українських студентів 12 жовтня 1990р. Ум. Києві:
- •Із постанови Верховної Ради Української pcp «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990року», 17 жовтня 1990р. :
- •48. Спроба державного перевороту в срср 19 серпня 1991 року.
- •49. Прийняття Конституції України (1996 р).
- •50. Проблеми політичного життя України в другій половині 90-х років хх ст. - на початку ххi ст.
- •51. Пошуки шляхів стабілізації на початку ххi ст. Здійснення аграрної реформи.
- •52. Кроки української економіки до інтеграції у європейський та світовий економічний простір.
- •53. Модернізація національної системи освіти на початку ххi ст.
- •54. Основні тенденції розвитку науки на початку ххi ст. В Україні.
- •55. Екологічні проблеми та пошуки шляхів покращення стану навколишнього середовища наприкінці хх - на початку ххi ст.
- •56. Основні чинники та особливості релігійного життя України в умовах незалежності.
- •57. Основні принципи зовнішньої політики незалежної України. Ядерне роззброєння.
- •58. Україна в міжнародних організаціях. Кінець хх- поч. Ххi ст.
- •59. Пошуки зовнішньополітичних орієнтирів наприкінці хх - на початку ххi ст.
- •60. Основні чинники та особливості розвитку культури в Україні.
29. Діяльність радянських партизан і оун-упа в роки Другої світової війни.
1. «Новіш порядок» в Україні.
2. Дві течії руху опору в Україні.
3. Боротьба радянських партизанів.
4. Діяльність УПА та інших націоналістичних військових у групувань.
Німецькі націонал-соціалісти прагнули повернути з небуття й утвердити в центрі Європи рабсько-кріпосницьку систему, що будувалася на хибному принципі расової переваги німецької нації. Українська земля, окупована німцями, стала полігоном випробувань унікального людиноненависницького експерименту.
У відповідь на нацистський «новий порядок» український народ піднімався на боротьбу в тилу окупантів. В Україні існували дві течії (як і в багатьох інших країнах) руху Опору: підпільні комуністичні організації та націоналістичне підпілля (ОУН). Організація українських націоналістів була ослаблена розколом на ОУН-Б (бандерівців) та ОУН-М (мельниківців).
Перед війною радянське керівництво стверджувало, що війна буде вестися на «чужій території» і «малою кров'ю», тому приготування до партизанської і підпільної боротьби вважало недоцільним і шкідливим. Підпільні організації створювались поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів.
Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи партійних працівників призвели до значних втрат радянського підпілля протягом першого року війни. Із 3500 груп, що були залишені для партизанської і диверсійної роботи, до червня 1942 р. залишилось лише 22. Для керівництва підпіллям уже з літа 1941 р. на окупованій території створювались підпільні обкоми, міськкоми, райкоми Комуністичної партії України, а в жовтні 1942 р. почав діяти нелегальний ЦК КП(б)У.
Перші партизанські загони, керовані комуністами або радянськими офіцерами, що потрапили в оточення, формувались без достатньої підготовки, бракувало командних кадрів і військових спеціалістів, зброї, амуніції, засобів зв'язку. Але з посиленням фашистського терору партизанські загони поступово набирали сили, знищували живу силу противника, висаджували в повітря залізниці, мости, склади зброї, розгортали агітаційно-пропагандистську роботу серед населення. У Сумській області утворилися великі з'єднання партизанських загонів під командуванням Сидора Ковпака та Олександра Сабурова. Від літа 1942 р. партизанським рухом з-за лінії фронту керував Український штаб партизанського руху. Особливо потужним рух радянських партизанів був у зоні Полісся. Тут самі природні умови — ліси, болота, бездоріжжя, сприяли його розгортанню.
У містах діяли підпільні антифашистські організації. Вони збирали і передавали за лінію фронту радянському командуванню інформацію про ворога, здійснювали диверсії, перешкоджали вивезенню молоді на роботу в Німеччину.
У 1943 р. на окупованій гітлерівцями території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Діяли добре організовані, керовані з одного центру партизанські з'єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова та інших, які нараховували у квітні біля 29,5 тис. осіб, а на 1 січня 1944 р. — 58,5 тис. Координація дій. партизан та частин Червоної Армії стала важливим чинником у досягненні перемоги над гітлерівцями.
Партизани України лише у другій полови 1943 р. у ході наступальних операцій Червоної Армії пустили під укіс понад 3200 ешелонів ворога, створивши серйозну перешкоду постачанню його фронту. Партизани захопили 25 переправ через Десну, Дніпро і Прип'ять і утримували їх до підходу Червоної Армії. У цій операції брало участь понад 17 тис. партизанів.
Партизанські загони і з'єднання разом із частинами регулярної армії брали участь в оточенні і знищенні великого ворожого угруповання в районі Корсуня (1944 р.), у визволенні Знам'янки, Переяслава, Ізяслава, Ковеля, Костополя, Овруча та інших міст і сіл. Силами радянських партизанів було визволено 139 населених пунктів України.
Наприкінці 1942 р. до Москви надійшли відомості про діяльність на території Західної України Повстанської Армії. Сталін наказав передислокувати на захід радянські партизанські частини. Одним із головних завдань партизанських рейдів, якими керувала Москва, була боротьба з «націоналістичними формуваннями» УПА. Ігноруючи накази Москви, деякі партизанські командири вступили в контакт з командуванням частин УПА. Комісар з'єднання Сидора Ковпака генерал Семен Руднєв казав, що «з УПА можна жити окремо, ворога треба бити спільно». У ході Карпатського рейду в лютому 1943 р. він взяв участь у переговорах з командирами УПА, внаслідок яких повстанці пропустили партизан через контрольовану територію. Півроку утримували нейтралітет між повстанцями М. Боровця-Бульби і партизани Д. Медведєва на Рівненщині. Але Москва, як і Берлін, уживала всіх заходів, щоб розколоти український рух Опору.
На Західній Україні, де комуністи не мали жодного впливу, антифашистську боротьбу вели націоналісти. Спочатку вони сподівались на підтримку німців у відновленні самостійної Української держави. Однак дуже швидко змушені були переконатись, що Україна цікавить Гітлера лише як сировинна база і територія для німецької колонізації.
ЗО червня 1941 р. до Львова разом з німецькими військами увійшов озброєний загін націоналістів (батальйон «Нахтігаль»), Увечері відбулося засідання громадських діячів (Українські національні збори), яке ухвалило «Акт проголошення відновлення Української Держави». Було утворено Українське державне правління (уряд) на чолі з одним із керівників ОУН-Б Ярославом Стецьком. 9 липня уряд Стецька був розігнаний окупантами, пізніше (15 вересня) керівники ОУН-Б були заарештовані і відправлені до концтаборів.
На Східну і Центральну Україну вирушили похідні групи ОУН («бандерівців» і «мельниківців»), які просувалися слідом за німецькими військами, що наступали. Вони організували мережу підпільних оунівських організацій у багатьох містах України (у тому числі в Одесі, у містах Донбасу). Найбільш активно діяли в Києві. Наприкінці 1941 - на початку 1942 р. близько 300 оунівців було заарештовано в Києві та знищено в Бабиному Яру (серед них відома поетеса Олена Теліга). 24-25 травня 1942 р. у с. Рудня Почаївська на півдні Волині відбулась конференція ОУН (мельниківців). Конференція визнала, що «німці намічених ними цілей не осягнуть і тотальної перемоги не здобудуть». На конференції було прийнято рішення, що оскільки «німецька політика є не лише політикою колоніального визиску, але й колоніального винищення українського населення, то одинокою нашою відповіддю може бути відкрита боротьба проти цього».
Збройні формування українських націоналістів зосереджувались в основному в лісах Волині, болотах Полісся та Карпатах. Одним із перших загонів
була «Поліська Січ», організована в 1941 р. Тарасом Боровцем (псевдонім — Бульба). Восени 1942 р. на Волині створюється Українська повстанська армія (УПА). Улітку 1943 р. відділи УПА було організовано в Галичині. УПА було поділено на чотири групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.
Цілі райони Волині та Галичини опинились під повним чи частковим контролем УПА. Тут відбувались реформи: створювалась нова адміністрація, проводилось наділення селян землею тощо. Історики оцінюють чисельність УПА від 30-40 тис. до 100 тис. осіб. Між УПА та радянськими партизанами склались напружені відносини. Існували протиріччя і з польськими партизанами, які призвели до збройних сутичок на Волині.
Українсько-польське збройне протистояння в роки війни послаблювало єдиний антифашистський фронт.
У цілому ж діяльність українських радянських партизан і боротьба ОУН-УПА з німецькими загарбниками були складовою частиною міжнародного антифашистського руху Опору.