9. Братство тарасівців Загальна українська безпартійна організація

У 80-90 роках 19 ст. в Україні виникає самостійницький рух, який був представлений «Братством тарасівців» та «Молодою Україною».

Українська студентська молодь прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. Студенти вищих навчальних закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І.Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В.Боровик утворили в 1891 р. (за даними І.Липи – у 1892 р.) громадянсько-політичне товариство «Братство тарасівців». Того ж року вони здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка, де дали клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів.

«Ми,свідомі Українці, рішуче й назавжди пориваємо зв'язок з українофілами. Ми, свідомі Українці, оддаємо всі наші сили на національно-визволення поневоленого українського народу. Ми вживаємо тільки українську мову. Ми працюємо тільки для українського народу. Ми маємо агітувати за наші думки, переводячи в життя, між іншим, і тим, що кожен повинен протягом року вивчити грамоти по-вкраїнському не менше двох членів для нашої організації.»

Основні ідейні засади організації викладені в «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями у Галичині. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист укр. мови. Своїм основним завданням тарасівці вважали національне визволення укр. народу, досягнення повної автономії всіма народами, поневоленими Російською імперією. Братство встановило зв’язки з аналогічними гуртками у Полтаві, Чернігові, Києві, Олександрії.

Їхня група ввійшла в історію як перша самостійницька організація в Наддніпрянській Україні. В 1893 році були проведені арешти членів Братства тарасівців, внаслідок чого організація припинила своє існування.

Значення цієї організації полягає в тому, що вона була першою ланкою на шляху утв. перших політичних партій Сх. Галичини. Під впливом ідей братства на СХ. Україні була заснована перша політична партія – Революційна українська партія.

Діяльність «Братства тарасівців» активізувала студентський громадівський рух. З ініціативи Дмитра Антоновича в 1898 році відбувся загальноукраїнський нелегальний з’їзд студентських громад. Він об’єднав усі громади в одну Загальну українську партійну організацію і ств. Виконавчий комітет, який повинен був координувати діяльність громадівських організацій. Всеукраїнську студентську спілку Іван Франко назвав «Молодою Україною», вважаючи, що їй належить майбутнє.

У 1897 року на нелегальному з’їзді всіх громад було утворено Загальноукраїнську безпартійну організацію (ЗУБО) на чолі з Б. Антоновичем та О. Кониським. ЗУБО заснувала літературне видавництво «Вік». Рішення схвалене 1904 року на конференції ЗУБО про створення Української демократичної партії (УДП). Серед її лідерів були Є. Чикаленко, С. Єфремов, Б. Грінченко. Восени 1905 року зі складу УДП вийшла радикальна група на чолі з Б. Грінченком і С. Єфремовим, яка утв. Українську радикальну партію.

10. Розвиток народницького руху (60-80 рр. 19 ст.)

Народництво - це рух різночинної інтелігенції в Рос. імперії, що знайшов широкий вияв і в Україні. Народництво як ідеологія і громадянсько-політичний рух стало реакцією частини суспільства на пореформений злам традиційного селянського життя, на появу та утв. західних ідей, звичаїв і порядків. Виник наприкінці 60-х рр.. 19 ст.

Народники вважали, що:

• Збереження колективістських традицій сільської громади в майбутньому приведе до соціалістичної організації суспільства

• Росія на відміну від країн Зх. Європи повинна обминути капіталістичну стадію розвитку

• Селянство – рушійна сила революції на шляху суспільства до соціалізму

• Революційна інтелігенція має йти в народ – пропагувати соціалістичні ідеї

У діяльності народників можна виділити три етапи:

1. Початковий етап (1859-1875 рр.) що відбувся під гаслом «ходіння в народ» коли близько 3 тис. народників влаштувалися на різні роботи в селах, агітували селян.

Восени 1873 року почалося масове «ходіння в народ» Народники довго зупинялися в тому чи іншому населеному пункті. Як правило, вони влаштовувалися майстрами, вчителями. Народники активно працювали в Подільській, Чернігівській губерніях, на Харківщині, Київщині. Вони читали учням заборонену літературу і проводили бесіди на революційні теми. Але очікуваної масової готовності селян до антицарської боротьби не спостерігалося. Вже у тому ж 1874 році почалися арешти народників.

2. На наступному етапі, у др. половині 70-х років 19 ст. народники розгорнули масштабну пропагандистську роботу серед селянства та в містах. У цей час виникли народницькі гуртки: в Києві було ств. Київську «Громаду» до якої входили В.Засулич, В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович. В Одесі видатний народник А. Желябов.

Чигиринська змова (1877 р.)

1877 р – група народників на чолі з Стефановичем, Дейчем, Бохановським організовували в Чигиринському повіті таємне селянське товариство і намагалися підняти селян на повстання. Учасники «чигиринської змови» підготували, нібито від імені царя, «Височайшу таємну грамоту», закликаючи до повстання проти місцевих поміщиків і чиновників. Підняти селян вони не спромоглися. Ця спроба завершилася повним розгромом і притягненням до суду понад 1 тис. селян.

У 1876 році у Петербурзі було створено групу «Земля і воля». Серед членів якої були й українці.

У 1879 році «Земля і воля» розпалася на дві організації : «Чорний переділ» та «Народна воля». «Народна воля» відкрила новий етап революційного руху. В ній сформувалася військова організація з кількох сотень «офіцерів». Подібні гуртки діяли в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах.

Якщо «чорнопередільці» намагалися продовжувати агітаційно-пропагандистську роботу з підготовки революції, то народовольці зосередилися на організації політичного терору. Вони влаштували справжнє полювання на царя, вважаючи, що його загибель приведе до початку революції. Після вбивства 1881 р. царя Олександра II царизм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові процеси довершили розгром народницьких терористичних організацій.

Земства – виборні загальностанові органи місцевого самоврядування в губерніях Російської імперії, які займалися господарськими та культурними справами.

Громадівський рух – громадсько-політичний рух, учасники якого віддавали перевагу не політичній діяльності, а культурно-просвітницькій роботі серед населення.

«Братство тарасівців» – таємна студентська організація, яка мала осередки в Харкові, Києві, Одесі, Полтаві та визначала метою своєї діяльності здобуття незалежної України.

Грінченко Борис (1863-1910) – український письменник , педагог літературознавець, лексикограф, етнограф, історик, публіцист , член «Братства тарасівців» , Засновник УРП, член УДП, працював у «Просвіті». Виступав на захист української мови . Видав 4т «словник української мови» (1902-1904) автор «листів з України Наддніпрянської», 50 оповідань, повістей, укр. підручників.

Чубинський Павло (1839-1884)- український поет, етнограф, автор пісні « ще не вмерла України» Освіту здобув на юридичному факультеті Петербурзького університету ю 28.02.1861р супроводжував труту Шевченка до могили. Член київської громади. В 1862 арештований. Відправлений до Архангельська . після звільнення - один з організаторів Пд.-зх. Відділення Рос. географічного товариства , 3-археологічного з’їзду в Києві. Після Емського указу висланий з України.

11