Практичні завдання Тема: Недоговірні зобов’язання
Поняття, ознаки, елементи недоговірних зобов’язань.
Недоговірні зобов'язання - це зобов'язання, які виникають за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).
Поняття та види публічної обіцянки винагороди.
Публічна обіцянка винагороди - це односторонній правочин, при якому одна особа зобов'язується сплатити певну винагороду будь-якій особі, за умови досягнення нею зазначеного в оголошенні результату.
Водночас, не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду.
Яким же ознакам повинна відповідати обіцянка про сплату винагороди:
1) бути публічною, тобто сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином до невизначеного кола осіб. Публічною вважається й обіцянка, яка звернута до певного кола осіб. Якщо звернення адресоване конкретним особам, воно втрачає ознаку публічності і набуває договірного характеру;
2) обіцянка винагороди повинна мати майновий характер (тобто повинна обіцятися певна грошова сума, певне майна чи блага майнового змісту).
Якщо розмір винагороди не визначено, то при виникненні спору буде важко з'ясувати її розмір.
Якщо винагорода має немайновий характер, то цивільно-правові відносини у цьому випадку не виникають;
3) нагорода повинна обіцятися за вчинення правомірних дій;
4) зазначено результат, який необхідно досягнути. Це може бути або досягнення конкретної мети, або найкраще виконати будь-яку роботу, характер якої допускає виконання її різними особами;
5) із оголошення має бути зрозуміло, хто обіцяє винагороду і місце, куди необхідно надати результат;
6) обіцянка може бути у будь-якій формі (письмово, по телебаченню, по радіо, по Інтернету тощо). Особи, які бажають відгукнутися на обіцянку, можуть вимагати письмового підтвердження інформації.
Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку зі зміною завдання. Зобов'язання припиняється у разі:
1) досягнення результату і виплати винагороди;
2) закінчення визначеного для виконання строку;
3) закінчення "розумного" для виконання строку.
Зміст вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Спеціальним видом зобов'язання є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою у майнових інтересах іншої, без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим (статті 1158-1160 ЦК).
Мета цього інституту - врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.
У житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.
Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи, захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, у законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.
Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).
Зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:
1) між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини;
2) вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна:
а) не входить у коло службових обов'язків особи, яка ці дії;
б) не пов'язані із статутною діяльністю певної організації;
в) не випливає із вимог закону;
3) дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, не має свого самостійного інтересу в таких діях;
4) дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам і не ставлять за мету досягнення протиправної дії;
5) дії, які вчиняються, не повинні суперечити фактичним намірам особи, в інтересах якої вони вчиняються;
6) особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості повідомити про це зацікавлену особу й отримати від неї певні вказівки;
7) дії за своїм характером становлять не лише користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна;
8) громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не переслідує мети набути будь-якої вигоди для такої особи, збільшити її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його мета - вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння шкоди інтересам іншої особи;
9) дії чужому інтересу не повинні продовжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються зацікавленою особою;
9) понесені витрати мають були виправданими.
Поняття рятування здоров’я та життя фізичної, майна фізичної або юридичної особи. Зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.
Шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, заподіяння шкоди може бути пов'язане із свідомими, власними діями особи. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає.
Із цього загального правила виняток становлять зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням здоров'я та життя фізичної чи майна іншої особи.
У житті мають місце випадки, коли людина, не рахуючись зі своїм здоров'ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому такій особі заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.
Сторонами у даних зобов'язаннях виступають:
- рятувальник, тобто фізична особа, яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози: а) життя чи здоров'я іншої особи; б) майно іншої особи.
- фізична або юридична особа (держава), яка є власником (володільцем ) майна, що рятувалося.
За об'єктом рятування зобов'язання можуть бути поділені на дві групи:
1) рятування життя та здоров'я фізичної особи;
2) рятування майна іншої особи.
Правові наслідки залежать не лише від об'єкта рятування, а й від об'єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров'я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені критерії, можна вирізнити три групи зобов'язань, що виникають із рятування.
1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, смертю чи майну особі, яка без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я іншої особи від реальної загрози, відшкодовується державою у повному обсязі.
2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою у повному обсязі.
3. Шкода, завдана майну фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.
Загальні положення про зобов'язання із відшкодування шкоди
Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не май нової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших.
Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла:
1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);
2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а відтак, власник може вимагати усунення таких порушень його права;
3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів;
4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами.
У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків з оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків.
Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
Особливості відшкодування шкоди, завданої працівником
Процес відшкодування збитку, завданого підприємству, установі, організації з вини працівника, має такі складові: - визначення розмірів збитку (ст. 135 КЗпП України);
- порядок відшкодування збитку (ст. 136 КЗпП України). Розмір збитку, завданого підприємству, установі, організації, визначається за фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей, за вирахуванням зношення відповідно до встановлених норм.
При розкраданні, недостачі, навмисному знищенні або навмисному псуванні матеріальних цінностей збиток визначається на підставі висновків експертів.
Порядок визначення розміру збитку від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей установлено Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 № 116 зі змінами та доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 27.08.96 № 1009 і від 20.01.97 № 34.
Якщо збиток завдано з вини кількох працівників, кожний із них відшкодовує лише ту частину, яка припадає на нього, і не відповідає за інших. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом установлено, що збиток підприємству, установі завдано спільними навмисними діями кількох працівників або працівника й інших осіб (Постанова пленуму Верховного Суду України від 28.03.97 № 3).
Умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Суд при визначенні розміру збитку, який підлягає відшкодуванню, крім прямого дійсного збитку враховує ступінь провини працівника й ту конкретну обстановку, в якій було завдано збитку (ст. 137 КЗпП України). До конкретної обстановки, з огляду на яку суд зобов'язаний зменшити розмір покриття завданого збитку, належать нестворення нормальних умов збереження майна, неналежна організація праці та ін. (Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 05.07.74).
Суд також може зменшити розмір відшкодування збитку, завданого працівником, залежно від його матеріального становища, за винятком випадків, коли збитку завдано злочинними діями працівника, здійсненими з корисливою метою (ст. 137 КЗпП України). Однак матеріальне становище працівника не може бути підставою для повного звільнення його від зобов'язань відшкодування підприємству, установі, організації завданого збитку.
Відшкодування збитку працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, і керівниками підприємств, організацій, установ, а також заступниками їх — за розпорядженням органу вищого рівня в порядку підпорядкування шляхом утримання із заробітної плати.
В усіх інших випадках питання про відшкодування збитку вирішується за поданням власника або уповноваженого ним органу позову до районного (міського) суду за місцем проживання працівника, який завдав збитку.
Особливості відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами
Існує три рівня суб'єктів права, відповідальних за шкоду, завдану актами влади: а) держава; б) Автономна Республіка Крим; в) органи місцевого самоврядування. Всі вони є суб'єктами публічного права.
Характерною особливістю актів влади є те, що суб'єкти приватного права (фізичні та юридичні особи), яким ці акти адресовані або прав та інтересів яких вони торкаються, зобов'язані підкорятися їм. Вони вчиняються у сфері державної (законодавчої або виконавчої) влади, при здійсненні якої заподіювач і потерпілий перебувають у відносинах влади і підлеглості. У цьому відношенні винятку не становлять також акти органів місцевого самоврядування. Останні до органів влади не належать. Проте вони можуть здійснювати повноваження органів виконавчої влади відповідно до закону (частини 3,4 ст. 143 Конституції). В межах повноважень, визначених законом, органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144 Конституції). Владно-розпорядчі акти можуть бути вчинені також посадовими і службовими особами, які здійснюють функції влади, обіймають посади, згідно з якими мають повноваження виконувати організаційно-розпорядчі функції шляхом усних чи письмових розпоряджень, обов'язкових до виконання тими, кому вони адресовані.
Відповідно до ст. 1170 ЦК у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.
Характерними для наведеного недоговірного зобов'язання держави відшкодувати шкоду, завдану внаслідок прийняття закону, яким припиняється право власності на певне майно, є такі ознаки: а) шкода у даному разі завдається законним актом, видання якого є складовою частиною компетенції тільки законодавчого органу державної влади - Верховної Ради України (п. З ст. 85 Конституції); б) завдання шкоди полягає у припиненні права власності особи на певне майно (річ), перехід якого, скажімо, у власність держави не означає переходу від власника права на об'єкт права інтелектуальної власності; в) законність (правомірність) завдання у даному разі майнової шкоди, виводить зобов'язання з її відшкодування за межі деліктного і, з точки зору ч. 4 ст. 1166 ЦК, є винятковим; г) припинення права власності на майно має примусовий характер, можливість застосування якого, як винятку із загального принципу цивільного законодавства України про неприпустимість позбавлення права власності (ч. 4 ст. 41 Конституції, ст. З ЦК), пояснюється мотивами суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування. Примусове відчуження об'єктів приватної власності допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ч. 7 ст. 41 Конституції").
Дещо інакше регулюються відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок діяльності органів виконавчої влади, яку називають діяльністю у сфері адміністративного управління. Йдеться, зокрема, про такі три можливих різновиди ситуацій, за наявності яких шкода, завдана внаслідок діяльності органів виконавчої влади, підлягає відшкодуванню: а) у разі завдання шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 1173 ЦК); б) у разі завдання цими органами шкоди в результаті прийняття ними нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК); в) у разі завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи зазначених вище органів виконавчої влади (ст. 1174 ЦК).
Особливості відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду
Здійснення державної влади не вичерпується сферами законодавчої та виконавчої її діяльності. Серед найважливіших напрямів діяльності публічної влади є також практичне забезпечення і реалізація конституційних прав і свобод людини, запобігання будь-якому вияву незаконних на неї посягань чи обмежень у правах, особливо з боку самої публічної влади, а ще більше з боку таких и підрозділів, які за своєю природою і соціальним призначення здійснюють правоохоронну діяльність та правосуддя: а) органів дізнання (міліція, органи безпеки; митні органи; органи державного пожежного нагляду; органи охорони державного кордону; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ та інші органи і посадові особи, що наділені правом провадити слідчі дії); б) органів досудового слідства у кримінальних справах (слідчі прокуратури; слідчі органів безпеки; слідчі податкової міліції; слідчі органів внутрішніх справ); в) органів прокуратури (Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, військові); г) органів суду (Конституційний Суд України; Верховний Суд України; вищі спеціалізовані суди; Апеляційний суд України; апеляційні суди; місцеві суди).
У діяльності зазначених органів публічної влади будь-які помилки неприпустимі. Як правило, вони спричинюють порушення конституційних прав кожної людини на свободу і особисту недоторканність, принижують її честь, гідність і ділову репутацію, внаслідок чого тягнуть за собою не тільки майнові втрати, а й моральні страждання фізичної особи, що й створює підставу для виникнення особливого правовідношення - зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду, що мають незаконний характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо мала місце хоч би одна із наступних обставин: а) незаконне засудження; б) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності; в) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою; г) незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд; д) незаконне затримання; е) незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт; є) передбачене ч. 5 ст. 1176 ЦК незаконне рішення в цивільній справі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. В інших випадках шкода, завдана незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю тих само правоохоронних органів або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Обов'язок з відшкодування шкоди, завданої за наведених вище обставин, покладається на державу. Це не випадково. По-перше, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду є підрозділами публічної влади загальнодержавного значення. По-друге, зазначені державні органи зазвичай діють від імені держави. Тому остання у даному разі відповідає як за власні акти і до посадової або службової особи, з безпосередньої вини якої шкода була завдана, права зворотної вимоги, як правило, не набуває. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК).
Незаконність дій правоохоронних та судових органів, якими була завдана шкода, не презюмується, а має бути підтверджена: а) постановленням судом виправдувального вироку; б) скасуванням незаконного вироку суду; в) закриттям кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо ж кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію чи акта помилування, або фізична особа у процесі дізнання, досудового слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла застосуванню до неї передбачених ч. 1 ст. 1177 ЦК незаконних заходів впливу, то право на відшкодування шкоди не виникає.
Особливості відшкодування шкоди, завданої злочином
Статтями 1177 та 1207 ЦК встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, а також майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо ця особа є неплатоспроможною, відшкодовується державою. Цими ж статтями передбачено, що умови та порядок відшкодування державою зазначеної шкоди встановлюються законом. Отже, вони не мають прямої дії й можуть бути реалізовані на практиці виключно за допомогою спеціально прийнятого закону, який на сьогодні відсутній. Не підлягають застосуванню в цьому випадку також і норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки Конституція України не передбачає права на відшкодування за рахунок держави шкоди потерпілим від злочину.
Вважається, що розробка механізму відшкодування державою завданої злочином шкоди була викликана необхідністю додержання гарантій у сфері забезпечення прав потерпілих від злочину1, усвідомленням соціальної несправедливості остаточності інтересів жертви злочину в аспекті розкриття злочину.
Питання про види шкоди, її зміст та обсяг допустимої компенсації потерпілим залежить від фінансових можливостей держави. Так, ст. 4 Конвенції рекомендує здійснювати компенсацію щонайменше втраченого заробітку, витрат, пов'язаних із лікуванням, госпіталізацією і похованням, а стосовно утриманців - втрату утримання.
Європейський досвід прийняття подібних нормативних актів свідчить про поступове розширення кола злочинів, у яких потерпілі отримують право на компенсацію, а також запровадження її мінімальних та максимальних меж. Очевидною також стає проблема встановлення пріоритетності (черговості) виплат по кожній із складових завданої шкоди, співвідношення сум, які потерпілий чи члени його сім'ї або інші особи отримують у порядку цивільно-правового страхування життя та здоров'я, соціального забезпечення чи соціального страхування, а також із законодавством, яке регулює порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Невирішеним також є питання про органи, які надаватимуть допомогу потерпілим, здійснюватимуть обрахування, а також призначення виплат. Ними можуть бути як спеціально створений Фонд допомоги потерпілим від злочинних посягань, так і територіальні органи Міністерства юстиції України, соціального захисту або суд.
10. Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними та обмежено дієздатними особами
Шкода, завдана малолітньою особою (до 14 років) відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка виховує її на законних підставах, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (п. 1 ст. 1178 ЦК).
У судовій практиці винною поведінкою батьків, опікунів чи інших вихователів вважається така поведінка, коли заподіяння малолітньою особою шкоди стало наслідком неналежного контролю, неналежного виховання чи неправильного використання згаданими вище особами своїх прав (відсутність належної уваги, потурання, заохочення пустування, хуліганських дій тощо) наслідком чого і стала негативна поведінка дитини, що спричинила заподіяння шкоди.
Батьки, опікуни, вихователі не можуть посилатися на відсутність своєї вини і в тих випадках, коли на момент заподіяння шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих, з товаришами. Оскільки батько та мати мають рівні права й обов'язки, то, відповідно, до відповідальності повинні притягатися обоє батьків незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо.
Якщо малолітній заподіяв шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи (школи, інтернату, санаторію лікарні тощо), то останні несуть відповідальність за шкоду, заподіяну малолітнім, якщо не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини, тобто не внаслідок нездійснення ними належного контролю за малолітнім під час перебування під їх наглядом.
Якщо малолітня особа завдала шкоди з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи та заклади зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або рішенням суду.
Обов'язок батьків (усиновлювачів) або опікунів чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснювала виховання малолітньої особи, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття.
Якщо після досягнення повноліття особа, яка заподіяла шкоду, матиме достатні кошти, а особи, які були зобов'язані відшкодувати завдану нею шкоду, стануть неплатоспроможними або помруть, то за рішенням суду вона може бути зобов'язана частково або в повному обсязі відшкодувати заподіяну нею шкоду.Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником чи закладом, у якому перебував неповнолітній, якщо цей заклад за законом здійснював щодо нього функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Покладання цього додаткового (субсидіарного) за своїм характером обов'язку на батьків, піклувальників пояснюється тим, що поведінка неповнолітнього у цьому віці залежить певною мірою від виховного впливу цих осіб, які повинні здійснювати за ними належний нагляд.
Цей обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Шкода, завдана недієздатною особою відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Вина опікуна чи закладу полягає у тому, що вони не здійснювали належний нагляд за недієздатною особою.
Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завданою недієздатною особою, не припиняється у разі поновлення її цивільної дієздатності.
На інших осіб, які хоча б тимчасово і наглядали за недієздатною особою (домашня робітниця, нянька, сусіди) відповідальність не може бути покладена.
За рішенням суду відшкодування шкоди може бути покладено (повністю або частково) і за рахунок майна недієздатної особи, якщо опікун помер, або його майна недостатньо для відшкодування шкоди.
Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.
Відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними Шкода може бути заподіяна й особою, яка на момент заподіяння шкоди перебувала у такому стані, що не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними. Цей стан може бути викликаний будь-якими причинами (медикаментозним чи іншим отруєнням, психічною або іншою хворобою, сп'янінням тощо).
За загальним правилом така шкода не відшкодовується, оскільки особа не контролювала свої дії. Виняток становлять випадки, коли така особа внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними чи психотропними речовинами привела себе в такий стан, що перестала розуміти значення своїх дій. За таких обставин заподіювані шкоди, навіть якщо вони не розуміли значення своїх дій, відповідають за заподіяну шкоду на загальних підставах.
Водночас, як свідчить практика, бувають випадки, коли особи, які хворіють на психічні захворювання і не розуміють значення своїх дій, не визнаються недієздатними. Тобто з формальних причин у них відсутні опікуни, вони не перебувають під наглядом медичної установи, які б могли контролювати їх поведінку і нести цивільну відповідальність за заподіяну такими особами шкоду.
Тому законодавець з метою захисту інтересів потерпілої особи і з метою посилення нагляду за такими хворими, передбачив, що з урахуванням матеріального становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, конкретних обставин справи (наприклад, поведінку чоловіка (дружини), батьків, сина чи дочки, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не здійснювали належний догляд за нею і не вживали заходів щодо запобігання шкоди) суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна цих осіб або безпосередньо заподіювача шкоди.
11. Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Відповідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. З наведеного поняття джерела підвищеної небезпеки бачимо, що не проігноровані також інші із зазначених вище концепцій. Це природно, оскільки діяльність, про яку йдеться, пов'язана з певним майном, залежно від специфічних ознак цього майна діяльність набуває класифікаційних ознак.
Класифікація (види) джерел підвищеної небезпеки - питання актуальне. Законодавче визначення поняття джерела підвищеної небезпеки обумовлює необхідність внесення деяких уточнень в існуючу раніше класифікацію цих джерел.
За умов, коли у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки домінувала "теорія предмета", вирішення цього питання здійснювалося шляхом визначення певних ознак, за якими відповідні предмети об'єднувалися у певні групи. Йдучи саме таким шляхом, російський вченій О. О. Красавчиков провів найбільш ґрунтовну і повну класифікацію джерел підвищеної небезпеки. Як прибічник "теорії предмета", він розподіляв джерела підвищеної небезпеки на такі різновиди: а) фізичні;
б) фізико-хімічні; в) хімічні; г) біологічні.
Фізичні джерела підвищеної небезпеки поділялися на підгрупи: а) механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо); б) електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, більшою, ніж 380 В);
в) теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо). Інакше кажучи, йдеться про джерела підвищеної небезпеки, з боку яких можливий механічний, тепловий, електричний або інший фізичний ВПЛИВ.
Таким чином, серед різновидів джерел підвищеної небезпеки вбачаються такі:
а) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням об'єктів фізичних (транспортних засобів, механізмів, обладнання тощо);
б) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням об'єктів фізично-хімічних (радіоактивних, хімічних, вибухо- та вогненебезпечних і інших речовин);
в) діяльність, пов'язана з утриманням об'єктів зоологічної групи (диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо).
Особами, зобов'язаними відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, визнаються ті, які здійснюють діяльність, що створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При визначенні особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, необхідно з'ясовувати, у кого саме перебуває відповідний об'єкт. Інакше кажучи, врахуванню в даному разі підлягає не тільки юридичний критерій, а й критерій матеріальний. Суть останнього полягає у тому, що перш ніж здійснювати використання, зберігання або утримання транспортного засобу, механізму, обладнання, іншого об'єкта на відповідних правових підставах, особа повинна володіти цим об'єктом.
При визначенні особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, врахуванню підлягають і матеріальний, і юридичний критерії в сукупності.
Наявність у поведінці потерпілого грубої необережності не надає підстав для відмови у відшкодуванні завданої йому шкоди навіть тоді, коли така необережність сприяла виникненню або збільшенню розміру шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК). У даному разі може йтися тільки про зменшення розміру відшкодування залежно від ступеня вини потерпілого. Виняток із цього правила складають випадки, передбачені законом. Наприклад, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, або у разі відшкодування витрат на поховання (ч, 3 ст. 1193 ЦК). Не враховується вина також малолітньої фізичної особи (ч. З ст. 31- ЦК) та фізичної особи, визнаної недієздатною (ч. 4 ст. 41 ЦК).
Щодо зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, залежно від майнового становища фізичної особи, зобов'язаної цю шкоду відшкодовувати, то, як свідчить судова практика, відбувається це у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному обсязі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.
При вирішенні питання стосовно зменшення розміру відшкодування завданої шкоди слід мати на увазі такі три обставини: а) зменшення розміру відшкодування завданої шкоди можливе залежно від матеріального становища тільки особи фізичної; б) рішення про зменшення розміру відшкодування завданої шкоди приймає тільки суд: в) не може бути зменшений розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у разі злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК).
Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи
Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі ушкодженням її здоров'я або внаслідок її смерті, характеризуються кількома особливостями. По-перше, йдеться про шкоду, яка завдана найціннішим особистим немайновим благам, належним людині, які, поряд з іншими, в Україні визнані найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України) та охорона яких складає першочергове завдання і визначає призначення всієї правової системи демократичної, соціальної, правової держави, якою, за визначенням Основного Закону, Україна себе визнає. По-друге, у зв'язку з тим, що у даному разі шкода завдається благам людини, що є найціннішими і які грошовій оцінці не піддягають, то і втрати, яких зазнає у даному разі людина, не мають майнового виміру, і вони не можуть бути компенсованими ніякими грошовими коштами. По-третє, така шкода не підлягає натуральному відшкодуванню, як не підлягає вона і повному відшкодуванню, оскільки це за природою неможливо. По-четверте, за правилами, встановленими для недоговірних зобов'язань з відшкодування шкоди, піддягає відшкодуванню завдана у даному разі шкода безвідносно до того, чи мало місце ушкодження здоров'я або настала смерть фізичної особи в умовах договірних відносин, чи внаслідок недоліків товарів, робіт або наданих послуг, чи діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, чи в інших випадках, де здійснює свою діяльність людина.
Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру обов'язку з відшкодування шкоди, завданої ушкодженням чи смертю фізичної особи. Розмір відшкодування у даному разі визначається розміром втрат, що мають майновий характер, а також ступенем тих душевних страждань і фізичним болем, яких фізична особа чи члени її сім'ї та близькі родичі зазнали внаслідок понесених втрат. Тому і вирішення питання щодо відшкодування такої шкоди здійснюється за загальними правилами, за винятком тих, що стосуються окремих ситуацій (наприклад, відшкодування шкоди незалежно від вини), спеціально передбачених у законі.
Відшкодування завданої внаслідок ушкодження здоров'я фізичної особи шкоди полягає в такому: а) у відшкодуванні заробітку (доходу), втраченого потерпілим унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо; в) у відшкодуванні моральної шкоди.
У зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, принципово важливим є питання, яке стосується визначення розміру втраченого потерпілим заробітку (доходу). При вирішенні цього питання врахуванню підлягають: а) середньомісячний заробіток потерпілого; б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.
Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Залежно від тих чи інших обставин розмір відшкодування потерпілому шкоди може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік зменшення.
Розмір відшкодування може бути збільшений, якщо стан здоров'я потерпілого погіршився і працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК), або коли був збільшений розмір мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.
Особливості відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт (послуг)
В інтересах захисту прав фізичних та юридичних осіб у рамках недоговірних зобов'язань з відшкодування шкоди встановлено механізм регулювання відносин, пов'язаних із завданням шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Присвячені цьому норми ЦК (статтями 1209-1211 ЦК) встановлюють загальні правила, відповідно до яких завдана у даному разі шкода має відшкодовуватися. За своїм призначенням і спрямованістю впливу на регульовані відносини вони мають не тільки функціонально-компенсаційне, а й превентивно-стимулююче значення, оскільки в них відображається ідея сприяння за допомогою засобів права покращенню виробництва товарів, виконання робіт, підвищенню якості послуг і ефективності діяльності тих суб'єктів права, які здійснюють реалізацію результатів виконаних виробником робіт.
Відповідно до ст. 1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.
Відмітними особливостями інституту відшкодування такої шкоди є те, що сфера його дії практично не обмежена. Право на відшкодування шкоди у даному разі може належати потерпілому безвідносно до того, чи перебував він у договірних відносинах з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем роботи (послуги), чи ні. Право вимагати відшкодування шкоди зберігається за потерпілим протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання робіт (надання послуг).
Виходячи з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1209 ЦК завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) шкода відшкодовується потерпілому незалежно від того, чи перебував потерпілий з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) у договірних відносинах, можна зробити висновок, що право вимагати відшкодування шкоди належить не тільки безпосереднім покупцям товару чи замовникам робіт (послуг). Таке право може належати і стороннім особам, які товар не купували і робіт (послуг) не замовляли. Наприклад, фізична особа придбала за договором роздрібної купівлі-продажу у підприємця електропристрій, який при вимкненні вдома загорівся і внаслідок пожежі була завдана шкода не тільки тому, хто придбав товар (покупцеві), а і його сусідам або іншим стороннім особам.
У зв'язку з останньою обставиною одразу постає питання щодо вини потерпілого в тому, що правила користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг) не були ним дотримані, а саме: яка форма вини потерпілого у даному разі має братися до уваги? Вбачається, що відповідь на поставлене запитання міститься у загальній нормі ст. 1193 ЦК, відповідно до якої тільки умисел потерпілого може стати умовою звільнення відповідальної за шкоду особи від обов'язку з її відшкодування. Стосовно ж грубої необережності потерпілого в поводженні його з товаром (результатами робіт, послуг), то розмір відшкодування може бути тільки зменшений. Проста необережність потерпілого у даному разі юридичного значення не має і вона не підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).
Особливості відшкодування моральної шкоди
Складовою частиною гл. 82 ЦК є зобов'язання по відшкодуванню моральної шкоди, підставою виникнення якого є такий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. З ч. 2 ст. 11 ЦК).
ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм змістом поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи - лише у приниженні її ділової репутації. Моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується, зокрема, наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттями приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій (бездіяльності), що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань. Моральна шкода щодо фізичних осіб - категорія глибоко суб'єктивна та оціночна як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.
Виникнення такої шкоди тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно-психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить із того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також і шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
Це самостійний вид недоговірних зобов'язань, сфера застосування яких характеризується: особливими підставами виникнення та специфікою змісту.
В судовій практиці зустрічаються випадки, коли особа не може захистити свої права, які порушені, ні за допомогою речового позову, ні позову із договору, ні із заподіяння шкоди. Водночас, потерпілому заподіяні збитки, а особа, яка їх заподіяла, збагатилася за його рахунок. Наприклад, особа помилково оплатила телефонні розмови сусіда; постачальник відвантажив продукцію не замовнику, а зовсім сторонній організації; покупець, унаслідок допущеної ним арифметичної помилки, сплатив зайве продавцю за товар тощо.
У цих випадках захист майнових інтересів потерпілої сторони досягається за допомогою інституту набуття та збереження чужого майна без достатньої правової підстави.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, є:
1) безпідставність набуття. Особа, яка збагатилася за рахунок іншої не мала для цього ніяких правових підстав, тобто вони не передбачені у договорі й не випливають із закону. Так, якщо спадкоємець отримав спадщину, обдарований - дарунок, казино - гроші гравця, боржнику кредитор простив борг, кредитна установа нарахувала відсотки за користування кредитом позичальнику - всі ці особи збагатилися за рахунок іншої, але для збагачення існували передбачені законом чи укладеним договором підстави.
Безпідставність має місце:
а) коли підстави для збагачення взагалі були відсутні. Скажімо, помилкове отримання авторського гонорару однофамільцем, сплата неіснуючого боргу;
б) підстава для збагачення спочатку існувала, але потім відпала. Наприклад, спадкоємець отримав за заповітом спадщину, а потім заповіт у судовому порядку визнали недійсним. Залізниця сплатила клієнту вартість втраченого вантажу, а потім вантаж знайшовся;
2) збільшення або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто у відповідача не просто збільшується майно, а саме за рахунок іншої особи. Це правило поширюється і на випадки, коли відповідач зберігає своє майно за рахунок іншої особи. Тобто майно має зменшуватися, проте фактично зберігається. Вантаж належить двом відправникам, а за охорону і страхування сплатила одна особа, сусід помилково користується чужим вугіллям тощо;
3) набуття майна має бути за відсутністю умислу набувача. Тобто, якщо набувач чужого майна, або особа яка зберігає своє майно за рахунок чужого, свідомо вчиняє спрямовані на це дії чи бездіяльність, то у цьому випадку такі дії чи бездіяльність будуть утворювати склад іншого правопорушення - делікту, тобто заподіяння шкоди, передбачені ст.1166 ЦК України;
4) підставою виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави можуть бути різного роду юридичні факти, як дії, так і події (внаслідок негоди заблукала худоба і прибилася до чужого стада; як активні дії, так і бездіяльність; як правомірні, так і неправомірні дії особи, яка збагатилася, потерпілої особи чи взагалі третьої особи (помилка листоноші, підрядника, перевізника). Помилку може допустити навіть суд.
Питання для самоаналізу:
У чому суть недоговірних зобов’язань?
Які зобов’язання відносяться до недоговірних?
Дайте визначення понять шкоди, моральної шкоди, ядерної безпеки.
Які є умови настання відповідальності у разі заподіяння шкоди?
Зазначте особливості кожного із випадків відшкодування шкоди.
Тематика рефератів:
Поняття зобов'язань з відшкодування шкоди, їх ознаки та підстави виникнення.
Відмінність позадоговірної відповідальності від договірної.
Система зобов'язань з відшкодування шкоди.
Підстави деліктної відповідальності.
Особливості відповідальності за шкоду, завдану правоохоронними та судовими органами.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я.
Умови і порядок відшкодування моральної шкоди.
Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого.
Практичне завдання:
Скласти публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу
Шановні жителі м.Полтава.
По вулиці Ляхова поблизу стадіону «Динамо» пропав пікінес білого окрасу з червоним ошийником. Того хто його поверне жде винагорода в розмірі 300 грн. Телефонуйте за номером 53-25-16 Микола. Дякую!
Скласти публічну обіцянку винагороди за результатами конкурсу
Полтавський інститут економіки і права
ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”
Оголошує конкурс на кращу роботу «Щоб я зробив впершу чергу, якби був Президентом України»
Твори приймаються до участі протягом двох місяців з моменту оголошення конкурсу.
Переможці отримають премію за перше місце в розмірі 300 грн, за друге – 200 грн та за третє – 100 грн.
Оргкомітет конкурсу
Скласти регресний позов про відшкодування збитків
До: Києво-Святошинський районний суд Київської області вул. Мельниченка,1, м. Київ, 03170 Позивач: Ковінька Микола Миколайович Відповідач: Степанов Павло Миколайович вул. Ботанічна,17, кв. 2,Києво-Святошинський район, с. Малютянка, 08158 Сума позову: 3 230,01 грн. Вих.№ 03-08/________Дата_________ 2013 р. ПОЗОВНА ЗАЯВА про відшкодування шкоди в порядку регресу 09.02.2012 року між «Ковінька Микола Миколайович та Тимофеєвою Дарією Євгенівною було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 178 (надалі – Договір страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов’язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме, автомобіля Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер 666-22КТ (надалі – Nissan X-Trail). 20.11.2012 року на вул. Баумана в м. Боярка Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі – ДТП) за участю автомобіля “Рено 25”, державний реєстраційний номер 213-29КЕ, під керуванням Степанов Павло Миколайович та автомобіля Nissan X-Trail, який належить Страхувальнику за кермом якого на законній підставі (право керування) знаходився водій Тимофев Володимир Володимирович. Згідно з довідкою ДАІ Киево-Святошинського РВ ГУ МВС України в м. Боярка Київської області від 23.11.2005 року ДТП трапилась у зв’язку з порушення водієм Архипським А.В. п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що призвело до механічних пошкоджень автомобіля Nissan X-Trail. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.12.2012 р. водія Степанов Павло Миколайович було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності. Тобто провина гр. Степанов Павло Миколайович була доведена в судовому порядку. Зазначена вище ДТП, відповідно до норм чинного законодавства України, визнана страховою, про що 02 грудня 2012 року було складено Страховий акт № 1517 та проведено Розрахунок суми страхового відшкодування (Розрахунок - додається), що належить до виплати Страхувальнику. Збиток розрахований відповідно до Договору страхування, Калькуляції № 1007727 від 24.11.2005 року, наданою ТОВ “Автомобільний центр” та Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 873 від 29.11.2005 року, наданим ТОВ “Агенція “Експертиза та оцінка”. 02.12.2012 року ЗАТ „СК „ПРОВІДНА”, на підставі заяви Страхувальника, виплатило страхове відшкодування у розмірі 3 230,01 грн.( Три тисячі двісті тридцять грн., 01 коп.), що підтверджується видатковим касовим ордером № 1095. Згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування”, до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке Страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Стаття 993 ЦК України теж передбачає перехід до страхової організації прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки. Враховуючи викладене, керуючись ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування”. ПРОШУ: 1. Прийняти до розгляду позовну заяву. 2. Стягнути з Степанов Павло Миколайович на користь «П» суму відшкодування у розмірі 3 230.01 грн. (Три тисячі двісті тридцять грн.,01 коп. ) в порядку регресу. 3. Витрати по сплаті Державного мита у розмірі 51,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30,00 грн. покласти на Відповідача. ДОДАТОК: 1. Копія Договору страхування № 178 від 09.02.2012 р. 2. Копія Довідки ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України м. Боярка від 23.11.2012 року. 3. Копія Постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.12.2012 р. 4. Копія Страхового акту № 1517 від 02.12.2012 року з розрахунком суми страхового відшкодування. 5. Копія Калькуляції №1007727 від 24.11.2012 р. 6. Копія Звіту № 873 від 29.11.2012 року. 7. Копія повідомлення про подію із транспортним засобом від 21.11.2012 р. 8. Копія заяви на виплату страхового відшкодування від 25.11.2012 р. 9. Копія видаткового касового ордеру № 1095 від 02.12.2012 року. 10. Копія Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Nissan X-Trail. 11. Копія посвідчення водія Тимофеєва В.В. 12. Копія Довіреності, що підтверджує повноваження представника Позивача. 13. Доказ сплати державного мита. 14. Платіжне доручення про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 15. Копія позовної заяви з додатками для відповідача. Начальник відділу юридичного забезпечення та супроводу регресної роботи В.О. Пасько
Завдання 1
Водій автомобіля Громов, залишивши працюючим двигун, вискочив з салону автомобіля до кіоску за газетою. Драч М., який перебував у нетверезому стані, вирішив «покататися», сів в машину і вчинив наїзд на пішохода.
Що таке джерело підвищеної небезпеки? Це діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб ( ст. 1187 ЦК).
Хто буде нести відповідальність за заподіяну в даному випадку шкоду?
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладено на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов'язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то це діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на громадянина буде покладено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі ст. 1187 ЦК.
Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види найму — найм транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найм без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця (ст. 805), то в другому — на наймача (ст. 804).
Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що це джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкоду, завдану діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовують вони спільно, в частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).
Завдання 2
Начальник Білоцерківського РУ ГУ МВС України відмовив Маркіну у видачі дозволу на придбання і зберігання мисливської рушниці. Останній подав усі документи, необхідні для видачі дозволу на придбання і зберігання мисливської рушниці, забезпечив умови для її зберігання; будь-які обставини, що перешкоджають безпечному користуванню та поводженню зі зброєю, відсутні. Дії начальника міліції Маркін вважав неправомірними і звернувся до адвоката про надання йому юридичної допомоги для захисту свого права.
Яку пораду необхідно дати Маркіну? Звернутися до вищестоящого органу, або ж до суду.
Завдання 3
Автоінспектор Матвійчик зупинив водія АТП - 12 Старкова, сів за кермо і почав переслідувати правопорушника. На слизькі дорозі він перевищив швидкість, не справився з керуванням автомобілем і перевернувся. В результаті цього він ще пошкодив автомобіль Старкова.
Хто повинен відшкодувати шкоду Старкову і АТП?
Водій не зобов'язаний надавати працівникам міліції транспортний засіб, окрім випадків його надання для проїзду до місця події, стихійного лиха, транспортування до лікувальних закладів осіб, що потребують невідкладної медичної допомоги (у цьому випадку також медичним працівникам), для переслідування правопорушників та їх приводу до міліції, а вантажні автомобілі - для транспортування пошкоджених транспортних засобів.
Працівник ДАІ, який використовував транспортний засіб, зобов'язаний видати довідку або зробити запис у маршрутному листі із зазначенням пройденої відстані, тривалості поїздки, свого прізвища, посади, номера посвідчення, найменування організації.
Водій має право на повне відшкодування збитків та витрат за використання його транспортного засобу.
Завдання 4
Душевнохворий Матвієнко проник в квартиру Токаренко і привів в непридатність належне її майно, заподіявши шкоду на суму 5000 грн. Токаренко пред'явила позов про стягнення цієї суми до матері Матвієнка, яка не здійснювала належного нагляду за своїм хворим сином. У процесі судового розгляду було встановлено, по-перше, що Матвієнко не був визнаний недієздатним у встановленому законом порядку, по-друге, що його мати під час спричинення сином шкоди була тяжко хвора і знаходилася на стаціонарному лікуванні в лікарні.
Хто має бути відповідачем за позовом Токаренко?
Необхідною умовою визнання особи суб'єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково - неповнолітні та ін. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров'я, посади та інших обставин.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р. роз'яснено, що у справах про визнання громадян обмежено дієздатними в порядку ч. 1 ст. 36 ЦК даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.
Крім того, психічний розлад як підстава обмеження особи у дієздатності згідно із статтями 145 та 239 ЦПК повинен бути підтверджений висновком судово-психіатричної експертизи. Порядок її проведення передбачений Законом України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. та наказом Міністерства охорони здоров'я "Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи" від 8 жовтня 2001 р. № 397.
Тобто, в даному випадку відповідальність несе син Матвієнко, але суд повинен призначив судово-психіатричну експертизу, а вже потім визначити винного в даній справі. Якщо ж буде визнано цивільну дієздатність обмеженою. То шкода відшкодовується на загальних підставах, а коли буде визано недієздатність, то шкода відшкодовується опікуном.
Завдання 5
У результаті зіткнення трамваю і вантажного автомобіля, котрий належав автокомбінату, Шевчук, який стояв на задній площадці трамваю, був викинутий на бруківку і отримав перелом обох ніг. Після виходу з лікарні він звернувся в суд з позовом до управління пасажирського транспорту, вимагаючи відшкодування шкоди. Як було встановлено, причиною зіткнення послужила та обставина, що у вантажівці, котра переїжджала вулицю, несподівано заглух двигун і вона зупинилася на трамвайній колії, через це управління заперечувало проти позову, вказуючи, що нещасний випадок стався внаслідок порушення водієм вантажівки правил дорожнього руху. Представник автокомбінату, який був притягнений судом як співвідповідач, також заперечував проти позову, посилаючись на відсутність у справі даних, які засвідчують порушення водієм правил дорожнього руху.
Хто є суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну Шевчуку? Суб’єктом відповідальності є управління пасажирського транспорту(ст.1187 ЦКУ)
Яке рішення повинен винести суд? Суд повинен присудити управління пасажирського транспорту відшкодувати шкоду запоідяну Шевчуку, але в управління є право зворотної вимоги до автокомбінату.
Завдання 6
Міщенко К.М. та Мальцев Т.М. проходили ввечері біля адміністративного будинку заводу «Побутмаш» і побачили вогонь в одному з вікон першого поверху. Вони викликали пожежну охорону, а самі тим часом зламали вікно і стали гасити огонь підручними засобами. До приїзду пожежників їм вдалося частково погасити пожежу, але при цьому у Міщенка згоріла куртка, якою він гасив полум'я, а Мальцев дістав травму, для лікування якої він витратив певну суму грошей. Міщенко та Мальцев звернулися до адміністрації заводу з вимогою про відшкодування заподіяних їм збитків.
Яка відповідальність заводу у даному випадку?
Відповідно до ст 1162 ЦКУ завод повинен відшкодувати шкоду в повному обсязі.
Завдання 7
16-річний Вітя Маленко та його одноліток Віталій Макаров - слюсар заводу, зробили саморобний вибуховий пристрій та підірвали його у сусідньому дворі. Під час вибуху пошкоджено автомобіль, що стояв у дворі, та гараж інваліда Королькова. Власник автомашини та Корольков звернулися до батьків Маленко та Макарова з вимогою про відшкодування заподіяної шкоди.
Хто буде нести відповідальність у даному випадку і в якому розмірі?
Відповідальність будуть нести батьки Маленка повністю. В зв’язку з тим, що Макаров працює є повна цивільна дієздатність. Тому він сам відшкодовує шкоду, а в разі його неспроможності відшкодувати повністю, різницю відшкодовують батьки.
Завдання 8
Громадянин Колесов їхав на мопеді вулицею. Раптом він втратив свідомість внаслідок серцевого нападу і наїхав на пішохода Данилова, що переходив вулицю на позначеному переході. Внаслідок наїзду Данилов отримав поранення і разом з Колесовим був доставлений у лікарню. Після одужання Данилов звернувся до суду з вимогою про відшкодування витрат з боку Колесова.
Яке рішення має прийняти суд?
Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦКУ шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не могла керувати своїми діями, невідшкодовується. Тоб то Данилов не буде відшкодовувати шкоду завдану Данилову.
Завдання 9
16-річний Кравченко працював у приватному підприємстві «Берегиня», де одержував заробітну плату у сумі 55 грн. У квітні 2004 р. він самовільно взяв у сусіда Безпечного автомашину, щоб відвезти знайомого на вокзал. У дорозі він потрапив в аварію, в результаті чого автомобіль був пошкоджений, сума ремонту склала 2520 грн. Безпечний звернувся до Кравченка з вимогою про відшкодування суми ремонту, Кравченко відмовився відшкодовувати ремонт автомашини. Безпечний звернувся з позовом до Кравченка та його батьків про відшкодування заподіяної шкоди.
Яке рішення має прийняти суд?
В зв’язку з тим, що Кравченко працює є повна цивільна дієздатність (ст.35 ЦКУ). Тому він сам відшкодовує шкоду, а в разі його неспроможності відшкодувати повністю, різницю відшкодовують батьки (ст. 1180 ЦКУ).
Завдання 10
Токаренко М., який керував автомобілем «Опель» на підставі генеральної довіреності, в результаті аварії пошкодив автомобіль марки «Нива» громадянина Вересня П. Аварія сталася в результаті порушення правил дорожнього руху обома водіями. Сума заподіяної шкоди склала 1052 грн.
Хто і яким чином буде відшкодовувати збитки, яки виникли в результаті аварії?
Згідно законодавства автомобілі повинні бути застраховані, тому шкоду буде відшкодовувати страхова компанія.
Завдання 11
Учні школи № 22 після закінчення занять гралися біля майстерні школи. В цей час в майстерні два учні займалися під наглядом вчителя праці прибиранням місця роботи. Один з учнів, що грали на дворі, зламав другому учню (Паливоді) палець руки. Батьки Паливоди звернулися до вчителя праці з вимогою про відшкодування витрат на лікування сина, посилаючись на те, що вчитель праці не здійснював належним чином догляд за учнями.
Хто повинен відшкодовувати витрати батьків Паливоди на лікування?
Після закінчення навчання за дітей відповідають їхні батьки, тому вони й повинні відшкодувати шкоду (ст. 1177 ЦКУ).
Задача 12
Сухоруков купив у Жигунова будинок. Договір купівлі – продажу було засвідчено в нотаріальній конторі і зареєстровано у виконкомі районної ради.
Згідно з умовами договору Жиганов повинен був звільнити будинок 10 червня, а Сухоруков того ж дня заплатив обумовлену суму. 5 червня від удару блискавки в будинку виникла пожежа, внаслідок якої будинок повністю згорів.
Чи зобов’язаний Сухоруков заплатити Жигунову суму, обумовлену договором купівлі – продажу? Відповідь обґрунтуйте.
Момент набуття права власності на будинок за договором настав з моменту нотаріального посвідчення договору (ст. 334 ЦКУ). В даному випадку право власності перейшло від продавця до покупця раніше від передачі будинку, тому продавець зобов’язаний був до передачі зберігати товар, не допускаючи його погіршення (ст. 667 ЦКУ). Тобто тобто в даній ситуації Сухоруков не повинен платити Жигунову за будинок який згорів.