24. Перегук вшв

До сьогодш «Слово про похiд Iгорiв» вважаеться неперевер- шеною поетичною пам’яткою, що вщкривае для нас свiт 6бразiв i думок часiв КиТвськоТ Русь

1сторичш поди, вiдображенi в «Словй..», не надто видатнi: похщ одного з периферiйних князiв проти половщв, його поразка й утеча з полону. Однак щ поди — лише привщ для висловлення автором украй важливих думок щодо становища КиТвськоТ Русi, яка потерпала вщ мiжусобиць удiльних володарiв.

Численнi дослщження присвячено розв’язанню загадки ав­торства «Слова про похщ Iгорiв». Ниш юнуе багато версiй. Дуже ймовiрним е припущення щодо написання ще! геро'ТчноТ поеми саме в Киевь Справдi, ки'Твська тема проходить червоною ниткою крiзь увесь текст.

Центральне мюце в «Словi про похщ Iгорiв» займае образ кшвського князя Святослава, його «золоте слово», у якому вш закликае суздальського князя Всеволода й шших володарiв пщтримати золотий ки'Твський престол — престол батьюв. Тверда й виважена позищя мудрого Святослава контрастуе з необачшстю

1горя, який спочатку проголосив: «Краще бути вбитим, ашж по- лоненим», а потм призвiв до загибелi дружини й сам потрапив у полон.

Останш рядки «Слова про похщ Iгорiв» присвячеш повер- ненню 1горя з полону, його вдячному паломництву до церкви Богородищ Пирогощо!, до яко! вiн дiставався Боричевим узво- зом: «1гор !де по Боричевiм до свято! Богородицi Пирогощо!. Зёмлi радi, городи весели».

Ця церква й ниш сто!ть на Контрактовш площi — мону­ментальна однобанна споруда у формах давньоруського зод­чества. Щоправда, юнуюча церква не е автентичною пам’яткою давнини, а являе собою лише приблизне вщтворення, заверше- не 1998 року. Справжнш стародавнiй храм, зведений у першш половинi дванадцятого столiття князем Мстиславом (сином Во- лодимира Мономаха), протягом сторiч зазнавав iстотних руйну- вань i реконструкцiй, набув барокових i класицистичних рис, а 1935 року був знесений. 1976 року археологи дослвдили його первюш пiдмурки, на мющ яких i зведено сучасну будiвлю. Залишки пiдмуркiв можна побачити ^зь спецiальне скляне вiконце шд пiвденною стiною.

Давня назва храму виникла через те, що перед початком його будiвництва з В1занти до Киева привезли шону Божо! Матерi Пирогощо!, найменовано! вiд грецького слова, що означае «баш- това»: так iнодi називали у Вiзантп iкони, якi мiстилися в баштах стiн монастирiв. У часи занепаду Киева церква змшила найме- нування й стала Успенською. У першш половин сiмнадцятого столiття тут був митрополичий соборний храм, цитадель пра­вославного загалу. За часiв магдебурзького права Успенську церкву використовували для урочистих вщправ i свят, у нш збе- рiгався мiський архiв. Тут поховано знаного архiтектора I. Гри- горовича-Барського, який у 1770-х роках перебудовував Успен­ську церкву й звiв для не! дзвшицю.

Пропозици про вiдтворення храму Богородищ Пирогощо! ви- словлювалися ще за радянських часiв, але з метою влаштування в його стiнах музею «Слова про похщ Iгорiв». Цей музей так i не було створено, проте храм Богородищ все ж повернувся з небуття, у ньому, як i за чаав Святослава й 1горя, правиться служба Божа.