Висновки

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення окремих наукових праць у різних галузях права, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення діяльності ОВС щодо здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення, а саме:

1. За відсутності достатньо стрункої теорії, що дозволяє логічно визначити такі ключові дефініції як «адміністративний процес», «адміністративне провадження», «адміністративно-деліктний процес», «адміністративно-деліктне провадження» та враховуючи прогалини щодо законодавчого їх закріплення, на основі ретельного аналізу наукової та нормативної літератури, вважаємо за доцільне викласти власне їх тлумачення та привести їх в єдину структуровану систему.

У такий спосіб, відповідно до теми нашого дослідження можна сформулювати, що адміністративний процес може бути визначено як врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб та інших уповноважених суб’єктів щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Що стосується адміністративного провадження, то під ним варто розуміти нормативно врегульований порядок вчинення процесуальних дій, які забезпечують законний і об’єктивний розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ, об’єднаних спільністю предмета.

Під адміністративною юрисдикцією слід розуміти сукупність нормативно встановлених повноважень відповідних суб’єктів, які направлені на здійснення діяльності, пов’язаної з вирішенням індивідуальних адміністративних справ (спорів).

Що стосується поняття адміністративно-деліктна юрисдикція як складової адміністративної юрисдикції, то під нею слід розуміти сукупність нормативно встановлених повноважень відповідних суб’єктів, які направлені на здійснення діяльності, пов’язаної з вирішенням питання притягнення до адміністративної відповідальності за наявності факту вчинення адміністративного проступку.

Таким чином логічним виглядає поняття адміністративно-деліктного процесу як підгалузь адміністративно-деліктного права. Адміністративно-деліктний процес – це підгалузь адміністративно-деліктного права, яка регулює процесуальний порядок реалізації адміністративної відповідальності за порушення норм права.

Очевидним є те, що під провадженням в справах про адміністративні правопорушення слід розуміти сукупність нормативно визначених процесуальних дій уповноважених посадових осіб направлених на виявлення факту адміністративного проступку, порушення за ним справи та вирішення її у відповідності з законом.

В той же час поняття адміністративно-деліктного провадження ширше, ніж поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення, тому що регламентує не лише процесуальний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке починається порушенням справи та винесенням по ній рішення і його виконанням, а також порядок вирішення процесуальних питань, що виникають, наприклад, при оформлені матеріалів при наявності обставин, що виключають провадження в справах про адміністративні правопорушення, хоча проступок було вчинено; при застосуванні заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення та ін. Адже ці процесуальні дії виходять за межі провадження в справах про адміністративні правопорушення, хоча у той же час є предметом правового регулювання адміністративно-деліктного провадження (або адміністративно-деліктного юрисдикційного провадження).

Адміністративно-деліктне провадження – сукупність нормативно визначених процесуальних дій уповноважених посадових осіб, направлених на реалізацію адміністративної відповідальності за порушення норм права.

2. Дослідження сутності та змісту адміністративно-деліктного провадження дає можливість виокремлення ряду суттєвих висновків:

а) сучасні реалії науки та практики вказують на необхідність виокремлення матеріальних та процесуальних норм, що встановлюють адміністративну відповідальність. Суспільні відносини, що виникають з приводу притягнення особи до адміністративної відповідальності є предметом правового регулювання окремої галузі права – адміністративно-деліктного права. Суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення до адміністративної відповідальності є предметом правового регулювання адміністративно-деліктного процесу як підгалузі адміністративно-деліктного права.

б) у свою чергу адміністративно-деліктний процес складається з адміністративно-деліктних проваджень, одним із яких є провадження в справах про адміністративні проступки. Однак, у межах провадження в справах про адміністративні проступки можуть виділятися інші види адміністративно-деліктних проваджень, наприклад, провадження щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

в) адміністративно-деліктне провадження складається зі стадій, під якими слід розуміти порівняно самостійні частини послідовно здійснюваних процесуальних дій, які поряд із загальними завданнями провадження мають властиві лише їм завдання й особливості, що визначають їх зміст і процесуальне призначення.

г) провадження в справах про адміністративні правопорушення включає в себе такі стадії: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення та її адміністративне розслідування; 2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення рішення у справі; 3) перегляд справи про адміністративне правопорушення; 4) виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення.

3. Здійснивши аналіз ознак і елементів адміністративно-юрисдикційного органу, можна сформулювати таке його визначення – це орган або його посадова особа, які спеціально уповноважені на здійснення у межах своєї компетенції адміністративно-юрисдикційної діяльності, тобто основаної на законі і врегульованої ним примусової діяльності щодо вирішення конкретних справ у сфері управління і застосування в зв’язку з цим заходів адміністративного примусу шляхом прийняття спеціального юрисдикційного акту (постанови, рішення, наказу).

4. Дослідження системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції та виокремлення її вад діяльності дало змогу напрацювання окремих напрямків її удосконалення, які на нашу думку вбачаються в наступному:

1) звуження кола суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції;

2) усунення дублювання тотожних примусових повноважень різних органів;

3) розширення адміністративно-юрисдикційних повноважень суду та інших спеціалізованих органів з тим, щоб поступово відійти від суто каральної до «сервісно-обслуговуючої» системи адміністративно-примусових органів, тим самим посилити ділову компетентність, ефективність, оперативність, безкомпромісність діяльності відповідних органів і, врешті-решт, піднести принцип справедливості у здійсненні адміністративно-примусової діяльності в Україні на більш високий щабель.

5. Провідну роль та місце ОВС у системі суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції зумовлюють такі фактори:

1) ОВС, відповідно до норм КУпАП підвідомчі 46 складів (із 300) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, що містяться в семи (з 16) главах; компетенція ОВС щодо порушення справ про адміністративні правопорушення та їх адміністративного розслідування охоплюється 111 складами проступків, що містяться у десяти главах КУпАП. Жоден інший орган адміністративно-деліктної юрисдикції, крім суду, не наділений таким широким обсягом юрисдикційних повноважень;

2) широта адміністративно-деліктних юрисдикційних повноважень органів внутрішніх справ зумовлена значним обсягом і різноманіттям суспільних відносин, охорону яких покладено на ці органи;

3) законодавчою основою здійснення ОВС адміністративно-деліктних юрисдикційних повноважень є: Закон України «Про міліцію»; (ст. 11, пп. 7, 8); Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 222, 255, 260-265 та ін.); Закон України «Про боротьбу з корупцією» (ст. 12); Положення про Міністерство внутрішніх справ України, та видані на їх виконання накази, статути, положення, інструкції МВС України;

4) значний об’єм адміністративно-деліктних юрисдикційних повноважень ОВС характеризується єдиною тривекторністю їх адміністративно-юрисдикційних повноважень. По-перше, ОВС (їх посадові особи) мають повноваження щодо порушення окремих справ про адміністративні правопорушення, її розгляду і винесення по ним рішень. По-друге, навіть у тих випадках, коли орган внутрішніх справ не уповноважений вирішувати справу, він виступає як орган, який порушив адміністративну справу в зв’язку з реалізацією своїх функцій перед органом, який має право на вирішення цієї справи. По-третє, у випадку оскарження дій органу внутрішніх справ він виступає як сторона адміністративно-деліктного провадження і несе визначені процесуальні обов’язки, наприклад, представити необхідні докази у справі, давати пояснення органу, що розглядає справу по суті, здійснити привід особи тощо. Причому, на ОВС покладається виконання постанови про застосування такого адміністративного стягнення як адміністративний арешт, які виносяться суддями районних (місцевих) судів.

6. В якості напрямків удосконалення організації адміністративно-юрисдикційної діяльності ОВС слід вказати на таке:

По-перше, необхідно чітко визначити підвідомчість органів внутрішніх справ щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення виходячи з першочергових завдань, що стоять перед цим органом, а також з метою усунення дублювання і паралелізму. Перш за все має бути усунено часткове співпадання предметної підвідомчості справ органам міліції і ряду органів адміністративної юрисдикції, зокрема, транспортних органів.

По-друге, важливим питанням, вирішення якого зумовлене передусім практичними потребами діяльності ОВС є питання визначення кола посадових осіб, які уповноважені складати протокол про адміністративні правопорушення. Зокрема слід зазначити, що це питання має бути вирішене на законодавчому, а не на підзаконному рівні.

По-третє, слід нормативно встановити механізм розподілу повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення між посадовими особами органів внутрішніх справ різних рівнів (вища, середня, нижча управлінська ланка) в ієрархічній структурі конкретного суб’єкта. Мається на увазі врегулювання потенційної можливості передачі справи про адміністративне правопорушення від нижчої посадової особи вищій для застосування більш суворого стягнення у випадках, коли це необхідно за матеріалами справи.

7. З метою підвищення ефективності норм, що регламентують провадження в справах про адміністративні правопорушення, доречно було б доповнити і змінити редакцію окремих норм КУпАП, зокрема такі: норму статті 271 КУпАП, закріпивши положення про те, що захисник має право брати участь у провадженні з моменту складення протоколу про адміністративне затримання або адміністративне правопорушення; доповнити до ст. 271 КУпАП, де передбачити цілі участі захисника, чітко визначити, ким є захисник в адміністративно-деліктному процесі: чи захисником інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи лише представником такої особи; визначити у ст.271 КУпАП перелік справ, де обов’язкова участь захисника (до таких справ можна віднести справи неповнолітніх, іноземних громадян, осіб, які є психічно хворі й не спроможні самостійно захищати свої права і свободи, а також справи, де необхідно захищати права власності, де передбачено стягнення, адміністративний арешт тощо); закріпити більш докладний процесуальний порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення у статті 279 КУпАП; доповнити ст. 276 КУпАП нормою, яка передбачала б можливість обрання місця розгляду справи про адміністративне правопорушення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності; закріпити в ст. 277 КУпАП норму, відповідно до якої справа про адміністративне правопорушення розглядається у 15-денний строк з дня надходження та реєстрації органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

8. Потребами практики викликано також необхідність доповнення КУпАП новими статтями, а саме: щодо можливості винесення окремої постанови (ухвали) про направлення неналежно оформлених матеріалів справи про адміністративне правопорушення суб’єкту адміністративного розслідування; щодо визначення випадків, в яких допускається виклик свідків для участі в розгляді справи; про закріплення процедури оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення прокурором; про процесуальний порядок призначення експертизи та визначення статусу експерта; про вступ постанови в законну силу; про наділення ОВС повноваженнями щодо виконання постанов про оплатне вилучення та конфіскацію окремих предметів дозвільної системи тощо.