1.2.Українська історіографія.

На жаль в українській історіографії питання військового мистецтва таборитів з певних причин не є висвітленим. Окремі аспекти з цієї теми зачіпали деякі українські дослідники в своїх працях. Одним з таких авторів є Леонід Косенко. Він у своїй книзі²⁷ дотримується думки, що в запорозьких козаків було багато попередників та сучасників які багато в чому нагадували їх. Автор робить спробу порівняти козаків з аналогічними явищами всесвітнього історичного процесу.

Одним з тих аспектів з життя козаків які автор розглядає в паралелі з іншими вільними спільнотами була військова справа. Він порівнює козацький табір з табором гуситів, у використанні якого ті та інші досягли неперевершеної майстерності. Л. Косенко наводить багато елементів, які є спільними та відмінними у таборитів та козаків, тому ми вважаємо за доцільне виділити основні положення із запропонованого автором матеріалу.

Це те, що Ян Жижка враховуючи складний рельєф Чехії пішов далі в розвитку табору з возів. Якщо в козаків табір виступав елементом бойового порядку, який виникав у разі потреби, то у гуситів він перетворився на постійний рід військ. На відміну від гуситського, козацький табір будувався залежно від тактичної обстановки і мав на меті створення штучної перепони для супротивника. Для його побудови використовували звичайні вози, обладнані пристосуваннями для запрягу коней з обох боків. Вози козаки ставили в декілька рядів (6-12). Таборити ж використовували спеціальні вози, за якими воювали до 20 людей, вози ставили тільки в один ряд, на окремих з них були гармати. Були і в одних і в інших також мінуси — це неможливість їх використання на пересічній місцевості, де були яри, болота, діброви та ін.

Незважаючи на певні недоліки висока майстерність побудови та використання табору, якою володіли і гусити і козаки, забезпечувала його захисні функції проти німецького лицарства та польської гусарії.

Питання про поширення гуситських здобутків на території Укроїни порушував у своїх працях Леонтій Войтович — український історик; доктор історичних наук; старший науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України; завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Він у своєму історико - генеалогічному дослідженні княжих династій Східної Європи²⁸ згадує про двох учасників гуситських війн — Федора Острозького та Зигмунта Корибутовича - вони завезли на українські землі гармати, які отримали назву “хуфниць”(гусити ставили їх на ковані вози, а потім на лафети — спеціально розроблені станки на колесах). Тут також йдеться, про те, що з часів гуситських війн масово почали використовувати трубки калібром 25-33 мм і довжиною 6-12 калібрів, прикріплені до дерев'яного ложа. Такі праобрази ручної зброї важили до 7,5 кг. Згадані вище люди сприяли також використанню козаками та поляками вагенбургу(також запозичений в гуситів) - укріплення з табірних кованих возів, які були зручні і проти важкої панцирної кавалерії і проти легкої татарської кінноти. Зигмунт Корибутович певний час навчав тевтонських лицарів тактиці та нововведенням гуситської піхоти.

Про завезення на українські землі гармат калібром 122 — 150 мм і довжиною 42 — 58,5 см з вагою до 12 кг (все тими ж Острозьким та Корибутовичем) Л. Войтович пише також у своїй статті²⁹. Деяка інформація міститься в інших працях цього автора, це зокрема про нововведення³⁰ Яна Жижки у фортефікацію при будівництва фортеці в Таборі та ін.

Дещо про військове мистецтво таборитів міститься в дисертації Валентини Микитишин³¹, кандидата історичних наук з Львівської Політехніки. Це зокрема про впливи військового мистецтва гуситів на військову справу на українських земель, про участь в запровадженні здобутків гуситів згадуваних вже Корибутовича та Острозького, вказується на запровадження конкретних видів зброї. Автор відзначає, що винайдення та випробування вогнепальної зброї, придатної для польової битви, було здійснено в ході гуситських воєн.

Військового мистецтва таборитів побіжно торкається у своїх працях кандидат історичних наук з Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Інна Кубай. Праці цього автора присвячені в основному впливу гуситських ідей на різні процеси в чеських та українських землях і не тільки в них. Це зокрема в авторефераті десертації³² та одній із статтей ( про відголос гуситських реформаційних ідей на теренах Південно-Західної Русі наприкінці XV – у першій половині XVII ст. ). Тут є деяка інформація, яка входить в сферу наших зацікавлень. Це інформація про те, що воїни з терен сучасної України брали участь в гуситських війнах, згадується про відомих нам князя Сигізмунда Корибутовича та Фредерика(напевно, Федора- від автора) Острозького. Там йдеться про впровадження, запозичених в гуситів модерних тактик ведення бою й технологічно кращих видів озброєння, про поширення застосування вагенбургу у Східній Європі. Міститься короткий опис битви над р. Святою під Вількомиром 1435 р., де досить невдало застосовано вагенбург. Слід звернути увагу на ще один дуже цікавий момент — автор статті посилаючись на Ф. Палацького³³, пише: із зміною просторової дислокації військових загонів «братчиків» із Чехії в Словаччину, а звідти на самий кордон українських земель, кількість русинів серед них не зменшувалася, а навпаки зростала, незабаром ж у задніпровських порогах з’явилося нове військове братство – козаки. Посилаючись на Р. Урбанека³⁴, автор пише, що доказом безпосереднього впливу гуситів на українські землі є запозичення козаками чеських назв зброї: чес. “piščali”  і укр. “пищалі”, чес. “houfnice”, укр.“гаубиця”, чес. “tarasnice”, укр.“тарасниця” є спорідненими словами. І. Кубай пише що жителі Чехії та Моравії наприкінці XVI – у першій половині XVII ст. підтримували військово-політичні контакти з козаками.