2. Джерела до військової історії гуситів.

2.1. Джерельна база. Загальні зауваження.

Для дослідження військового мистецтва таборитів ми користуємося різними типами джерел — це декілька груп писемних, зображальні та археологічні. При цьому ми не можемо віддати значну перевагу якійсь з цих груп, тому що всі вони є в тій чи іншій мірі дуже важливими в залежності з якої точки зору їх розглядати. Наприклад, для відтворення елементів зброї та захисного спорядження безперечно важливішими є археологічні та зображальні джерела, а для вивчення тактики та стратегії таборитів більше інформації містять писемні джерела.

Для зручності опрацювання та використання наші джерела доцільно розділити на декілька груп: хроніки та літописи; джерела офіційного характеру; листи Яна Жижки; гуситські пісні; речові джерела;зображальні джерела. Звичайно цей поділ не є усталений на постійно, в процесі дослідження можуть з'являтися нові групи джерел.

Іншою проблемою є дослідження самих джерел, їх змісту, автентичності, вірогідності інформації яка в них міститься та ін. В процесі опрацювання джерел, особливо писемних, приходиться зустрічатися з неправдивою, недуже правдивою, а подекуди і фантастичною інформацією. Поява недостовірної інформації може бути пов'язаною як з ворожою позицією автора до описуваних ним подій так і з незнанням та нерозумінням того про що він пише. Певну перепону для повного дослідження всіх джерел з нашої теми складає те що багато з них є просторово недосяжними для нас (відсутність в бібліотеках України та інтернеті) та розумово непосильними (вимагають знання відповідних мов).

Вивчаючи проблему військового мистецтва таборитів багато доступних джерел потрібно опрацьовувати заново і дивитися на них з точки зору дослідника військової історії гуситів, тому що більшість джерел дослідники опрацьовували вивчаючи інші аспекти гуситського руху, а деякі джерела є трактовані не зовсім правильно.

2.2. Хроніки та літописи.

Хроніки є основним видом писемних джерел з історії середніх віків. Авторами хронік були сучасники та свідки хоча б частини того що викладається. Деякі автори середньовічних хронік відомі по іменах, але більшість — аноніми. У XV ст., в Чехії авторами хронік було, як правило духовенство та люди світського походження. До XV ст. Хроніки в Чехії писалися, майже, виключно латинською мовою. З часу гуситського руху появляється велика кількість хронік на чеській мові, але й пишуться на латині.

Хронік про гуситський рух є не так уже й багато. Найважливішою є “Гуситська хроніка” Лаврентія(Вавржінца) з Бржезовой⁶⁴. Її автор народився в 1370 або 1371 р. в сім'ї дрібного феодала, навчався в Празькому університеті і в 1390 р. став бакалавром, а в 1394 р. магістром вільних мистецтв. Після цього він ще записався на юридичні курси, які, вочевидь, не закінчив. З дозволу папи займав церковні посади, втім духовній кар'єрі себе так і не присвятив. Близько 1407 р. почав служити в королівській канцелярії, де займався літературною роботою.

Перебуваючи під впливом вчень Вікліфа, Якоубека з Стржібра, Яна Гуса та Ієроніма Празького, Лаврентій прийшов у табір гуситів, але суспільне становище не дозволило йому захопитися радикальними течіями гуситського руху. Тому виступаючи проти великих феодалів та патриціату за своїми політичними переконаннями він був близький до бюргерства. Після початку революційного руху Лаврентій залишився в Празі, де працював у канцелярії. Він брав активну участь в підготовці гуситської делегації на Базельський собор в 1431 р. Останні згадки про Лаврентія відносяться до 1437 р. Йому було 71 рік і він вочевидь уже відійшов від справ.

Лаврентій відомий як перекладач і як талановитий поет. Його перу належить не тільки “Пісня про перемогу біля Домажліц”, а й велика кількість віршів, які відображають духовне та військове життя гуситів. Не виключається що він був автором деяких гуситських маніфестів. Проте шедевром багатосторонньої діяльності Лаврентія стала “Гуситська хроніка”⁶⁵. Хроніка починається з 1414 р., описані події пов'язані з Констанцьким собором і подальшими подіями до битви на Витковій горі. Після цього Лаврентій пояснює програму пражан, викладає 4 празькі та 12 таборитських статтей. В хроніці є детальний опис виникнення табору таборитів, їх програми та вчення. Виклад доведено до 1421р. і несподівано обривається на середині фрази. Ймовірно, закінчення хроніки втрачено вже в оригінальному рукописі.

Лаврентій описує події зі своєї класової точки зору, з позиції забезпеченого та освіченого бюргера, якому не до душі таборитський радикалізм та намагання чеської бідноти. Він побачив в революційному русі руйнування “колись щасливого та славетного міста Праги”, і він вважав, що хроніка не повинна пропагувати нащадкам “цей жахливий приклад”. Але все ж Лаврентій розповідає про радикальне крило гуситського руху без аффектації, визнає військовий талант Яна Жижки та інших представників руху. В усій хроніці відчувається національний патріотизм автора.

“Гуситська хроніка” як історичне джерело як гуситського руху загалом, так і окремих аспектів військової історії гуситів володіє високим ступенем достовірності. З літературної точки зору хроніка належить до кращих зразків цього жанру в Чехії. Багато авторів використовували уривки з хроніки в своїх творах⁶⁶.

Найбільш докладно події в хроніці викладено за 1419-1421 рр. Лаврентій торкається в цьому творі практично всіх аспектів військового мистецтва таборитів. Він описує велику кількість боїв та військових компаній, які було проведено за цей період, і в контексті цього подає цінну інформацію про військову справу гуситів. З цього цінного джерела ми можемо почерпнути інформацію про тактику та стратегію ведення військових дій таборитами на початкових етапах війни, про зброю та спорядження війська, які були далеко не однорідними, про геніальні військові та дипломатичні здібності Яна Жижки, про регламентацію внутрішнього життя війська та ін.

На превеликий жаль хроніка охоплює тільки початок воєн. А як нам відомо здібності війська, манера ведення війни, озброєння та спорядження на початку воєн та в кінці трохи різнилися. Отже ми втратили можливість на прикладі одного(дуже добре початого але незавершеного) твору прослідкувати еволюцію розвитку таборитського війська від початку його формування до повного краху.

Є декілька текстів хроніки,найповніший відноситься до 1467 р. З латинської мови хроніка була переведена вочевидь в кінці XV ст. Одна з частин хроніки була опублікована ще в 1724 р., повний текст в 1856 р.(К. Гехлер)⁶⁷, але найкраще видання на латинській та чеській мовах, з великим науковим апаратом здійснив у 1893 р. Я. Голл⁶⁸. З цього видання хроніка була переведена на російську мову⁶⁹.

З інших хронік, які стосуються гуситського руху і містять інформацію про військове мистецтво гуситів, до нас дійшли “Старі чеські літописи”⁷⁰. Під цією назвою з часів Ф. Палацького відомо зібрання невеличких хронік написаних після закінчення гуситських воєн. Писалися вони протягом 80 років, починаючи з 30-х., групою авторів, які писали незалежно один від одного. Ці автори були учасниками революційного руху, при цьому займали різне суспільне становище, належали до різних вікових категорій, і мали різні релігійні та політичні погляди. На даний момент відомо 35 рукописів цього джерела, написаних чеською мовою. В “Старих чеських літописах” описується історія Чехії з 1378 до 1527 р., але головна увага прикута до гуситського періоду. Події викладаються в хронологічному порядку, зрідка з пропусками.

Характерними рисами “Старих літописів” - є простота викладу, патріотизм авторів, позитивне ставлення до Гуса, осуд релігійних суперечок, які на думку хроністів стали причиною війни, автори описують ті чи інші події з певних класових позицій. Цінним є те, що ті літописи носять неофіційний характер. Їм не притаманна традиційна вченість і вони передають ті враження про гуситські війни, які склалися в дрібних землевласників, інтелігенції та в бюргерства (прихильників помірних гуситів).

Найцінніша для нас інформація зі “Старих чеських літописів” це окремі замітки очевидців та учасників війн, які можуть стосуватися окремих аспектів військового мистецтва, інформація про боротьбу, відносини та порядки в середині гуситського табору, про ліквідацію німецького засилля та поразку хрестоносців в чеських землях загалом. Джерелами для хроністів були насамперед їх особисті спостереження, повідомлення учасників та очевидців подій та в якісь мірі пам'ятки писемності. Щоправда достовірність та правдивість “Старих чеських літописів” значно менші за хроніку Лаврентія з Бжезової. Зазвичай автори цих літописів не вловлюють і не пояснюють причинних явищ.

З числа хронік, які несуть інформацію про військове мистецтво таборитів велике значення має “Історія Богемії” Енея Сільвія Пікколоміні (1403-1464). Італійський гуманіст, публіцист, поет, історик, географ, філософ, оратор, Еней Сільвій розпочав свою кар'єру в 1432 р. на Базельському соборі, після цього служив у папській та імперській канцелярії. Пізніше він прийняв сан священника і скоро став єпископом та представником курії при дворі Фрідрха ІІІ. В 1451 р. Еней був посланий імператором на сейм в Бенешове, де спілкувався з Іржі з Подебрал. Тоді він двічі відвідав укріплення Табор та спілкувався з таборитським єпископом Мікулашем з Пелгржимова та старим Вацлавом Карандою, який з 1419 р. разом з Жижкою був провідним борцем таборитів. Свої враження від здійсненої поїздки Еней Сільвій виклав у листах до своїх друзів. Крім цього, Сільвій робив записи в щоденнику та збирав документи про події гуситського періоду. Весною 1458 р., будучи кардиналом, Еней Сільвій завершив свою “Історію Богемії”, а в серпні того ж року його обрали папою під іменем Пія ІІ. Ще з часів Базельського собору, де він був присутній при виступі гуситських послів на чолі з Прокопом Голим, Сільвій цікавився чеською історією, вивчав чеські хроніки. “Історія Богемії” написана елегантною латиною. Але твір створено, ніби, нашвидкоруч, без ретельної перевірки різноманітних свідчень на їх достовірність, і через це містить ряд неточностей і навіть грубих помилок⁷¹. Неточності та помилки виникли також з тієї причини, що автор хотів представити читачам матеріали для захопливого читання і зосереджував увагу довкола найзнаменитіших постатей та найвидовищніших епізодів. Говорячи про гуситів, він нерівномірно описує різні аспекти. Наприклад, він говорить багато цікавого про Табор, але не згадує в творі про вчення таборитів, хоча в одному приватному листі 1451 р. описав це вчення досить детально та об'єктивно. Кардинал римської церкви, Еней Сільвій оцінює гуситський рух як велику помилку, як єресь та божевілля, як прокляття боже. Він не бачить відмінності між лівими та правими гуситами. Хроніст детально описує історію створення Табору, пише про адамітів та оребатів, про перемоги Жижки та про його смерть. Багато інформації є про військове мистецтво таборитів, зокрема папа пише про стратегію та тактику, особливості побудови табору, про перебіг самої битви, дещо є про озброєння, склад війська та ін., так що важливість твору безперечна. Ще однією грубою помилкою Енея Сільвія є те, що він пише нібито Ян Жижка в 1426 р. брав участь в битві на Усті (Жижка помер в 1424 р.). Про воїнів Жижки Еней пише як про розбійників, але детально описує “великі перемоги єретиків” в битвах біля Гахова і Домажліц. Прокопа Голого саме Еней назвав “Великим” за його полководницький талант. Битва біля Ліпан описана Енеєм драматично і розцінюється як боже покарання єретиків за осквернення віри. Виклад подій доводиться до обрання королем Іржі з Подебрад.

Незважаючи на тенденцію суб'єктивних намірів Сільвія, його твір свідчить про велику історичну роль чеського народу в Європі в першій половині XV ст. З твору Сільвія в багатьох країнах вперше дізналися про героїзм, військову могутність та великі перемоги “чеських єретиків” над “правовірними католиками”. Через це “Історія Богемії” була дуже відомою і через пів століття після її видання (1475) стала опорою реформації в німецькому середовищі, найпоширенішою книгою в протестантських колах. У XVIII ст. цей твір було внесено католицькою контрреформацією в число заборонених книг. В 1510 р. хроніка видана на чеській мові в Празі Мікулащем Коначем з Годишткова, в 1585 р. цей же текст надрукував Велеславін⁷².

Збереглося також джерела про гусизм, зокрема і про військове мистецтво гуситів, які відображають ставлення до нього ворожого феодально-католицького табору. Серед них — чисельні постанови, булли та інструкції римської курії спрямовані проти гусизму. Феодально-католицький табір розгорнув широку ідеологічну боротьбу проти впливу гусизму в Європі. З цією метою видавалися різні богословські трактати, писалися хроніки, антигуситські сатири та пісні. З нарративних джерел чеського походження і феодально-католицького спрямування треба згадати про “Хроніку” Бартошка з Драгоніц⁷³, лицаря та учасника війн проти гуситів. Вона охоплює період 1419-1443 рр. Рукопис з цією хронікою відносять до кінця XV ст. Автор писав в першу чергу на основі власних спостережень та вражень і розповідей товаришів по боротьбі з гуситами. Особливу його увагу привертали військові операції. Події викладаються досить правдиво, але антигуситська позиція автора проявляється як в підборі фактів, так і в їх висвітленні.

Власне таборитське літописання збереглося лише в формі хроніки Мікулаша Біскупца з Пелгржимова. Автор — офіційний представник таборитської партії в ідеологічній боротьбі. Відомо, що в 1409 р. він став бакалавром, з 1415 р. - священником, активно боровся з партією пражан-чашників, а після падіння Табору в 1452 р. його як представника радикального таборитства, посадили в тюрму, де він і помер 1459 р. З-під його пера вийшло чимало полемічних трактатів на латинській мові на захист ідеології таборитів. “Таборитська хроніка” Мікулаша — важливе історичне джерело. Вона написана на латинській мові і являє собою виклад історії розвитку таборитської ідеології. Складена вже після Ліпан, хроніка поділяється на три частини, при цьому власне викладу подій відведена тільки десята частина від загального розміру. Решта — документи і твори полемічного характеру, а в більшості випадків — таборитські. В значній мірі вони належать самому Біскупцу. Текст хроніки виданий в 1865 р. у Відні К. Гефлером. На чеській мові твір надрукований тільки в уривках.⁷⁴

Великий інтерес викликає “Прекрасна хроніка про Яна Жижку, челядина короля Вацлава”, написана чеською мовою одним з полковників знаменитого ватажка. Невідомий автор, напевно, молодший сучасник Жижки, писав про нього з розповідей інших осіб в апологічних тонах, називав його переможцем і в тих битвах, до яких полководець не мав відношення. В хроніці багато фактичних помилок, деякі з них свідчать про недуже високу освіченість хроніста та ненадійність джерел його інформації. Але твір містить ряд невідомих з інших джерел деталей, а сам факт його існування свідчить про велику повагу, яку мав Жижка в очах народу. “Прекрасна хроніка” відома науці досить давно. В 1877 р. її виявив Я. Голл, та через рік опублікував її⁷⁵. Пізніше вона друкувалася ще декілька разів⁷⁶

Цьому видатному полководцеві присвячений також невеликий “Літопис про Яна Жижку”, написаний Мартіном Кутним в 30-х роках XV століття. Літописець залишив опис багатьох походів Жижки, розповів про багато битв, облог замків та міст. Отже, можемо сказати, що це джерело є дуже цінним з точки зору військової історії.

В 1856-1866 роках професор Гефлер видав три томи письмових пам'яток гуситського періоду під загальною назвою “Літописці гуситського руху”⁷⁷. В цій праці зібрано багато літописів гуситського періоду, серед яких потрібно виділити “Теребонську хроніку”, яка описує події 1419-1439 років. Окрім загального матеріалу в цій хроніці також зустрічаємо інформацію, яка входить в сферу наших інтересів.

Можна також згадати про “Малі Богемські аннали XV ст.”⁷⁸, в яких під 1433 р. згадується лише один військовий епізод. Коротка хроніка королівства Богемії⁷⁹ вибірково охоплює період 1310-1453 рр. Про таборитів тут є небагато, зокрема це особливості формування табору та деяка інформація щодо перших битв війни.