5. Компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій

Компетентність з інформаційних і комунікаційних технологій передбачають здатність учня орієнтуватись в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією відповідно до потреб ринку праці. Вони пов’язані з якостями технічно та технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя й активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, що охоплюють основні компоненти інформаційної культури учнів, базовані на раціональному співіснуванні з техносферою, відповідно до їхнього професійного самовизначення з урахуванням індивідуальних можливостей.

Компетентності з ІКТ передбачають здатності:

- застосовувати інформаційно-комунікаційні технології в навчанні та повсякденному житті;

- раціональне використання комп’ютера й комп’ютерних засобів при розв’язуванні задач, пов’язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням та передаванням;

- будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ;

- давати оцінку процесові й досягнутим результатам технологічної діяльності.

6. Громадська компетентність передбачає такі здатності:

- орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування;

- застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод своїх та інших громадян, виконання громадських обов’язків у межах місцевої громади та держави загалом;

- застосовувати способи та стратегії взаємодії з органами державної влади на користь собі й громадському суспільству;

- використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина;

- робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, враховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави.

7. Підприємницька компетентність передбачає реалізацію здатностей:

- співвідносити власні економічні інтереси й потреби з наявними матеріальними, трудовими, природними й екологічними ресурсами, інтересами й потребами інших людей та суспільства, застосовувати технології моніторингу ресурсів і забезпечення стійкого розвитку;

- організовувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу, орієнтуватися в нормах і етиці трудових відносин;

- аналізувати й оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці;

- складати, здійснювати й оцінювати плани підприємницької діяльності та особисті бізнес-проекти, розробляти прості моделі дій та прийняття економічно й екологічно обґрунтованих рішень у динамічному світі;

- презентувати та поширювати інформацію про результати /продукти/ власної економічної діяльності та діяльності колективу.

Отже, щоб випускник української школи знайшов своє місце в житті, ефективно освоїв життєві і соціальні ролі, він повинен володіти таким якостями й уміннями:

- бути гнучким, мобільним, конкурентноздатним, вміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

- використовувати знання як інструмент для розв’язання життєвих проблем;

- генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення і нести за них відповідальність;

- володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;

- вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;

- уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

- дбайливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я інших як найвищої цінності;

- бути здатним до вибору серед численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.

Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання. перелік цих методів є досить широким, їх можливості – різноплановими, тому доцільно окреслити провідні стратегічні напрями, визначивши, що єдиного рецепту на всі випадки життя, звісно, не існує.

Практика упровадження компетентнісної освіти в закладах освіти України відібрала найрезультативніші технології навчання – метод проектів, дебати та диспути, створення портфоліо учня та інші.

Метод проектів названо основною технологією формування ключових компетентностей учнів, яка дозволяє використовувати найменші затрати ресурсів, створити в навчальному процесі умови діяльності, максимально наближені до реальних. Проект визначається як комплекс дій, який спеціально організований учителем, самостійно виконується дітьми та завершується створенням продукту, що складається з об’єкта діяльності та його усної чи писемної презентації. Метод проектів передбачає поєднання технології створення освітніх ситуацій, у яких учень ставить та розв’язує власні задачі, з технологією супроводу самостійної діяльності учня. Метод проектів є ефективним, оскільки стимулює практичну діяльність школярів та дозволяє формувати весь набір компетентностей. Метод проектів орієнтований на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну, групову.

„Дебати” як освітня технологія спрямовані на досягнення таких результатів.

- уміння використовувати різні способи інтегрування інформації;

- уміння ставити запитання, самостійно формувати гіпотезу;

- уміння критично осмислювати одержану інформацію;

- уміння аргументувати власну точку зору та презентувати її;

- уміння враховувати точку зору інших людей, толерантно ставитися до їх думок;

- уміння працювати в команді , здатність до участі у спільному прийнятті рішень;

- здатність брати на себе відповідальність та приймати рішення в екстремальних ситуаціях.

Відомо, що диспут – це публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему. Його учасники прагнуть, зіставляючи суперечливі судження, або прийти до загального рішення, знайти істину, або зафіксувати явну перевагу однієї з позицій. Така форма організації формування і передання понять здавна існує, і її використовують досвідчені педагоги й організатори. Диспути (і їх похідні види: дебати, дискусії, полеміки, конференції) є історичною практикою відтворення розумових процесів, розвитку мислення і мовлення. Удосконалення цих здібностей дозволяє в мінливій ситуації формувати відповідну мовну поведінку, спонукає самостійно мислити, оригінально і відповідально розв’язувати проблеми, точно й зрозуміло для всіх формулювати судження, коректно робити інших своїми опонентами й однодумцями.

Навчальне портфоліо сьогодні в загальному розумінні є одночасно формою, процесом організації та технологією роботи з продуктами навчально-пізнавальної діяльності учнів, які призначені для демонстрації аналізу та оцінки, розвитку рефлексії, усвідомлення та оцінки школярами результатів своєї діяльності та власної суб’єктивної позиції.

Разом з тим, абсолютно очевидно, що застосування окремого методу навчання чи навіть реалізацією певної технології з відомих та наявних нині повною мірою охопити формування всіх груп компетентностей навряд чи можливо. Шляхи формування компетентності як загальної здатності учнів, як інтегрованого результату навчання також мають бути інтегрованими.

Результат навчання обов’язково підлягає оцінюванню. Виходячи з того, що компетентність – це кінцевий результат навчання, актуалізується проблема визначення критеріїв оцінювання сформованості цієї загальної здатності. Детально розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з кожного предмета закономірно не можуть бути використані до оцінювання компетентностей, які є якісно більш складною системою, над предметним утворенням, що не вичерпується знаннями та вміннями. Очевидно, що оцінювання це має бути рівневим і напевне, співвідноситися з рівнями оцінювання навчальних досягнень. Окремі дослідники (М.Савчин) проводить паралель між рівнем досягнень та характером домінуючої домінуючої діяльності учнів або як (М. Гузик) вміння оперувати інформацією з утворенням продукту навчально-пізнавальної розумової діяльності.

Компетентнісно-орієнтований підхід в освіті не дозволяє ототожнювати оцінку освітніх результатів з традиційною системою показників успішності. переорієнтація школи на формування ключових компетентностей має супроводитися змінами не тільки освітньої стратегії та технологій але й способів оцінки результатів навчання.

Російські науковці визначають дві технології оцінки сформованості ключових компетентностей:

1. Оцінка рівня сформованості ключових компетентностей, які проявляються в проектній діяльності через визначення вимог та проведення оцінки проектної діяльності учнів на підставі аналізу портфоліо проектної діяльності, презентації, спостереження за груповою роботою та консультаціями.

2. Оцінка ключових компетентностей, сформованих на момент завершення певного етапу навчання на основі тестових завдань.

З Урахуванням психолого-педагогічних особливостей віку учнів виокремлюють чотири рівні сформованості ключових компетентностей. передбачається, що перший рівень досягається учнями в початковій школі, другий – у 5-7 класах, третій – у 8-9 класах, четвертий – у старшій школі. Для кожного рівня розроблено показники опанування певною компетентністю на вході та виході.

Проблема оцінювання сформованості основних груп компетентностей належить до найменш розроблених та найбільш серйозних проблем, пов’язаних з упровадженням компетентнісного підходу. В усякому разі її розв’язання має бути централізованим, а критерії оцінювання сформованості основних груп компетентностей – такими ж офіційними, як відомі „Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів”.

У внутрішньошкільному контролі за якістю навчальних досягнень учнів (компетентності) та об’єктивністю їх оцінювання мають підсумкові контрольні роботи за текстами адміністрації.

Для проведення таких робіт складаються банки діагностичних контрольних робіт, які складають учителі-предметники за такими вимогами:

Діагностична підсумкова контрольна робота повинна складатися з п'яти різнорівневих завдань, що охоплюють зміст навчального предмету за II семестр навчального року.

Перше і друге запитання (завдання) повинно перевірити якість розрізнення та запам'ятовування учнями вивченого ними матеріалу. Ці завдання орієнтують на організацію репродуктивної діяльності учнів і не потребують логічного перероблення фактичного матеріалу.

Трете і четверте запитання (завдання) діагностичної роботи дають змогу перевірити якість розуміння матеріалу, а також уміння робити узагальнення всередині теми. Виконання цих завдань орієнтує учнів на частково-пошуковий рівень пізнавальної діяльності, який передбачає використання для розв'язання пізнавальної задачі необхідних логічних операцій (аналіз, синтез, доведення, побудова висновків і т.д.).

П'яте запитання (завдання) діагностичної роботи орієнтує учнів на здійснення узагальнення навчального матеріалу на рівні різних тем, а також на рівні різних предметів (перенесення). Ці завдання повинні мати елементи евристики, творчості; вимагати від учнів прояву гнучкості, нешаблонності мислення, уміння використовувати уже відомі опорні знання в нові ситуації.