- •1 Хімічна термодинаміка 4
- •2 Дисперсні системи 32
- •3 Поверхневі явища 64
- •1 Хімічна термодинаміка
- •1.1 Основи фізичної хімії. Хімічна термодинаміка
- •1.1.1 Основні поняття і терміни хімічної термодинаміки
- •1.1.2 Перший закон термодинаміки
- •1.1.3 Теплові ефекти фізико – хімічних процесів
- •1.1.4 Висновки з закону Гесса
- •1.1.3.1 Розрахунки теплових ефектів
- •1.1.5 Залежність теплового ефекту процесу від температури
- •1.2 Напрямок перебігу фізико – хімічних процесів
- •1.2.1 Другий закон термодинаміки
- •1.2.2 Ентропія
- •1.2.3 Третій постулат термодинаміки
- •1.2.4 Зміна ентропії у фізико-хімічних процесах
- •1.2.5 Вільна енергія і напрямок хімічних реакцій
- •Приклади рішення задач
- •Розв’язок
- •Відповідь: 159,9 Дж/моль·к.
- •2 Дисперсні системи
- •2.1 Класифікація дисперсних систем
- •2.1.1 Основні терміни колоїдної хімії
- •2.1.2 Класифікація дисперсних систем
- •2.1.2.1 За характером дисперсності
- •2.1.2.2 За ступенем дисперсності
- •2.1.2.3 За агрегатним станом дисперсної фази і дисперсійного середовища
- •2.1.2.4 За характером взаємодії між частинками дисперсної фази і дисперсійним середовищем
- •2.1.2.5 За характером взаємодії між самими частинками дисперсної фази
- •2.1.2.6 За формою частинок дисперсної фази (за топографічною ознакою)
- •2.1.3 Одержання і очистка дисперсних систем
- •2.1.3.1 Основні методи одержання дисперсних систем
- •2.1.3.2 Очистка колоїдних систем
- •2.2 Молекулярно-кінетичні властивості дисперсних систем
- •2.2.1 Броунівський рух
- •2.2.2 Дифузія
- •2.2.3 Осмотичний тиск
- •2.2.4 Седиментація
- •2.2.4.1 Седиментаційно-дифузійна рівновага
- •2.2.4.2 Седиментаційний аналіз
- •2.2.5 Оптичні властивості дисперсних систем
- •2.2.5.1 Розсіяння світла
- •2.2.5.2 Оптичні методи дослідження дисперсних систем
- •Контрольні питання
- •Приклади розв’язку задач
- •3.1.2 Поверхневий натяг
- •3.1.3 Класифікація поверхневих явищ
- •3.1.4 Поверхневий натяг на межі двох рідин. Взаємне розтікання рідин
- •3.1.5 Адгезія і когезія. Явища розтікання та змочування
- •3.1.5.1 Поняття про когезію та адгезію
- •3.1.5.2 Змочування поверхні твердого тіла рідиною
- •3.1.5.3 Адгезія між твердим тілом і рідиною
- •3.1.5.4 Капілярні явища
- •Контрольні питання
- •3.2 Поверхневі явища на межі тверде тіло – газ, тверде тіло – рідина, рідина – газ, рідина – рідина, тверде тіло – рідина, тверде тіло – тверде тіло
- •3.2.1 Кількісна характеристика адсорбції. Величини адсорбції
- •3.2.2 Рівняння стану адсорбції
- •3.2.3 Теплота адсорбції
- •3.2.4 Залежність адсорбції від температури та природи газу
- •3.2.5 Фізична адсорбція газів і парів на гладкій твердій поверхні. Закон Генрі
- •3.2.6 Теорія адсорбції і рівняння Ленгмюра
- •3.2.7 Ізотерма адсорбції Фрейндліха
- •3.2.8 Рівняння бет (Брунауера,Еммета,Теллера)
- •Аналогічно
- •3.2.9 Швидкість адсорбції
- •3.2.10 Хімічна адсорбція газів на твердій гладкій і пористій поверхні
- •3.2.11 Капілярна конденсація
- •Отже, при сталій температурі
- •Контрольні питання
- •3.3 Електричні явища на межі тверде тіло – рідина. Будова міцели
- •3.3.1 Електрокінетичні явища
- •3.3.2 Утворення і будова подвійного електричного шару на межі тверде тіло – рідина
- •3.3.2.1 Механізм утворення пеш
- •3.3.2.2 Термодинамічне співвідношення між поверхневим натягом і електричним потенціалом
- •3.3.2.3 Теорія будови пеш Гельмгольца-Перрена
- •3.3.2.4 Теорія будови пеш Гуї-Чепмена
- •3.3.2.5 Теорія будови пеш Штерна
- •3.3.3 Вирази для дзета-потенціалу
- •3.3.4 Вплив різних факторів на дзета-потенціал
- •3.3.4.1 Вплив індиферентних електролітів
- •3.3.4.2 Вплив неіндиферентних електролітів
- •3.3.4.3 Вплив pH-середовища
- •3.3.4.4 Вплив концентрації колоїдної системи
- •3.3.4.5 Вплив температури
- •3.3.4.6 Вплив природи дисперсійного середовища
- •3.3.5 Міцелярна теорія колоїдних розчинів
- •3.3.6 Йонна адсорбція з розчинів на твердому адсорбенті
- •3.3.6.1 Йонообмінна адсорбція
- •3.4 Стійкість дисперсних систем
- •3.4.1 Види стійкості дисперсних систем
- •3.4.2 Процеси, обумовлені агрегативною нестійкістю
- •3.4.3 Фактори стійкості дисперсних систем
- •3.4.4 Коагуляція гідрофобних золів
- •3.4.4.1 Коагуляція під дією електролітів. Правило Шульце−Гарді
- •3.4.4.2 Гетерокоагуляція. Взаємна коагуляція золів
- •3.4.5 Теорії стійкості і коагуляції
- •3.4.5.1 Адсорбційна теорія коагуляції г.Фрейндліха
- •3.4.5.2 Електростатична теорія коагуляції г.Мюллера
- •3.4.5.3 Теорія стійкості систем длфо
- •3.4.5.4. Вплив концентрації електроліту на потенціальні криві взає-модії частинок
- •3.4.6 Швидкість коагуляції
- •3.4.7 Колоїдний захист
- •Контрольні питання
- •Розв’язок
- •Розв’язок
- •3.5 Характеристика мікрогетерогенних дисперних систем План
- •Металокерамічні матеріали
- •3.5.1 Дисперсні системи з газовим дисперсійним середовищем (аерозолі)
- •3.5.2 Дисперсні системи з рідинним дисперсійним середовищем
- •3.5.2.1 Суспензії
- •3.5.2.2 Емульсії
- •3.5.2.3 Латекси
- •3.5.3 Дисперсні системи з твердим дисперсійним середовищем (тверді золі, солідозолі)
- •3.5.3.1 Дисперсні системи з твердим дисперсійним середовищем і газоподібною дисперсною фазою (тверді піни)
- •3.5.3.2 Дисперсні системи з твердим дисперсійним середовищем і рідинною дисперсною фазою (тверді емульсії)
- •3.5.3.3 Дисперсні системи з твердим дисперсійним середовищем і твердою дисперсною фазою
- •3.5.4 Композиційні матеріали (композити)
- •3.5.4.1 Металокерамічні матеріали
2.2 Молекулярно-кінетичні властивості дисперсних систем
План
2.2.1 Броунівський рух
2.2.2 Дифузія
2.2.3 Осмотичний тиск
2.2.4 Седиментація
2.2.4.1 Седиментаційно-дифузійна рівновага
2.2.4.2 Седиментаційний аналіз
2.2.5 Оптичні властивості дисперсних систем
2.2.5.1 Розсіяння світла
2.2.5.2 Оптичні методи дослідження дисперсних систем
2.2.1 Броунівський рух
Молекулярно-кінетична теорія вивчає закони спонтанного руху молекул. Деякі властивості розчинів зумовлені цим рухом, тобто визначаються не хімічним складом, а числом молекул в одиниці об’єму або маси. До таких властивостей належать: осмотичний тиск, дифузія, зміна температури замерзання та ін. Чи характерні ці властивості для дисперсних систем, які займають проміжне положення між практично нерухомими тілами і вічно рухомими молекулами?
М
олекулярно-кінетична
теорія припускає, що всі частинки
будь-якого ступеня дисперсності
знаходяться в безперервному русі, а
різниця в поведінці носить лише кількісний
характер (швидкість руху частинок є
функцією їх розмірів). Для колоїдних
систем, як і для істинних розчинів, це
спостерігається в таких явищах, як
броунівський рух, дифузія, осмотичний
тиск. Частинки ультрамікрогетерогенних
систем приймають участь у тепловому
русі і для них характерні всі
молекулярно-кінетичні закони. Завдяки
цьому можна експериментально визначити
розмір, масу і концентрацію частинок
дисперсної фази.
Основою доказу теплового молекулярного руху стало спостереження англійським ботаніком Робертом Броуном в 1827р. за допомогою мікроскопа безперервного руху дрібних часточок – пилку папороті, завислих у воді. Коливання і переміщення частинок прискорювались із зменшенням їх розмірів і підвищенням температури і не були зв’язані з будь-якими зовнішніми механічними діями. Перші висновки про зв’язок відкриття Броуна з тепловим рухом молекул були зроблені в кінці ХІХ ст. Гуї (1888 р.) і Експером (1900 р.). Теоретичні обґрунтування броунівського руху були дані незалежно Ейнштейном (1905 р.) і Смолуховським (1906 р.). Правильність одержаних ними співвідношень була експериментально підтверджена при дослідженні ліозолей Сведбергом (1909 р.), Перреном (1910 р.), а для аерозолів – де-Бройлем (1909 р.), Міллікеном (1910 р.) і іншими дослідниками. Проведеними дослідженнями була остаточно доказана природа броунівського руху. Зв’язавши переміщення частинок золів, які можна спостерігати в мікроскоп із рухом атомів і молекул, вони експериментально довели реальне існування атомів і молекул, а також підтвердили правильність молекулярно-кінетичної теорії взагалі. В колоїдній хімії теорія броунівського руху виявилась фактично першою кількісною теорією у вченні про дисперсні системи.
Істинний
шлях частинки при броунівському русі
прослідкувати в ультрамікроскоп
неможливо, так як колоїдна частинка за
одну секунду встигає одержати від
молекул дисперсійного середовища біля
1020
ударів і стільки ж разів вона може
змінювати напрямок і швидкість. Око
людини здатне уловлювати не більше
десяти змін напрямку за одну секунду і
лише у великому масштабі. Тому Ейнштейн
і Смолуховський для кількісного вираження
броунівського руху ввели уявлення про
середній
зсув частинки.
Якщо при спостереженні руху частинки
золя під мікроскопом через рівні проміжки
часу відмічати її положення, то можна
одержати траєкторію, подібну до зображеної
на рис. 2.3.
Отже, кількісною мірою переміщення
частинки при броунівському русі є
величина середнього
зміщення
(чи зсуву)
частинки
за деякий проміжок часу τ. Зміщенням чи
зсувом частинки називають відстань між
проекціями початкової (1) і кінцевої (2)
точок траєкторії на вісь зміщень (вісь
х).
Зміщення однаково ймовірні як зліва
направо, так і в протилежному напрямку.
Тому при обчисленні середнього зміщення
за деякий проміжок часу
може бути рівним нулю. У зв’язку з цим
обчислюють середню квадратичну величину
всіх зміщень без врахування напрямку
руху:
, (2.1)
де n – число зміщень (число відрізків ламаної лінії), ∆і – окремі проекції зміщення частинок на вісь х.
Постулюючи єдність теплового і броунівського руху, Ейнштейн і Смолуховський установили, що середнє значення квадрата зміщення частинки за час τ рівне:
, (2.2)
де R – універсальна газова постійна; η – в’язкість дисперсійного середовища; r – радіус завислих частинок; NA – постійна Авогадро; τ – час.
З рівняння Ейнштейна-Смолуховського випливає, що величина 2 обернено пропорційна радіусу частинок r. Це значить, що чим більша частинка за розмірами, тим менша величина її зміщення. Із збільшенням розмірів частинок перш за все припиняється поступальний броунівський рух, потім зникає обертовий рух і залишається коливальний.
При вивченні броунівського руху було відкрито явище флуктуації у розподілі частинок, що стало важливим кроком у розвитку статистичних методів досліджень.
Підтвердженням теорії Ейнштейна-Смолуховського стали роботи Сведберга, який вимірював середній зсув частинок золя золота в залежності від часу і в’язкості середовища і одержані дані задовільно співпали з обчисленими за рівнянням (2.2). Зеддіг (1908 р.) підтвердив зв’язок середнього зсуву частинок із температурою відповідно рівняння (2.2). Ж. Перрен (1910 р.), вимірюючи в золі гумігуту в воді поступальне й обертове зміщення частинок при відомих значеннях Τ і η , обчислив постійну Авогадро ΝА , яка виявилась рівною 6,82·1023, що добре співпали з величинами, одержаними іншими методами. Таким чином було доказано, що закономірності молекулярно-кінетичного руху колоїдних частинок і руху молекул у розчині однакові.
