1 Україна в російській революції 1905-1907 рр.

1. Причини та характер революції

9 січня 1905 р. 150-тисячна демонстрація жителів Санкт-Петербурга йшла хресною ходою до Зимового палацу – резиденції царя Миколи ІІ. Церковні хори з великим піднесенням співали гімн Російської імперії «Боже, царя храни». Ікони, портрети царя, хоругви, святкове вбрання чоловіків, жінок і дітей надавали цій події особливого значення. Попереду колони йшов священик Гапон (народився в Полтавській губернії), інші священики. Саме за його ініціативою відбувалась ця демонстрація. Він же попрацював і над петицією, яку хотіли вручити особисто Миколі ІІ. В ній були викладені прохання до царя «змилуватись над народом», створити кращі умови для життя і праці. Демонстранти вірили царю і сподівались, що він дослухається до їхніх прохань.

Микола ІІ розцінив цю ходу як загрозу, спробу державного перевороту і віддав наказ армії силою зупинити демонстрантів. Без будь-якого попередження війська відкрили вогонь по демонстрантах. За приблизними підрахунками, 1200 осіб було вбито, кілька тисяч поранено.

З огляду на те що сталося, за один день політична свідомість людей зросла так, як не могла би зрости за десятиліття буденного життя. Почалась перша революція в Росії. У багатьох жителів столиці віра в царя розвіялась, у наступні дні і місяці цей процес набрав незворотного характеру й охопив мільйони людей імперії. Саме це стало причиною переходу від лояльності до революції. 9 січня 1905 р. цар застосував зброю проти власного народу, в наступні місяці і роки народ відповів готовністю до рішучих дій, аж до повалення його влади. 1905-1907 рр. стали періодом небачених досі суспільно-політичних зрушень у суспільстві, які по суті були підготовлені усім попереднім розвитком.

Причинами революції були:

• жахливі умови праці і життя більшості робітників і селян;

• невирішеність аграрного питання;

• потреба ліквідації національного гніту народів, зокрема в Україні – русифікації;

• необхідність утвердження в суспільстві демократичних свобод.

Однією із причин революції була поразка Росії у війні 1904-1905 рр. з Японією. Капітуляція Порт-Артура в суспільстві розцінювалась як пролог капітуляції царизму. Така позиція була виявом протесту не лише проти війни загалом, а й проти царської влади. У 1904 р. пройшли політичні демонстрації робітників, студентів під гаслами протесту проти війни. Урядові кола вимагали від царя будь-що підписати мир з Японією, вбачаючи у продовженні війни пряму загрозу збереженню стабільності в імперії.

12 січня 1905 р. на знак солідарності з робітниками Санкт-Петербурга застрайкували машинобудівники Південноросійського машинобудівного заводу в Києві, 17 січня – робітники Харківського паровозобудівного заводу, металісти Катеринослава, гірники Кривого Рогу, шахтарі Донбасу. Упродовж січня-березня в Україні відбулось 177 страйків, в яких взяло участь понад 170 тис. осіб. Гасла страйкарів були політичні: «Геть самодержавство!», «За демократичну республіку», «Свободу слова, зборів» і т. п. Чимало гасел було й економічного характеру. Робітники вимагали збільшення зарплати, скасування надурочних робіт тощо.

Характер революції визначався її цілями. До них варто віднести перехід влади від дворян і поміщиків до буржуазії, справедливе вирішення в інтересах селян аграрного питання, утвердження загальнодемократичних прав і свобод. Перша революція в Росії мала чітко виражений народно-демократичний характер, це засвідчувало прогресивний поступ у розвитку суспільства, що відповідало європейським цінностям того часу.

Ця революція розпочалась в умовах, коли в Росії уже був значний відсоток робітників, сконцентрований на заводах і фабриках. Вони разом з інтелігенцією і селянами були найбільш зацікавленими в перемозі революції. Досить активними і послідовними упродовж революції були такі верстви робітництва, як металісти, залізничники, друкарі.

Періодизація революції. Перша фаза революції: січень-жовтень 1905 р. У цей період відбулась небачена до того часу політизація народних мас, налагоджувалася взаємодія робітничого, селянського, солдатського і національного рухів. Революція розвивалась по висхідній.

Друга фаза революції – це кульмінація подій у жовтні-грудні 1905 р. Тоді відбулось розмежування політичних сил і сталося воно 17 жовтня, в країні почала формуватися багатопартійна система. Лівими силами (більшовиками, есерами, анархістами) в грудні була організована хвиля антиурядових збройних повстань.

Третя фаза революції: січень 1906 – 3 червня 1907 рр. Це час спаду революційних виступів робітників й селян внаслідок жорстоких репресій з боку влади. Переважна більшість політичних партій припинила свою легальну діяльність і пішла у підпілля. Були спроби продовжити боротьбу у Державній думі парламентськими методами.