Рольові конфлікти (пов'язані з діяльнісною сферою)

Мотиваційні конфлікти (конфлікти інтересів)

Когнітивні конфлікти (ціннісні конфлікти)

Види міжособистісних конфліктів

Причини виникнення міжособистісних конфліктів

Соціально-психологічні

Особистісні ( власне психологічні)

Профілактика міжособистісних конфліктів

створення об'єктивних умов, які перешкоджають виникненню та деструктивному розвитку перед- конфліктних ситуацій;

оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

блокування особистісних чинників виникнення конфліктів

усунення соціально-психологічних чинників виникнення конфліктів;

Рис 1.4.1. Теоретична модель досліджуваного явища.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

1. У зарубіжній психології проблема конфліктів знайшла своє відображення в роботах представників різних наукових підходів: психоаналітичного (З. Фрейд, К. Юнг та А. Ад­лер); соціотропного (У. Мак-Дугалл); етологічного (К. Лоренц); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресив­ного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А.Басс); соціометричного (Дж. Морено); когнітивного (Ф. Хайдер, Т. Ньюком). Найбільший внесок у дослідження саме міжособистісних конфліктів вніс, на нашу думку, М. Дойч. У його теорії конфлікт описується як наслідок об'єктивного зіткнення інтересів. Він виділяє два типи взаємодії у міжособистісному конфлікті: конкуренція і кооперація.

Дослідження конфлікту з погляду діяльнісного підходу (Т. Полозова) уможливило формулювання понятійно-концептуальних схем міжособистісних конфліктів. Велику увагу приділено ролі суб'єктивного чинника виникнення конфлікту, виділено поняття конфліктної ситуації. У межах діяльнісного підходу сформувалося чітке уявлення про суперечності предметно-ділового характеру, зумовлені особливостями спільної групової діяльності, як об'єктивної детермінанти міжособистісних конфліктів.

2. Аналізуючи концепції, що пояснюють конфліктність, можна зауважити, що в психологічній науці існує значна кіль­кість теорій, які обґрунтовують конфліктну поведінку суто з психологічних позицій. Вчені, що були засновниками таких концепцій, не відкидали роль соціального середовища, в якому відбуваються всі процеси міжособистісної взаємодії. Однак, на їх думку, соціальні фактори є не основними, вони підлягають контролю і детермінації з боку психології особистості. Їх позицію можна звести до наступного положення: якщо конфлікти виникають під дією соціальних чинників, отже їх можна певним чином контролювати, змінювати або попереджувати. На відміну від соціальних факторів, психологічні стримати неможливо, вони існують разом з людиною, залежать від її особистісної сфери, свідомості і навіть підсвідомості.

3. Юнацький вік, властивий переважній частині студентства  це особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості. Сферою виникнення міжособистісних конфліктів стає процес спілкування з ровесниками, для якого в цей період характерними є тенденції до розширення та індивідуалізації (вибірковості).

В середовищі студентів постійно йде процес самоствердження в групі. В цей час на мотивацію їх поведінки великий вплив роблять темперамент, риси характеру і рівень вихованості. Дослідники указують, що студентів характеризує загострене почуття власної гідності, максималізм, категоричність і однозначність етичних критеріїв, оцінки фактів, подій, власної поведінки. Властиві цьому періоду раціоналізм і небажання приймати всі на віру створюють недовіру до старших, у тому числі і до викладачів вузів. До старших курсів міжособистісні взаємодії студентів набувають більш усвідомленого характеру, відбувається формування мікрогруп за принципом міжособистісної сумісності, в яких міжособистісні конфлікти стають рідкісним явищем.

4. Причини міжособистісних конфліктів поділяються на дві великих групи: 1) соціально-психологічні: втрати і спотворення інформації в процесі міжособистісної комунікації, незба­лансована ролева взаємодія двох людей, відмінності в способах оцінки діяльності і особистості іншої людини, напружені відносини, прагнення до влади; 2) особистісні, тобто власне психологічні: оцінка поведінки іншого з точки зору неприпустимо низького рівня його соціально-психологічної компетентності (коли, наприклад, людина не уявляє собі, що є багато виходів з конфліктної ситуації), недостатня психологічна стійкість, погано розвинена здібність до емпатії, зави­щений або занижений рівень домагань, тип темпераменту, надмірна вираженість окремих рис характеру, психологічну несумісність людей, між якими виник конфлікт.

5. Оцінюючи причини підвищеної конфліктності молодих людей, слід визнати, що в значній мірі вона залежить від сфери їх самосвідомості. Значна кількість особистісних новоутворень в цьому віці залежить від розвитку Я-концепції юнака, сформованих вмінь самоконтролювати, само­регулювати свою поведінку і вчинки. Внутрішні позиції та критерії, які створює молода людина у своїй свідомості дуже часто входять в суперечності з таким же ідеалізованим, максималістським світом іншої особи студентського віку. Виявлення внутрішньої картини самооцінки та її співставлення з образом "Я" іншого, може стати предметом емпіричного дослідження для виявлення причин конфліктної поведінки юнаків.

6. Попередження міжособистісних конфліктів є одним з найважливіших завдань колективу, попередити конфлікт набагато легше , ніж конструктивно вирішити його. 

Профілактика міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат коледжу повинна вестися одночасно по всіх напрямках: створення об'єктивних умов, що перешкоджають виникненню і деструктивному розвитку передконфліктних ситуацій; оптимізація організаційно-управлінських умов роботи студентів коледжу; блокування особистісних причин виникнення конфліктів; усунення соціально - психологічних причин виникнення міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат.

Запобіганню конфлікту сприяє все, що забезпечує збереження нормальних міжособистісних стосунків, зміцнює взаємну повагу й довіру.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПОПЕРЕДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ В СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2.1. Методологічне забезпечення дослідження психологічних чинників міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат (студентів коледжу)

Конфліктність, котра є дуже поширеним явищем у студентському середовищі, вимагає до себе посиленої уваги з боку дослідників для її більш детального вивчення та розробки відповідних рекомендацій та пропозицій щодо подолання або нейтралізації конфліктів. Конфліктність можна досліджувати як прояв поведінки індивіда і як його особистісну рису. Психологи вказують на прямий зв'язок, що існує між схильністю людини до конфліктів та проявом цієї поведінки в ході спілкування: чим більш людина конфліктна за характером, тим більшу кількість конфліктів вона утворює у стосунках з іншими людьми.

З метою діагностики конфліктності ми використовуємо у своїй роботі методи спостереження, опитування, бесіди, методику Q-сортування В. Стефансона[49], тест визначення реагування особи в конфлікті К. Томаса, методика визначення рівня агресивності А. Басса – А. Даркі і методику «Особистісна агресивність та конфліктність», розроблена Є.П. Ільїним та П.А. Ковальовим .

Вибір методик для проведення дослідження був продиктований його метою. Нам важливо було виявити основні тенденції поведінки в реальній групі, властиві для досліджуваних юнаків. Таку можливість надає методика Q-сортування В. Стефансона. Дана методика використовується для вивчення уявлень про себе. Перевагою методики є те , що при роботі з нею випробуваний проявляє свою індивідуальність , реальне «я» , а не « відповідність - невідповідність » статистичним нормам і результатам інших людей. Методика дозволяє визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі : залежність , незалежність , товариськість , нетовариськість , прийняття "боротьби" і уникнення "боротьби" . Методика може бути також використана для визначення : 

соціальноего "Я " (яким мене бачать інші ) ;

ідеального "Я " (яким би я хотів бути ) ; 

актуального "Я " (якою я в різних ситуаціях ) ; 

значущих інших ( яким я бачу свого партнера) ; 

ідеального партнера (яким я хочу бачити свого партнера). 

Процедура проведення

Текст методики складається з 60 висловлювань і може бути пред'явлений випробуваному у вигляді списку або на окремих картках . Випробуваному пропонується ознайомитися з твердженням і відповісти "так" , якщо воно відповідає його уявленню про себе , або "ні" , якщо воно суперечить його поданням. У виняткових випадках дозволяється відповісти " сумніваюся " . Відповіді фіксуються в реєстраційному бланку. У разі використання карток випробуваний розкладає їх залежно від відповіді на три групи. 

Інструкція

Увазі опитуваних пропонується 60 тверджень, що стосуються поведінки людини в групі. Прочитайте послідовно кожне з них і дайте відповідь «так» , якщо воно відповідає вашому уявленню про себе , чи «ні» , якщо не відповідає йому. 

Опис шкал

Кожна з тенденцій має внутрішню і зовнішню характеристику , тобто залежність , товариськість і "боротьба" можуть бути істинними , внутрішньо притаманними особистості , а можуть бути зовнішніми , своєрідної " маскою " , що приховує справжнє обличчя людини. 

Залежність

Внутрішнє і зовнішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних , морально-етичних . Для таких особистостей характерно: підпорядкованість лідерам в групі , нерішучість у спілкуванні , покірність чужій волі , покірливість при виконанні наказів . В цілому навколишні характеризують цю особу як слабохарактерний і нерозділене . 

Незалежність

Внутрішнє і зовнішнє прагнення особистості не приймати групові стандарти як соціальні , так і морально - етичні . Особистість з бійцівськими якостями , непокірний волі лідера , незалежний у своїх вчинках , упевнений в тому , що він веде себе вірно. У поведінці проявляється самостійність , рішучість , наполегливість у відстоюванні своїх поглядів.

 Товариськість

Прагнення особистості утворювати емоційні зв'язки як у своїй групі , так і за її межами, життєрадісний в спілкуванні , живий і компанійський . Навколишні характеризують його як сангвініка за типом темпераменту . Особистість не сумує в будь-яких ситуаціях . 

Нетовариськість

Прагнення особистості не утворювати емоційні зв'язки як у своїй групі , так і за її межами. особистість справляє враження понурі , байдужості до справ групи , млявості в спілкуванні , мовчазності і байдужість до проблем групи , нелюдимость , пасивність та інертність . 

Приняття " боротьби"

Активне прагнення особистості брати участь в груповому житті , прагнення до досягнення більш високого статусу в групі. Прагнення до боротьби , завзятість у досягненні своєї мети , наполегливість у відстоюванні своїх поглядів. Вимогливість до оточуючих і непохитність волі . Принциповість в оцінках. Працездатність і цілеспрямованість. 

Уникнення "боротьби"

Особистість прагне піти від взаємодії , намагається зберегти « нейтралітет » у групових суперечках і конфліктах , схильність до компромісних рішень . проявляється залежність , нерішучість і підпорядкованість чужій волі , безініціативність . 

Амбівалентність  Залежність – незалежність

Внутрішній конфлікт особистості між прагненням до прийняття групових стандартів і цінностей і одночасно - заперечення їх. У поведінці проявляються суперечливі риси : нерішучість у спілкуванні з проявом самостійності в деяких випадках. 

Товариськість – нетовариськість

Внутрішній конфлікт особистості між прагненням особистості утворювати емоційні зв'язки як всередині групи , так і за її межами , і часом байдужості до справ групи , млявості в спілкуванні і байдужості до проблем групи . 

Прийняття " боротьби" - уникнення "боротьби"

Внутрішній конфлікт особистості між активним прагненням брати участь у груповому житті , прагненням досягти високого соціального статусу в групі і прагненням піти від конфліктів , протидії , схильність до компромісних рішень. Стимульний матеріал подано в додатку (Додаток1).

Методика К. Томаса визначає типові способи реагування людини на конфліктні ситуації, виявляє тенденції її взаємостосунків в складних умовах [65]. Ця методика дозволяє з'ясувати, наскільки людина схильна до суперництва і співпраці в трудовому колективі, в шкільному класі або студентській групі, чи прагне вона до компромісів, уникає конфліктів або, навпаки, прагне загострити їх. За допомогою даної методики можна також оцінити ступінь адаптації кожного члена того або іншого колективу до спільної діяльності.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірну модель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої є кооперація, що пов’язана з повагою до інтересів інших людей, залучених до конфлікту, та наполегливість, для якої властивий акцент на особистих інтересах. Згідно цих вимірів К.Томас виділяє наступні способи поведінки у конфліктній ситуації: 

суперництво, як прагнення домогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого; 

пристосування; 

компроміс; 

ухилення;

співробітництво. 

За К. Томасом, при ухиленні від конфлікту жодна із сторін не досягає бажаного успіху; при таких формах поведінки як суперництво, пристосування та компроміс одна зі сторін обов’язково програє, або програють обидві, тому що йдуть на компромісні вчинки. І лише в ситуації співробітництва обидві сторони виграють. 

Стосовно педагогічної сфери за допомогою цієї методики можна виявити форми поведінки, яким віддається перевага, соціальну поведінку обстежуваного в ситуації конфлікту, а також відношення до спільної діяльності в процесі навчання. Соціопсихологічна модель конфлікту ґрунтується на аналізі конфлікту як соціально-психологічного феномену, який передбачає наступний процес: об’єктивна ситуація → сприйняття ситуації як конфліктної → вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації. Стимульний матеріал подано в додатку (Додаток 2).

Для виявлення агресивності, а також її проявів у студентів була застосована методика Басса-Даркі, за допомогою якої визначалися індекси різних форм агресивності і ворожих реакцій (ворожості).

На думку авторів методики, за допомогою цих індексів можна встановити конструктивну або деструктивну спрямованість агресивності, яка може не тільки провокувати і викликати конфлікти різних видів і форм, але і збільшувати їх, перетворювати на необоротні, які можуть завдати шкоди іншим людям. Тим самим тест дозволяє встановити форми ворожих і агресивних реакцій у фруструючих для особистості ситуаціях, до яких перш за все відносяться конфлікти і певні види агресивних реакцій особистості.

Респондентам пропонувалося відповісти на 75 питань методики, результати відповідей обчислювались у відповідності з ключем. Обрахування результатів велося за наступними шкалами:

1. Фізична агресія (напад) в конфлікті – використовування фізичної сили одним учасником інциденту або конфлікту проти іншого.

2. Непряма агресія в провокації і ескалації конфліктів, що включає у себе:

– агресію, яка спрямована на іншу особу;

– злобні плітки, жарти, а також агресію, яка ні на кого не спрямована;

– вибух люті, що виявляється в крику, гупанні ногами, битті кулаками по столу тощо – для цих вибухів характерні неспрямованість і неврегульованість.

3. Схильність до роздратування і підвищеного використовування конфліктогенів і провокації інцидентів – готовність при щонайменшому збудженні до прояву запальності, різкості, грубощів.

4. Негативізм – опозиційна форма поведінки в конфліктних ситуаціях, спрямована, як правило, проти авторитету або керівника; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа – заздрість і ненависть до оточуючих, що обумовлені почуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.

6. Підозрілість – недовір'я і осторога по відношенню до людей; вони засновані на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду.

7. Вербальна агресія – вираження негативних відчуттів як через форму (сварка, крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (загроза, прокляття, лайка).

8. Відчуття вини, що завжди породжує внутрішньоособистісний конфлікт і яке виражається в можливому переконанні обстежуваного у тому, що він є поганою людиною, поступає злобно; це все припускає наявність у нього розкаянь совісті.

Стимульний матеріал подано в додатку (Додаток 3).

Виявити схильність юнаків до конфліктності і агресивності як особистісних характеристик дозволяє методика «Особистісна агресивність та конфліктність», розроблена Є.П. Ільїним та П.А. Ковальовим [48].

Опитувальник містить 80 тверджень, з якими респондент може погодитися або не погодитися. Відповіді на питання відповідають 8 шкалам: запальність, наступальність, образливість, непоступливість, компромісність, мстивість, нетерпимість до думки інших, підозрілість.

За кожною шкалою опитувані можуть набрати від 0 до 10 балів. Сума балів за шкалами "наступальність" і "непоступливість" дає показник "позитивної агресивності" суб’єкта, сума балів за шкалами "мстивість" і "нетерпимість до думки інших" - показник "негативної агресивності". Сума балів за шкалами "безкомпромісність", "запальність", "образливість", "підозрілість" дає узагальнений показник конфліктності. Стимульний матеріал подано в додатку (Додаток 4).

Отже, вибір методик для проведення дослідження був продиктований його метою. Обрані методики дозволять нам дослідити конфліктність та агресивність особистості студентів, основні стилі реагування студентів у конфліктній ситуації.

2.2.  Діагностика рівнів конфліктності , агресивності особистості в юнацькому віці та визначення основних стилів реагування в конфлікті

2.2.1. Діагностика за методикою Q-сортування В. Стефансона

Обстеженню підлягали студенти другого курсу відділення «Соціальна педагогіка» Бердичівського педагогічного коледжу . Вік досліджуваних – 18-20 років. Кількість респондентів – 50 осіб (дві академічних групи, потік). Обстеження проходило в період з 03 по 27 грудня 2013 р. на базі даного навчального закладу.

Для організації та проведення дослідження був підготовлений стимульний матеріал. Відповіді випробуваних, згідно з ключем, розподілялися за 6-ма тенденціями: залежність, незалежність, товариськість, нетовариськість, прийняття «боротьби», уникнення «боротьби». Підраховувалася частота прояву кожної з тенденцій. Результати групового дослідження І групи наведені в таблиці (табл. 2.2.1.1.). (Додаток 1)

Результати групової діагностики за методикою Q-сортування дають можливість зробити висновки стосовно уявлення досліджуваних про себе та виявити структуру студентів І групи за кожною з тенденцій поведінки на графіку (рис. 2.2.1.1.)

Рис. 2.2.1.1. Структура студентів І групи за виявленими тенденціями поведінки в групі та уявлень про себе.

Результати групового дослідження ІІ групи наведені в таблиці (табл. 2.2.1.2.). (Додаток 2)

Результати діагностики уявлення досліджуваних про себе та структуру студентів ІІ групи за кожною з тенденцій поведінки ми зобразили на графіку ( рис. 2.2.1.2.)

Рис. 2.2.1.2. Структура студентів ІІ групи за виявленими тенденціями поведінки в групі та уявлень про себе.

Узагальнений аналіз тенденцій поведінки та уявлень студентів про себе в І і ІІ групах представлено в таблиці (табл. 2.2.1.3.).

Таблиця 2.2.1.3.

Узагальнені результати тенденцій поведінки та уявлень студентів про себе в І і ІІ групах

№ з/п	Показник	Кількість опитаних І групи		Кількість опитаних ІІ групи
		осіб	у відсотках	осіб	у відсотках
1.	Залежність-Незалежність: Визнають себе залежними Визнають себе незалежними Знаходяться у стані внутрішнього конфлікту	12 11 2	48 44 8	14 7 4	56 28 16
2.	Товарискість-Нетоварискість: Вважають себе товариськими Вважають себе нетовариськими	12 13	48 52	13 12	52 48
3.	Прийняття (уникнення) «боротьби» Готові до «боротьби» Уникають «боротьби» Знаходяться у стані внутрішнього конфлікту	12 10 3	48 40 12	10 14 1	40 56 4

Як бачимо, більше половини опитаних (48 %) І групи і 56% ІІ групи вважають себе залежними від думки та дій інших людей, повну незалежність відчуває 44 % юнаків та дівчат першої групи та 28% другої. І в першій і другій групі є студенти, які знаходяться у стані внутрішнього конфлікту, вагаються у визнанні себе залежними або незалежними від прийнятих групових норм та стандартів, відповідно 8% та 16%. Доволі значна питома вага незалежних може свідчити про високу імовірність конфліктних ситуацій в даній групі студентів. Це підтверджують і показники за другою тенденцією - 52 % опитаних першої групи т а 48% другої визнали себе нетовариськими, а дана риса характеру свідчить саме про конфліктність особистості проте 48% і 52% відповідно вважають себе товариськими. Сортування за останньою тенденцією показує, що більшість опитаних студентів першої групи (48 %) в конфліктній ситуації налаштовані на «боротьбу», відповідно в другій групі 40%. Обере стиль уникнення або пристосування 40% студентів першої групи та 56% другої. В групі наявні також студенти, що не визначилися, як будуть чинити у конфліктній ситуації 12% студентів першої групи та 4% другої. Беручи до уваги результати методики Q-сортування Стефансона можемо вже на початку діагностичного етапу визначити контрольну групу – нею будуть студенти ІІ групи та експериментальну – студенти І групи так як згідно результатів саме вони потребуватимуть психокорекції.

2.2.2. Діагностика реагування особи в конфлікті за методикою К. Томаса

На етапі психодіагностичного дослідження застосовувалася методика К. Томаса [65], завдяки якій визначалися способи реагування студентів в конфлікті. За результатами тестування, респонденти були розділені на групи в залежності від своїх стилів поводження в конфліктній ситуації.

Дане тестування проводилося груповим способом, тобто у складі цілого потоку студентів. В ході опитування увага респондентів акцентувалася на тому, що метою тестування є налагодження партнерських та дружніх стосунків між ними. . В ході обробки результатів дані обох груп були зведені та узагальнені у одній таблиці (табл. 2.2.2.1.). (Додаток 3) Ця таблиця також одночасно містить розподіл респондентів відповідно до домінуючих способів реагування в конфлікті: ряд розподілу будувався за принципом зменшення кількості балів, відданих респондентами за стиль суперництва.

Дані таблиці 2.2.2.1. свідчать, що студенти двох академічних груп у конфліктних ситуаціях переважно обирають такі стилі поведінки: суперництво  9 чол. (18 % респондентів), співпраця  11 чол. (22 %), компроміс  12 чол. (24 %), уникнення  9 чол. (18 %), пристосування  9 чол. (18 %).

Коротко опишемо ці основні стилі поведінки в конфліктах.  Людина, що використовує стиль суперництва, дуже активна і намагається йти до вирішення конфлікту власним шляхом. Вона не надто зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, натомість здатна на вольові рішення. Вона намагається, в першу чергу, задовольнити власні інтереси за рахунок чужих, примушуючи інших людей приймати власне вирішення проблеми. Задля досягнення мети вона використовує свої вольові якості. Це може бути ефективним стилем в тому випадку, коли людина тримає в руках певну владу. Проте це не той стиль, який ефективно можна використовувати в спілкуванні між людьми.

Стиль уникнення реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для вирішення проблеми або просто ухиляється від конфлікту. Таку тактику можна використовувати, коли вирішується не надто важливе питання або коли становище безвихідне. 

Стиль пристосування означає, що людина діє спільно з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Цей підхід можна використовувати, коли результат є важливим для партнера, але не надто важливий для даної людини. Також стиль є корисним в тих ситуаціях, коли партнер має більшу владу. Поступаючись, погоджуючись або жертвуючи власними інтересами, людина може пом’якшити ситуацію.

Слідуючи стилю співпраці, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту, але при цьому намагається саме співробітничати з іншою людиною. Цей стиль вимагає складної та тривалої роботи, оскільки спочатку відкриваються потреби, інтереси всіх сторін конфлікту, а потім проходить активне їх обговорення. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно витратити певний час на пошук прихованих інтересів іншої сторони.   Використовуючи стиль компромісу, людина дещо поступається власними інтересами, щоб задовольнити їх в іншому. Інша сторона робить те саме. Такі дії можуть певною мірою нагадувати співпрацю. Однак компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно зі співпрацею. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до певного рішення. 

Графік (рис. 2.2.2.1.) ілюструє структуру розподілу студентів потоку за стилями поведінки в конфлікті.

Рис. 2.2.2.1. Структура студентів 2-го курсу за стилями

поведінки в конфліктних ситуаціях

Відповідно до результатів тестування, респонденти були розділені по групах в залежності від схильності до конфлікту. Найбільш вираженими рисами при цьому вважалися ті, що мали значення від 9 до 12 балів. Таким чином, до групи з високим показником суперництва (від 9 до 12 балів) потрапили 13 чол. (респонденти №№ 1-9), що складає 26 % опитаних. Група з середнім показником суперництва (від 5 до 8 балів) – 26 чол. (респонденти №№ 14-39), або 52 % студентів. І до групи з низьким показником суперництва (від 1 до 4 балів) потрапило 11 чол. (респонденти №№ 40-50), або 22 % опитаних студентів.

Між експериментальною та контрольною групами стилі поведінки розділись таким чином, результати представлені в таблиці 2.2.2.2.

Таблиця 2.2.2.2.

Порівняння переважаючих стилів реагування в конфлікті за тестом К. Томаса в експериментальній та контрольній групах

Стилі реагування	Експериментальна група			Контрольна група
	кількість студентів	у %	кількість студентів			у %
Суперництво	5	20	4		16
Співпраця	4	16	7		28
Компроміс	6	24	6		24
Уникнення	5	20	4		16
Пристосування	5	20	4		16
Разом	25	100	25		100

Отже, в ході дослідження було з’ясовано, що студенти експкриментальної групи надають перевагу деструктивним стилям реагування в конфлікті (суперництво, уникнення, пристосування), їх кількість становить 60%. Натомість студенти контрольної групи надають перевагу конструктивним стилям реагування в конфлікті ( співпраця і компроміс), їх кількість становить 52%.

2.2.3. Діагностика агресивності за методикою А. Басса – А. Даркі

Для виявлення агресивності, а також її проявів у студентів була застосована методика Басса-Даркі, за допомогою якої визначалися індекси різних форм агресивності і ворожих реакцій (ворожості).

Респондентам пропонувалося відповісти на 75 питань методики, результати відповідей обчислювались у відповідності з ключем. Обрахування результатів велося за шкалами.

За числом збігів відповідей з ключем розраховуються індекси різних форм агресивності і ворожості. Вони розраховувалися окремо за всіма шкалами. Підсумовування індексів за шкалами 1, 2, 7 дає індекс агресивності (І_А); а сума балів за шкалами 5 і 6 – індекс ворожості (І_В).

Відповідно до цього можна запропонувати наступну класифікацію проявів агресивності, що буде використовуватися у даній роботі (табл. 2.2.3.1.).

Таблиця 2.2.3.1.

Класифікація характеристик агресивності

на основі методики А. Басса – А. Даркі

Ступінь агресії	Дуже висока	Висока	Середня	Помірна	Непомітна
Умови класифікації за індексами (ІА ,ІВ)	Обидва індекси (ІА та ІВ) - високі	Один індекс високий, інший –середній	Обидва індекси (ІА та ІВ) - середні	Один індекс середній, інший –низький	Обидва індекси (ІА та ІВ) - низькі

Результати дослідження агресивності ворожих реакцій студентів першої та другої груп представлені в таблиці 2.2.3.2.

Таблиця 2.2.3.2.

Порівняння показників агресивності серед студентів експериментальної та контрольної груп

Ступінь агресії	Експериментальна група		Контрольна група
	кількість студентів	у %	кількість студентів	у %
Дуже висока	4	16	2	8
Висока	7	28	7	28
Середня	7	28	6	24
Помірна	5	20	8	32
Непомітна	2	8	2	8
Разом	25	100	25	100

Отже , в експериментальній групі показники дуже високої агресивності становлять 16% , а в контрольній – 8%. Показники високої і непомітної агресивності однакові і становлять відповідно 28% та 8%. Показники середньої агресивності в експериментальній групі на 4% вищі (28%) та показники помірної агресивності на 12% нижчі ніж у контрольній групі. У великій мірі конфліктність людини залежить від її внутрішніх якостей і характеристик. Однією з найвагоміших таких рис слід вважати агресивність. Агресивність виявляється у негативному відношенні до інших осіб, у здійсненні вчинків, які наносять моральної або фізичної шкоди оточуючим людям. Це все сприяє генерації конфліктів, закріплення негативних, деструктивних зразків поведінки.

До тестування за методикою А. Басса – А. Даркі були залучені всі респонденти, що перед цим опитувалися за тестом К. Томаса (50 чол.). Результати після обчислення були узагальнені та зібрані у таблицю (табл. 2.2.3.2.).(Додаток 4) Особливістю цієї таблиці є те, що в ній респонденти розташовані в порядку зниження ступеню прояву стилю суперництва у реагуванні в конфлікті.

Розглянемо агресивність за групами стилів реагування в конфліктних ситуаціях.

Група № 1 – респонденти з високим показником суперництва – 13 чол. В ній 4 чол. (30,7%) мають дуже високу агресивність; 5 чол. (38,6%) – мають високу агресивність; 4 чол. (30,7%) ­– мають середню агресивність. Осіб, що мають помірковану або низьку агресивність в цій групі не визначено.

Група № 2 – респонденти з середнім показником суперництва – 26 чол. В ній 2 чол. (7,7%) мають дуже високу агресивність; 9 чол. (34,6%) – мають високу агресивність; 6 чол. (23 %) – мають середню агресивність; 8 чол. (30,7%) – мають помірну агресивність; 1 чол. (3,8%) – мають низьку агресивність.

Група № 3 – респонденти з низьким показником суперництва – 11 чол. В ній 1 чол. (9 %) мають високу агресивність; 3 чол. (27,3 %) – мають середню агресивність; 4 чол. (36,4 %) – мають помірну агресивність; 3 чол. (27,3 %) – мають низьку агресивність.

Для визначення залежності зовнішніх проявів конфліктності від внутрішніх чинників (в даному випадку – агресивності особистості), проаналізуєм відсоткові значення характеристик агресивності в групах, що мають різний рівень показників суперництва. Використовуючи характеристики тільки дуже високої агресії і високої агресії отримуємо наступні дані по групах: група № 1 – агресивність 69,2%; група № 2 – агресивність 42,3%; група № 3 – агресивність 9 %.

Відобразимо отримані результати за допомогою графіка (рис. 2.2.3.1.).

Рис.2.2.3.1.. Залежність деструктивної поведінки в конфлікті від високої агресивності особистості

По осі Х відкладаємо значення (індекси груп), які характеризують їх за рівнем показника суперництва, що виз­начені за методикою К. Томаса (1 група – найвищий рівень суперництва; 2 група – середній рівень суперництва; 3 група – найнижчий рівень). По осі Y – відповідні показники агресивності, що визначені за методикою А. Басса-А. Даркі (точніше – відсоткова частка високої і дуже високої агресивності від загальної кількості респондентів у групі) Графік показує, що чим більше в конфлікті проявляються реакції суперництва, тим більш помічається у них така особистісна риса як агресивність. З іншого боку, можна визначити і зворотною залежність: чим більш агресивність особистості, тим більша ймовірність, що в конфліктній ситуації вона поведе себе деструктивно.

Отже , в експериментальній групі показники дуже високої агресивності становлять 16% , а в контрольній – 8%. Показники високої і непомітної агресивності однакові і становлять відповідно 28% та 8%. Показники середньої агресивності в експериментальній групі на 4% вищі (28%) та показники помірної агресивності на 12% нижчі ніж у контрольній групі. Порівняння результатів за методиками К. Томаса і А. Басса – А. Даркі засвідчив, що чим більше в конфлікті проявляються реакції суперництва, тим більш помічається у них така особистісна риса як агресивність.

2.2.4. Діагностика за методикою «Особистісна агресивність та конфліктність», розроблена Є.П. Ільїним та П.А. Ковальовим

Виявити схильність юнаків до конфліктності і агресивності як особистісних характеристик дозволила методика «Особистісна агресивність та конфліктність», розроблена Є.П. Ільїним та П.А. Ковальовим .

Опитувальник містив 80 тверджень, з якими респонденти могли погодитися або не погодитися. Відповіді на питання відповідають 8 шкалам: запальність, наступальність, образливість, непоступливість, компромісність, мстивість, нетерпимість до думки інших, підозрілість

Результати обстеження студентів 1-ої групи наведені в таблиці (табл. 2.2.4.1.). (Додаток 5)

Інтерпретація результатів за даною методикою передбачає визначення показників позитивної агресивності суб’єкта (як суми балів за шкалами «наступальність (напористість)» та «непоступливість»), негативної агресивності суб’єкта (як суми балів за шкалами «нестерпність до чужої думки» та «мстивість») та загального показника конфліктності особистості (як суми балів за шкалами «безкомпромісність», «запальність», «образливість», «підозрілість»). Аналізуючи дані таблиці 2.2.4.1., бачимо, що високий показник позитивної агресивності (більше 13 балів) мають 9 студентів групи (або 36 %); 11 студентів (44 %) мають середні показники негативної агресивності ( 7 – 13 балів). Максимальних значень загального показника конфліктності (27 – 40 балів) не показав жоден студент досліджуваної групи. Середні значення показника конфліктності (від 14 до 27 балів) мають 18 юнаків, тобто 72 % опитаних. Таким чином, в 1-й групі потоку майже дві третини студентів є до певної міри конфліктними особистостями.

Рис. 2.2.4.1. Рівень схильності студентів 1-ї групи до агресивності та конфліктності

Графік (рис. 2.2.4.1.) ілюструє взаємозв’язок між показниками позитивної і негативної агресивності та конфліктністю особистості. Бачимо, що студенти із найбільшим рівнем конфліктності (№№ 1, 2, 7, 9, 11, 17, 18, 23) мають здебільшого найвищі показники агресивності.

Аналогічно за методикою «Особистісна агресивність та конфліктність» були протестовані студенти другої групи (табл. 2.2.4.2.) (Додаток 6)

Порівняння результатів обстеження студентів обох груп за даною методикою свідчить про наступне. У другій групі чисельність студентів з високим показником позитивної агресивності має 5 студентів, що на 4респондента менше, ніж у першій групі. І хоча у другій групі є один респондент з високим балом негативної агресивності (а у першій групі таких не виявлено), середній показник негативної агресивності має лише 6 студентів. В загальному підсумку, це на 2 людини менше, ніж у першій групі. Середні значення показника конфліктності у другій групі виявлено лише у 12 студентів, що на 50 % менше, ніж у першій групі.

Графік (рис. 2.2.4.2.) ілюструє порівняння результатів тестування студентів першої та другої груп. До підрахунку включалися особи з високими та середніми значеннями показників агресивності та конфліктності. Очевидно, що в другій групі ситуація менш напружена, і психокорекції підлягатиме саме перша група студентів, тоді як друга може виступати контрольною.

Рис. 2.2.4.2. Порівняння результатів тестування за методикою «Особистісна агресивність та конфліктність» в першій та другій групах

Результати проведеного обстеження дозволяють висловити припущення, що конфліктність особистості студентів залежить від їхньої агресивності. Очевидним способом перевірки гіпотези є багаторазове проведення аналогічного дослідження на різних вибірках. Оскільки це трудомісткий процес, спробуємо сформулювати питання таким чином: якщо у генеральній сукупності зв’язку між цими двома показниками немає, яка імовірність отримання випадкового результату в нашому конкретному дослідженні. Питання, сформульоване таким чином, дозволяє отримати відповідь методами математичної статистики. Відповідно твердження про відсутність зв’язку між агресивністю та конфліктністю особистості в юнацькому віці, має назву статистичної гіпотези.

Висловимо основну гіпотезу (Н₀) про відсутність зв’язку в генеральній сукупності, яка доступна перевірці методами статистичного висновку, та альтернативну гіпотезу (Н₁), яка приймається при відхиленні нульової гіпотези і свідчить про наявність зв’язку. Для перевірки статистичної гіпотези існує декілька критеріїв, вибір яких представляє окрему проблему. Оскільки обидві змінні (агресивність та конфліктність) виражені в кількісних порядкових шкалах, для перевірки статистичної гіпотези доцільно використати коефіцієнт кореляції рангів r-Спірмена (цей коефіцієнт дорівнює коефіцієнту кореляції Пірсона, обчисленому для рядів двох попередньо ранжируваних елементів), який обраховується за формулою (2.2.4.1.) (Додаток 7)

Для надійності обрахованого коефіцієнта кореляції сформуємо вибіркову сукупність із 25 студентів 1-ої групи. Спочатку перевіримо тісноту та істотність зв’язку між конфліктністю особистістю та позитивною агресивністю, потім визначимо, наскільки впливає негативна агресивність індивіда на рівень його конфліктності. Для цього розставимо бальні оцінки за шкалами «Позитивна агресивність» (Х₁), «Негативна агресивність» (Х₂) та «Загальний показник конфліктності» (У) за ранжиром, тобто присвоюємо ранги кожному значенню показника (табл. 2.2.4.3.) (Додаток 8)

Розрахуємо коефіцієнт кореляції для ознак «Позитивна агресивність» та «Конфліктність особистості», підставивши дані з таблиці до формули 2.2.4.1. (Додаток 7)

Обчислений коефіцієнт кореляції 0,529 свідчить, що між конфліктністю особистості та її позитивною агресивністю існує позитивний помірний зв'язок. Отримане емпіричне значення коефіцієнта кореляції дозволяє визначити за таблицями критичних значень р-рівень, тобто імовірність того, що нульова статистична гіпотеза є вірною. Для сукупності з 25 студентів (N = 25) значення коефіцієнту кореляції Спірмена 0,529 лежить в межах р= 0,01 (r_s = 0,505) та р = 0,001 (r_s = 0,618). Отже імовірність того, що нульова гіпотеза є вірною, досить незначна, і можна стверджувати про невипадковість зв’язку рівня конфліктності юнацької особистості з її позитивною агресивністю.

Перевіримо істотність зв’язку між конфліктністю особистості та її негативною агресивністю шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції Спірмена для цих двох ознак. (Додаток 7)

Обчислений коефіцієнт кореляції 0,725 свідчить ,що зв'язок конфліктності особистості із негативною агресивністю є прямим та досить тісним. Перевірка істотності зв’язку за таблицями критичних значень для сукупності 25 обстежених свідчить, що зв'язок є істотним: імовірність випадковості зв’язку між цими ознаками в генеральній сукупності досить незначна (р< 0,001).

Таким чином можна зробити висновок, що між конфліктністю особистості студентів та рівнем їх негативної агресивності (в більшій мірі) та позитивної агресивності (в меншій мірі) існує прямий та тісний зв'язок.

Порівняння результатів обстеження студентів обох груп за даною методикою свідчить про наступне. У другій групі чисельність студентів з високим показником позитивної агресивності має 5 студентів, що на 4респондента менше, ніж у першій групі. І хоча у другій групі є один респондент з високим балом негативної агресивності (а у першій групі таких не виявлено), середній показник негативної агресивності має лише 6 студентів. В загальному підсумку, це на 2 людини менше, ніж у першій групі. Середні значення показника конфліктності у другій групі виявлено лише у 12 студентів, що на 50 % менше, ніж у першій групі. Результати проведеного обстеження дозволили висловити припущення, що конфліктність особистості студентів залежить від їхньої агресивності. Шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції Спірмена ми можемо зробити висновок, що між конфліктністю особистості студентів та рівнем їх негативної агресивності (в більшій мірі) та позитивної агресивності (в меншій мірі) існує прямий та тісний зв'язок.

.

Висновки до розділу 2

1. Конфліктність як прояв поведінки індивіда і як його особистісна риса є дуже характерною для юнацького віку. Обстеженню підлягали студенти другого курсу відділення «Соціальна педагогіка» Бердичівського педагогічного коледжу . Вік досліджуваних – 18-19 років. Кількість респондентів – 50 осіб (дві академічних групи, потік). Обстеження проходило в період з 03 по 27 грудня 2013 р. на базі даного навчального закладу.

2. Вибір методик для проведення дослідження був продиктований його метою. Для встановлення тенденцій поведінки, властивих для досліджуваних юнаків у міжособистісному спілкуванні, була застосована методика Q-сортування В. Стефансона. Результати обстеження показали, що більше половини опитаних (48 %) І групи і 56% ІІ групи вважають себе залежними від думки та дій інших людей, повну незалежність відчуває 44 % юнаків та дівчат першої групи та 28% другої. І в першій і другій групі є студенти, які знаходяться у стані внутрішнього конфлікту, вагаються у визнанні себе залежними або незалежними від прийнятих групових норм та стандартів, відповідно 8% та 16%. Доволі значна питома вага незалежних може свідчити про високу імовірність конфліктних ситуацій в даній групі студентів. Це підтверджують і показники за другою тенденцією - 52 % опитаних першої групи т а 48% другої визнали себе нетовариськими, а дана риса характеру свідчить саме про конфліктність особистості проте 48% і 52% відповідно вважають себе товариськими. Сортування за останньою тенденцією показує, що більшість опитаних студентів першої групи (48 %) в конфліктній ситуації налаштовані на «боротьбу», відповідно в другій групі 40%. Обере стиль уникнення або пристосування 40% студентів першої групи та 56% другої. В групі наявні також студенти, що не визначилися, як будуть чинити у конфліктній ситуації 12% студентів першої групи та 4% другої. Беручи до уваги результати методики Q-сортування Стефансона можемо вже на початку діагностичного етапу визначити контрольну групу – нею будуть студенти ІІ групи та експериментальну – студенти І групи так як згідно результатів саме вони потребуватимуть психокорекції.

3. В результаті тестування за методикою К. Томаса виявлено, що більшість опитаних студетів в конфліктній ситуації схиляються до вибору стилів компромісу (24 % респондентів) та співпраці (22 %). Відповідно до результатів тестування, респонденти були розділені по групах в залежності від схильності до конфлікту. До групи з високим показником суперництва потрапили 26 % опитаних; до групи з середнім показником суперництва 52 % студентів; до групи з низьким показником суперництва  22 % опитаних студентів. В ході дослідження було також з’ясовано, що студенти експериментальної групи надають перевагу деструктивним стилям реагування в конфлікті (суперництво, уникнення, пристосування), їх кількість становить 60%. Натомість студенти контрольної групи надають перевагу конструктивним стилям реагування в конфлікті ( співпраця і компроміс), їх кількість становить 52%.

4. Результати проведеного тестування за методикою А.Басса  А. Даркі показали, що в експериментальній групі показники дуже високої агресивності становлять 16% , а в контрольній – 8%. Показники високої і непомітної агресивності однакові і становлять відповідно 28% та 8%. Показники середньої агресивності в експериментальній групі на 4% вищі (28%) та показники помірної агресивності на 12% нижчі ніж у контрольній групі. Також підтвердили припущення про те, що чим більш агресивнішим є індивід, тим більш його стилі (або способи) реагування в конфлікті наближаються за своїм характером до деструктивних. У групі з високим показником суперництва агресивність становить 69,3%; у групі з середнім показником суперництва – агресивність 42,3%; для групи з низьким показником суперництва – ступінь агресивності лише 9 %.

5. Порівняння результатів обстеження студентів обох груп за за методикою «Особистісна агресивність та конфліктність», розроблена Є.П. Ільїним та П.А. Ковальовим свідчить про наступне. У другій групі чисельність студентів з високим показником позитивної агресивності має 5 студентів, що на 4 респондента менше, ніж у першій групі. І хоча у другій групі є один респондент з високим балом негативної агресивності (а у першій групі таких не виявлено), середній показник негативної агресивності має лише 6 студентів. В загальному підсумку, це на 2 людини менше, ніж у першій групі. Середні значення показника конфліктності у другій групі виявлено лише у 12 студентів, що на 50 % менше, ніж у першій групі.

Результати проведеного обстеження дозволяють висловити припущення, що конфліктність особистості студентів залежить від їхньої агресивності.

Шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції Спірмена можна зробити висновок, що між конфліктністю особистості студентів та рівнем їх негативної агресивності (в більшій мірі) та позитивної агресивності (в меншій мірі) існує прямий та тісний зв'язок.

Проведене дослідження виявило вплив на конфліктність студентів їх внутрішніх особистісних якостей. В цілому індивіди з високою агресивністю більш схильні до проявів найгостріших видів конфлікту: відкритої фізичної агресії, застосування сили, значного морального та психологічного тиску.

Таким чином, для профілактики міжособистісних конфліктів в студентському середовищі необхідно формувати у студентів почуття толерантності, терпимості, поваги до іншого, навички саморегуляції та самоконтролю, установки на ефективне спілкування, вибір правильної стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях. Це досягається методами психокорекції, перевірці ефективності яких присвячено розділ ІІІ даної роботи.