Розділ IV. Формування документів-доказів в кримінальному процесі

4.1. Збирання документів-доказів під час досудового слідства

Як одне з джерел доказів, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством, документи використовуються у всіх стадіях процесу доказування у кримінальній справі.

Збирання доказів є першим елементом доказування. Що стосується форм формування (збирання) доказів, то визначається, що такими є слідчі (та судові) дії, а також надання доказів (а точніше предметів і документів, які можуть стати доказами) за власною ініціативою учасниками процесу чи іншими громадяними, підприємствами, установами й організаціями.

Отож перші дві форми ґрунтуються на активній діяльності з боку особи, що проводить дізнання, чи слідчого, а третя --- на активній діяльності інших учасників процесу. Запропоновано також розглядати одержання доказів у кримінальному судочинстві лише у двох формах: збирання доказів та їх подання.

Статтею 66 КПК України визначено способи збирання доказів на досудовому слідстві, до яких належать слідчі дії, витребування (чи вимога про пред’явлення) предметів і документів, подання їх учасниками процесу й іншими особами, а також вимога про проведення ревізії. Цього не можна сказати про інші способи збирання доказів, особливо щодо витребування предметів і документів слідчим. Закон лише вказує на наявність у слідчого права вимагати пред’явлення предметів і документів та обов’язок виконання вимоги слідчого особами, яким вона адресована. Крім цього, слід зазначити, що в тексті ст. 66 КПК України зазначено право слідчого вимагати пред’явлення предметів і документів. Термін "пред’явлення" в тексті цієї статті є незмінним з часу прийняття КПК України [8].

Якщо мова йде про витребування документа, згідно з вимогами ст. 66 КПК України, то в такому разі власне слідча дія (приміром, виїмка) необхідна далеко не завжди. При витребуванні характеристики на обвинуваченого з місця його роботи чи проживання зазначений документ на час направлення запиту, зазвичай, як цілком готовий ще не існує. Запит слідчого є лише підставою для виготовлення такої характеристики керівництвом певного підприємства, установи чи організації. Звичайно можна рекомендувати внести до чинного кримінально-процесуального законодавства певні зміни щодо доповнення переліку слідчих дій новою слідчою дією "витребування предметів або документів". Однак у такому значенні виникає резонне заперечення щодо надмірної формалізації кримінального процесу, позаяк дотримання процесуальної форми повинно бути передовсім, спрямоване на захист прав людини. Практика витребування таких документів слідчими органами безпеки свідчить, що вони витребуються на підставі належним чином оформлених запитів слідчих без будь-яких ускладнень [7, с.101].

На практиці можуть виникати певні особливості щодо отримання документів, які містять інформацію, з певними обмеженнями на її розповсюдження. Ідеться про державну, службову, комерційну й інші види таємниць.

У разі розслідування кримінальної справи, пов'язаної з використанням у досудовому слідстві відомостей, що становлять державну таємницю, слідчому необхідно дотримуватися вимог чинного законодавства та відомчих нормативних актів, які встановлюють відповідний режим охорони таємниці.

Після закінчення досудового слідства, згідно з вимогами ст. 218 КПК України, про це оголошується обвинуваченому, про що складається протокол. Обвинувачений і його захисник мають право знайомитися з матеріалами кримінальної справи. Згідно з вимогами ст. 219 КПК України, захисник обвинуваченого має також право "подавати докази" (зокрема документи). У такому разі заявлене ним відповідне клопотання повинно бути вирішено по суті. Надані захисником докази, в разі визнання їх такими, повинні бути долучені до справи та пред'явлені обвинуваченому й іншим учасникам процесу в порядку, передбаченому ст. 222 КПК України. Хоча в ст. 222 КПК України говориться про таке пред'явлення лише після проведення слідчих дій, потрібно вказати, що вимоги статті повинні бути поширені на всі випадки надання доказів, оскільки в ст. 218 КПК України прямо зазначено, що слідчий оголошує обвинуваченому про закінчення слідства, визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку. Надані захисником докази повинні при цьому бути слідчим оцінені сукупно з іншими зібраними в справі доказами, що відображується в обвинувальному висновку [8].

Питання про процесуальний порядок залучення документів, які надійшли в розпорядження слідчого при їх витребуванні та наданні учасниками процесу, залишається в літературі дискусійним. Більшість авторів схиляється до думки, що коли документ надійшов до слідчого підрозділу у встановленому порядку з дотриманням чинних вимог діловодства, то якихось протоколів з цього приводу складати не потрібно. Дійсно, чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає складання протоколу при проведенні слідчих дій, тому, зважаючи на фактичну їх відсутність, власне складання протоколу є недоцільним.

Іншим є питання про винесення постанови про долучення до матеріалів кримінальної справи документа-доказу. Чинне законодавство, зокрема ст. 130 КПК України, передбачає, що постанова складається про рішення слідчого у випадках, встановлених законом, а також коли це визнає за необхідне слідчий. Отже, заперечень з цього приводу законодавство не містить. Залишається лише питання, яке саме рішення приймає в такому разі слідчий і чи потребує воно процесуального відображення шляхом винесення постанови.

У сучасній науковій літературі під постановами слідчого розуміють його рішення. Фактично, постановою є форма прояву такого рішення.