14.4. Дипломатичні представництва

Дипломатичне представництво — це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави для здійснення дипломатичних зносин з нею.

Слід мати на увазі, що дипломатичне представництво є родовим поняттям, яке визначає різні види закордонних органів зовнішніх зносин держави, що здійснюють дипломатичну діяльність.

Існують два види дипломатичних представництв — посольства і місії. Суттєвих відмінностей між посольствами і місіями немає, але вважається, що посольства — це представництва першого, вищого класу. Тому більшість держав, у тому числі й Україна, надають пере­вагу обміну дипломатичними представництвами на рівні посольств. До посольств прирівнюються представництва Ватикана — нунці-атури. Місії є представництвами другого класу. Представництва Святійшого престолу представлені тут інтернунціатурами.

Як уже зазначалося, дипломатичні зносини встановлюються на підставі угоди між відповідними державами, у якій обговорюється рівень їхніх дипломатичних представництв. Звичайно він установ­люється на рівні посольств, оскільки (із затвердженням у другій половині XX сторіччя принципу суверенної рівності держав) місії в наш час зустрічаються дуже рідко.

Держава, що направляє посольство або місію в іншу державу, іменується державою, що посилає, акредитуючою державою, а

держава, що приймає такі представництва на своїй території, — приймаючою державою, державою перебування.

Главою посольства є посол, місії — посланник або повірений у справах, для Ватикана — інтернунцій.

14.5. Функції дипломатичного представництва

Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» у статті 3 закріпила функції дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права. До них належать:

• представницька функція, що полягає в представництві дер­жави, яка акредитує, у державі перебування;

• захист у державі перебування інтересів акредитуючої дер­жави і її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

• ведення переговорів з урядом держави перебування;

• інформаційна функція — з'ясовування всіма законними спо­собами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;

• функція заохочення дружніх відносин між акредитуючою і державою перебування та розвиток їхніх взаємозносин в галузі економіки, культури і науки.

Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представ­ляти її політичні, економічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на представництво (право посольства).

Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починается саме з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва та його відкриття, а на практиці звичайно — із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот.

Широке тлумачення представницької функції дипломатичного представництва дозволяє виділити в цій функції підфункцію, що за певних обставин стає самостійною функцією; це функція диплома­тичного захисту, згадувана в попередніх розділах. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але й здійснює подібні заходи стосовно фізичних і юридичних осіб, тобто суб'єктів, які перебувають в правовому зв'язку з державою, що акредитує (громадяни і юридичні особи держави).

У міжнародному праві на основі практики вироблені критерії правомірності дипломатичного захисту:

а) функція дипломатичного захисту надається тільки диплома­тичним представництвом;

б) дипломатичний захист поширюється в основному тільки нагромадян держави, що акредитує;

в) ця функція починає діяти не відразу після вчинення особоюправопорушення, а тільки після того, як посольством вичер­ пані всі законні засоби, передбачені рамками законодавствадержави перебування (суть дипломатичного захисту полягає не стільки в правовому захисті громадянина, скільки в йогополітичному захисті, оскільки до цього питання приєднують­ ся політичне керівництво й інші центральні органи акреди­туючої держави);

г) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам,громадянам країни перебування або апатридам (функція ди­ пломатичного захисту не збігається з правом дипломатичногопритулку).

Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, що вказує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому тлумаченні ця функція розуміється як спілкування дипломатичного представника з вла­дою країни перебування. У вузькому тлумаченні — це переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому переговори в широкому і вузькому розумінні дипломатичний представник веде без надання разових повноважень, тому що раніше ним була вручена вірча грамота главі держави перебування.

Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне пред­ставництво має право всіма легальними, дозволеними засобами (у рамках законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація має багатоаспектний характер, тому що стосується політичної ситуації в державі перебування, розставлення в ній політичних сил, еконо­мічної ситуації в країні й інших питань.

Проте інформаційну функцію слід розуміти більш широко. Вона передбачає зобов'язання не тільки інформувати державу, що акре­дитує, але й зобов'язання надавати інформаційні послуги суб'єктам, що знаходяться на території країни перебування. Таким чином, будь-який громадянин, організація, тим більше орган держави кра­їни перебування, вправі звернутися в дипломатичне представництво з запитом про надання необхідної йому інформації з конкретних питань. Водночас слід зазначити, що інформаційна функція повинназдійснюватися дипломатичним представництвом дуже обережно, щоб уникнути порушень законів країни перебування.

Якщо всі перелічені вище функції були вироблені в процесі трива­лої міжнародної практики, то функція зміцнення дружніх відносин між державами і співробітництва в галузі економіки, культури і науки з'явилася вже в сучасний період. Ця функція була запропо­нована делегацією Чехословаччини під час проведення Віденської конференції і знайшла своє місце в прийнятому на конференції кодифікованому документі.

Слід зазначити, що організаційно-правові форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі і різно­манітні, вони обговорюються і встановлюються, набуваючи свого закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.