3. Мовна норма. Типи мовних норм.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

• орфоепічні норми (вимова);

Наприклад: [молод'ба́]

• акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);

Наприклад: вихо́дити- ви́ходити

• лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

• словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

• морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

• синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

• стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

• орфографічні норми (написання слів);

• пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

4. Стилі сучасної української літературної мови

Слово стиль (з лат. stilus – паличка для письма) має кілька значень: 1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника; 2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру; 3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до завдань спілкування. Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей.

Основні параметри функціональних стилів:

• сфера вживання;

• призначення;

• загальні ознаки (позамовні, власне мовні);

• підстилі;

• жанри реалізації.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

а) власне науковий;

б) науково-навчальний;

в) науково-популярний.

2. Офіційно-діловий:

а) законодавчий;

б) адміністративно-канцелярський;

в) дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а) стиль засобів масової інформації;

б) художньо-публіцистичний;

в) науково-публіцистичний.

4. Художній:

а) епічний;

б) ліричний;

в) драматичний;

г) комбінований.

5. Розмовний:

а) побутовий;

б) світський.

6. Релігійний, або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль релігійних книг, відправи;

в) стиль богословської літератури.

5. Правопис власних назв???

Про рід невідмінюваних власних назв та абревіатур варто сказати окремо. Специфіка родових ознак примушує звернутися до роду тих слів, які його визначають:

а) рід незмінних власних назв визначає рід загальної (родової) назви, напр.:

чоловічий рід – Капрі (острів);

жіночий рід – Калахарі (пустиня), Оріноко (ріка);

середній рід – Сочі (місто), Онтаріо (озеро).

б) рід незмінних абревіатур визначає рід стрижневого слова, напр.:

чоловічий рід – НРУ (Народний Рух України);

жіночий рід – УПА (Українська Повстанська армія);

середній рід – ВАТ (Відкрите акціонерне товариство).