14. Підстави та шляхи інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір. Плюси і мінуси цього процесу

Болонський процес - інтеграційна реформа вищої освіти на Європейському просторі. всі підписанти Сорбонської декларації 1998р потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році (Україна в тому ж числі) (підстави). Україна була і є активним учасником інтеграційних процесів. прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту », Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювалісь із практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний (шляхи інтеграції). У Болонській декларації (1999) було проголошено шість цілей, які країни-сігнаторії планували досягти до 2010 року (плюси): -- Уведення двоціклового навчання. -- Запровадження кредитної системи. -- Контроль якості освіти. акредитація -- Розширення мобільності. -- Забезпечення працевлаштування випускників. Додатка до диплома -- Забезпечення привабливості європейської системи освіти. У вітчизняній системі вищої освіти за роки незалежності відбулися значні реформи, які у багатьох рисах подібні до цілей Болонської декларації: -- введено ступені бакалавра і магістра, які є зрозумілими майже в усіх країнах світу (додаток до диплому було запроваджено значно раніше); -- введено систему циклів вищої освіти (отримання повної вищої освіти -- кваліфікації спеціаліста або магістра неможливо без завершення першого циклу -- бакалаврату); -- кредитний вимір трудомісткості навчальних дисциплін було запроваджено ще у 1994 році; -- за кордоном навчається студентів і працює викладачів та науковців значно більше, аніж до 1991 року; -- створено державну систему оцінювання якості освіти; -- розширюється співпраця із закордонними навчальними закладами в галузі навчання і досліджень. мінуси полягає в тому, що ця акція не може бути можливою без значних реформ у вищій освіті, суть і мета яких не в повній мірі є зрозумілою для переважної більшості учасників (викладачів і студентів) процесу реформ. фінансові) є неминучими. Ще не завершене реформування системи вищої освіти А рух до Болонської співдружності вимагає зовсім інших реформ, які будуть далеко не в усьому узгоджуватися і з існуючою законодавчою базою, і з реформами, пов'язаними зі створенням системи стандартів вищої освіти і вже закріплені на законодавчому рівні. Але через ці "мінуси" треба переступити, бо "плюси" явно переважають.

16. Дати характеристику поняттю "едукація". Основні компоненти едукаційного середовища у вищому навчальному закладі.Едукація — це термін, яким позначаємо процесуальний компонент освіти у його триєдності — навчання, розвитку і виховання. Потреба запровадження цього терміна і поняття зумовлена тим, що досі вживаний термін "навчально-виховний процес" не вказує на його природну триєдність і фактично "приховує" найактуальніший сьогодні аспект — розвиток дитини. Варто зауважити, що в педагогічній літературі й педагогічній практиці часто будь-який з названих вище трьох термінів ("навчання", "розвиток", "виховання") вживається як "універсальний". У цьому випадку він поширює своє значення на всю триєдність процесу, що заважає конкретизації цілей едукації. Наприклад, трактуючи весь процес лише крізь призму навчання як подачу інформації, помилково припускають, що цим забезпечуємо і розвиток.Едукаційне, тобто інформаційно насичене середовище, що забезпечує виховання і різносторонній (фізичний, моральний, естетичний, розумовий, професійний та ін.) розвиток особистості, вже завдяки своїй багатофункціональності передбачає багатокомпонентність. Виявлено і ті інтеграційні тенденції в системі педагогічної освіти, котрі сприяють формуванню у вчителя тих гуманістично спрямованих професійних якостей, котрі в багатьох розвинених країнах вже давно є не просто затребуваними, а й обов’язковими, але для українського вчителя ще залишаються не дуже звичними, наприклад, безумовне визнання права дитини на невтручання педагога в її недеструктивну поведінку або відпочинок, повага до її права на власну точку зору і навіть на помилку, права бути не такою, як інші тощо. Людина – це, насамперед, істота біологічна, а тому все, що пов’язане з природним середовищем, тобто генетикою, кліматом, рослинним і тваринним оточенням є першою групою компонентів едукаційного середовища будь-якої людини, в тому числі і студента. друга група - входить інформаційне, мовне, наукове, гуманітарно зорієнтоване освітнє і навіть віртуальне середовище. третя група - людина – це ще й соціальна істота, а отже, вона перебуває й сприяє вдосконаленню соціально зорієнтованого суспільного середовища, середовища культури. Для повноцінного професійного розвитку майбутньому вчителю потрібне професійно сприятливе для педагогічної діяльності середовище. Ряд сучасних дослідників [2, 24] застерігає від посилення апологетики віртуального середовища, викликаного широким упровадженням комп’ютерів, Інтернету та інших технічних нововведень, які призводять до свого роду підміни природи її моделлю. Хоча ці нововведення відкривають величезні можливості в пізнанні змодельованих фахівцями технічних, біологічних, медичних, геофізичних, астрономічних та інших процесів, сприяє розумовому розвитку учнівської молоді, але зловживання ілюзорним перебуванням у віртуальному просторі може призвести до того, що людина, гордий підкорювач природи, поступово привчає себе до ідеології існування в штучному світі, де вона дійсно стає вже повним господарем, але не реального, а придуманого нею ілюзорного світу. Отже, з повним правом можна вважати школу, в якій студент проходить педагогічну практику, рівноправним співучасником професійної підготовки майбутнього вчителя. Отже, процес формування готовності майбутніх учителів початкових класів до здійснення едукаційного процесу може відбуватися лише за умови, коли викладач у співробітництві зі студентами створює таке середовище, в якому кожен має змогу максимально актуалізувати і реалізувати своє «Я». Історичні чи культурні пам’ятки, музеї, мистецькі галереї будь-якого міста, де розташований педагогічний ВНЗ, при мудрій постановці виховної роботи на факультетах можуть стати справді едукаційним, професійно зорієнтованим середовищем. А от професійна значимість «Софіївки» для майбутнього вчителя полягає в тому, що саме тут вони можуть спробувати себе в якості екскурсовода для учнів того класу, в якому проходять педагогічну практику, набуваючи при цьому організаторські вміння, відшліфовуючи елементи ораторського мистецтва.

20.Схоластика: суть поняття, негативні і позитивні наслідки тривалого її використанняСхола́стика (від школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.Загальна характеристика[ред. • ред. код]Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи «семи вільних мистецтв», в обмеженому вигляді — тридоріжжя, чотиридоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика. Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких формується класичний вид схоластики.Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, що полягав переважно у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів і Біблії та виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу схоластика зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.Періоди схоластики[ред. • ред. код]Схоластику поділяють на ранню, зрілу та пізню. Існує також, схожий на досократський період, досхоластичний період, який датується VI — IX ст.Рання схоластика (XI—XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). У цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків. У принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.).У ранній схоластиці домінує суперечка про універсалії: що більше належить до сутності — одиночні речі чи загальні (універсальні) поняття? Реалісти (послідовники Платона) вважали, що універсальні поняття реально існують як сутності речей, тобто створюються перед окремими речами. Номіналісти (послідовники Аристотеля) вважали, що справжня суть полягає в окремих речах, а універсальні поняття не більше, ніж сформовані в голові людей (від лат. «номен» - ім'я). Отже, універсалії створюються після речей. Згідно із таким вченням, Свята Трійця повинна складатися з трьох осіб. Варто звернути увагу на наступну термінологічну деталь: реалісти були б ідеалістами, а номіналісти — реалістами. Синтез був запропонований Абеляром (концептуалізм) : універсалії знаходяться в окремих речах як їх властивості (лат. «in rebus»), а за їх межами як поняття духа (для Бога вони є перед речами, а для людини після речей).У період зрілої схоластики (XII—XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, що поступово витіснявся аристотелізмом. У цей період домінують вчення Фоми Аквінського, учня Альберта Великого, який у своїй системі багато в чому йде за вченням Аристотеля.Пізня схоластика (XIII—XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скот протиставив інтелектуалізму вчення Томи Аквінського свій волюнтаризм, відмову від закінченої теоретичної системи на користь індивідуалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, притаманної авероїзму, що руйнує «гармонію» віри та розуму, затверджену в попередній період розвитку схоластики приматом теології. Розмежування віри та розуму як окремих речей можна також обґрунтувати тим фактом, що освіту здобувало все більше людей, не пов'язаних із церквою.