Розділ 2. Лінгвістичні засоби вираження іронії

2.1 Лексичні засади творення іронії

Іронія має відповідні способи вираження на різних мовних рівнях. На лексичному рівні вона досягається за рахунок енантіосемічних перетворень (розвитку в слові значення, протилежного до узуального). На словотвірному рівні іронія створюється афіксами з суб'єктивно-модальним значенням. На граматичному рівні іронічний ефект забезпечують антифразисні висловлення – різні за будовою реченнєві структури [7, с. ].

Білодід Ю., говорячи про лексичеі засоби вираження іронії зазначає, що автор, добираючи лексику до різних і часто непоєднуваних лексико-тематичних груп і, створюючи з її допомогою яскраві стилістичні прийоми, досягає і збільшує експресивність тексту, задає загальний іронічний тон усьому творові [1]

На лексичном рівні іронія може виражатись через розвиток у мовної одиниці поляризованих значень, тобто явище так званої енантіосемії, або через заміну емоційної конотації. Іронію можуть виражати такі лексичні засоби як антоніми (власне антоніми і контекстуальні), синоніми та пароніми. Також применшення інтенсивності ознак (мейозис та його різновид літота), або навпаки перебільшення (гіпербола).

2.1.1. Енантіосемія

Енантіосемія є одним із найпоширеніших засобів іронії. В основі якого лежить внутрішньослівна антонімія. За енциклопедією української мови енантіосемія (з гр. – протилежний знак) – це розвиток у мовної одиниці протилежних значень, поляризація її значень [11].

За твердженням Гуйванюк необхідною умовою енантіосемії є наявність суперечності між прямим значенням слова та семантикою інтонації [4, с. 546]. У аналізованому творі спостерігаємо це явище, наприклад, коли головний персонаж описує світові катастрофи останніх місяців, підводячи як підсумок: – Словом, вересень був гарний, а жовтень ще кращий [5, с. 370]. Де гарний = поганий.

2.1.2. Конотація

Думки серед науковців щодо визначення конотації різняться. Дискусійним є й питання щодо місця конотації у семантичній структурі структурі слова. У сучасній семасіології існують різні підходи до визначення конотації. Найбільш уживаним є диференціація в консонанті додаткового складника значення, другий підхід обмежує конотацію її учасників до предмета мовлення, найсучасніший розуміння її як несуттєві але стійкі ознаки поняття, що втілюють певну оцінку відповідно предмета, факту чи дійсності [10, с. 281].

Отже конотація, за визначенням Селіванової О., – це додатковий компонент значення мовної одиниці, що доповнює її предметно-логічний зміст суб’єктивними відтінками оцінки [10, с. 281].

Юлія Пацаранюк зазначає, що в основі створення іронічних конотацій лежать власне семантичні, антифразисні трансформації мовних засобів у контекстуальних умовах [7]. Наприклад: – Ми країна вільна, у нас тут прохідний двір [5, c. 305]. Позитивема вільна не змінює свого значення як такого, але набуває негативного відтінку у контексті.

2.1.3. Антонімія, синонімія та паронімія як засоби іронії

Витворення іронії можливе через вживання антонімів, синонімів та паронімів, що є певними контрастуючими засобами.

Поняття антонімія трактується Селівановою як наявність у двох знаків відношень протилежності. Олена Олександрівна зазначає, що антоніми – це однорівневі одиниці мови чи мовлення, значення яких перебувають у відношеннях протилежності. За ступенем залежності від контексту антоніми поділяються на контекстуальні, семантична протилежність яких виявляється лише в контексті, та мовні, протилежне значення яких можливе в ізольованому вигляді [10, с. 33]. У досліджуваному тексті наявна велика кількість контекстуальних антонімів як засобу вираження іронії, наприклад: – Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння [5, c. 131]. Так автор, через протиставлення слів толерантність і терпіння, які поза межами контексту не є протилежними, висловлює думку про причини того, чому гноблений народ України мовчить.

Люди вимагають правди – їм сервірують брехню [5, c.34]. Тут друге слово розкриває семантику першого, пояснюючи, що брехня подається у такому вигляді, що зійде за правду для тих хто її потребує.

Іронія може виражатись на рівні синонімії, що за лінгвістичною енциклопедією визначається як наявність однакового чи близького змісту в кількох знаків одного статусу. Лексична синонімія передбачає поділ синонімічних слів на лексичні і контекстуальні. Лексичні диференціюються на стилістичні, семантичні, семантико-стилістичні й абсолютні [10, с. 649].

Наприклад: – «Подаруй мені дитинство Україно!» Точніше було б: віддай [5, c. 149]. Через використання семантичних синонімів автор іронізує над політичною ситуацією, що склалася в Україні, щодо дітей.

Матеріалом побудови іронії можуть слугувати і пароніми. За Селівановою це слова або фраземи, що мають часткову звукову подібність і семантичну розбіжність (повну або часткову) [10, с. 536]. Наприклад: – Життя це жорстокий ринг. А політика – ранг [5, c.296]. Спостерігаємо утворення співзвучних слів, друге з яких є натяком на кар’єрну сходинку для політиків і держсужбовців, а перше – на застосування при цьому ними силових методів.