1.1Проникнення різних забруднювачів у природне середовище може мати небажані наслідки, зокрема:

- завдання шкоди рослинності і тваринному світу (зниження продуктивності лісів і культурних рослин, вимирання тварин);

- порушення стійкості природних біогеоценозів;

- завдання шкоди майну (корозія металів, руйнування архітектурних споруд та ін.);

- шкода здоров'ю людини тощо;

Багато забруднювачів (пестициди, поліхлордифеніли, пластмаси) украй повільно розкладаються в природних умовах, а токсичні полуки (ртуть, свинець) взагалі не знешкоджуються.

Якщо в 40-х роках XX ст. ще домінували натуральні продукти (бавовна, шовк, вовна, каучук, мило, їжа практично без добавок), то в наш час у промислово розвинутих країнах вони замінені синтетичними, які важко розкладаються і забруднюють навколишнє середовище. Це насамперед синтетичне волокно, миючі засоби (детергенти, відбілювачі), їжа з добавками, мінеральні добрива, синтетичний каучук та ін.

1.2 Про концентрації та рівні забруднення

Уявлення про сутність екології все ще не відповідає її значенню іскладності завдань. Чимало осіб сприймають її як заклик до того, щоб нервати квіточки, не топтати травичку і не трощити гілочок.У нашій країні таке ставлення до екології почасти є сумним наслідкомрадянських часів. Тоді існувала справжня прірва між групою екологів(нечисленні фахівці з проблеми охорони природи), які були спостерігачамиабо ж теоретиками, та значно численнішими фахівцями з промисловоїсанітарії. В руках останніх був комплект (неповний!) приладів длявимірювання рівня забруднень на підприємствах.Життя вже досить давно змусило зайнятися захистом працівників відшкідливих речовин. Та великого розмаху ці зусилля набрали у XX ст., колиробітничі профспілки почали ефективніше захищати здоров'я своїх членів ібуло прийнято перші закони із соціального захисту осіб на небезпечних ішкідливих виробництвах. Для забезпечення нормальної тривалості"виживання" працівника втаких умовах запровадили нормування рівнязабруднення.

Основою такого нормування є поняття "гранично допустима концентрація"(ГДК) забруднюючих речовин в оточуючому середовищі (у повітрі цехів іпоза ними, воді, ґрунті тощо). 1.3Власне,єкілька варіантів граничнодопустимих концентрацій:

- ГДК робочої зони — повітряного простору до висоти 2 м над підлогою.Йдеться про зону, де перебувають працівники упродовж зміни, тому забруднення діють на них 8-9 год щодня (ГДК-8);

- середньодобова ГДК застосовується у тому разі, коли люди маютьпостійно жити у забрудненому середовищі, покидаючи його лише зрідка (ГДК-сд);

- максимальна разова ГДК передбачає перебування людини у забрудненій зоні впродовж 20 хв без подальшої суттєвої шкоди для свого здоров'я (ГДК-20).

1.4 Аналогічно існують гдк для рівнів забруднення води, ґрунту, їжі тощо.

Встановлення меж окремих видів ГДК — непросте завдання, яке не можна вважати розв'язаним. Складність, очевидно, полягає в тому, що людей не можна використати для дослідів, які виконуються з білими мишами чи кроликами. Для визначення порога реакції людини на забруднюючі агенти останнім часом застосовують щораз чутливішу апаратуру, яка вимірює нервові і мозкові потенціали, "знімає" покази тих численних природних датчиків, які є у людському тілі.

Ці дані, очевидно, дають змогу зробити певні висновки про значенняГДК-20, але малозастосовні для встановлення двох інших варіантів "довготривалих" ГДК. Останні одержують переважно в результаті тривалих спостережень за здоров'ям груп мишей чи інших лабораторних тварин, яких поміщають в умови з різними рівнями забруднення. Отримані дані за спеціальною методикою переносять на людину, встановлюючи таким чином ГДК-сд чи ГДК Гак зібрано чималий фактичний матеріал зі спостережень за станом здоров'я великих груп працівників. Він дає змогу пересвідчитися, що встановлені ГДК справді не ведуть до помітних змін здоров'я людей навіть тривалий час.

Неоголошені змагання між тими, хто встановлює і запроваджує стандарти на ГДК, та численними хіміками, що винаходять і застосовують на практиці нові й нові речовини, безнадійно програють перші. Хоч вони вже мають у своєму розпорядженні ГДК для більш як тисячізабруднюючих речовин у воді, приблизно 600-700 летких агентів у повітрі,кількасот шкідливих речовин у ґрунті, та це надто скромний доробок, якщо порівняти з успіхами "хіміків". Фахівці-хіміки встигли синтезувати не менше 6 млн неіснуючих у природі сполук (переважно органічних), запровадити у виробництво десятки тисяч із них.