2.2. Виникнення та проголошення гомстед-акту

Гомстед-акт з'явився в результаті тривалої боротьби за землі Заходу. Поселенці-скватери самовільно селилися на державних землях. Спроби власників і держави боротися зі скваттерами мали малий успіх, і федеральний уряд був змушений шляхом ряду законодавчих актів (в1800, 1804, 1820, 1841, 1854 рр..) Полегшити умови придбання «громадських земель» - знизити ціну на них, зменшити розмір продаваних ділянок , щоб зробити більш доступним їх придбання для фермерів і робітників. Полегшення умов придбання «громадської землі» було використано не тільки колоністами-фермерами, але і рабовласниками, які в 1854-1856 рр.. вели в Канзасі збройну боротьбу проти «прихильників вільного штату». У цей період питання про землю загострювало найбільше політичне значення. У ході громадянської війни 20 травня 1862 під тиском фермерських і робітничих мас уряд Лінкольна було змушене видати акт про гомстедах (Homestead-Act) [16, c. 55].

Цей акт був результатом тривалої та запеклої класової боротьби скваттерів на західних територіях і класової боротьби в старих східних штатах, він був вирваний революційним шляхом, був завойований фермерами та робітниками.

Боротьба за Гомстед почалася ще в колоніальний період, коли з'явилися перші скватери, і з тих пір не припинялася. Питання про безкоштовну роздачу земель мав довгу історію і в представницьких установах. Думка про те, що «громадська земля» не повинна бути джерелом доходу, що за кожним поселенцем (або за кожним головою сім'ї) має бути визнано право на землю, висувалося в обох палатах колоній ще у XVIII ст. Після утворення США пропозиції про безкоштовне наділення землею вносилися до конгресу у 1818, 1826, 1844 рр.. і т.д., причому навіть у пропозиціях раннього періоду можна зустріти суттєві риси майбутнього закону про гомстеди.

Епоха революції 1848 р., громадянська війна в Канзасі в 1854 - 1856 рр.. і громадянська війна в США 1861-1865 рр.. були трьома етапами біллю про гомстеди. У період підйому робочого і фермерського руху в США і величезного посилення еміграції а США з Європи цей білль був внесений до конгресу. У період подій в Канзасі білль був відкинутий сенатом і центральною владою. Прихід республіканців до влади і контрреволюційний заколот Півдня, тиск мас Півночі зробили цей білль законом [16, c. 77].

Рамки майбутнього Гомстед-білля в основному вже були окреслені в конгресі в 1844-1846 рр.. У 1844 р. Томассон з Кентуккі вніс у палату представників пропозицію виключити питання про «громадські землі» з питання про бюджетні доходи. Його підтримав Смис з Іллінойсу і ряд ораторів, що запропонували продавати 160 акрів кожному дійсному осілому громадянину. У наступну сесію ця пропозиція була розвинена Мак Кунелем з Алабами, який вніс у палату представників білль «про дачу голові сім'ї - чоловікові, дівчині або вдові - наділу-гомстедах, що не перевищує 160 акрів громадської землі ... без оцінки цієї землі і без сплати за неї ». В основі цього плану лежало прагнення прискорити заселення і розвиток Заходу.

Партія фрисойлерів висунула в 1848 р. платформу, яка затверджувала, що безкоштовне наділення землею поселенця вже виправдано тими витратами праці, які поніс піонер, розчищаючи ділянку землі, і рекомендувала американському народу розглянути це питання, вказуючи, що заселення нових районів буде в інтересах всієї країни. На базі цієї програми фрисойлерів в 1848 р. двічі не був підтриманий [15, c. 99].

У 1848 р. фрисойлери, утворили національну партію, повели під гаслами гомстедах і обмежена рабства кампанію за оволодіння центральною владою, але зазнали в цьому невдачі. У 1849 р. в конгрес намагався внести проект редактор «Нью = Иорк дейлі трибюн» Горацій Грилі, але також зазнали фіаско. Однак, незважаючи на це, фрисойлери продовжували боротьбу за Гомстед в обох палатах, і в 1850 р., коли рабовласники перейшли в наступ і провели закон про біженців рабів, фрисойлери в якості контрудару внесли в конгрес білль про гомстеди.

У петиції до сенату в січні 1850 фрисойлери звертали увагу на те, що оренда зводить людей до стадії пауперизма, убогості, пороку і злочину, і вказували, що європейська аристократія набуває землі в Америці в той час, коли американські республіканці залишаються безземельними.

Білль викликав люту опозицію жителів півдня [15, c. 117].

Розпочатий розкол демократів (демократів-фрисойлеров) були подальшим кроком у боротьбі за Гомстед. Знову це питання привернув увагу всієї країни в 1854 р., в період «бійки» в Канзасі. У цьому році білль знову стояв у палаті представників, в сенаті. У палаті представників він пройшов і був внесений у спрощеному вигляді в сенат.

Основні положення білля про гомстеди, внесеного до сенату в липні 1854 р., були наступні: 1) «громадські землі» можуть бути продані за ціною не нижче 5 доларів за акр і ділянками не більше 300 акрів в одні руки, 2) будь-який громадянин США або який заявив про своє бажання стати громадянином США може отримати 40 акрів землі для особистого користування як наділу (homestead), а також рівне число акрів для дружини як її наділ. Окрім 40 або 80 акрів (за одруженим), визнається право заявити домагання ще на 80 акрів, причому право на це зберігається протягом семи років. За додаткові 80 акрів сплачується по 1,25 долара за акр [15, c. 144].

Білль про гомстеди зазнав в 1854 р. невдачу, але в тому ж році був прийнятий білль про градуювання, за яким ціну на землю, вже ставлять на аукціон і непродану, знижувалася від 10 до 80%. У цьому акту на землю, яка пропонувалася на ринку протягом 10 років і не була продана, робилася знижка в 25 центів, і вона йшла по 1 долару за акр, при «стажі» у 15 років земля йшла по 75 центів, в 20 років - по 50 центів, в 25 років - по 25 центів, нарешті при «стажі» у 30 років і більше - по 12,5 цента. Ніякого обмеження в розмірах продаваного в одні руки ділянки встановлено не було. Недоліком цього білля було те, що він однаково опікав інтереси як поселенців, так і спекулянтів.

За попередній фіскальний рік з кінця червня 1853 по 30 червня 1854 загальна кількість проданої «громадської землі» перевищила 22 млн. акрів.

Незважаючи на всі недоліки, закон про градуювання дещо полегшив долю осілого придбання землі на Заході, але ще більше полегшив спекулянтам всілякі махінації у земельних конторах. Боротьба за Гомстед, єдино радикальне з точки зору фермерства засіб вирішення земельного питання, тривали наполегливо, але безуспішно до розриву з Півднем. Білль про гомстеди, внесений в 1857 р., не пройшов [20, c. 17].

У 1859 р. він пройшов у палаті (1 лютого) 120 голосами проти 76, причому всі голоси, подані проти, належали рабовласникам, за винятком голосів трьох делегатів від прикордонних територій.

У сенаті, незважаючи на те, що шість північних демократів і два демократа з Теннессі порушили дисципліну і голосували за білль, він зазнав поразки. У травні 1860 р. Білль пройшов через обидві палати, але був відкинутий президентом Б'юкененом.

Поки рабовласники перебували при владі, навіть самі блискучі аргументи на користь гомстедах не могли зрушити з місця це питання. Південні рабовласники знаходили безліч аргументів проти гомстеда, стверджуючи, що це великий обман, демагогія, неконституційний акт, втрата державою доходу, що це знецінить нагородні землі за військову службу, викличе переселення всіх білих працівників зі старого Півдня на Захід [20, c. 21].

Інакше питання було поставлено протиивником гомстедах Джоном Белчем з Огайо, який вказував, що широке заселення Заходу знищить ренту на землях в старих штатах і що переселення на Захід підвищує в 1,5 рази заробітну плату робітника на Заході в порівнянні з робітниками Сходу (75 і 50 центів) і що від цього буде велика шкода. У цих аргументах економічного порядку поєднується захист інтересів всіх груп, які були проти широкої колонізації Заходу, - плантаторів Півдня і великих землевласників Півночі і певною мірою буржуазії Північного Сходу [20, c. 24].

РОЗДІЛ 3. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПІДСТАВИ АМЕРЕКАНСЬКОГО ПЕРЕРОДЖЕННЯ НАЦІЇ

Проголосивши свободу і демократію визначальними чинниками національної ідентичності, батьки-засновники США формулювали всеосяжні принципи, виходячи з вельми специфічних умов. Як зазначає М. Лінд, звільнившись від панування британської корони в кінці XVIII ст., Країна являла собою продукт британської культури і могла бути названа Англійської Америкою, і навіть коли в XIX столітті масштабна імміграція зі Старого Світу перетворила Сполучені Штати на Європейську Америку, вона не змінила природи американського суспільства, формально вихідній до європейських політичних ідеалів [22, c. 288].

Але тільки формально. До середини XIX ст. європейські країни не були розділеними товариствами, в той час як США зберігали рабство і допускали небачену етнічну сегрегацію. На практично нерозв'язаний характер проблем, що породжуються цією обставиною, вказував ще Г. Мюрдаль. Н. Глейзер каже, що мультикультурулізм - це ціна, яку Америці доводиться платити за її нездатність або небажання інкорпорувати в себе афроамериканців на тих же принципах і в тій же мірі, в якій вона вже інкорпорувала безліч інших груп.  Успіх роботи «плавильного казана», який перетворював перші хвилі іммігрантів у «повноцінних» американців, породив і іншу ілюзію. Оскільки унікальність американського суспільства визначається, на відміну практично від усіх інших товариств, тим, що воно грунтується на ідеях, а не національної культури або етнічної солідар-ності, американські політики і соціологи визнали можливим вважати, ніби іммігранти прагнули не зберігати інші мови та культури, .. а американізуватися як можна швидше. Це припущення було зайвим, оскільки більшості європейців, які прибували до Сполучених Штатів, взагалі не треба було «американізуватися», якщо вони і без того поділяли цінності демократії та свободи, на яких грунтувалася американська «нація» [22, c. 299]. Сучасна імміграція не служить більше цілям формування єдиної спільноти - і в цьому, на наш погляд, полягає її відмінність від колишніх етапів в історії Заходу.  Американський мультикультурулізм фактично має на увазі, що будь-який, то дотримується думки про перевагу західної цивілізації і культури, хто вважає християнство єдиною істинною релігією, представляється єретиком, причому небезпечним, тим часом представ-ники будь-якого народу і прихильники будь-якої релігії, визначаючи свою ідентичність, так чи інакше виділяють себе з маси інших людей, вважаючи свої цінності в чомусь більш високими, а ідеали - більш досконалими, і елемент переваги неминуче, хай і у прихованій формі, міститься в будь-якої національної чи релігійної ідеоло-гії. Сучасна Америка перетворюється на структуроване суспільство, що втрачає здатність до збереження своєї власної ідентичності. Звідси випливає, що вона не має права говорити і діяти від імені всього західного світу. Чим же обумовлені перекоси, допущені Заходом у виробленні та реалізації сучасної імміграційної політики? 

По-перше, масштабне проникнення іммігрантів в межі західного світу відбулося за досить короткий за історичними мірками період часу, що дозволило аналітикам розглядати цей процес як однорідний, не проводити відмінностей між його окремими етапами. Доводиться визнати, що західні соціологи залишили без уваги навіть очевидну обставину, що міграції XVIII і XIX століть фактично не були міграціями в західний світ із-за його меж, а являли собою рух населення між Європою і Америкою, сприймався як породження самої Європи. Тому розгляд нинішніх процесів з тих же позицій, з яких розглядалися міграційні явища минулих століть, представляється нам неправомірним, воно не дозволяє виявити найважливіші особливості імміграційних процесів, обумовлені їх мультиетнічні і мультикультурним характером  [16, c. 33].

По-друге, негативне ставлення до імміграції, яке поділялося більшістю європейських філософів XVIII і XIX століть, які вважали націю-державу природною політичною формою організації суспільства, сьогодні переглядається швидше за чисто ідеологічним, ніж раціональних міркувань. Ідеологія мультикультуралізму це вигляд свого роду вибаченням західної цивілізації перед іншими народами за її унікальне положення в сучасному світі. Це, однак, радикально суперечить базовим принципам ліберальної теорії та індивідуалізму, на яких і грунтувалося піднесення західного світу. Продовжуючи проповідувати прагнення до особистих успіхів і гордість ними на індивідуальному рівні, західні теоретики відмовляються визнавати значимість цих факторів на рівні націй і народів [16, c. 38].