4. Українська народна медицина

Тисячолітні лікувальні традиції різних народів світу містять знання, що на порядки перевищують ті, якими володіє сучасна медична наука. І коли логіка власного розвитку примушує медичну науку звертатися до цього знання, їй неодмінно доводиться задуматися про принципи маніпулювання цими знаннями та власну відповідальність за те, що вона робить об’єктом свого вивчення, — здоров’я людини.

Протягом тривалого часу в нашій, заангажованій догмами марксизму-ленінізму та атеїзму країні існувала лише одна медицина — класична, традиційна. Усе інше, що не вкладалося у ці догми, вважалося шарлатанством, і навіть згадка про народну (нетрадиційну) медицину не допускалася при формуванні світогляду і професійних знань практичного лікаря.

Із плином часу усе змінилося, і медики-ортодокси усе частіше вимушені констатувати, що застосування тих або інших прабабусиних рецептів дає результати, про які традиційній медицині деколи доводиться лише мріяти. Спочатку майже підпільно, а потім усе активніше й активніше такі засоби почали вивчати і давати їм наукове пояснення. Було також відмічено, що поєднання таких методик з класичною медициною вражає своєю результативністю. Тепер уже звідусіль стали «викопувати» чудом уцілілі старовинні книги з рекомендаціями і порадами лікарів попередніх віків, з повагою ставитися до старовинних рецептів, використання яких стало особливо модним натепер. Таким чином, методи лікування, які застосовували наші предки, отримують друге народження і певний статус.

Коли виникли зародки народної медицини? Перші ознаки примітивної медичної допомоги виявлені ще у періоді первіснообщинного ладу, в історії якого виділяють епоху первісного людського стада (нижній палеоліт) і епоху первинно-родового ладу (верхній палеоліт і неоліт), — залишки пилку лікарських рослин були знайдені ще в неандертальському захороненні (мустьєрський грот Шанідар в Іраку). При цьому одночасно виникли уявлення про ворожі людині магічні (природні і надприродні) сили, таємничі істоти (демони), які і викликали хвороби, особливо тоді, коли людина не піддавалася їхньому впливу, не бажала задобрити їх тощо. Отож, поряд з примітивними матеріалістичними уявленнями про природу захворювань розвивалися і магічні, релігійні погляди на цю природу. Однак і ті, й інші формували систему, що не обмежувалася лише емпіричними прийомами і навичками лікування, але і намагалася осягнути причини розвитку хвороб.

У міру свого розвитку народна медицина накопичила значний арсенал лікарських засобів і прийомів: адаптогени і стимулятори (елеутерокок, китайський лимонник, листя коки, женьшень), серцево-судинні (горицвіт, конвалія, валеріана, глід), жарознижувальні (кора хінного дерева), в’яжучі (чорниці), обволікаючі (льон), сечогінні (хвощ польовий, собача кропива, корінь петрушки), наркотичні (мак); термінів — лихоманка та її різновиди (трясуха, вогнея, льодея, грудея, ломцея, пухнея, корчея), жовтяниця, ядуха, кила, водянка, удар, простріл, параліч; прийомів (кровопускання, голковколювання, психотерапія, кесарський розтин, дихальна гімнастика, накладання банок, пов’язки і шини, екстирпація зубів, камене- і киловисічення, пластичні операції, трепанація черепа). Ще у давньому Ірані були сформульовані актуальні й дотепер провідні лікувальні принципи: «Три знаряддя є в арсеналі лікаря — слово, рослина, ніж».

З поняттям «народна медицина» пов’язана і згадка про народну гігієну — первістка медицини профілактичної. Люди ще у первісних общинах і особливо надалі намагалися зберігати здоров’я такими, усім доступними засобами, як очищення тіла, вживання джерельної води, готування їжі на вогні, дотримання чистоти в оселях, заборона вагітним жінкам важкої праці, регулярне миття дітей.

Однак кожен народ — і великий, і малий — знаходив ще суто свої способи лікування: китайці — свої, індійці — свої, слов’яни — свої. Зупинимося лише на найпоширеніших.

  Українська народна медицина є яскравим світочем на усіх етапах історичного розвитку нашого етносу. Його високий інтелект, освячений тисячолітньою мудрістю, визначався не лише у любові до землі, праці, він панував у обрядах, піснях, замовляннях, ритуальних святах, лікувальній магії словом, речами, числами, оберегами, цілющими рослинами і був відображений у побуті, фольклорі, народних оповіданнях, працях етнографів, істориків, ченців, трактатах бакалаврів і магістрів медицини. Культ землеробської праці, поклоніння сонцю, матінці-землі, воді, космосу, домінування жінки як творця родинного вогнища, як матері дітей, як продовжувача людського роду, яка співає колискові пісні, оповідає казки та легенди, купає дитину в настоях череди, материнки, ромашки, чабрецю, научає вишивати, працювати, співати, замовляє від хвороб, готує обереги, щоб «нечиста сила» не торкнулася її дитини — «квітоньки або сокола ясного», і, як пише Є.С. Товстуха, — це «споконвічний динамічний стрижень рушійної інтелектуальної, духовної і фізичної величі української нації».

На першому місці стояло використання лікарських рослин,оскільки попередники Київської Русі (скіфи) вважали природу найкращим цілителем, а лікарські рослини — надійним і ефективним засобом лікування хвороб. Ця емпірично сформована теза ґрунтувалася на прадавній спорідненості, що лежить в основі близькості людей і рослин і яку можна тепер довести, аналізуючи перелік складових хімічних елементів, що входять до складу тваринних і рослинних тканин. Волхви, як тодішні лікарі-професіонали, були добрими знавцями лікарських рослин (рос. — зелий). Із запровадженням християнства лікування травами здійснювалося священнослужителями, ведунами (рос. — ведать, тобто знати) і знахарями. Саме у той час з’явилися перекладені рукописні видання-травники — вертогради та спеціальні травники — книги, у яких фіксувався досвід лікування травами. Перші письмові рецепти складу лікарських трав були опубліковані в «Ізборнику великого князя Святослава Ярославовича» (1073), потім з’явилася книга онуки Володимира Мономаха Євпраксії (вона ж Мстиславна) під назвою «Мазі», в якій не тільки описувалися трави і склад рецептів, але і способи лікування «наружных» захворювань шкіри і порожнини рота.

Важливе значення приділялося косто-правству,причому деякі давні прийоми співставлення кісткових відламків, вправляння вивихів, хребтових дисків зберегли своє значення й дотепер.

Вакуумний масаж.

Вакуумний масаж лише тепер починає входити в практику роботи лікувальних закладів, а у древніх слов’ян цілителі і знахарі широко використовували його для відновлення функцій шлунка і кишечника.

Ніяк не можна обійтися і без згадки про знамениті на весь світ лазні, витримати процедуру перебування в яких іноземні гості не могли і вважали такий спосіб очистки організму «варварством». Однак і до цього часу лазня з духмяним настоєм трав, хлібним або медовим запахом пари, легке побиття шкіри березовим віником є чи не найкращим немедикаментозним методом лікування застуди.