2.Сучасне звучання мети та завдань виховання відповідно до нормативних документів.

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання – створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб’єкта діяльності, особистості, індивідуальності.

Основні завданнями виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.»), до яких належать:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій;

- виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

- утвердження принципів вселюдської моралі;

- формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

- виховання поваги до Конституції, законодавства України;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та громадською відповідальністю.

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для самореалізації;

- формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування .

Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформовані у восьмому розділі «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р., Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI ст.»), «Концепції школи нової генерації – української національної школи-родини» (1994 р.), «Концепції безперервної системи національного виховання» (1994р.), «Концепції розвитку загальної середньої освіти (2000 р.), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи»(2000 р.)

3.Зарубіжна педагогіка про мету виховання.

Більшість напрямів сучасної зарубіжної педагогіки мету виховання вбачає в адаптації людини до умов постіндустріального суспільства з урахуванням жорсткої конкуренції на макро- та макрорівнях.

Педагогіка неопозитивізму – метою виховання вважає підготовку індивіда до включення в систему індустріального виробництва, яке функціонує як добре злагоджений механізм. Прихильники цього напряму критикують попередні ідеали й еталони поведінки, пов’язані зі звичками і традиційними релігійно-моральними світоглядними орієнтирами, як такі,що не відповідають потребам сучасного динамічного суспільства.

Педагогіка прагматизму – мета виховання особистості у пристосуванні її до життя, пропагує підготовку практиків, які вміють робити кар’єру, бізнес.

Педагогіка екзистенціалізму – створення умов для «самореалізації» особистості.

Гуманістична педагогіка – виховання гуманіста, формування в особистості високих людських якостей.

Тема:Сутність процесу виховання

План

1. Характеристика виховного процесу.

2. Зміст і результати виховного процесу. Особистісно-діяльнісний підхід виховання.

3. Самовиховання, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації.

4. Перевиховання, сутність, функції, етапи, принципи реалізації.

5. Результати процесу виховання.

1.Характеристика виховного процесу.

«Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім пізнати її також у всіх відношеннях» К.Д. Ушинський

Виховання (в широкому розумінні) – це підготовка підростаючого покоління до життя і праці у суспільстві. (Стихійне, шляхом спілкування і взаємодії з дорослими)

Виховання (у вузькому розумінні) – це спеціально організований процес формування особистості. (У процесі спеціально організованої діяльності під керівництвом вчителів, вихователів, батьків).

Система виховання включає в себе такі компоненти: мета, завдання виховання, зміст виховного процесу, закономірності, принципи, форми, методи, прийоми.

Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

Процес виховання – цілеспрямована діяльність з формування і розвитку людини, що характеризується взаємодією вихователів та вихованців та здійснюється в рамках педагогічної системи закладу.

Основні характеристики процесу виховання:

• Це довготривалий процес – ;

• Двосторонній процес – приймають участь дві сторони: об’єкт, суб’єкт, Об’єкт – діти, колектив, суб’єкт – батьки, вчителі;

• Комплексний процес – особистість виховується вцілому і розвиток певних якостей йде не почергово, а комплексно(одночасно);

• Спеціально організований процес – відбувається у спеціально створених умовах, у спеціальних виховних закладах під керівництвом вчителів, батьків, трудового колективу;

• Цілеспрямований процес – має на меті формування всебічно розвиненої особистості;

• Систематичний процес – непереривність – у сім’ї, у дитячому колективі, школі, трудовому колективі;

• Планомірний процес – визначаються основні завдання по досягненню мети виховання. Зміст виховання і намічаються основні методи, форми реалізації змісту виховання.

• Багатофакторний процес – на виховання особистості впливають: оточуюче середовище, сім’я, друзі колектив, засоби масової інформації;

Виховання як цілісний процес має дві сторони: зовнішню /власне виховання, виховуючи діяльність як передача соціального досвіду соціальним і природним середовищем/ і внутрішню /самовиховання, цілеспрямований процес самовдосконалення шляхом засвоєння соціального досвіду, поведінки, духовного збагачення/.

Що з собою являє виховання як педагогічне явище, у чому його сутність? Історично склалися різні підходи до виховання дітей:

- авторитаризм середньовічної системи виховання;

- гуманізм і висока моральність як основні цілі виховання за Я.А. Коменським;

- виховання джентльмена у педагогічній теорії Дж. Локка;

- «теорія вільного виховання» Ж.-Ж. Руссо.

Сучасна педагогіка визначає сутність процесу виховання як організацію життя дитини, виховання навичок і звичок – стійких форм поведінки та вчинків як способів поведінки у суспільстві.

Існують різні підходи до розкриття сутності процесу виховання.

1. Виховання є процес (процес формування й розвитку особистості; процес взаємодії двох учасників виховання).

2. Виховання є вплив, дія (тобто, воно розуміється як не механічна проекція педагогічних впливів на вихованця, а як внутрішня глибинна робота суб’єктів педагогічної взаємодії, що викликає відповідну внутрішню позитивну реакцію, активність, прагнення до саморозвитку).

3. Виховання є взаємодія (взаємодія всіх суб’єктів і об’єктів виховного процесу).

4. Виховання є діяльність (цілеспрямована, різноманітна, взаємопов’язана діяльність вихователів і вихованців).

5. Виховання є управління (управління як формування потреб у постійному саморозвитку і самореалізації фізичних і духовних сил, як складна єдність масових. Колективних і групових впливів, управління всіма соціальними відносинами з точки зору цілісного процесу виховання).

6. Виховання – керівництво розвитком особистості вихованців, здібностями та задатками згідно з потребами суспільства.

Отже, можна зробити висновок: виховання – це

процес, що веде до певних змін,

управління і керівництво розвитком особистості

дія всіх суб’єктів і об’єктів педагогічного процесу

розвиваюча діяльність.

Таким чином, виховання у сучасному розумінні – це цілісний цілеспрямований соціальний процес передачі досвіду гуманістичних, міжособистісних і суспільних відносин у реально існуючих чи спеціально створюваних умовах, процес підготовки людини і колективу до життя і праці, формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості кожного, співтворчість усіх суб’єктів виховання, що включає також процес самовиховання.

Незважаючи на всі зміни в суспільстві, незмінною лишається мета виховання – формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості, яка б постійно проявляла суспільну активність. Також ставиться вимога виховувати суспільно активну й соціально активну особистість з гуманними орієнтирами. «Людина – мета, а не засіб» - це основна формула гуманізму, і це вимагає нових підходів до формування особистості.