Тема: Принципи виховання.

План

1.Рушійні сили процесу виховання.

2.Основні принципи виховання.

3.Принципи національного виховання.

1.Рушійні сили процесу виховання.

Рушійні сили виховного процесу – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Рушійними силами процесу виховання є внутрішні суперечності та намагання позбутися їх. Серед них слід виділити ситуативні та загальні /процесуальні/, природні або нав’язуванні кимось ускладнення в процесі виховання та самовиховання.

Наявність загальних суперечностей призводить до загальних положень, які, з одного боку, виступають у формі закономірностей і принципів виховання, а з другого боку – орієнтують на організацію й управління педагогічним процесом.

Закономірності процесу виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки в ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

У сучасний період дослідниками виділено дві групи закономірностей:

1. За загальними внутрішніми суперечностями;

2. За інваріантними зв’язками у процесі взаємодії компонентів процесу.

Закономірності за загальними внутрішніми суперечностями	За інваріантними зв’язками у процесі взаємодії компонентів процесу
1. Суперечності між цілями і характером досягнення їх у системі суспільного, шкільного, сімейного виховання та самовиховання	1. Зв’язки між процесами навчання, освіти, виховання і розвитку як компонентами цілісного педагогічного процесу
2. Суперечність між вимогами, що ставляться суспільством і державою й особистості, та соціальними досвідом і можливостями задовольняння цих вимог	2. Зв’язки між процесами виховання і самовиховання, освіти і самоосвіти, викладання і учіння, педагогічним керівництвом і творчою активністю виховуваних в умовах співробітництва і співдружності їх учасників
3. Суперечність між новими потребами та інтересами вихованців і рівня їх готовності до реалізації їх, що визначається культурою діяльності та людських відносин	3. Зв’язки між характером творчої діяльності в основних її видах, ставленням до навколишньої діяльності, та досягнутими результатами розвитку особистості й колективу
4. Суперечності між авторитарними відносинами співробітництва і співдружності у суспільстві й колективі	4. Зв’язки між вихователем, виховуваних, їхніми колективами у педагогічній системі.
	5. Зв’язки між навчанням, вихованням, суспільно цінною продуктивною працею та підготовкою до повноцінного життя і творчої практичної діяльності

2. Основні принципи виховання

Принципи виховання – це вихідні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Принципи виховання:

1. Принцип народності – єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу – мовою, традиціями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2. Цілеспрямованість виховання – спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності.

3. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи орієнтована на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності.

4. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини – це її свідомість у дії.

5. Виховання у праці. Ґрунтується на тому, що формування особистості залежить від її діяльності. Спирається на таку психологічну якість, як прагнення до активної діяльності.

6. Комплексний підхід у вихованні. Діалектична взаємозалежність педагогічних явищ і процесів. Передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

7. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування утворюються в колективі. Цей принцип зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Найбільша виховна цінність колективу полягає у створенні можливостей для різноманітніших стосунків учнів.

8. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. Виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів.

9. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.

Головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Це єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність. А.Макаренко зауважував, необхідно висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість свідчить про повагу до особистості дитини.

10. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові і індивідуальні особливості учнів.

11. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Реалізація цього принципу передбачає, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

12. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охопити всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського і педагогічного колективів, сім'ї. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.