Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
teoriya_-_ekonomichny_analiz.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
896 Кб
Скачать
☆

Аналіз інтенсивності та ефективності використання товарних запасів

Факторний аналіз товарних запасів, інтенсивності та ефективності їх використання проводиться як на якісному рівні, так і за допомогою кількісних параметрів. Якісними характеристиками, що підлягають прямій формалізації і які чинять вплив на стан і рух товарних запасів, є:

  • розмір торгового підприємства;

  • галузь діяльності (роздрібна торгівля, гурт);

  • віддаленість від споживачів та постачальників;

  • система розрахунків за товари і послуги;

  • кваліфікація менеджерів;

  • якість банківського обслуговування та ціна кредиту (рівень відсотків оплати за кредит);

  • частка ПДВ у ціні товару, інфляція тощо.

Кількісною характеристикою інтенсивності торговельної діяльності є показники оборотності товарних запасів. В аналізі вивчають і досліджують наступні показники оборотності:

  • коефіцієнт оборотності товарів в разах (Коб);

  • оборотність товарів в днях (Одн).

Коб – це швидкість обороту товарних запасів в разах або кількість оборотів коштів, вкладених у товарні запаси, у аналітичному періоді:

Коб=РТО/ТЗ,

де РТО – роздрібний товарооборот за період дослідження; ТЗ – середні товарні запаси за цей же період.

Високе значення коефіцієнта оборотності (Коб) та його зростання свідчать у загальному про ефективну роботу підприємства. Проте цей показник може бути високим і тоді, коли підприємство не може мати достатнього обсягу товарних запасів, а саме через неможливість їхнього придбання у зв’язку з відсутністю власних оборотних коштів, відмову банків надати кредит за різними обставинами.

Подальший аналіз передбачає порівняння визначеного коефіцієнта оборотності підприємства з середнім значенням коефіцієнта оборотності галузі (на розмір цього показника впливає галузева належність підприємства).

Швидкість обороту товарних запасів у разах є одночасно показником віддачі товарних запасів, тобто показує розмір товарообороту (виторгу), що приходиться на 1 грн. товарних запасів.

Показник, обернений до коефіцієнта оборотності, – це коефіцієнт завантаження (закріплення) товарообороту товарними запасами (Кз):

Кз=ТЗ/РТО.

Коефіцієнт завантаження товарообороту показує суму оборотних активів у вигляді товарних запасів, авансованих на 1 грн. реалізації (роздрібного товарообороту), тобто це – фондомісткість реалізації.

Показник “оборотність товарів в днях (Одн)” – відображає тривалість обороту в днях, тобто час перебування товарів у вигляді запасів. Він показує, за який період реалізується і поповнюється середня величина товарних запасів.

Оборотність товарних запасів в днях (Одн) визначається:

Одн=ТЗ/РТОодн,

де ТЗ – середній товарний запас за період, РТО одн – одноденний роздрібний товарооборот.

З позиції фінансового менеджера оборотність товарів – це оборотність коштів, вкладених у товарні запаси. Оборотність товарів характеризує інтенсивність роботи торгового підприємства та ефективність діяльності менеджерів фінансової і комерційної служби. Чим менше значення цього показника, тим краще для торгового підприємства. Показник оборотності є одним із найважливіших показників ділової активності.

З’язок між коефіцієктом оборотності в разах та оборотністю товарів в днях можна виразити формулою:

Коб=Д/Одн,

де Д – число днів у періоді дослідження (для кварталу – це 90 днів, а для року – 360).

Факторний аналіз показника оборотності товарів в днях дозволяє визначити чинники, що обумовили його позитивні чи негативні зміни, і сприяли більш виваженому веденню господарсько-фінансової політики.

На зміну товарооборотності в днях впливають:

  • зміна структури товарообороту (d);

  • зміна обсягу реалізації товарів (РТО);

  • зміна розміру середніх товарних запасів (ТЗ).

Покажемо методику факторного аналізу оборотності товарів способом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку:

  1. Загальний вплив факторів – це абсолютне відхилення оборотності товарів в днях (ΔОдн):

ΔОдн=Однфакт–Однпл,

де Однфакт та Однпл – оборотність в днях фактична і планова відповідно.

  1. Перший скоригований показник оборотності в днях (СК1) визначається:

СК1=(dіфакт*Одніпл),

де Одніпл – планова оборотність в днях за і-тою товарною групою; dіфакт – питома вага реалізації окремих товарних груп у загальній сумі товарообороту.

Різниця між першим скоригованим показником і плановою оборотністю дозволяє визначити вплив зміни структури товарообороту на зміну загальної оборотності товарів:

Δd=Δd  ΔОдн=СК1–Опл.

  1. Розрахунок другого скориговано показника оборотності товарів (СК2) здійснюється за формулою:

СК2=ТЗпл/РТОодн.факт,

де ТЗпл – плановий розмір середніх товарних запасів, тис.грн., а РТОодн.факт – фактичний одноденний товарооборот, тис.грн.

Різниця між другим скоригованим показником оборотності товарів та першим скоригованим показником дозволяє визначити вплив зміни обсягу реалізації товарів на зміну загальної оборотності товарів:

ΔРТО=ΔРТО  ΔОдн.=СК2–СК1,

  1. Вплив зміни розміру товарних запасів на зміну оборотності визначається:

ΔTЗ=ΔТЗ  ΔОдн.=Одн.Факт–СК2.

  1. Cукупний вплив факторів на зміну оборотності дорівнює загальній зміні оборотності.

ΔОдн=Δd+ΔРТО+ΔTЗ.

Прискорення оборотності товарних запасів дозволяє зменшити потребу в оборотних коштах, що знаходяться в товарних запасах, зменшити витрати на їх зберігання, збільшити суму валового доходу, а все це разом сприяє зміцненню фінансового стану організації (підприємства). Сповільнення оборотності товарів вимагає додаткового залучення коштів у господарський оборот.

Сума відносно вивільнених коштів з обороту внаслідок прискорення оборотності товарних запасів або сума додатково залучених коштів в оборот при сповільнені оборотності визначається як добуток абсолютного відхилення оборотності в днях і фактичного одноденного товарообороту (РТОодн1):

S вив./залуч=ΔОдн*РТОодн1,

де S вив./залуч – сума вивільнених (–) або додатково залучених (+) коштів в оборот підприємства, тис.грн.

Прискорення оборотності товарних запасів сприяє:

  • росту обсягу роздрібного товарообороту (РТО),

  • зниженню рівня постійних витрат обігу та відповідно зростання прибутку;

  • зниженню ризику товарних втрат через псування та старіння товарів;

  • росту ділової активності підприємства, зміцненню фінансового стану, росту прибутку і зміцненню іміджу.

Показником ефективності використання товарних запасів є їх рентабельність (Ртз):

Ртз=Поп/ТЗ,

де Поп – прибуток від операційної діяльності; ТЗ – середні товарні запаси за період.

Узагальнюючим показником оцінки ефективності використання товарних запасів є інтегральний показник, який визначається за даними про темп зміни коефіцієнта оборотності (ТКобор) та темпу зміни рентабельності товарних запасів (Трентаб):

Іефект= .

Позитивною вважається тенденція зростання показників РТЗ та Іефект Факторний аналіз їх зміни дозволяє виявити резерви їх росту.

Аналіз дотримання кошторису витрат і динаміки витрат обігу

витрати визначаються у бухгалтерському обліку за таких умов:

  • витрати проводяться відповідно до конкретних договорів, або за вимогами законодавчих та нормативних актів,

  • сума витрат може бути визначена,

  • є впевненість, що в результаті конкретної господарської операції зменшиться сума економічних витрат підприємства.

Якщо до будь-яких вигід не виконана хоча б одна з умов, то в бухгалтерському обліку вони визнаються як дебіторська заборгованість.

Правильне ведення обліку витрат обгрунтовує правильність та ефективність ведення їх аналізу.До складу поточних витрат підприємств торгівлі входять витрати обігу – це витрати підприємства (у грошовій формі) на:

  • здійснення процесу реалізації (по-суті це – собівартість послуг з доведеня товарів від виробника до споживача та пов’язаних із зміною форм власності);

  • операційні витрати, транспортно-заготівельні (на реалізовані товари), сума відсотків за кредит (що відноситься до витрат фінансової діяльност).

Аналіз витрат передбачає оцінку виконання підприємством плану по затратах (кошторис витрат – у торгівлі) та пошук резервів обгрунтованого зниженняя витрат і максимізації прибутку. Цією метою обгрунтовується значущість управління витратами на підприємстві.

Процес управліня витратами включає:

  • прогнозувння і планування витрат, визначення тенденцій їх зміни та їх оптимальні перметри,

  • облік витрат за встановленою номенклатурою,

  • аналіз витрат (порвняння з кошторисом, факторний аналіз, виявлення резервів економії),

  • контроль і регулювання процеса управління витратами. На цьому рівні вносять зміни у систему управління при наявності відхилень від запланованих величин витрат; уточнюються нормативи.

Аналітична програма дослідження витрат передбачає виконання таких завдань, як:

  • оцінка досягнутого рівня витрат і дотримання їх кошторису,

  • визначення та оцінка тенденцій зміни витрат (динаміки),

  • виявлення та розрахунок впливу факторів на зміну рівня і суми витрат, як в цілому, так і за окремими статтями,

  • визначення доцільності здійснених витат,

  • визначеня резервів економії витрат та розробка заходів щодо їхньої мобілізації, раціонального витрачання ресурсів підприємства з метою забезпечення більш ефективного господарювання,

  • проведення компаративістики, тобто визначення відміностей рівня і динаміки витрат підприємства від аналогічних показників підприємств-конкуентів для об’єктивної оцінки рівня ефективності управління підприємством,

  • проведення бенчмаркінгу – порівняння з найкращими у галузі.

Аналітичне дослідження має бути забезпечено необхідню інформацією. До неї відносять: кошторис витрат, тобто економічно обгрунтований плановий рівень витрат за статтями встановленої номенклатури, нормативи і тарифи. Фактична сума витрат міститься у фінансовій звітності – формі №2 “Звіт про фінансові результати”, на підприємствах споживчої кооперації використовують фому №2–ФП “Звіт про витрати обігу”. Із статистичної звітності частіше використовують дані форми №1–ПВ “Звіт з праці”, форми №3–ПВ “Звіт про використаання робочого часу”, форми №3–торг “Звіт про тооварооборот та залишки товарів на підприємствах торгівлі та підприємствах ресторанного гомподарства”. За необхідності поглиблення аналізу витрат, використовують додаткову інформацію, яка міститься в аналітичному обліку витрат, у первинних документах, актах документальних ревізій тощо.

Об’єктивний економічний аналіз витрат грунтується на їх класифікації за різними ознаками.

Витрати торгівельної організації в залежності від інвестування у господаську діяльність поділяють на капітальні і поточні.

Капітальні – це затрати довгострокові.

Поточні – це витрати обігу, які характеризують величину ресурсів, використаних у процесі господарської діяльності. Їх, у свою чергу, поділяють на ті, що виначають собівартість торгівельних послуг (витрати обігу), та інші, що визначають фінансування за рахунок чистого прибутку.

За видами витрати згруповані у такі групи:

  • затрати живої праці (заробітна плата, нарахування на соціальне страхування, сплата податків),

  • затрати уречевленої праці (матеріальні витрати),

  • затрати, які споживані у фомі послуг (електроенергія, газ).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 “Витрати” поточні витрати відносять до операційних витрат, які пов’язані з (господарською) діяльністю і які не включаються у собівартість реалізуємих товарів, робіт, послуг. Витрати підприємств, в тім числі і торгівлі, поділяються на:

  • адміністративні, що пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства,

  • витрати на збут, що пов’язані з реалізацією товарів, вони складають собівартість торговельних послуг,

  • інші операційні витрати, до яких відносять собівартість реалізованих матеріалів, основні засоби, витрати від курсових різниць, визнані економічні санкції, відрахування для забезпечення наступних операційних витрат тощо.

За елементами витрати представлені у формі №2 “Звіт про фінансові результати”:

  • матеріальні витрати,

  • витрати на оплату праці,

  • відрахування на соціальне страхування,

  • амортизація,

  • інші витрати

Елементи витрат узагальнюють їх по підприємству в цілому, незалежно від місця виникнення витрат (тобто не показують, де саме, в якому структурному підрозділі виникли витрати і з чим конкретно вони пов’язані). Усі вони являють собою операційні витрати.

У формі №2 “Звіт про фінансові результати” окремим розділом представлені фінансові витрати (сума відсотків за отримані кредити та інші), а також витрати від надзвичайних подій (від стихійного лиха, пожежі, аварії і т.п.). Загальна величина витрат визначається на підприємстві незалежно від їх характеру та джерел їхнього відшкодування. Це вимагає від економічної і фінансової служб підприємства підвищення рівня управління витратами: економічного контролю за доцільністю витрат та їх економії. Безумовно, домінуючим за своєю значущістю є витрати від звичайної діяльності, – саме вони роблять основний вклад у формування кінцевого фінансового результату.

На підприємствах торгівлі центральне місце серед витрат від звичайної діяльності посідають витрати на збут (витрати обігу).

За спрямованістю (видами) витрати статей обігу групують у 13 облікової та планової номенклатури, відповідно до Постанови КМУ від 18.03.1996р. про склад затрат на підприємствах торгівлі, а також з урахуванням змін згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 “Витрати”. За останнім – витрати на перевезення включають у собівартість товарів, а суми оплати відсотків за кредит відносяться до фінансових витрат.

Облікова номенклатура витрат обігу (витрат на збут підприємств торгівлі) включає такі статті:

  • витрати на оплату праці персоналу, який забезпечує збут товарів,

  • відрахування на соціальні засоби,

  • витрати на утримання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів,

  • амортизація,

  • витрати на гарантований ремонт і гарантійне обслуговування,

  • витрати на службові відрядження,

  • витрати на зв’зок,

  • витрати на рекламу та дослідження ринку,

  • податки, збори та інші обов’язкові платежі,

  • витрати на ремонт тари,

  • витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб,

  • витрати на зберігання, підсортування, обробку, пакування товарів,

  • інші витрати на збут.

За галузями сфери обігу розрізняють витрати обігу торгівлі (гуртової і роздрібної), витрати підприємств ресторанного господарства, витрати заготівельних організацій. В залежності від зміни обсягу товарообороту витрати обігу поділяють на змінні статті витрат і умовно-постійні.

Зміна роздрібних (продажних) цін на товари обумовлює розподіл статей витрат на залежні від зміни цін на товари (оплата праці працівників прилавку, втрати товарів, інші) та незалежні від зміни цін (амортизаційні відрахування, витрати на оренду) тощо.

Релевантні витрати – такі, що пов’язані і залежать від управлінського рішення. Вони можуть бути плановими (кошторис), прогнозними, на декілька років наперед при визначенні стратегії бізнесу. (Наприклад, керівник визначає обсяг витрат на установку обладнання. Це – релеванті витрати.)

Нерелевантні – не залежать від управлінського рішення, наприклад, амортизація, яка нараховується за встановленими нармами для кожного класу основних засобів.

По відношенню до виробництва розділяють чисті (комерційні) витрати, які пов’язані з перетворенням товарів у гроші, і додаткові, пов’язані з продовженням сфери виробництва у сфері обігу (фасування, пакування товарів, зберігання, доставка до місця продажу). Обліковують усі витрати разом, але їх дослідження свідчать, що частка чистих витрат зростає, оскільки зростає культура обслуговування споживачів, в тім числі витрати на маркетинг, рекламу, пакування товарів.

Операційні витрати являють собою один з факторів ціноутворення на товари у роздрібній торгівлі. Ціни на товари підприємство встановлює таким чином, щоб з суми реалізації відшкодувати витрати, пов’язані з закупівлею, зберіганням та реалізацією товарів, і забезпечити отримання прибутку.

Аналіз витрат обігу слід починати з оцінки виконання їх кошторису – за загальною сумою та рівнем витрат до товарообороту, в тім числі за окремими статтями витрат. В процесі аналізу визначається планова та фактична структура витрат. Порівняння фактичних даних з кошторисними проводяться для оцінки відхилень фактичних показників витрат від запланованих в сумі, за рівнем та структурою витрат.

Статті витрат, за якими спостерігаються значні відхилення від їх кошторисних величин, які займають більшу питому вагу у загальній сумі витрат, при поглибленому аналізі потребують першочергової уваги.

Збільшення суми витрат при зростанні обсягу роздрібного товарообороту є логічним, але для визначення ефективності такої зміни витрат необхідно темп зміни роздрібного товарообороту (РТО) порівняти з темпом зміни витрат обігу (ТВО). Якщо ТРТО>ТВО>100%, то збільшення витрат є виправданим, а збільшення ТРТО<ТВО свідчить про нераціональні витрати (перевитрати), збільшення витрат не привело до зростання обсягу реалізації.

Аналіз виконання кошторису витрат доцільно оформити в аналітичну таблицю, за даними якої можна обгрунтовано надати оцінку відхиленням фактичних витрат від запланованих .

Абсолютне відхилення фактичних витрат від планових являє собою лише факт їх зміни, але не дає можливості оцінити раціональність здійснених витрат.

Аналіз витрат поглиблюється вивченням та оцінкою їх динамічних змін. Правильне визначення динаміки потребує попереднього проведення аналізуємих даних у співставлений вигляд. Це означає, що слід врахувати підвищення цін на товари, матеріали, тарифів за електроенергію, воду, опалення, газ, зміни орендних ставок тощо.

В першу чергу обсяг фактичного товарообороту перераховується за цінами попереднього року (РТО0зв) за допомогою індексу цін (Іцін):

РТО0зв= РТОзв/ Іцін,

де РТОзв – фактичний обсяг роздрібногоо товарообороту звітного періоду в діючих цінах (цінах продажу).

У процесі факторного аналізу витрат останні слід скориговувати на індекс тарифів, орендних ставок тощо.

Загальна характеристика змін витрат обігу за досліджуваний період надається за такими показниками

Таблиця.

Показники

зміни витрат обігу торговельного підприємства за звітний рік

Сума – тис. грн.

Показники

Позначення

Алгоритм розрахунку

За планом

Фактично

Відхилення

А

Б

В

1

2

3

  1. Витрати обігу – всього

ΣВО

–

  1. Рівень витрат обігу

РВО,%

ΣВО/РТО*100

  1. Зміна рівня витрат обігу

±∆РВО,%

РВО ф – РВО пл

  1. Відносне відхилення

сума витрат

±∆ΣВО

±∆РВО% * РТОф:100

  1. Темп зміни рівня витрат обігу

Т РВО,%

РВО ф: РВО пл *100

  1. Темп приросту/спаду рівня

Т∆РВО,%

Т РВО – 100

  1. Значення 1% приросту/спаду витрат обігу

Σ1%, тис. грн.

(ΣВОф – ΣВОпл): Т∆РВО

  1. Витратовіддача

ВВ

РТО:ΣВО

  1. Витратомісткість

ВМ

ΣВО: РТО

У процесі аналізу темп зміни витрат обігу слід порівняти з темпами зміни роздрібного тварообороту та прибутку; позитивною вважається така тенденція: ТП>Т РТО>Т ВО,

де ТП – темп зміни прибутку, %,

Т РТО – темп зміни роздрібного товарообороту,%,

Т ВО – темп зміни витрат обігу,%.

Особливого значення у дослідженні раціональності витрат обігу набуває їх факторний аналіз.

Аналіз впливу факторів на зміну витрат; виявлення резервів економії витрат

Об’єктивність аналізу витрат потребує класифікувати фактори, що впливають на їх зміну, за такими групами:

    • фактори, залежні від діяльності підприємстта, серед них:

  • зміна обсягу, структури товарообороту та оборотності товарних запасів,

  • ефективне та раціональне викристання трудових ресурсів, основних і оборотних засобів,

  • підвищення організаційно-технічного рівня комерційної діяльності (вивчення попиту на товари, впровадження прогресивних форм торгівлі, зміна організаційної структури тощо),

  • дотримання кредитної і фінансової дисципліни,

  • удосконалення товароруху(оптимізація комерційної логістики),

  • фактори, не залежні від діяльності торгівельного підприємства:

  • зміна роздрібних цін на товари,

  • зміна оптових цін на господарські матеріали,

  • зміна тарифів, орендних ставок, відсоткової ставки за кредит,

  • зміни в умовах постачання товарів, виконанні договорів тощо.

Наведена класифікація факторів, від яких залежить сума і рівень витрат обігу, обгрунтовує першочергове виявлення розміру впливу факторів, які залежать від діяльності підприємства. Аналіз суб’єктивних факторів, що регулюються, дає можливість керівнику оперативно вжити необхідних заходів щодо залучення виявлених резервів у господарську діяльність підприємства, або усунути негативний вплив окремих факторів.

Аналіз впливу факторів на зміну витрат обігу проводиться при поєднанні класифікації витрат і факторів, від яких вони залежать.

Перша група факторів, що впливають на зміну витрат, це фактори, пов’язані із зміною обсягу товарообороту, його структури та оборотності товарів.

Витрати обсягу, сума яких змінюється в залежності від обсягу товарообороту, прийнято називати в економічному анаізі змінними статтями витрат. До них належать витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на збереження товарів, природні втрати та інші. Рівень цих витрат не залежить від зміни обсягу товарообороту. Витрати, сума яких не змінюється у залежності від обсягу товарообороту, але змінюється їх рівень до товарообороту, називають умовно-постійними (витрати на оренду, амортизаційні відрахування тощо).

Логіка аналізу впливу зміни обсягу товарообороту на зміну витрат обігу передбачає визначення скоригованих (допустимих) витрат:

а) за змінними статтями витрат їх скоригована сума розраховується за формулою:

ΣВОскзм=РТОф * РВОплзм / 100 / РТОф,

де ΣВОскзм – скоригована сума змінних витрат,

РТОф – фактичний обсяг товару,

РВОплзм – плановий рівень змінних витрат.

Тоді ΣВОскзагальна= ΣВОскзм+ВОплпостійн,

б) за умовно-постійними витратами визначається їх скоригований рівень:

РВОскум-пост= ΣВОплум-пост *100,

де РВОскум-пост – скоригований рівень умовно-постійних витрат,

ΣВОплум-пост – планова (за кошторисом) сума умовно-постійних витрат.

Середній рівень усіх витрат (РВОскзаг,%) буде дорівнювати сумі планового рівня змінних статей і скоригованого рівня умовно-постійних статей витрат:

РВОскзаг,%= РВОплзаг,%+ РВОскум-пост,%).

Вплив зміни обсягу товаробороту на зміну витрат визначається як різниця між скоригованими витратами та їх відповідними плановими (за кошторисом) величинами. Це можна представити таким записом:

а) вплив зміни товарообороту на суму змінних витрат:

ΔРТО→ΔΣВОзм= ΣВОскзм – ΣВОплзм;

б) вплив зміни товарообороту на рівень умовно-постійних витрат:

ΔРТО→ΔРВОум-пост= РВОскум-пост – рВОплум-пост.

Зміна обсягу товарообороту є об’єктивним поясненням зміни суми і рівня витрат обігу. Раціональність викоритання коштів, тобто економію витрат, а можливо, і їх перевитрати (інакше кажучи, відносне відхилення витрат), показує різниця між фактичними величинами витрат та їх відповідними скоригованими показниками:

а) відносне відхилення змінних статей витрат (ΔВОвіднзм):

ΣВОфзм – ΣВОскзм= ΔВОвіднзм (“+” – перевитрати, “ – ” – економія),

б) економія (–), перевитрати (+) умовно-постійних статей витрат (ΔРВОвіднзм):

РВОфум-пост – РВОскум-пост= ΔРВОвіднум-пост (“+” – перевитрати, “ – ” – економія).

Методика розрахунку впливу на зміну витрат обігу зміни обсягу товарообороту представллена даними аналітичної табл. 4.15.

Алгебраїчна сума впливу факторів має дорівнювати величині загального відхилення показника, який надається аналізу. Так перевірка правильності розрахунків за даними табл. 4.15 свідчить, що перевитрати були допущені:

а) за змінними витратами: 19,7+2,1=21,8 тис. грн.,

б) за умовно-постійними витратами: 0+0,5=+0,5 тис. грн.,

в) разом за всіма витратами: 20,2+2,1=22,3 тис грн.

Правильність розрахунків дозволяє зробити аналітичні висновки за результатми проведеного аналізу.

Значення, завдання та інформаційна база аналізу фінансових результатів та рентабельності господарської діяльності підприємств торгівлі.

Показники фінансових результатів підприємства торгівлі являють собою об’ємні і якісні характеристики його діяльності.

За показниками фінансових результатів оцінюється ефективність діяльності підприємства: банки вивчають його кредитоспроможність, постачальники і покупці аналізують надійність та платоспроможність як ділового партнера, інвестори – як об’єкт для потенційного вкладення капіталів.

Для можливості такого оцінювання у фінансовій звітності підприємства представлена форма №2 “Звіт про фінансові результати”.

Об’ємними показником, який являє собою ефект від господарської діяльності, є дохід (виручка) від реалізації товарів, у торгівлі – це обсяг товарообороту. Ефективність господарської діяльрності підприємства характеризується прибутком, у фомуванні якого беруть участь усі показники, що представлені у формі №2 “Звіт про фінансові результати” (рис. 11.1).

Прибуток характеризує, наскільки ефективно здійснюється господарська діяльність підприємтсва; він вимірюється зіставленням величини доходів та витрат. Перевищення суми доходів над витратами являє собою прибуток підприємства.

Отримання прибутку обумовлено потребою підприємств у накопиченні коштів для:

  • забезпечення інноваційних рішень, тобто розширення підприємницької діяльності, зміцнення фінансового стану,

  • задоволення економічних інтересів власників майна підприємства (акціонерів, пайовників), власників фінансових коштів (банків, інвесторів, кредиторів) і працівників підприємства,

  • своєчасної сплати податку з прибутку, що є джерелом поповнення державного бюджету,

  • забезпечення соціальних потреб і соціального розвитку колективу підприємства – утримання дитячих садків, будинків відпочинку, медичного обслуговування робітників.

Прибуток є результатом діяльності підприємства за певний період, тому його аналізують після інших показників господарської діяльності, таких, як товарооборот, виробничі ресурси, витрати тощо.

Більш ефективним критерієм оцінки ефективності діяльності підприємста є рентабельність, яка виражається відношенням суми прибутку до певного економічного показника і характеризує його прибутковість.

Як і інші відносні показники, рівень рентабельності широко використовується у порівняльномі аналізі підприємств різних галузей економіки і різних форм власності.

Завданнями аналізу прибутку і рентабельності є такі:

  • оцінка показників прибутку і рентабельності з позиції досягнення планового рівня та динамічних зрушень,

  • розрахунок і оцінка впливу факторів на зміну прибутку і рентабельності для виявлення резервів їх підвищення,

  • оцінка ефективності розподілу і використання прибутку,

  • розробка шляхів та конкретних заходів мобілізації виявлених резервів щодо оптимізації прибутку, підвищення рентабельності і зміцнення фінансового стану підприємства.

Для проведення аналізу фінансовіих результатів та рентабельності підприємства використовують такі джерела інформації:

  • показники бізнес-плану підприємства:

  • обсяг товарообороту,

  • сума прибутку та рівень рентабельності торгівлі у відсотках до товарообороту,

  • фактична інформація:

  • форма №2 “Звіт про фінансові результати”,

  • форма №1 – ФП “Звіт про фінансові результати” – на підприємствах споживчої кооперації,

  • аналітичний обік фінансових результатів,

  • додаткова інформація (за потребою).

В економічному аналізі використовують систему показників для характеристики результатів господарської діяльності підприємства, до якої входять обсяг реалізації (у торгівлі – товарооборот), прибуток і рентабельність.

Процес аналізу логічно почати з загальної оцінки змін показників за формою №2 “Звіт про фінансові результати” порівняно з запланованими, а також порівняно з попереднім роком і за ряд років. Динаміка показників за декілька років більш ефективно характеризуватиме результативність діяльності підприємства та тенденцію її розвитку.

У формі №2 “Звіт про фінансові результати” представлено декілька видів прибутку:

  1. валовий прбуток. Він визначається таким алгоритмом:

ВП=РТО – ПДВ – Аз – Івд=ЧД – СВ,

де ПДВ – податок на додану вартість, Аз – акцизний збір, Івд – інші вирахування з доходів, ЧД – чистий дохід (виручка від реалізації товарів), СВ – собівартість реалізації товарів (у торгівлі це купівельна вартість товарів, що надійшли від постачальників).

Валовий прибуток на підприємствах торгівлі грає роль торгової націнки, яка збільшує ціну виробника на товари до продажної ціни і призначена для компенсації витрат від операційної діяльності та забезпечення підприємства прибутком;

  1. прибуток від операційної діяльності (Поп) матиме такий алгоритм розрахунку:

Поп = ВП+ Іоп д – АВ – Взб – Іоп в ,

де Іоп д – інші операційні доходи, АВ – адміністративні витрати, Взб – витрати на збут (витрати обігу у торгівлі), Іоп в – інші операційні витрати.

Підприємницька діяльність може, крім операційної, включати інші види діяльності (інвестиційну, фінансову), що дозволені законодавством. Корегування операційного прибутку на величину фінансових результатів (доходів/витрат) від зазначених видів діяльності дають можливість отримати прибуток від звичайної діяльності (Пзв) до оподаткування;

  1. прибуток від звичайної діяльності розраховується таким чином:

Пзв = Поп+Дк+Іфд+Ід – Фв – Вк – Ів,

де Дк – інші фінансові доходи, Іфд – інші фінансові доходи, Ід – інші доходи,Фв – фінансові витрати,

Вк – витати від участі в капіталі,

Ів – інші витрати.

З величини прибутку відзвичайної діяльності оплачується податок на прибуток і визначаєтьяс прибуток від звичайної діяльності (після оподаткування.

У практиці підприємницької діяльності можливі надхвичайні події, у тім числі і форс-мажорні обставини. Їх урахування дозволяє визначити чистий прибуток підпиємства (ЧП):

  1. чистий прибуток визначається збльшенням прибутку від звичайної діяльності після оподаткування на суму надзвичайних доходів і зменшенням на суму надзвичайних витрат та податків з надзвичайного прибутку:

ЧП=Пзв+НД – НВ – Пнп,

де НД – надзвичайні доходи,

НВ – надзвичайні витрати,

Пнп – податки з надзвичайного прибутку.

Якість прибутку визначаєтья стабільністю дольової участі факторів у його формуванні, стійкою динамікою зростання, дотриманням законодавчого регулювання прибутковості, надійністю партнерських відносин.

І навпаки, погані показники господарсько-фінансової діяльності, збільшення в сумі прибутку частки таких фаакторів, як підвищення цін на товари, зростання величини інших операційних доходів за рахунок отриманих штрафних санкцій (виявлених при інвенраризації надлишків тощо), неоптимальний розподіл прибутку, за якого знижується внутрішній темп розвитку підприємства – характеризують низьку якість отриманого підприємством прибутку.

Таким чином, якість та величину прибутку забезречує розумне, економічно обгрунтоване управління підприємством.

Серед представлених у формі №2 “Звіт про фінансові результати” видів прибутку першим є валовий прибуток. Його призначення – відшкодувати операційні вирати і забезпечити отримання підприємством прибутку від операційної діяльності. Рівень валового прибутку залежить від географії роздрібного торгового підприємства, зміни цін на товари, тобто їх купівельної вартості, розміру податків та інших вирахувань з доходів, обсягу роздрібного товарообороту.

Зазначені фактори, крім обсягу роздрібного товарообороту, не залежні саме від діяльності торгового підприємства. Вони діють об’єктивно, а тому у господарській діяльності з ними слід рахуватись: вчасно сплачувати податки, не затримувати платежі постачальникам за товари.

Сума валового прибутку (ВП) може бути визначена за таким алгортмом:

ВП=РТО*РВП:100, де РВП – рівень валлового прибутку у % до обсягу роздрібного товарообороту.

Розрахунок впливу кожного фактора на зміну суми валового прибутку можна провести способом різниць:

∆РТО→∆ВП=±∆РТО*РВПпл :100,

∆РВП→∆ВП=РТОф*(±∆РВП) :100.

Величина валового прибутку прямо впливає на суму прибутку від операційної діяльності, за яким оцінюється ефективність, рентабельніість основної діяльності підприємства.

У процесі маржинального аналізу прибутку визначається ефект операційного важеля, який показує, на склільки пунктів зміниться величина планового прибутку від змни обсягу роздрібного товарообороту на 1%. Ефект операційного ваделя (ЕОВ) можна розрахувати за допомогою такого алгоритму:

ЕОВ = ∆П/Ппл : ∆РТО/РТОпл = ∆П * РТОпл/ Ппл * ∆РТО,

де ∆П – відхилення фактичного прибутку від планового, тис.грн.,

Ппл – прибуток від операційної діяльності плановий, тис. грн.,

∆РТО–відхилення фактичного роздрібного товарообороту від планового, тис. грн.

Ефект операційного важеля буде більш вагомим, коли зростає маржинальний дохід. Маржинальний дохід, у свою чергу, залежить від зміни валового прибутку і витрат обігу змінних:

МД=ВП – ВОзм= РТО*вп – РТО*взм= РТО(вп – взм),

де вп – частка валовоого прибутку у 1 грн. товарообороту,

взм – частка витрат змінних у 1 грн. товарообороту.

Методом абсолютних різниць можна визначити вплив кожного факторного показника на зміну величини маржинального доходу:

  1. ±∆РТО→±∆МД=±∆РТО * (вппл – взм пл),

  2. ±∆вп→±∆МД=РТОф * (±∆вп),

  3. ±∆взм→±∆МД=РТОф * (±∆взм).

Факторні розрахунки показують, що маржинальний дохід збільшується при збільшенні обігу роздрібного товарообороту та підвищені рівня маржинального доходу. Останній, у свою чергу, зростає з підвищенням рівня валового прибутку (торгової націнки) і при економії змінних статей витрат обігу, яка потребує систематичного контролю та аналізу витрат на основі їх бухгалтерського обліку.

Наступним видом прибутку, заначеним у формі №2 “Звіт про фінансові результати” є прибуток від звичайної (законної) діяльності. Він відрізняється від прибутку від операційної діяльності в основному величиною фінансових доходів і витрат, а серед фінансових витрат основну частку складає сплата сумми відсотків за кредит. Їх факторний аналіз викладений у розділі 3 даного посібника.

Факторний аналіз прибутку від звичайної діяльності дозволяє виявити причини відхилення його фактичної величини від планової (базової), оцінити втрачені резерви та розробити шляхи їх мобілізаації, тобто результати аналізу лягають в основу прийняття управлінських рішень щодо збільшення товарообороту, економії витрат, контролю за дотриманням розрахунково-фінансової дисципліни.

З суми прибутку від звичайної діяльності сплачується торговим підприємством податок на прибуток, розмір якого встановлюється за чинним законодавством.

Чутливість прибутку до ісуючої ставки оподаткування, до співвідношення між позиковим і власним капіталом та відсотковими ставками за кредити визначається через ефект фінансового важеля (лівериджа) (ЕФВ):

ЕФВ = (1 – СП) *Д*П=(1 – СП) * (ЕР% – %)*ПК/ВК,

Д= ЕР% – %,

П= ПК/ВК, де СП – ставка податку на прибуток, частка, Д – диференціал, ЕР% – економічна рентабельність, % ; (ЕР% = Пзв до сплати відсотків за кредит/Σ Активів балансу * 100), П – плече важеля, ПК – позиковий капітал, тис. грн., ВК – власний капітал, тис. грн.

Якщо Д > 0, то підприємству буде на користь збільшеня плеча важеля, тобо збільшення частки позикового капіталу. Якщо Д ≤ 0, то відбувається “проїдання” власного капіталу.

Рівень сполученого ефекту (РСЕ), тобто операційно-фінансового лівериджу характеризує вплив на прибуток і ЕОВ, і ЕФВ:

РСЕ = ЕОВ * ЕФВ.

Прогнозування оптимальних параметрів прибутку, товарообороту і витрат

Виявлені у процесі факторного аналізу резерви збільшення прибутку через практику подальшого господарювання мають перетворитись на реальне отримання більшої величини прибутку.

Таким чином, постає задача обгрунтованого планування і прогнозування оптимального за умови підприємницької діяльності розміру прибутку.

Метдика прогнозування прибутку в теорії економічного аналізу отримала назву “CVP – аналіз” (за першими літерами найменувань складових – cost, volum, profiti – витрати, обсяг реалізації, прибуток). Сутність способу CVP – аналізу пяснюється тріадою показників, які складають мету підприємницької діяльності – мінімізація витрат, збільшення товарооброту і через це – досягнення максимізації прибутку.

Методика CVP – аналізу базується на розподілі витрат підприємства на змінні та постійні статті і включає два етапи:

  • визначення порогу рентабельності і

  • визначення прогнозної величини прибутку.

У ринковій економіці підприємство має самостійно визначати обсяг товарообороту, який дозволяє відшкодовувати витрати, вчасно розрахуватись з постачальниками, кредиторами, банками і забезпечити отримання прибутку.

Світва і вітчизняна практика для визначення границь діяльності підприємства використовує такі показники: “товарооборот “точка беззбитковості” (ТТБ) і “товароборот “точка мінімальної рентабельності” (Тмр).

“Товарооборот “точка беззбитковості” (або критична точка реалізації) – це такий обсяг товарообороту, при якому сума валового прибутку дорівнює сумі поточних витрат, а прибуток від операційної діяльності відсутній. У вигляді залежності його можна представити таким чином:

ТТБ= ВП=ВО=Т* вп= Т* возм+Σвопост+ΣАдм,

де ΣАдм – сума адміністративних витрат, тис. грн.

Удосконалення моделі дозволяє отримати такий алгоритм розрахунку ТТБ:

ТВП = Т* возм+Σвопост+ΣАдм;

ТТБ * (вп – возм)= Σвопост+ΣАдм;

ТТБ= Σвопост+ΣАдм / (вп – возм)= Σвопост+ΣАдм /мд,

де вп – частка валового прибутку на 1 грн. товарообороту,

возм – частка змінних витрат на 1 грн. товарообороту,

Σвопост – сума постійних статей витрат обігу, тис. грн.

Таким чином, “товарооброт “точка беззбитковості” – це такий обсяг товарообороту, величина якого дозволяє компенсувати витрати, пов’язані з процесом реалізації товарів, але не забезпечує отримання прибутку від операційної діяльності. При визначенні обсягу “тварообороту “точка беззбитковості” у розрахунок не увійшли такі показники за формою №2 “Звіт про фінансові результати”, як податок на додану вартість, акцизний збір, інші вирахування з доходів, собівартість (купівельна вартість) товарів, які вже враховані при визначенні валового прибутку як об’єктивні фактори, а інші операційні витрати не пов’зані з процесом реалізації і на величину операційного прибутку впливають безпосередньо.

Комерційний розрахунок означає не лише компенсацію витрат, але і отримання прибутку. Такий обсяг товарообороту, за якого валовий прибуток забезпечує покриття витрат і отримання прибутку від операційної діяльності, величина якого, у свою чергу, після сплати податку задовольняє підприємство, отримав назву “товарооборот “мінімальна рентабельність” (Тмр):

Тмр = Σвопост+ΣАдм+ Пмін /мд,

де Пмін – мінімальна (оптимальна) величина прибутку від операційної діяльності, тис. грн.

Пмін = ВК* Рвк / 100 – Рпод,

Де ВК – сума власного капіталу, тис. грн.,

Рвк,% – рентабельність власного капіталу, %,

Рпод – рівень податку з прибутку, %.

Різниця між величинами Тмр і ТТБ показує запас фінансової витривалості торгового підприємства або “зону безпеки”. Вона являє собою об’єктивний показник надійності підприємства як ділового партнера. Визначається запас фінансової витривалості у сумі і у відсотках до обсягу “товарообороту “мінімальна рентабельність”. При збільшенні обсягу реалізації товарів запас фінансової витривалості буде зростати, як і величина прибутку, через незмінний характер умовно-постійнх статей витрат обігу.

Алгоритм розрахунків показників CVP – аналізу та їх графічне зображення дозволяють стверджувати:

  1. при збільшенні суми витрат постійних, витрат адміністративних і підвищенні рівня (частки) змінних витрат зростає ТТБ і, відповідно – Тмр,

  2. при підвищенні цін на товари, рівня (частки) маржинального доходу у ціні товару, економії витрат прогностичний обсяг ТТБ збільшується.

Сказане означає, що резервами масимізації прибутку є економія витрат постійних (в тім числі адміністративних витрат) і змінних, підвищення валового прибутку (в тім числі маржинального доходу).

Таким чином, метод CVP – аналізу дає можливість підвищення ефективності діяльності торгвого підприємства на основі розрахунків конкретних, оптимальних для даного підприємства величини витрат, максимальної величини прибутку та реального обсягу товарообоороту. Прогнозні розрахунки дозволяють скласти обгрунтований і реальний для виконання бізнес-план підприємства.

На основі проведеного факторного маржинального аналізу прибутку від операційної діяльності можна здійснити розрахунок оптимальних для конкретного підприємства торгівлі обсягів роздрібного товарообоороту, витрат і прибутку

Методика маржинального аналізу прибутку та CVP – аналізу вміщує у собі і аналіз ринку підприємницької діяльності. Так, якщо рівень рентабельності підприємства нижчий за середньогалузевий, то слід провести факторний маржинальний аналіз прибутку () для виявлення резервів його збільшення. Відсутність резервів висуває необхідність визначення подальшої стратегії діяльності підприємства:

  • провести підвищення цін у межах платоспроможного попиту,

  • обрати оптимальний варіант діяльності у межах визначених границь (,

  • переорієнтувати підприємницьку діяльність на іншу галузь економіки.

Аналіз рентабельності торгового підприємства

В економічних дослідженнях та практиці для порівняння і об’єктивної оцінки ефективності діяльності підприємств використовують відносні показники прибутковості – показники рентабельності. При вивченні показників рентабельності прибуток співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. До них належать інвестиції, активи, витрати.

Рентабельність, таким чином, доцільно розглядати як об’єктивну економічну категорію, що характеризує прибутковість, фінансову результативність діяльності, і як кількісний та яксний показник, який визначається відношенням прибутку до задіяних засобів (активів), коштів (пасивів) та витрат підприємницької діяльності.

Основні показники рентабельності підприємств торгівлі наведені у табл.

Таблиця

Показники рентабельності підприємств торгівлі

Найменування показника

Алгоритм розрахунку

Економічна характеристика

1

2

3

Рентабельність товарообороту (реалізації) (РРТО)

Прибуток від операційної діяльності / Товароборот * 100

Показує частку прибутку на 1 грн. реалізації товарів; є критерієм оцінки ефективності діяльності підприємства

Рентабельність виробничих фондів (Рвф)

Чистий прибуток* 100 / середньорічна сума основних фондів + оборотних матеріальних активів

Показник є критерієм оцінки ефективності використання виробничих ресурсів

Рентабельність авансованого капіталу

Чистий прибуток / Середня сума активу балансу * 100

Є узагальненим показником ділової активності підприємства

Рентабельність основних засобів (Роз)

Чистий прибуток / Середня сума основних засобів * 100

Показники характеризують ефективність відповідно основних і оборотних засобів, також використовуються для визначення їх інтегральних (узагальнюючих) показників ефективності

Рентабельність оборотних активів (Роа)

Чистий прибуток / Середня сума оборотних активів * 100

Економічна рентабельність (ЕР)

Прибуток від звичайної діяльності / ΣАЧ * 100

ΣАЧ – середня величина чистих активів.

ΣАЧ= ΣА – ΣДовгострокових і поточних зобов’язань. Показує рівень прибутковості власнихх активів.

Рентабельність інвестиційної діяльності, %

Доходи по цінних паперах + Доходи від дольової участі СП / ΣДовгострокових (ІрА)і короткострокових (ІІА)фінансових вкладень * 100

Показує ефективність івестиційної діяльності.

Рентабельність власного капіталу (Рвк)

Чистий прибуток / Середня сума власного капіталу (ІрП) * 100

Характеризує ефективність використання власного капіталу; цей показник є оціночним при котируванні акцій підприємства на біржі цінних паперів.

Рентабельність робочого капіталу (Рроб капіт)

Пвід операц. діяльн.: ΣРобочого капіталу * 100

[робочий капітал=ОА – поточні зобв’язання (ІірА - ІVрП)]

Оцінює ефективність використання власного капіталу в господарській діяльності підприємства. Дозволяє зорієнтуватись щодо фінансових інвестицій, якщо є необхідність і можливсть.

Рентабельність використання кредитів банку

(Рвикор кр)

Пвід викор кр.: Σвикористаних кредитів * 100

[Пвід викор кр.: =Σкредит. використ. * Р реаліз.,% – Σ% за кредит;

Σвикористаних кредитів= Σоплаченого кредиту]

Показує, чи вигідно брати кредити і як вони працюють на підприємство

Рентабельність витрат (Рво)

Прибуток від операційної діяльності / Сума витрат обігу (витрат на збут) * 100

Показує співвідношення прибутку і витрат, характеризує ефективність витрат.

Рентабельність витрат на оплату праці

Чистий прибуток / Сума витрат на оплату праці

Викристовується для визначення інтегральних показників ефективності викристання трудових ресурсі підприємства;

показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. витрат на плату праці,

Рентабельність використання трудовиих ресурсів

Чистий прибуток / Середньооблікова чисельність працівників

Показує величину прибутку, що припадає на 1-го працівника.

Комерційна рентабельність, %

Прибуток від звичайної діяльності / Чиста виручка * 100

Характеризує рівень прибутковості цієї діяльності підприємства

Коефіцієнт чистої виручки

ЧП+Амортизація / РТО

Показує частку власних коштів підприємства в обсязі роздрібного товарооброту

В процесі аналізу показники рентабельності порівнюють:

  • у динаміці – для визначення та оцінки тенденцій змін,

  • з середніми (або найвищими) значеннями у галузі діяльності підприємства – для порівняльної оцінки ефективності досліджуваного підприємства,

  • з аналогічними показниками підприємств, які працюють в інших галузях – для оцінки стану підприємства у ринковому середовищі, визначення рейтингу підприємства серед інших, а також для вибору галузі для більш ефективних інвестиицій у неї.

Позитивною вважається зростаюча тенденція показників рентабельності, особливо, протягом тривалого часу, і при цьому показники рентабельності відповідають очікуванням інвесторів (акціонерів, пайовників) за таким співвідношенням, яке у світовій практиці отримало назву “золоте правило бізнесу”: Т Прибутку > Т Реалізації > Т Авансоованого капіталу > 100%, де Т – темп (динаміка) зміни, %.

Показники рентабельності в процесі аналізу порівнюють у динаміці з аналогічними показниками самого підприємства для визначення тенденцій змін прибутковості; порівнння проводиться за аналогічними показниками підприємств-конкурентів, показниками рентабельності підприємств інших галузей для оцінки становища підприємства у ринковому середовищі, з найвищими у галузі – бенчмаркінг (порівняння з еталоном).

При внутрішньогосподарському аналізі рентабельності виробничих фондів як показника, що характеризує використання основних засобів та оборотних активів матеріальних, тобто найбільш значущої частки авансованого капіталу підприємства. За наведеною у табл. 4.19 формулою рентабельність виробничих фондів (Рвф) розрахоовується:

Рвф= ЧП / ΣОФ+ ΣОАматер * 100,

де ЧП – чистий прибуток,

ΣОФ – середньорічна величина основних засобів за первісною вартістю,тис.грн.,

ΣОА – середньорічна величина обортних матеріальних активів.

Для порівняння та виявлення впливу фактрів на зміну рентабельності виробничих фондів звітного і базисного періодів, для усунення впливу зміни цін на товари, кожен з показників, що входить до складу розрахункової формули, слід поділити на обсяг товарообороту. Тоді формула рентабельності виробничих фондів матиме такий вигляд:

Рвф=ЧП:РТО / (ΣОФ/РТО+ΣОА/РТО) * 100=ЧП:РТО / (ФМоф+ ФМоа)* 100,

де ФМоф – фондомісткість основних фондів,

ФМоа – фондомісткість оборотних активів.

Розахунок впливу факторів на зміну рентабельності виробничих фондів здійснюється способом ланцюгових підстановок:

Рвф ск1=(ЧП:РТО)1 / (ФМоф0+ ФМоа0)* 100.

Різниця між першим скориигованим показником і базовою рентабельністю покаже розмір впливу на неї зміни чистого прибутку:

ΔЧП→Δ Рвф= Рвф ск1 – Рвф 0,

Рвф ск2=(ЧП:РТО)1 / (ФМоф 1+ ФМоа 0)* 100,

ΔФМоф →Δ Рвф= Рвф ск2 – Рвф 1.

Наведений розрахунок показує показує зміну рентабельності від зміни величини основних засобів через показниики їх фондомісткості. Зміна величини оборотних активів, яка проявляється у зміні їх фондомісткості, та залежність від цього зміни рентабельності виробничих фондів, визначається як різниця між рентабельністю звітного періоду та другим скоригованим показником рентабельності:

ΔФМоа→ΔРвф= Рвф 1 – Рвф 2.

Факторні розрахунки завершуються перевіркою взаємов’язку факторів:

Рвф 1 – Рвф 0=±ΔЧП±Δ ФМоф ±Δ ФМоа,

де Δ – зміна,

0,1 – базовий і звітний період.

Більш глибокий і детальний аналіз рентабельності оборотих активів дозволяє зробити так звана формула Дюпона, яка отримала свою назву внаслідок того, що вперше була використана у системі фінансового менеджменту фірми Дюпона.

Розширення моделі Роа,% дозволяє на лише провести факторний аналіз цього важливого показника, але і визначити подальшу підприємницьку стратегію.

Роа,% = ЧП/ΣОА* 100=ЧП/РТО* 100=РТО/ ΣОА= Ррто,% * Коб ОА,

де Ррто,% – рентабельність роздрібного товарооброту,

Коб ОА – коефіцієнт оборотності оборотних активів, кількість оборотів.

Способом абсолютних різниць можна визначити вплив зміни кожного показника на зміну рентабельності оборотних активів:

  1. ±ΔРрто,% →±ΔРоа,% =(±ΔРрто,%) * Коб ОА 0,

  2. ±Δ Коб ОА→±ΔРоа,% = Р1рто,% * (±Δ Коб ОА).

Розширена формула рентабльності оборотних активів та проведений на її основі факторний аналіз дозволяють фінансовому менеджеру обрати оптимальну стратегію підвишення рентабельності:

  1. через підвищення рентабельності (товарообороту), а це можливо при збільшенні суми прибутку, що у свою чергу, може здійснитись, в основному, через підвищення ціни товару, а також інших фкторів, розглянутих у факторному аналізі прибутку,

  2. через прискорення оборотності активів, що досягається:

  • оптимізацією величини оборотних активів,

  • вивченням асортименту товарів, які користуються попитом,

  • підвищення рівня організації торгівлі (продуктивності праці працівників, якості обслуговування, впровадження нових методів торгівлі),

  • удосконалення розрахунків з діловими партнерами,

  • підвищення ефективності використання кредитів банку,

  1. через підвищення обох показників.

Одним з стратегічних напрямів запобігання банкрутства є забезпеченя швидкої оборотності капіталу (оборотних активів). Тому світова і вітчизняна практика господарськоої діяльності підприємств визнає другий шлях розвитку підприємств більш ефективним.

Аналіз розподілу прибутку

Аналітичне дослідження прибутку підприємства включає (крім аналізу динаміки і факторного аналізу) наступний його етап – аналіз розподілу прибутку. Ефективний розвиток підприємства залежить від оптимального співвідношення складових прибутку при його розподілі.

Так, при збільшенні частки прибутку на споживання зростає потреба у додаткових позичених і залучених коштах і навпаки.

Розподіл прибутку є важливим економічним важілем, який забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як юридичного господарського суб’єкту ринку та його трудового колективу.

Фінансова стратегія розподілу прибутку повинна сприяти:

  1. зміцненню доходної бази бюджету,

  2. забезпеченню господарської (економічної) незалежності підприємства і його соціально-економічного розвитку – через капіталізацію прибутку,

  3. підвищенню ефективності господарської діяльності підприємства.

За даними бухгалтерського обліку аналізують зміни, які стались у розподілі прибутку на різні цілі, виявляють причини таких змін, оцінюють співвідношення (пропорції) в яких розподіляється прибуток, тобто оцінюється ефективність фінансової стратегії підприємства.

Акціонери товариства сплачують своїм членам дивіденди на вкладений ними капітал, в організаціях споживчої кооперації здійснюються нарахування на пайові внески пайовників, спільні підприємства поділяють чистий прибуток на частки відчизняного та іноземного учасника.

Вважається, що капіталізація прибутку (фонд нагромадження), тобто його спрямування на подальший розвиток підприємства (реінвестиції) є більш ефетивним рішенням, ніж “проїдання” прибутку через фонди споживання.

Аналіз розподілу прибутку потрібний саме для того, щоб визначити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження та фондом споживання. Дослідження починається з аналізу рентабельності власного капіталу (РВК) за таким алгоритмом:

РВК,% = ЧП/ΣВК* 100=(СРН+ФС) / ΣВК* 100=[ФН/ΣВК+ФС/ΣВК] * 100.

Частку реінвестовного прибутку у середній величині васного капіталу (ФН/ΣВК) називають внутрішнім темпом розвитку (ВТР). ВТР характеризує можливість існувння підприємства в ринковій економіці. Розширення моделі ВТР дозволяє провести його факторний аналіз, за результатами якого приймаються управлінські рішення щодо тактичних і стратегічних дій для підвищення ефективності підприємницької діяльності:

ВТР,% = ФН/ΣВК* 100= ЧП/РТО* 100* РТО/ΣА* ФН/ЧП = РРТО,% * Коб А* ФМ* ЧРП, де ФН – фонд нагромадження,

ΣА – середня величина активів, тис.грн.,

ΣВК– середня величина власнго капіталу, тис.грн.,

Коб А– коефіцієнт обортності активів балансу,

ФМ – фінансовий мультиплікатор (показує рівень фінансової активності підприємства щодо залучння коштів у господарську діяльність),

ЧРП – частка прибутку на нагромадження.

Методом абсолютних різниць можна визначити вплив зміни кожного фактора, що входить у модель розрахунку, на зміну внутрішнього темпу розвитку підприємства. При чому, перший і другий фактори у моделі (РРТО,% і Коб А) дозволяють підприємству вжити тактичних заходів щодо оптимізації ВТР, а підвищення фінансової активності щодо залучення коштів та частки прибутку на нагромадження будуть являти собоою шляхи фінансової стратегії щодо подальшого розвитку підприємства.

Ретельний аналіз слід проводити за кожною статтею, що дасть можливість обгрунтувати розрахунок втрачених резервів прибутку і розробити конкретні заходо щодо їх мобілізації.

Зміна структури роздрібного товарообороту справляє свій вплив на витрати обігу через відмінності у витратомісткості за окремими товарними групами. Оскільки на підприємствах роздрібної торгівлі облік товарів за товарними групами не ведуть, то практично розрахувати вплив зміни структури товаробороту на зміну витрат обігу неможливо.

Теоретично така методика розроблена і можлива для використання в аналізі витрат на підприємствах гуртової торгівлі, де спеціалізація гуртових складів дозволяє визначити витрати за окремими товарними групами. Вплив структурних зрушень передбачає використання способу процентних чисел, за яким визначається плановий рівень витрат, скоригований на фактичну структуру товарообороту (РВОплск):

РВОплск,%=Σпі=1(РВОіпл * ПВіф)100,

де РВОіпл – плановий рівень витрат і-тої товарної групи,

ПВіф – фактична питома вага і-тої товарної групи у загальному обсязі товарообороту.

Різниця між скориговваним рівнем витрат і плановим буде являти собою величину зміни виртат від зміни структури товарообороту.

Сума витрат, не залежних від зміни цін, залишається незмінною, але змінюється їх рівень до товарообороту. Для визначення величини зміни витрат від зміни цін на товари слід розрахувати скориговану суму витрат, залежних від зміни цін (РВОокнз,%)

ΣВОскз=РТОцфф/Іц * РВОплз:100= ΣВОфз/Іц,

РВОскнз,%= ΣВОфнз * 100/РТОцфф /Іц= ΣВОфнз * 100 * Іц /РТОцфф= РВОфнз * Іц,

де РТОцфф – фактичний обсяг роздрібного товарооборот у діючих цінах на товари,

РВОплз – плановий (за кошторисом) рівень витрат, залежних від зміни цін на товари,

ΣВОфз – фактична сума залежних витрат,

Іц – індекс цін на товари,

ΣВОфнз – фактична сума витрат, не залежних від зміни цін на товари,

РВОфнз – фактичний рівень витрат, не залежних від зміни цін на товари.

Різниця мміж фактичними витратами та їх відповідними скоригованими величинами покаже розмір впливу на них зміни цін на товари:

Δцін→ΔΣВОз = ΣВОфз – ΣВОскз ,

Δцін→ΔРВОнз = РВОфнз – РВОскнз .

Аналіз впливу зміни цін на товари на зміну витрат обігу на підприємствах торгівлі дозволяє розробити цінову політику підприємства, оптимізувати структуру товарообороту для підвищення ефективності своєї господарської діяльності.

Підвищення продуктивнсті праці праівників торговельного підприємства впливає на зміну витрат обігу з двох сторін: з однієї – підвищення продуктивності праці приводить до збільшення обсягу товарообороту і зниження рівня умовно-постійних статей витрат, з другої сторони – підвищення продуктивності праці дозволяє скоротити чисельність працівників і, відповідно, зменшити витрати на оплату праці:

ΔВОП=ΔвіднЧ * ЗП,

де ΔВОП – зміна витрат на оплату праці, тис. грн.,

ΔвіднЧ – відносне вивільнення числа працівників, оісб,

ЗП – середня заробітна плата одного працівника, тис. грн.

Відносне вивільнення числа працівників (ΔвіднЧ) визначається за формулою:

ΔвіднЧ=Чпл * ТΔПП% / 100+ ТΔПП%,

де Чпл – планова чисельність працівників, осіб,

ТΔПП – темп приросту продуктивності праці, %.

Зміна витрат залежить від багатьох факторів, які діють одночасно, тому доцільним є проведення кореляційного аналізу витрат, який, у свою чергу, дозволяє виявити щільність зв’язку витрат з конкретними факторами; більш повно визначити резерви економії витрат, а також економічно обгрунтувти кошторис витрат.

Результати кореляційного аналізу дозволять обгрунтувати конкретні пропозиції для прийняття конкретних управлінських рішень.

Дослідження виконання кошторису витрат та їх динаміки дає можливість виявити ті статті, які мають найбільшу питому вагу у загальній сумі витрат, або такі статті, за якими спостерігається найбільше відхилення і сторону збільшення чи зменшення їх суми і рівня.

При поглибленму аналізі саме цим статтям витрат слід приділити найбільшу увагу і провести їх факторний аналіз. Серед усіх статей витрат особливої уваги заслуговують: витрати на оплату праці.

Заробітна плата – це показник, який свідчить про житєвий рівень працівників галузі діяльності підприємства; від суми нарахованої заробітної плати залежать відрахування у пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, на соціальні заходи. Витрати на оплату праці займають найбільшу питому вагу у сумі витрат підприємств торгівлі.

Сказане обгрунтовує необхідність проведення систематичного факторного аналізу витрат на оплату праці з метою пошуку шляхів оптимізації витрат, або раціонального використання коштів на оплату праці.

На підприємствах торгівлі до складу витрат обігу входять витрати на оплату праці працівників, які здійснюють реалізацію товарів; витрати на оплату праці апарату управління та іншого загально-господарського персоналу відносять до складу адміністтративних витрат.

Сума витрат на оплату праці (ΣВОП) залежить від середньооблікової чисельності операційного персоналу підприємства торгівлі (соч), величини середньої заробітної плати та її мотивації, форми оплати праці тощо. Перші три фактора носять формалізований характер, і суму витрат на оплату праці можна представити такою залежністю:

ΣВОП=соч *ЗП=РТО/ПП * ЗП.

Оскільки модель залежності є комбінованою, то буде доцільним застосувати у розрахунках впливу факторів на зміну суми витрат на оплату праці спосіб ланцюгових підстановок.

Взаємозв’язок факторів і правильність розрахунків проявляється тотожнісю алгебраїчної суми розмірів впливу усіх факторів на зміну витрат на оплату праці та вличини абсолютного відхилення між фактичною і плановою сумами витрат на оплату праці: ±ΔΣВОП=ΣВОПф – ΣВОПпл=±ΔРТО±ΔПП±ΔЗП.

На наступному етапі аналізу витрат на оплату праці необхідно визначити коефіцієнт співвідношення (Кспіввідн) індексу продуктивності праці та індексу середньої заробітної плати:

Кспіввідн=ІПП/ІЗП≥1,0.

Коефіцієнт співвдношення оцінюється позитивно, якщо він більше за 1. У такому випадку він є коефіцієнтом випередження, тобто темп росту продуктивності праці випереджує темп збільшення середньої заробітної плати, що свідчить про належний рівень управління персоналом підприємства, економію трудових ресурсів та відсутність перевитрат за фондом оплати праці.

В процесі аналізу визначають такі показники ефективності використання витрат на оплату праці:

  • віддача витрат на оплату праці (ВВОП), яка виражається обсягом товарообороту на одну гривню витрат:

ВВОП=РТО/ΣВОП, де ΣВОП – сума витрат на оплату праці за період дослідження, тис грн.,

  • рентабельність витрат на оплату праці (РВОП), яка виражається сумою прибутку на одну гривню витрат:

РВОП=ЧП/ВОП, де ЧП – чистий прибуток, тис. грн.,

  • інтегральний показник ефективності витрат на оплату праці (Іеф):

Іеф=√ ВВОП * РВОП,

Зростаюча танденція зазначених показників вважається позитивною;

  • витратомісткість як відношення суми витрат обігу до суми витрат на оплату праці; бажаною тенденціє цього показника є його зниження:

ВМ=ΣВО/ΣВОП,

  • зарплатомсткість. Показник зарактеризує рівень витрат на оплату праці до обсягу роздрібного товарообороту:

ЗПМ,% = ΣВОП/РТО* 100,

де ЗПМ,% – рівень витрат на оплату праці, %; зниженя рівня витрат може відбутись за рахунок частки умовно-постійних витрат (наприклад, оплати праці за погодинною оплатою, за посадовими окладами).

Результативність витрат на оплату праці виявляється у порівнянні показників ефективності їх використання у динаміці за декілька років, а також з відповідними показниками підприємств-конкурентів, з середніми або найвищими показниками у галузі.

Значну роль у підвищенні раціональності витрат на оплату праці належить обліку і аудиту фонду оплати праці на підприємстві.

Інші статті витрат обігу аналізують з позиції виконання кошторису цих витрат, їх динамічних зрушень. Дослідження проводиться з використанням даних аналітичного бухгалтерського обліку, залученням первинних документів, аудиторських висновків (або актів документальної ревізії). В результаті аналізу витрат на оплату праці розробляються пропозиції щодо підвищення ефективності використання коштів на оплату праці.

На підприємствах торгівлі до складу операційних витрат, крім витрат на збут (витрат обігу), входять адміністративні витрати та інші операційні витрати. Аналіз адміністративних витрат грунтується на оцінці виконання їхнього кошторису з метою оптимізації таких витрат. Інші операційні витрати свідчать про порушення розрахунково-фінансової дисципліни, вони аналізуються за даними аналітичного бухгалтерського обліку, первинними документами. Метою їх аналізу є виявлення та усунення причин витрат за місцем їх виникнення.

Глибокий аналіз витрат обумовлений їх суттєвим впливом на фінансові результати діяльності торговельного підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства

Значення, актуальність та джерела інформації аналізу

Фінансовий стан підприємства – це рівень його забезпеченості фінансовими ресурсами (власними, позиковими та залученими) для фінансування господарської діяльності, своєчасного погашення зобов’язань, а також – здатність підприємства адаптуватись до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Значення аналізу показників фінансового стану підприємства полягає в тому, що він дає можливість визначити такі важливі моменти в його господарській діяльності:

  • на скільки підприємство забезпечено фінансовими ресурсами для здійснення господарської діяльності,

  • на скільки ефективно використовуються ресурси підприємства,

  • у якому стані знаходяться відносини з бюджетом, банками, іншими суб’єктами господарювання, своїми працівниками,

  • на скільки підприємство є платоспроможним, кредитоспроможним та стійким у фінансовому відношенні.

Метою аналізу фінансового стану є досягнення стабільності та ефективності функціонування підприємства і обгрунтування його фінансової стратегії.

Для виконання поставленої мети аналіз фінансового стану має розв’язати наступі завдання:

  1. дати оцінку відповідності між господарськими ресурсами та джерелами їх формування, тобто оцінити структуру балансу,

  2. вивчити стан та ефективність використання необортних активів,

  3. визначити раціональність розміщення та ефективність використання оборотних активів,

  4. оцінити стан розрахунків з діловими партнерами (дебіторами та кредиторами),

  5. проаналізувати ефективність використання власного капіталу та виявити резерви його збільшення,

  6. оцінити доцільність отримання та ефективість використання кредитів банку,

  7. визначити рівень платоспроможності підприємства та шляхи її підвищення,

  8. оцінити показники фінансової стійкості підприємства, їх динаміку та відповідність до їх оптимальних значень,

  9. виявити резерви зміцнення фінансового стану, обгрурнувати короткострокове та довгострокове прогнозування фінансової стійкості підприємства.

Аналіз фінансового стану проводиться зовнішіми і внутрішніми користувачами інформації про господарську діяльність підприємства.

Зовнішні користувачі інформації – банки, кредитори, інвестори – оцінюють:

  • частку власних коштів у загальній сумі джерел коштів. З позиції фінансового ризику останній зростає, якщо за данимми балансу підприємства доля його власного капіталу у валюті балансу зменшується,

  • вивчають динаміку структури джерел коштів, що дозволяє мати уявлення про розширення або звуження діяльності підприємтсва.

Внутрішні користувачі інформації – керівник або власник, економічна, бухгалтерська, фінансова служба підприємства вивчають показники фінансової звітності для визначення реального фінансового стану та виявлення резервів його зміцнення.

У кожного аналітика своя мета:

  • інвесторів цікавить рівнь стабільності доходів по акціях,

  • кредиторів – платоспроможність і ліквідність підприємства,

  • менеджерів (керівників) – дохідність активів (майна) та ефективність управління ними. І усі зацікавлені у зміцненні екосесенту підприємства, тобто його зростанні, стійкому до зовнішніх і внутрішніх змін фінансово-госпродарського довкілля.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану є показники бізнес-плану – фінансові нормативи підприємства:

  • звітність – фінансова – Форма №1 “Баланс”, ф.№2 “звіт про фінансові результати”, ф.№3 “Звіт про рух грошових коштів”, ф.№4 “Звіт про власний капітал”, ф.№5 “Примітки до річної фінансової звітності”;

    • статистична звітність – в залежності від галузі діяльності підприємства, на якому проводиться аналіз фінансового стану. Широко використовуються дані бухгалтерського аналітичного обліку, первинні документи (за потребою), аким документальних ревізій або аудиторські висновки тощо.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є його фінансова звітність. І це також підкреслює актуальність теми “Аналіз фінансового стану підприємства” в курсі економічного аналізу, оскільки за законом комерційної таємниці інформація про господарську діяльтність підприємства не розголошується без згоди на то керівництва (власника), а фінансова звітність відкрита для публікації.

Експрес-аналіз фінансового стану

Аналіз фінансового стану починають з “читання” балансу та інших форм фінансової звітності, під яким розуміють попереднє загальне ознайомлення з підсумками діяльності підприємства та його фінансовим станом. Щоб вміти “читати” фінансову звітність, необхідно знати її зміст. Баланс підприємства – це таблиця, де на звітну дату у вартісній оцінці представлені залишки засобів і їх розміщення – в активі балансу; та джерела утворення і формування засобів (майна підприємства) – у пасиві.

Аналіз бізнесу здійснюється з метою оцінки сильних і слабких сторін фінансового стану підприємства з точки зору акціонерів, потенційних інвесторів, а також в рамках обов’язків керівництва правильно розпоряджатись активами і капіталом.

Баланс має три складові:

  1. актив – це те, чим підприємство розпоряджається,

  2. зобов’язання – це борги, які підприємство має погасити (комусь сплатити),

  3. капітал – частка власника у майні підприємства.

При економічному читанні балансу чи інших форм фінансової власності виділяють такі основні риси позитивної оцінки фінансового стану підприємства:

в активі баласу:

  • зростаюча тенденція валюти балансу (ТΣ балансу ↑),

  • темп зростання товарообороту має бути більш високим, ніж темп зростання валюти балансу (ТРТО > ТΣ балансу>100%),

  • індекс балансу має випереджати індекс інфляції (І балансу> І інфляції),

  • темп збільшення активів мвє бути більшим за темп зростання необоротних акктивів (Тактивів балансу > Тнеоборотних активів>100%), тобто збільшення валюти балансу має відбуватись за рахунок приоритетного зростання величини оборотних активів,

  • темп зиміни дебіторської заборгованості повинен бути приблизно однаковим з темпом зміни кредиторської заборгованості, причому відсутність резервів сумнівних боргів з дебіторської заборгованості та простроченої кредиторської заборгованості оцінюється позитивно,

у пасиві балансу бажаними є такі співвідношення:

  • темп збільшення власного капіталу має випереджати темп росту позикового капіталу, тобто коефіцієнт фінансування (Кфін) має бути >1 (Кфін=ΣВК/ Σ(ІІІ+ІV)р пасиву >1),

  • зростаючий темп прибутку має бути більшим за темп росту реалізації (товарообороту) і більшим за темп авансованого капіталу:

(ТП> Треалізації> Тавансованого капіталу>100%),

  • сума робочого капіталу (власних оборотних коштів) має зростати і займати більше, ніж 0,1 частка у загальній сумі оборотниих активів

(Σ РК≥0,1 у Σ ОА).

Існує декілька прийомів аналізу фінансового стану:

  • горизонтальний анаілз, або аналіз тенденцій-трендів – це порівняння абсолютних і відностних показників з даними самого підприємства за декілька періодів (з попередніми і прогнозними величинами цих показників),

  • вертикальний аналіз – визначення питомої ваги окремих статей, розділів у валюті балансу; визначення та оцінка структури фінансових результаттів та показників інших форм звітності,

  • коефіцієнтний аналіз – обчислення і оцінка відносних показників (коефіцієнтів), які дають можливість надати характеристику фінансового стану підприємства за більш об’єктивними відносними показниками.

У процесі коефіцієнтного аналізу визначаються:

а) коефіцієнти розподілу (як частка в абсоолютній сумі розділу чи сумі балансу (Кавт= Σ ВК/Σ балансу, Кзабезпечення оборотних активів= ΣВОК/ΣОА)),

б) кефіцієнти кординації – це якісні характеристики співвідношення показників балансу (Кманевр= ΣВОК/ΣВК).

Оцінка коефіцієнтів проводится за такими їх групами:

  1. коефіцієнти рентабельності,

  2. коефіцієнти оборотності,

  3. коефіцієнти платоспроможності і ліквідності,

  4. коефіцієнти фінансової стійкості.

Детальний аналіз фінансового стану має за мету широке обгрунтування рівня майнового і фінансового стану підприємства, як досягнутого у звітному році, так і розвиток на перспективу.

Такий поглиблений аналіз фінансового стану включає наступні момети:

    • загальну характеристику господарської діяльності підприємства,

    • оцінку економічного потенціалу підприємства на основі аналізу його використання,

    • оцінку платоспроможності і фінансової стійкості,

    • оцінку рентабелності фінансово-господарскої діяльності,

    • оцінку стану на ринку цінних паперів та ефективності поточних фіансових інвестицій.

Детальний аналіз фінансового стану передбачає вивчення стуктури балансу та її змін у динаміці. Оцінка результатів розрахунків дозволяє охарактеризувати динаміку активів і пасивів: збільшення суми (валюти) балансу та її зростаюча динаміка свідчить про розширення діяльності підприємства і оцінюється позитивно, і навпаки, зменшення суми балансу дає підстави для думки, що підприємство працює неефективно, або згортає свою діяльність.

Структура активів і пасивів як питома вага кожного розділу або статті у загальній сумі балансу. Цей відносний показник дозволяє більш об’єктивно оцінити зміни в балансі, а значить, і у фінансовому стані підприємства, тому що зміни показників за вартісною оцінкою несуть у собі незалежні від діяльності підприємства зміни цін на товари, готову продукцію, виробничі запаси, індексацію основних засобів тощо.

У процесі аналізу структури балансу вивчають збалансованість активів з точки зору оптимальності співвідношення між основним і оборотним капіталом, оптимальності структури важко- і легкореалізуємих активів, а також раціональність співвідношення власних і залучених джерел коштів. Відповідні коефіцієнти, які розраховуються за даними балансу підприємства, порівнюються для їхньої інтерпретації:

  1. з оптимальними (нормативними) значеннями (їх ще називають “безпечними”) – для виявлення і оцінки ступеня ризику і прогнозування можливого банкрутства підприємства,

  2. з відповідними коефіцієнтами самого підприємтсва за ряд років. Ця інформація є корисною для акціонерів, інвесторів, ділових партнерів,

  3. відносні показники порівнюють з аналогічними показниками інших підприємств цієї ж галузі. Це – завдання інвестиційних аналітиків,

  4. відносні показники як ключові параметри дозволяють виявити сильні і слабкі сторони діяльності підприємства. Ця інформація цікавить акціонерів, спеціалістів з аналізу інвестицій, ділових партнерів, тому що дає відповідь на такі запитання, як, наприклад, чи значний ріст обсягу реалізації, яка ступінь ліквідності і платоспроможності підприємства та інші питання.

Інтерпретація економічних показників є важливою і корисною, але слід врахувати, що її неможна сприймати як абсолютно надійну: вони дають лише певну частку усього комплексу даних про господарську діяльність підприємства.

Показники задовільної структури балансу:

  1. коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл):

Кпл=оборотні активи (ІІ розділ активу балансу) / поточні зобов’язання (ІV розділ пасиву) ≥2.

Він характеризує ступінь загального покриття всіма оборотними засобами усіх термінових зобов’язань (для торгівлі вважається допустимим його значення – 1,5);

  1. коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами всіх оборотних активів (Кзвк), він характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової незалежності:

Кзвк=сума власних оборотних коштів (ΣІІрА – ΣІVрП) / поточні зобов’язання (ΣІVрП),

сума власних коштів в обороті визначається як різниця між сумою оборотних активів (усього за розділом ІІ активу балансу) та сумою поточних зобов’язань (усього за розділом ІV пасиву балансу);

  1. коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності (Квп):

Квп=(Кплк+У/Т(Кплк – Кплп))/2≥1,0,

де Кплп – коефіцієнт поточної ліквідності на початок звітного періоду,

Кплк – коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду,

У – період відновлення (У=6 міс.) або витрати (У=3 міс.) платоспроможності,

Т – кількість місяців у періоді дослідження.

Якщо 1-й і 2-й коефіцієнт більше за їх оптимальні значення, то обчислюється коефіцієнт втрати платоспроможності (У=3 міс.); якщо хоча б один з них менший за оптимальне значення, то обчислюється коефіцієнт відновлення платоспроможності (У=6 міс.).

Факторами відновлення платоспроможності є:

  1. скороченння кредиторської заборгованості і

  2. випереджаюче зростання оборотних активів за рахунок власних коштів.

Наслідком першого фактору стає скорочення величини оборотних активів, що, у свою чергу, не сприяє підвищенню ділової активності підприємства. Тому єдиним рацінальним способом відновлення платоспроможності є збільшення оборотних активів за рахунок власних коштів при одночасному збільшенні прибутку і власного капіталу в цілому.

Практика показує, що більш значущим для зміцнення фінансового стану підприємства є коефіцієнт поточної ліквідності (загального покриття балансу), який має бути більшим або дорівнювати його оптимальному значенню (табл. 8.2). Це означає, що навіть з меншою часткою власних оборотних коштів, але при достатньому рівні коефіцієнту поточної ліквідності підприємство є життєздатним.

Аналіз активів підприємства. Аналіз оборотних активів

Найбільш активну позицію у підприємницькій діяльності займають оборотні активи.

Рція

РТО

Значення та актуальність оборотних активів випливає з їх ролі у господарській діяльності підприємств. Сама назва – “оборотні” активи – розктиває повноту їх участі у господарському обоороті підприємства та зміну своєї форми: гроші – товар – гроші1.

Оцінка важливості оборотних активів у господарському процесі обгрунтовує завдання їх економічного аналізу, а саме:

  • оцінка стану, структури і динаміки оборотних активів за період дослідження,

  • розрахунок та оцінка впливу факторів на зміну ефективності використання оборотних активів,

  • дослідження впливу ефективнсті використання оборотних активів на обсяг реалізації, величину прибутку підприємства, його платоспроможність та фінансовий стан,

  • виявлення резервів підвищення ефективності використання оборотних активів та шляхів їх мобілізації,

  • обгрунтування подальшої фінансової стратегії управління оборотними активами підприємства.

Зовнішній аналіз оборотних активів за даними фінансової звітності обмежений законом комерційної таємниці, що виявляється у відсутності нормативних і планових показників стосовно оборотних активів.

Лише за внутрішнього аналізу можна виконати усю програму дослідження якості оборотних активів та вплив їхного використаня на фінансовий стан підприємства. У процесі внутрішньогосподарського аналізу, крім нормативів та інших показників бізнес-плану, використовують дані бухгалтерського аналітичного обліку товарів, матеріалів, затрат, розрахунків з дебіторами, грошових коштів.

В межах окремого підприємства оборотні активи за елементами являють собою: запаси (виробничі запаси, матеріали, товари та інше); розрахунки та інші оборотні активи (дебіторська заборгованість); грошові кошти та їх еквіваленти (цінні папери).

За принципом організації і планування оборотні активи є нормовані і ненормовані. До оборотних активів, що нормуються, відносять всі товарно-матеріальні цінності і грошові кошти в касі. Потреба у них визначається нормуванням кожного елемента (згідно з галузевими методиками) до встановлення планової оптимальної величини кожного виду оборотних активів, яка необхідна для нормального функціонування господарської діяльності підприємства. Норматив встановлюється на рік з поквартальною розбивкою, в днях.

Ненормовані оборотні активи – це активи, які практично, не доцільно нормувати, оскільки це означало б значною мірою їх обмеження, що у свою чергу, на сприяє розширенню та ефективності господарської діяльності (наприклад, гроші на рахунках у банку, розрахунки з дебіторами за товари, звичайно, якщо вони не прострочені).

До ненормативних також відносяться кошти в деяких розрахунках, які практично неможливо і недоцільно нормувати (розрахунки з дебіторами по претензіях, з матеріально-відповідальними особами по відшкодуванню матеріальних цінностей).

Показники стану оборотних активів та ефективнсті їх використаання є індикаторами успіху підприємства у його господарські діяльності. Тому в процесі аналізу активів саме їм приділяється першочергова увага. Дослідження здійснюються за такими напрямами:

  • визначається стан оборотних активів – запас в днях, який показує, на скільки днів підприємство забезпечено оборотними засобами; визначається запас в днях (Здн) як відношення їх фактичної величини на певну дату до планового одноденного обсягу реалізації наступного кварталу. Алгоритм розрахунку має вигляд:

Здн=ОЗфакт*90/реалізація наступного кварталу, пл,

де ОЗфакт – фактична сума оборотних засобів на певну дату, тис. грн.

Фактичний запас в днях порівнюють з його нормативним значенням наступного кварталу, а результат такого порівняння дасть можливість оцінити рівень забезпечення підприємства запасами та вжити відповідних заходів щодо їх оптимізації,

  • у процесі аналізу оборотних активів вивчається їх структура та зміни у структурі. На підприємствах сфери обігу більшу питому вагу в оборотних активах займають товари. Оптимальною вважається така структура оборотних активів, коли:

ТМЦ=ΣТМЦ/ΣОА≥0,5,

де ΣТМЦ – товарно-матеріальні цінності, тис. грн.,

ΣОА – оборотні активи, тис. грн.

Дебіторська заборгованість = ΣДеб/ ΣОА≤0,2,

Грошові кошти= ΣГк/ ΣОА≤0,2,

де ΣДеб – сума дебіторської заборгованості,

ΣГк – сума грошових коштів та їх еквівалентів,

ΣОА – сума оборотних активів.

Аналіз структури балансу доповнюється вивченням якості активів; характерною рисою якості є ступінь ліквідності актвів, тобто їх здатність перетворитись на готівку (табл. 3.4).

Логіка аналітичної роботи наступна:

  1. визначається відповідність фактичної оборотності оборотних активів до встановлених нормативів,

  2. за ненормованими оборотними активами визначається їх зміна у динаміці,

розраховується сума вивільнених коштів з обороту або додатково залучених в оборот,

  1. характеризується вплив на фінансовий стан використання оборотних активів у господарській діяльності.

У процесі аналізу нормовані оборотні активи порівнюють з встановленим нормативом, що розробляється фінансистом підприємства.

Ненормовані оборотні активи (розрахунки з дебіторами, витрати майбутніх періодів) аналізуються у динаміці за декілька періодів.

Ефективність використання оборотних активів характеризується їх оборотністю в днях (Одн):

Одн= ΣОА*Д/РТО,

де ΣОА – середня сума оборотних активів за період дослідження,

Д – кількість днів, що охоплює період дослідження.

Оборотність оборотних активів в днях показує, за скільки днів обернеться, тобто з речовинної маси перетвориться на готівку середній запас оборотних активів.

Другим показником ефективності використання оборотних активів є коефіцієнт їх оборотності, який показує, скільки разів обернеться середній запас оборотних активів протягом періоду дослідження (Коб):

Коб=РТО/ ΣОА.

Прискорення оборотності (зменшеня кількості днів в обороті, або збільшення числа оборотів) оборотних активів сприяє вивільненню коштів, що в них вкладені, для подальшого розширення господарської діяльності, для погашення кредитів банку та заборгованості кредиторам.

Суму вивільнених коштів визначають як добуток одноденного фактичного товарообороту на кількість днів прискорення оборотності оборотних активів:

Σвивільн. коштів=Тодн.факт.*(–ΔОдн),

де Σвивільн. коштів – сума вивільнених коштів з обороту, тис. грн.,

Тодн.факт – фактичний одноденний товарооборот, тис. грн.,

ΔОдн – різниця між фактичною і базовою оборотністю, дн.

Факторний аналіз зміни оборотності оборотних активів можна провести способом скоригованих показників. Виходячи із розрахункової формули оборотності в днях, визначається скоригована оборотність (Одн ск):

Одн ск=ΣОА*Д/РТОф.

За даними табл. 3.5 скоригована оборотність дорівнює 74,2 дн. (580*360:2815). Різниця між скоригованою оборотністю та оборотністю у минулому році показує вплив на неї зміни обсягу товарообороту:

ΔРТО→ΔОдн=Одн ск– Одн о,

де Одн о – оборотність в днях базового періоду.

Внаслідок збільшення обсягу товарообороту оборотність прискорилась на 4,6 дн. (74,2–78,8).

Зміна середньої величини оборотних активів та її вплив на зміну їх оборотності виражається залежністю:

ΔΣОА→ΔОдн= Одн ф– Одн ск, де Одн ск – фактична оборотність оборотних активів в днях у періоді дослідження.

Факторний аналіз оборотності оборотних активів дозволяє зробити висновки про підвищення ефективності господарської діяльності підприємства, яке оптимізувало величину оборотних активів, що привело до прискорення їх оборотності, додаткового вивільнення коштів на 96,2 тис. грн. та збільшення обсягу роздрібного товарообороту на 165 тис.грн.

Оборотність оборотних активів у днях показує, за скільки днів обертається їх середній запас; з іншої сторони – він свідчить про тривалість операційного циклу, потребу в певній величині оборотних активів на період господарського обороту. Тривалість операційного циклу зменшується на період погашення (сплати) кредиторської заборгованості, яка використовується в господарському обороті підприємства у вигляді товарно-матеріальних цінностей, що отримані від постачальників, а також коштів інших кредиторів, перед якими підприємство має зобов’язання. Тривалість фінансового цику або період обігу грошових коштів може бути від’ємною величиною, коли до господарського обороту залучені більшою мірою кошти кредиторів, при цьому оборотність товарів і дебіторської заборгованості швидше оборотності (терміну погашення) кредиторської заборгованості. Така ситуація вигідна для підприємиства і невигідна для його ділових пертнерів – кредиторів. Тому аналіз має виявити внутрішні резерви прискорення оборотності оборотних активів, скорочення тривалості операційного циклу, тобто величини фінансово-експлуатаційної потреби у коштах, яка визначається як добуток одноденної реалізації та тривалості фінансового циклу в днях.

Прискорення оборотності оборотних активів справляє позитивний вплив на фінансвий стан підприємства. Цей вплив виявляється у двох напрямах:

  1. прискорення оборотності приводить до додаткового вивільненя коштів з обороту, які знов мають бути задіяні у господарському обороті. Тим самим збільшується сума прибутку на величину, що розраховується наступним чиом:

ΣПдод=(ΔОдн*Родн ф *Роб,%):100,

де ΣПдод – сума додаткового прибутку,

Родн ф – реалізація одноденна, фактична,

Роб,%=рівень рентабельності обороту,%.

Сума прибутку збільшується внаслідок прискорення оборотності і через зменшення таких статей на збут, як природні витрати, витрати на зберігання, а також фінансових витрат, оскільки прискорення оборотності дає можливість скоріше повернути банку отриманий раніше кредит;

  1. прискорення оборотності відбувається через оптимізацію величини запасів оборотних активів. Так, залежно від характеристики розміру запасів, фінансовий стан відповідно оцінюється:

а) при мінімальних запасах фінансова стійкість підприємства вважається абсолютною,

б) при нормальній величині запасів фінансова стійкість є оптимальною (нормальною),

в) понаднормові запаси характеризують нестійкий фінансовий стан (ситуація тривожна),

г) надто великі понаднормові запаси (неліквідні матеріали, готова продукція, що не користується попитом)вимагають оцінити фінасовий стан такого підприємства як кризовий, і свідчить про вірогідність банкрутства.

На величину запасів і швидкість обертання оборотних активів впливають такі основні фактори:

  • величина підприємства (масштаб бізнесу: крупний, середній, малий),

  • характер бізнесу – галузь, у якій працює підприємство,

  • тривалість виробничого процесу,

  • географія споживачів і постачальників,

  • платоспроможність ділових пертнерів та система розрахунків з ними,

  • якість банківського обслуговування,

  • темпи зміни обсягів випуску та реалізації продукції,

  • облікова політика підприємства, прийнята методологія обліку,

  • кваліфікація менеджерів структурних підрозділів підприємства,

  • темпи інфляції.

Зазначені фактори виявляються та вимірюються при аналізі, що дозволяє, у свою чергу, визначити резерви прискорення оборотності оборотних активів і вжити відповідних заходів конкретних та дієвих для даного підприємства.

Аналіз проводиться як за усією величиною оборотних активів, так і за окремими їх видами. Так, контроль за оборотністю коштів у розрахунках здійснюється через аналіз та управління дебіторською заборгованістю. Умови ринкової економіки вимагають насамперед вибирати потенційних плкупців, які були б платоспроможними і дотримувались платіжної дисципліни. Зростання дебіторської заборгованості може спричинити ланцюг неплатежів у сфері бізнесу. Тому аналіз дебіторської заборгованості проводиься ретельно за даними аналітичного бухгалтерського обліку.

У ринковій економіці, особливо у періоді інфляції і кризи, коли імобілізація (відволікання від господарського обороту) оборотний коштів стає невигідною для постачальника і вигідною для покупця, важливого значення набувають показники дебіторської заборгованості (ДЗ) та їх детальний аналіз.

Аналіз передбачає, в першу чергу, розгляд стану і динаміки дебіторської заборгованості за її абсолютними і відносними величинами – тобото проводиться і вертикальний аналіз дебіторської заборгованості.

Збільшення величини дебіторської заборгованості можее статись з трьох причин:

  1. неплатоспроможність покупців – споживачів продукції, тварів, послуг,

  2. нерозбірливий, безпідставний з фінансово-аналітичної точки зору вибір ділових партнерів у бізнесі (проігноровано правило ринкової економіки, яке гласить: “Перш, ніж підписати контракт, подивись фінансовий звіт свого контрагента”); необгрунтована кредитна політика організації по відношенню до покупців,

  3. зміна зовнішніх умов, які спричинили ускладнення і затримки погашення дебіторської заборгованості: це може бути зміна курсів валют, митних та інших зборів.

У процесі аналізу дебіторську заборгованість класифікують за термінами заборгованості на:

  • законну (нормальну, що відповідає термінам платежів) – вона пов’язана з формами розрахунків і обгрунтовується актом звірення розрахунків,

  • прострочену (що виникла через порушення фінансово-розрахункової дисципліни, порушення в організації оплати у покупців),

  • безнадійну до стягнення (понад трьох років) – на цю заборгованість дають позов до суду, якщо рішення негативне, то списують на збитки (інші операційні витрати). Безнадійна заборгованість актом не підтверджується, боржник відсутній, є рішення суду про банкрутство платника.

Якщо у процесі аналізу вивлена тенденція до зростання, то вона оцінюється як підвищення неліквідності підприємства.

Метод аналізу дебіторської заборгованості за термінами наближується до методу її документальної ревізії.

Подальший аналіз передбачає співставлення оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості.

Від своєчасного повернення боргів дебіторами залежить і своєчасне погашення кредиторської заборгованості. Чим швидше обертається дебіторська заборгованість порівняно кредиторською, тим більше підприємство має вільних коштів в обороті.

В умовах ринкової економіки грошові кошти – це предмет особливої уваги. Наявність готівки потрібна для поточних платежів – погашення заборгованості банку, кредиторам, працівникам – на виплату зарплати і т.п., тобто для зміцнення платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

У процесі господарськї діяльності відбувається на підприємстві рух грошових коштів – їх надходження і вибуття, що разом являє собою грошовий потік. Його називають Кеш Флоу (cesh flow). Кеш Флоу (грошовий потік) – може бути позитивним (коли надходження > вибуття і є надлишок готівки) і негативним (дефіцитним), коли – навпаки, витрати, вибуття перевищує надходження.

Якщо сума надходження більше суми вибуття, то сума надлишку являє собою (ΣН–ΣВгрош.коштів)= чистий грошовий потік (ЧГП).

У процесі аналізу необхідно:

  1. з’ясувати і оцінити, чи має підприємство грошові кошти і сумі, достатній для здійнення поточних платежів,

  2. визначити можливості для отримання додаткового прибутку через фінансові вкладення (інвестиції), тобто придбання акцій, облигацій та інших цінних паперів з метою отримання дивідендів (прибутку),

  3. виявити, яким чином грошові потоки впливають на оптимальну величину оборотних активів і їх оборотність (тобто тривалість операційного і фінансового циклів (ТОЦ, ТФЦ)),

  4. оцінити раціональність поточних витрат на виробництво і реалізацію, а також на термін проведення капіталовкладень та джерела їх фінансування.

Для управління готівкою на підприємствах введена спеціальна форма фінансової звітності ф.№3 “Звіт про рух грошових коштів”. У ньому представлено надходження та вибуття грошових коштів за такими видами діяльності підприємства:

надходження (притік) грошових коштів

вибуття (відтік) грошових коштів

1

2

  1. поточна (операційна) діяльність

  • виручка від реалізації (РТО),

  • погашення дебіторської заборогованості,

  • отримання короткострокових кредитів на основну діяльність,

  • отримання авансів від покупців та ін.

  • погашення заборгованості постачальникам і кредиторам,

  • оплата праці (заробітна плата),

  • відрахування у бюджет,

  • поточні фінансові інвестиції

  1. інвестиційна діяльність

  • продаж основних засобів,

  • фінансуання довгострокових кредитів і позики,

  • повернення довгострокових фінансових інвестицій ін.

  • придбання основних засобів,

  • капітальні вкладення,

  • довгострокові фінансові вкладення,

  • аванси підрядникам ін.

  1. фінансова діяльність

1

2

  • отримання короткострокових кредитів і позик,

  • надходження від продажу акцій,

  • дивіденди від короткострокових фінансових вкладень ін.

  • сплата відсотків за кредити короткострокові,

  • короткострокові фінансові інвестиції,

  • погашення короткострокових кредитів і позик ін.

Дані ф.№3 “Звіт про рух грошових коштів” дозволяють проаналізувати:

  • рівень поточної та інвестиційної діяльності за рахунок власних коштів,

  • залежність підприємства від зовнішніх кредитів і позик,

  • напрям дивідендної політики підприємства,

  • реальний ступінь платоспроможності,

  • і основне питання – виявити дефіцит або надлишок грошових коштів на підприємстві.

Для характеристики та оцінки змін показників ефективності використання грошових коштів в процесі аналіза визначають та порівнюють у динаміці такі коефіцієнти.

  1. Коефіцієнт самофінансування (коефіцієнт Бівера) = (ЧП+Амортизація)/зобов’язання (ІІІ+ІV)р. пасиву

ЧП – чистий прибуток

  1. Коефіцієнт чистого грошового потоку (КЧГП)=ЧГП(нерозподілений прибуток+Амортизація)/(поточні зобв’зання – грошові кошти – короткострокові фінансофі інвестиції).

(другий коефіцієнт доповнює і уточнює перший).

  1. Ефективність:

    1. Грошового потоку (ЕГП)=ЧГП/РТО>ЧГП/ΣАвансованого капіталу>ЧГП/ ΣВласного капіталу,

    2. Співвідношення показників рентабельності=ЧП/РТО>ЧП/Авансованого капіталу>ЧП/Власного капіталу.

Прибуток, який отримує підприємство, в решті решт приводить до притоку грошових коштів, але у короткостроковому плані між надходженням грошей і прибутком існує значна відмінність.

Для виживання підприємство має бути не лише прибутковим, але і забезпечити чистий грошовий притік, який був би достатнім для фінансування господарських операцій.

Забезпечення грошового потоку залежить від першу чергу від обсягу реалізації. Обсяг реалізації, який гарантує нормальний рух грошових коштів – необхідну суму надходження грошових коштів для покриття поточних витрат, являє собою Грошову точку рівноваги (ГТР):

  1. ГТР=(Σ витрат постійних+ Σ Адмін. Витрат – Σ Амортизації*)/мд

* примітка: сума постійних витрат зменшується на суму амортизації, тому що остання не потребує готівки.

  1. Прогнозна сума фінансових інвестиці = Реалізація за планом на наступний період * Коефіцієнт готівки у фактичному обсязі РТО,

Коефіцієнт готівки в обсязі РТО = середня сума грошових коштів на розрахунковому рахунку / Роздрібний товарооборот фактичний.

Період оборотності (обіговості) грошових коштів (ОГК,дн) – це термін часу, що починається з момента платежа кредиторам (постачальникам) за товари, що від них надійшли, до оримання грошей за ці товари від покупців (дебіторів). Він визначається таким алгоритмом:

ОГК,дн=Озт+ОДЗ – Окз,

де ОГК,дн – обороттність запасів товарів, дн.,

ОДЗ – оборотність дебіторської заборгованості, дн.,

Окз – оборотність кредиторської заборгованості. дн.

ОДЗ, дн = ДЗ*Д/РТО, ОКЗ, дн = КЗ*Д/РТО,

де ДЗ – середня сума дебіторської заборгованості. тис. грн.,

КЗ – середня сума кердиторської заборгованості, тис. грн.,

Д – кількість днів у періоді дослідження.

Оборотність дебіторської заборгованості або період її погашення можна розцінювати як тривалість кредитування покупців за рахунок надання їм товарного кредиту.

Від своєчасного повернення боргів дебіторами залежить і своєчасне погашення кредиторської заборгованості. Чим швидше обертається дебіторська заборгованість порівняно з кредиторською, тим більше підприємство має вільних коштів в обороті, сума яких визначається розрахунком:

Σвив. коштів = (Окз – ОДЗ) *Родн.,

де Σвив. коштів – сума вивільнених коштів,

Окз – оборотність кредиторської заборгованості. дн.,

ОДЗ – оборотність дебіторської заборгованості, дн.,

Родн. – реалізація одноденна, тис. грн.

Подальший аналіз передбачає зіставлення дебіторської і кредиторської заборгованості за їх відповідними видами. Таке порівняння дозволяє визачити і оцінити, наскільки раціонально використовються на підприємстві залучені кошти: виявити імобілізацію коштів у дебіторську заборгованість, наявність та тенденції змін простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості.

Результати аналізу кредиторської заборгованості обгрунтовують необхідність прискорення реалізації товарів, погашння дебіторської заборгованості, щоб запобігти негативним наслідкам у ділових відносинах з постачальниками, банками, та іншими кредиторами.

У даному випадку “ціною” кредиторської заборгованості можуть виступати фінансові санкції, ризик втрати заставного майна, судовий позов про банкрутство, а “ціною” кредиту банку є ввідсоток за кредит.

Щодо кредиторської заборгованості, то її необхідно погашати незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Визначені у процесі аналізу їх тренди вимагають негативноїї оцінки стану резрахунків з діловими партнерами і розробки заходів щодо запобігання кризи. Інакше підприємство втрачає свій імідж як надійного ділового партнера.

Покзником ефективнсті оборотних активів, крім їх оборотності є показник рентабельності оборотних активів (РОА):

РОА% = ЧП / Σ ОА * 100,

де ЧП – чистий прибуток,

Σ ОА – середня величина оборотних активів за період дослідження.

Розширення наведеної залежності дозволяє глибше проаналізувати зміну рентабельності оборотних активів:

РОА% = (ЧП/реалізація*реалізація/ Σ ОА) * 100=(Рреаліз * КобОА) * 100,

де Рреаліз – рентабельність реалізації,

КобОА – коефіцієнт оборотності оборотних активів.

Способом ланцюгових підстановок можна визначити вплив кожного фактора, що входить у залежність, на зміну рентабельності оборотних активів. Виявлення резервів паідвищення рентабельності оборотних активів та розробка заходів, щодо їх мобілізаці дозволяє обрати підприємству подальшу стратегію діяльності:

  1. підвищувати рентабельність реалізації (в основному, шляхом підвищення цін),

  2. забезпечити прискорення оборотності оборотних активів.

Світова практика визнає другий шлях більш ефективним і доцільним.

Узагальнюючим показником ефективності використання оборотних активів є інтегральний показник (ІефОА):

де ТКобОА – темп коефіцієнту оборотності оборотних активів; ТРоа - темп рентабельності оборотних активів.

Зростаюча тенденція інтегрального показника ефективності за ряд років свідчить про покращення використання оборотних активів.

На основі результатів проведеного аналізу оборотних активів роз­робляються конкретні заходи підвищення рівня управління ними за цент­рами відповідальності. Так, фінансові менеджери повинні: складати еко­номічно обґрунтовані нормативи, за видами оборотних активів, що нор­муються; спостерігати за оптимальною структурою оборотних активів, враховуючи, що фінансові інвестиції піддаються інфляції, а дебіторська заборгованість відволікає кошти з обороту; визначати мінімальну потребу в грошових коштах, забезпечити їх необхідними видами валют; планувати потоки платежів та спостерігати за їх дотриманням; забезпечити рентабе­льність використання тимчасово вивільнених грошових коштів.

Основним стратегічним завданням управління фінансовою діяльні­стю підприємства є приріст активів, що дає можливість ефективно здійс­нювати господарську діяльність. Приріст активів здійснюється за рахунок власного і залученого капіталу.

Ефективність використання оборотних активів характеризує вели­чина власних коштів в обороті підприємства.(ΣВКоб);

ΣВКоб=ΣОА-ΣПЗ,

де ΣПЗ — сума поточних зобов'язань (IV розділу пасиву балансу).

Її зростаюча тенденція оцінюється позитивно. Визначається також відносний показник забезпечення оборотних активів власними коштами (Кзвк):

Він показує частку, процент дольової участі власних коштів в сумі оборотних активів, її зростання у динаміці свідчить про зміцнення фі­нансового стану підприємства.

Аналіз необротних активів

Активи балансу підприємства складаються із необоротних та обо­ротних активів. В процесі господарської діяльності усі вони мають працю­вати ефективно і приносити дохід у вигляді прибутку або іншої економіч­ної вигоди у майбутньому.

Співвідношення оборотних та необоротних активів залежить від га­лузі, в якій працює підприємство. В аналізі діяльності підприємств торгівлі першу увагу приділяють оборотним активам, а далі необоротним.

Необоротні активи - основні засоби, нематеріальні активи та інші види необоротних активів, що входять у перший розділ активу, являють собою постійні активи. Методика аналізу представлена у розділі 4.

Аналогічно аналізуються нематеріальні активи, що також входять у склад необоротних активів підприємства.

Нематеріальні активи (невідчутні) - це умовна вартість об'єктів промислової або інтелектуальної власності, а також майнові права, що ви­значаються за об'єкт права власності конкретного господарського суб'єкту.

Основними рисами нематеріальних активів є:

1) відсутність матеріальної (речовинної, фізичної) структури;

2) здатність приносити дохід, прибуток, користь підприємству;

3) можливість їх використання протягом тривалого часу.

До об'єктів промислової власності в світовій практиці відносять:

1) права власності на винахід, промислові взірці, товарні знаки та ін.,

2) авторські права — це виключні права на видавництво, публічне використання або використання творів літератури, науки, мисте­цтва;

3) право на використання програмного забезпечення обчислюваль­ної техніки;

4) право на користування землею, іншими природними ресурсами;

5) гудвілл (Goodwill) ціна фірми, її репутація (імідж), ділові сто­сунки (і т.д.)

В балансі відображається вартість лише тих нематеріальних акти­вів, які придбані на стороні (патенти, ліцензії).

При аналізі прибутковості (рентабельності) підприємства, а також оборотності активів — вартість нематеріальних активів вираховується із за­гальної суми активів за балансом.

Аналіз зміни величини нематеріальних активів та ефективності їх використання повинен виявити, чи отримує підприємство дохід від засто­сування нематеріальних активів, за ради якого вини і були придбані.

Необґрунтоване збільшення величини нематеріальних активів на балансі може призвести до погіршення структури балансу: на їх придбання використовуються власні кошти підприємства, тому збільшення частки нематеріальних активів у майні підприємства призводить до зменшення власних коштів в обороті. Наслідком цього може стати зниження плато­спроможності підприємства.

Аналіз використання нематеріальних активів передбачає вивчення їх динаміки за обсягом та структурою, видами, терміном корисного вико­ристання. Досліджується, чи випереджає віддача нематеріальних активів затрати капіталу на їх придбання.

Позитивною тенденцією вважається, коли темпи росту реалізації та прибутку випереджають темпи збільшення величини нематеріальних акти­вів.

Наступним моментом а аналізі нематеріальних активів є визначення і оцінка ступеню їх ліквідності та ризику вкладень в них власного капіталу. В цілому нематеріальні активи є менш ліквідними ніж оборотні активи і основні засоби.

Вплив факторів на зміну доходності нематеріальних активів визна­чається за наступною формулою:

ДНА=П/ΣНА=П/Р*Р/ ΣНА=РР*ОНА

Таким чином, на ефективність використання нематеріальних акти­вів впливає:

- зміна оборотності нематеріальних активів:

∆ОНА→∆ДНА=РР0*(ОНА1-ОНА0);

  • зміна рентабельності реалізації:

∆РР→∆ДНА=(РР1-РР0)* ОНА1

Яким саме шляхом досягти підвищення доходності нематеріальних активів вирішує фінансовий менеджер та керівник підприємства (власник).

Аналіз джерел формування майна підприємства.

Приріст активів можна здійснювати за рахунок збільшення джерел коштів, що представлені у пасиві балансу підприємства як власні, позичені (кредити банків) та залучені (кредиторська та ін. заборгованість).

Основним завданням аналізу джерел коштів є виявлення резервів їх зростання та розробка управлінських рішень щодо більш ефективного управління фінансовою діяльністю підприємства, що, у свою чергу, спри­яє зміцненню його фінансового стану, платоспроможності, кредитоспро­можності та підвищенню рентабельності.

Оцінка джерел фінансового підприємства проводиться і внутрішні­ми, і зовнішніми користувачами фінансової звітності. Зовнішні користува­чі (банки, інвестори, кредитори) аналізують тенденції зміни власних кош­тів у загальній сумі джерел з позиції оцінки фінансового ризику при укла­денні угод.

Ризик зростає при зменшенні частки власних коштів і навпаки. Ви­ходячи із конкретних економічних умов і фінансової стратегії, яку обрало само підприємство вирішується завдання забезпечення раціонального співвідношення власних і позичених коштів. Фінансовий менеджер, перш ніж прийняти рішення щодо капіталовкладень і формування оптимальної структури капіталу, проводить аналіз джерел коштів, досліджує зміни їх величини, складу, структури. Так, структура джерел коштів оцінюється за коефіцієнтом фінансування КфінΣВК: Σ(ІІІр+IVр) пасиву.

Він показує, яка частка діяльності підприємства фінансується за ра­хунок власних коштів, а яка за рахунок позичених. Для торгівлі нормаль­ним вважається співвідношення власних і позичених коштів, що дорівнює 0,4-0,5 (40-50%), а для підприємств з тривалим періодом обороту коштів такої величини може бути недостатньою.

Основними складовими власного капіталу є статутний фонд, пайовий фонд, нерозподільний прибуток.

Аналіз статутного фонду має виявити динамічні зміни, їх напрям та причини. Оцінка буде позитивною, коли величина статутного фонду зрос­тає, а списання, зокрема неповністю амортизованих основних засобів, від­сутні .

Сума резерву збільшення пайового фонду визначається таким роз­рахунком:

Σ Резерву росту пайового капіталу=Сума пайового фонду на звітну дату + сума заборгованості пайовиків / Фактична чисельність пайовиків * Резерв некооперованого населення.

Оцінковим та приоритетним для інвесторів показником є рентабельність власного капіталу (РВК,%), яка характеризує ефективність підприємницької діяльності господарюючого суб’єкта. Факторний аналіз рентабельності власного

капіталу проводиться за такою моделлю:

РВК,%= ЧП/ΣВК * 100=ЧП/РТО * 100 * РТО/ΣА * ΣА/ΣВК= РРТО,% * Коб А* КФА ,

де ΣВК – середня величина власного капіталу, тис.грн.,

ΣА – середня величина активів підприємства, тис.грн.,

Коб А – коефіцієнт оборотності активів,

КФА – коефіцієнт фінансової активності підприємства щодо залучення позикових коштів у господарську діяльність (мультиплікатор).

Методом абсолютних різниць визначається вплив зміни кожного фактора на зміну рентабельності власного капіталу у звітному періоді порівняно з поперпднім:

  1. ±ΔРРТО,% →±ΔРВК,%= (±ΔРРТО,%) * Коб А0* КФА 0 ,

  2. ±ΔКоб А→±ΔРВК,%= РРТО,%1 * (±ΔКоб А)* КФА 0 ,

  3. ±ΔКФА→±ΔРВК,%= РРТО,%1 * Коб А1* (±Δ КФА) ,

де позначки 0 та 1 являють собою дані базисного і звітного періодів дослідження.

За результатаит аналізу розробляють тактичні (стосовно РРТО,% і Коб А) та стратегічні (відносно КФА) дії щодо підвищення ефектиивності використання власного капіталу підприємства.

Аналіз кредитоспроможності підприємства

В умовах ринкової економіки, яка характеризується зростанням конкуренції, загострення проблеми виживання, завдання економічного аналізу не обмежуються лише оцінкою поточного фінансового стану під­приємства.

Виникає необхідність прогнозування стратегії подальшого розвитку господарської діяльності підприємства за оптимальним параметрами фі­нансового стану платоспроможності і мінімальним ризиком.

Підприємства на кожному етапі своєї господарської діяльності ма­ють потребу в грошових коштах для того, щоби сплачувати поточні борги.

Сума від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не завжди є достатньою для здійснення платежів, крім того, дебітори можуть затрима­ти свої платежі.

Таким чином, з'являється потреба у пошуку та залученні інших (додаткових) коштів.

Звідси випливає та важлива роль, яку відіграють кредитні відноси­ни; вони дозволяють підприємствам залучати позики банків (грошові маси) для підтримки постійного процесу створення доходу, тобто - у господар­ську діяльність.

У здійсненні фінансової стратегії розвитку підприємства велику роль відіграють банківські кредити.

Перш, ніж надати кредит, банк глибоко аналізує фінансовий стан своїх клієнтів з метою оцінки їх надійності та кредитоспроможності.

Кредитоспроможність - це наявність у підприємства можливості для отримання кредиту і здатності повернути позику у строк.

Аналіз кредитоспроможності підприємства-позичальника з боку банків проводиться в таких напрямках:

  1. вивчається, наскільки позичальник є обов'язковим, тобто своє­часно розраховується по отриманих раніше кредитах, має якісну звітність, а керівництво підприємства є компетентним і відпові­дальним;

  2. вивчається ділова активність підприємства (для промислового -чи здатно воно виробляти конкурентноспроможну продукцію, для торгівельного — чи прискорюється оборотність товарів).

  3. оцінюється прибуток з точки зору можливості сплати банку процентів за кредит; а також рівень створення резервів (за раху­нок нерозподіленого прибутку):

  4. з'ясовується мета (ціль) використання кредиту підприємством-позичальником;

  5. розраховується сума кредиту, виходячи із господарських потреб.

Фінансовий менеджер перш за все вирішує питання необхідної су­ми короткострокового кредиту (Σ кредиту):

де ΣАзмін – сума змінних активів (запасів, дебіторської заборгова­ності за товари, роботи і послуги, грошові кошти та їх еквіваленти);

∆Пзмін – сума змінних поточних зобов'язань (кредитів банків, кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, з оплати праці та ін.);

КР звич. діяльн. – коефіцієнт рентабельності звичайної діяльнос­ті за планом;

∆РТО – запланована зміна роздрібного товарообороту. Наведена формула більш підходить для визначення розміру необ­хідного кредиту на підприємствах сфери обігу (торгівля, заготівля, ресторанне господарство).

Для підприємств сфери виробництва можна застосувати наступний розрахунок величини потреби у кредиті (Σ кредиту):

де ТФЦ – тривалість фінансового циклу, днів, за планом;

Р – реалізація планова;

Д – кількість днів у плановому періоді;

НВОК – норматив власних оборотних коштів;

ОКрЗ – оборотність кредиторської заборгованості, днів (термін погашення кредиторської заборгованості).

В аналізі використання банківських кредитів важливим питанням є "ціна" кредиту – процентна ставка, встановлена банком. За період дослідження підприємства можуть брати різні кредити. Тоді сума сплати відсотків за кредит (Σ%) може бути розрахована за такою формулою:

де Сі – сума і-того кредиту, тис.грн;

Ті – термін, на який отриманий і-тий кредит, днів;

%і – річна процентна ставка за і-тий кредит;

і=1..П - кількість отриманих кредитів.

Підприємства торгівлі отримують, в основному, один вид кредиту -товарно-комерційний. Сума відсотків за кредит у такому випадку визнача­ється за наступною залежністю:

де т/о – товарооборот обноденний, тис.грн.;

Одн – оборотність товарних запасів в днях;

ДУБ – дольова участь банківських кредитів в оплати товарів,

% – середня ставка за кредит, %.

Аналіз факторів, що спричинили зміну суми сплати відсотків за кредит, за наведеними формулами проводиться способом їх розрахунку -ланцюговими підстановками.

В ході аналізу необхідно оцінити забезпеченість кредитів. У забезпечення кредитів приймаються (за даним балансу):

  • запаси (товарно-матеріальні цінності) за купівельною вартістю;

  • залишки грошових коштів та їх еквівалентів;

  • розрахунки з бюджетом.

Із суми забезпечення виключаються:

  • розрахунки з кредиторами за товари;

  • норматив власних коштів в товарних запасах.

Визначена сума забезпечення кредиту порівнюється з розміром кре­диту. Нестача забезпечення свідчить про нераціональне використання кре­дитів зростання дебіторської заборгованості, потенційну неможливість своєчасно погасити кредит. Це призводить до сплати підвищених відсотків за прострочку погашення кредиту, зменшення прибутку, зниження рента­бельності.

Коли підприємству вигідно брити кредити? На це питання відпові­дає розрахунок фінансового ліверіджу. Ліверідж – важіль – в економічному розумінні – це певний фактор, зміна якого може призвести до суттєвої змі­ни результативного показника. Він показує вплив використання позикових коштів на прибуток підприємства, яке їх отримало.

Ефект фінансового ліверіджу (Ефл) розраховується таким чином:

Ефл=Д*П,

де Д – диференціал, який показує різницю між рівнем рентабельно­сті активів підприємства (РРа) і процентною ставкою за кредит (%):

Д=РРа-%,

П – плече важеля, коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу, або коефіцієнт фінансового ризику (Кфр):

П=Σ короткострокових кредитів / Σ власного капіталу.

Розширена формула розрахунку ефекту фінансового важеля виглядатиме:

Ефл=(РРА-%)* (Σ короткострокових кредитів / Σ власного капіталу.)

Таким чином, вигідно брати кредити в банку, коли:

- рентабельність активів вище за процентну ставку (Д>0);

- коефіцієнт фінансового ризику знижується (оптимальне значення Кфр=0,3-0,5).

Фінансовий менеджер повинен дотримуватись оптимального спів­відношення рівня рентабельності, процентної ставки та рівня фінансового ризику.

Оскільки вітчизняні підприємства сплачують податок з прибутку, то до розрахунку ефекту фінансового важеля (фінансового ліверіджу) слід

брати не весь прибуток, а лише чистий прибуток, за вирахуванням податку на прибуток:

Ефл=0,5*Д*П==(0,75* (РРА-%))* Σ короткострокових кредитів / Σ вла­сного капіталу

Якщо підприємство використовує лише власні кошти, то його еко­номічна рентабельність буде дорівнювати 0,75 ЕРа; якщо підприємство ви­користовує у господарській діяльності кредити банку, то його рівень рен­табельності змінюється в залежності від співвідношення залученого і влас­ного капіталу (тобто коефіцієнту фінансового ризику).

Таким чином, ефект фінансового важеля – це приріст рентабельнос­ті власного капіталу завдяки використанню кредитів.

В той же час рентабельність має бути такою, щоби підприємство мало вчасно сплатити відсотки за кредит.

В країнах з розвинутою економікою вважається доцільним викорис­товувати короткострокові кредити на придбання матеріальних оборотних активів, виходячи із існуючого у бізнесі положення, що рентабельність ак­тивів повинна перевищувати процентну ставку за кредит. Формувати обо­ротні активи за рахунок власних коштів вважається неефективним, тому вільні власні кошти слід вкладати у більш вигідну справу (акції інших під­приємств), для отримання додаткового прибутку від фінансових операцій.

Важливість питання щодо використання кредитів на підприємстві обумовлює необхідність керівником і фінансовим менеджером приймати розумні рішення відносно границь диференціалу для запобігання необґрунтованого ризику. З цією метою необхідно визначити оптимальний розмір кредитів для підприємства, здійснювати страхування кредитів, контро­лювати забезпеченість кредитів, укладати постійні кредитні договори за­мість разових кредитів, регулярно оцінювати платоспроможність підпри­ємства.

Здатність повернути вчасно кредит та сплатити за нього відсотки характеризує надійність підприємства, як клієнта банку. Це обґрунтовуєть­ся визначенням наступних відносних показників:

Коефіцієнт кратності покриття суми процентів за кредит =Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кредит>4

(по довгострокових кредитах 5).

Коефіцієнт забезпечення сплати суми відсотків за кредит= Прибу­ток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кре­диті

(по довгострокових кредитах 6).

В процесі аналізу необхідно визначити, яку роль відіграють кредити в основній діяльності підприємства. Це характеризується такими показни­ками, як :

Коефіцієнт використання банківського кредитує = Сума використаного креди­ту / Реалізація

Величина коефіцієнту показує частку використаного (сплаченого) протягом періоду дослідження кредиту в обсязі реалізації продукції (това­рів, робіт, послуг).

Коефіцієнт видачі кредиту = Реалізація / сума використаного кредиту ; він свідчить про ефективність використання кредиту у господарській діяльно­сті підприємства, і доповнює характеристику ефективності використання кредитів.

Рентабельність кредитів = Прибуток від використання кредитів / Сума використаного кредиту * 100%;

сума прибутку від використання кредитів визначається таким роз­рахунком: (сума кредиту * коефіцієнт рентабельності реалізації) – сума від­сотків за кредит.

Узагальнюючим показником ефективності використання кредитів є інтегральний показник (Іеф кредитів):

Час, протягом якого відшкодовується сума кредиту, розраховується як відношення суми кредиту до величини прибутку від використання кре­диту.

Зіставлення фактичних значень коефіцієнтів з їх оптимальними ве­личинами, що визнані світовою та вітчизняною практикою, а також оцінка динаміки показників ефективності використання банківських кредитів складатимуть результати проведеного аналізу позичених коштів, за якими будуть прийматися відповідні управлінські рішення.

Аналіз фінансової стійкості та її прогнозування

Фінансова стійкість підприємства за своєю сутністю означає певне співвідношення вартості активів підприємства і величин власних, позиче­них та залучених джерел їх формування. Ззовні фінансова стійкість прояв­ляється через показники платоспроможності та кредитоспроможності під­приємства. Більш глибоко характеристику фінансового стану обґрунтовує структура джерел коштів, яка розкриває рівень залежності підприємства від інвесторів, банків, кредиторів, інших ділових партнерів по бізнесу. Суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства оказують такі об'єктивні фактори, як:

  • політична та економічна ситуація в країні;

  • зміни в банківському законодавстві;

  • стан грошового ринку;

  • фінансовий стан ділових партнерів та інше.

Світовою і вітчизняною теорією та практикою аналізу діяльності підприємств визнана система коефіцієнтів фінансової стійкості, які з різ­них сторін дозволяють її оцінити. Порівняння фактичних величин коефіці­єнтів, розрахованих за даними фінансової звітності підприємства з визна­ченим оптимальними і їх значеннями і позитивними тенденціями їх змін дозволяють побачити загрози фінансовому стану і на основі аналізу мину­лого з’ясувати причини негативного впливу для своєчасного вирішення проблем.

Класифікація основних показників фінансової стійкості та їх еко­номічна характеристика наведена у табл.

Таблиця

Показники фінансової стійкості підприємства

Показн

Алгоритм розрахунку

Інтерпретація

1

2

3

Оцінка структури активів (оцінка ліквідності)

Коефіцієнт реальної вартос­ті основних засобів і матері­альних оборотних активів у майні підприємства

(Основні засоби + Запаси) / Сума балансу = ↑

Зростаюча тенденція оцінюється позитивно

Коефіцієнт реальної вартос­ті основних засобів в майні

Основні засоби / Сума балансу

Має значення для підприємств сфери виробництва

Частка оборотних активів у майні підприємства

Оборотні активи / Сума балансу

Залежить від галузі та масштабу діяльності підприємства

Коефіцієнт нагромадження амортизації

Сума зносу основних засобів / Первісна вар­тість основних засобів = 0,3 – 0,5

Величина >0,5означає необхідність ремонту і оновлення основних засобів

Коефіцієнт власних коштів в оборотних активах

Власні оборотні кошти / Оборотні активи >0,1

При зменшенні зростає потреба у кредитах; загроза втрати платоспроможності

Коефіцієнт стійкості активів (зворотній коефіцієнт інвестування)

Необоротні активи / Власний капітал

Свідчить про забезпечення необоротних активів і наявність власних коштів в обороті

Оцінка структури пасивів

Коефіцієнт автономії

Власний капітал / Сума балансу = 0,5-0,6

Показує частку власників у загальній сумі авансового капіталу; підвищення характеризує стійкий фінансо­вий стан підприємства

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу

(Довгострокові+поточні

зобов’язання) / Сума балансу = 0,4-0,5

Показує частку залученого капіталу у майні; зростання свідчить про підвищення фінансової залежності.

Коефіцієнт маневреності

Власні оборотні кошти / Власний капітал >0,5

Дозволяє оцінити, як “працює власний капітал”

Коефіцієнт фінансової зале­жності

Сума балансу / Влас­ний капітал

Зростання свідчить про збільшення частки залучених і позичених коштів

Коефіцієнт фінансування

Власний капітал / Сума довгострокових і поточних зобов'язань

Скільки власних коштів, що припадає на 1грн. позичених і залучених, зростаюча тенденція позитивна

Коефіцієнт фінансового ри­зику

(Довгострокові+

потчні зо­бов’язання)/ Власний капітал

Показує величину позиче­них і залучених коштів, що припадає на 1грн. власного капіталу.

Коефіцієнт комулятивної прибутковості

Нерозподілений прибуток / Сума балансу

Характеризує прибутковість усіх активів

Коефіцієнт прогнозу банкрутства

Сума власних коштів в обороті / Сума балансу

Дозволяє оцінити, як “працюють усі активи під­приємства”

Для розробки стратегії розвитку підприємства здійснюється прогно­зування його фінансового стану. Воно ґрунтується на визначенні та оцінці фінансових коефіцієнтів, які, у свою чергу, розраховуються за даними фі­нансової звітності. Одним із способів оцінки фінансового стану та креди­тоспроможності світова і вітчизняна практика визнає індекс кредитоспро­можності Альтмана (“Z-рахунок” Альтмана). Метод розрахунку названий за ім'ям західного економіста Едварда І. Альтмана, який розробив його для прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства.

Індекс являє собою функцію від певних показників, розрахованих за даними фінансової звітності за досліджуваний період.

В розрахунок вклю­чені найбільш значущі фінансові коефіцієнти, за якими надається характе­ристика економічного потенціалу підприємства, а також результативності його роботи.

Фінансові коефіцієнти для розрахунку індексу кредитоспроможності Альтмана наведені у табл.

Таблиця

Прогнозний розрахунок ймовірності банкрутства підприємства

Позначення

Показники

Алгоритм розрахунку

Сталий коефіцієнт

1

2

3

4

К1

Рентабельність ак­тивів

Прибуток від зви­чайної діяльності / Всього активів (сума балансу)

3,3

К2

Видача активів

Виручка від реалізації / Всього активів

1,0

КЗ

Коефіцієнт фінансування

Власний капітал / Довгострокові + поточні зобов'язання

0,6

К4

Коефіцієнт комулятивної прибут­ковості

Нероподілений (реінвестований) прибу­ток / Всього активів

1,4

К5

Коефіцієнт про­гнозу банкрутства

Власні оборотні кош­ти / Всього активів

1,2

Критичне значення Z >2,675 дозволяє розділити підприємства, на

потенційних банкрутів і небанкрутів.

Розрахункове значення (за даними фінансової звітності) співставляється з критичним і прогнозується на найближчі два-три роки можливе банкрутство для підприємств, що мають Z менше 2,675 а для таких, що мають Z більше 2,675 —достатньо стійкий фінансовий стан.

Таблиця

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]