2.9. Роль алюзії та ремінісценції у створенні іронії

Яскравим засобом вираження іронії є ремінісценція, тобто відчутний у літературному творі відгомін іншого твору. Таке переінакшення здебільшого відбувається в знижено-жартівливому тоні. У Ліни Костенко назва роману перегукується з твором Миколи Гоголя “Записки сумасшедшего”. Уживає автор і ремінісценції через пряме цитування чи власні переробки відомих цитат. Напр.: У нас у політиці теж повно привидів. Колись один привид ходив по Європі, тепер їх тут безліч вештається (1, с. 101). Автор перефразовує відомий вислів з “Маніфесту Комуністичної партії”: привид ходить по Європі, то привид комунізму. Цитований вислів експресивно насичений й семантично наповнений, через уживання розмовної лексеми вештається він набуває негативного змісту.

На найважливішу для реалізації іронії семантичну особливість алюзій звернув увагу і І. Р. Гальперін: “... значення слова (алюзія) повинно розглядатись як форма для нового значення. Іншими словами, первинне значення слова чи фрази, що можливо відомо (тобто алюзія), служить судиною, в яку вливається нове значення” [7, с. 48].

Поняття алюзії трактується О. Селівановою як вияв текстової категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації за рахунок явного натяку на події, факти, реальних осіб, інші тексти, їх персонажів. Алогізм є виявом безперервної діалогічності текстопородження, зокрема, художньої творчості. На відміну від ремінісценції, алюзія вимагає однозначного розуміння [27, с. 25].

Цей лінгвістичний прийом далеко не однорідний. З одного боку, створюючи вертикальний контекст, він (прийом) збагачує художній твір, надає йому ніби четвертий вимір. З іншого боку, він може використовуватися в “зниженому” вигляді, зрушуючи в сферу комічного, напр.: Українські шахти – це ще той Жерміналь (1, с. 169). Тут автор натякає про жахливі умови роботи українських шахтарів, порівнюючи їх з умовами з роману Е. Золя “Жерміналь”, де через аварію загинуло багато людей.

Для того щоб алюзія стала зрозуміла читачеві, необхідна наявність фонових знань. Тим самим зіставлення фонових знань персонажа і фонових знань читача призводить до створення комічного ефекту, напр.: Мефістофель дуже реготався б: люди гинуть не за метал – за металобрухт (1, с. 18); Я не Хлєбніков, фатальних закономірностей не виводжу, але ж… (1, с. 259).

Використання алюзій вельми продуктивне для створення комічного ефекту, що належить одній структурі шляхом перенесення в іншу структуру, в інший контекст протиставляється в цій новій структурі і таким чином набуває нового сенсу. Напр. : Я ж не знаю вона леді чи міледі (1; с. 56). Тут автор натякає на персонажа із роману О. Дюма.

Більш складна алюзійна іронія, безпосередньо пов'язана з категорією інтертекстуальності, тобто використовує присутність в тексті раніше створених текстів, які й створюють взаємно перетинальні площини з новими текстами, нпр.: А тепер он стоять на трибуні наші достойники на тлі анонсу “МАЙСТРА І МАРГАРИТИ” – як Воланд, Азазелло, Коровє’в і Бегемот (1, с. 358). Автор порівнює очільників влади із героями роману М. Булгакова, які є гостями з пекла.

Автор, репрезентуючи асоціативні зв’язки між різними поняттями за допомогою алюзії залучає фольклор, напр.: Дамоклів меч, який висів над нами усі ці роки, відходить у небуття!... Дамоклів меч нікуди не дівся – як хитав його чорнобильський вітер над нашими головами, так і хитатиме (1, с. 32) – тобто загроза чорнобильської катастрофи постійно буде виснути над жителями країни.

Повідомлення про сучасні проблеми політики, економіки перегукуються з усною народною творчістю, напр.: Реформи буксують, енергетику лихоманить, віце-прем’єра от-от посадять. Це мені нагадує анекдот про курку, яку обпатрали і вона лежить. Лежить-лежить, і вже не витримує – то ви мене вже або засуньте в піч і спечіть, або поверніть пір’я (1, с. 65).

Автор для створення іронічного ефекту постійно апелює до певних прецедентних феноменів – імен відомих політичних та культурних діячів, працівників науки, напр.: Є в нього і Ейнштейн, і Гейтс, і глобальна мережа, і космічні станції. Є Міккі Маус і Гаррі Поттер. Але немає Андерсена (1, с. 195). Тут автор натякає на нинішні дитячі уподобання, де інтернет ресурси замінили дітям казки.

Автор широко використовує індивідуальні імена та прізвища відомих осіб. Значну частину таких онімів становлять імена та прізвища письменників, назви їхніх творів або цитати з них, напр.: Я хочу йому [батькові] заперечити, я повинен йому заперечити, але на думку спливає лише те, що українці завжди говорять одне одному: майже ритуальне шевченківське “Борітеся - поборете” (1, с. 296); Колись Довженко писав “Україна у вогні.” Пора вже писати “Україна у багні” (1, с. 249); Як там у Гоголя в “Записках сумашедшого”? “Год 2000 апреля 43 числа” (1, с. 11).

Інші приклади демонструють іронічні порівняння – Дружина, як Наомі Кембелл (1, с. 305), де автор використовує ім’я відомої темношкірої моделі для опису засмаги; Віталій Кличко бився як Геркулес, але переміг Ленокс Льюїс (1, с. 296). Тут відомий спортсмен порівнюється з міфологічним персонажем, який є втіленням непереможної сили.

Автор також використовує персонажів відомого роману для позначення його популярності, напр.: Малий притих, читає черговий том “Гаррі Поттера” (…) Популярність книжки така, що, кажуть, уже повії на виклики з ̓являються в образі Герміони (1, с. 279).

З метою творення іронії автор використовує і назви відомих кінострічок, напр.: Інакше й справді залишається тільки зняти фільм «Відбраковані світом», як “Віднесені вітром”, і заспокоїтис (1, с. 255); Куди там той фільм про сицілійську мафію “Спрут”?! Унас тут спрут суцільний, всюдисущий і невидимий. Достоту чудовисько Амброза Бірса (1, с. 249). Тут автор використовує декілька алюзій одночасно для підсилення іронічного ефекту.

Автор використовує імена відомих політичних діячів, засуджує їхні вчинки, напр.: Це не гамбіт Стейцена. Це гамбіт Буша (1, с. 315); Можна собі уявити, щоб російський президент приїхав і сказав: «Мы, кацапы, с придурью»? Кремль би захитався, Юрій Долгорукий упав з коня (1, с. 217); насміхається з удваної набожності – Ридає Сталін на тому світі – як швидко перелицювалися його кадри! То ж були такі атеїсти, а тепер б ̓ ють поклони і хрестяться (1, с. 288).