1. Загальна характеристика правового регулювання

Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон – загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не заборонено законом») і спеціальнодозволенний («дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання – централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єктом є регіональний, місцевий чи інший територіальний орган);

3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання,— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву ситуацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні відносно визначених юридичних норм, коли існує можливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм – конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин – шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

• офіційне тлумачення правової норми

• застосування правової норми.

Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулювання – це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання – ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридичних норм;

2) сфера необхідного правового регулювання – ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави, її межі зумовлюються загально-соціальними потребами та інтересами ке­рівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулювання – ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання – ділянка суспільного життя, в котрій фактично здійснюються правові норми; межі її визначаються чинним законодавством.

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмета правового регулювання;

• вольовий («ідеологічний») характер суспільних відносин;

• здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

• істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання – це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

• колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

• змістом та обсягом правового статусу суб'єктів певних відносин;

• порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;

• ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

• співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;

• порядком (процедурою) здійснення юридичних прав та обов'язків;

• способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

Тип правового регулювання – це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Види типів правового регулювання:

• загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

• спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі»