3.2. Функції та елементи міжособистісних конфліктів.

Які і будь-який інший вид конфлікту міжособистісний конфлікт виконує як конструктивні так і деструктивні функції. А саме, до конструктивних функцій відносять:

– функцію розвитку (конфлікт є важливим джерелом розвитку його учасників і він удосконалює сам процес взаємодії);

– пізнавальну (поява конфлікту виступає як симптом неблагополучних відносин);

– інструментальну (конфлікт виступає як інструмент вирішення протиріч);

– перебудову (конфлікт знімає фактори, які провокують цей конфлікт, сприяє розвитку взаєморозуміння між учасниками).

Деструктивні функції, які виконує міжособистісний конфлікт полягають у:

– руйнуванні сумісної діяльності, яка існувала до конфлікту;

– погіршенні або повне руйнування відносин;

– негативному самопочутті суб’єктів конфлікту;

– низькій ефективності подальшої взаємодії.

Для виникнення міжособистісного конфлікту необхідна наявність протиріч, які можуть бути як об’єктивними так надуманими. Як і для всіх інших конфліктів, для виникнення міжособистісного конфлікту необхідні привід. До суб’єктів цього виду конфліктів відносять тих учасників, які відстоюють свої особисті інтереси, прагнуть досягнути поставлену мету. Об’єктом міжособистісного конфлікту вважають те, на що претендують учасники конфлікту.3.3. Стратегії поведінки особистості в між особистісному конфлікті.

У між особистісному конфлікті можливі усі п’ять варіантів поведінки, які вже були розглянуті, проте дослідники виділяють ще один – асертивне поводження. Коротко розглянемо. Уникнення – пов’язане із спробою уникнути конфлікту, не надаючи йому великого значення. Суперництво (боротьба, примушування) наполегливе безкомпромісне відстоювання своїх інтересів і для досягнення свого використовують всі доступні засоби. Компроміс вимагає поступок з двох сторін. Співробітництво – пропонує сумісне рішення двох сторін. Ця позиція (стратегія) дозволяє зрозуміти причини непорозумінь і віднайти вихід із кризи, яка влаштовує всіх суб’єктів конфлікту без ущемлення інтересів кожної із них. Пристосованість (поступки) – передбачає готовність одного суб’єкта поступитися своїми інтересами з метою збереження взаємовідносин. Асертивна поведінка (від англ.. assert – утверджувати, відстоювати) – це така стратегія поведінки, яка передбачає здатність людини відстоювати свої інтереси і добиватися своїх цілей, не ущемляючи інтересів інших людей. Така поведінка спрямована на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів взаємодіючих суб’єктів. Асертивність – це уважне відношення як до себе так і до партнерів. Така поведінка в цілому ставить перешкоди у виникненні конфліктів, а в конфліктній ситуації допомагає знайти вірний вихід із неї. Всі названі стилі поведінки можуть бути як спонтанними так і свідомо можуть використовуватися суб’єктами для досягнення бажаного результату.

3.4. Причини міжособистісних конфліктів.

В будь-якому міжособистісному конфлікті існує як мінімум два учасники і певна конфліктна ситуація їх взаємодії, в якій відбувається початковий інцидент і розвиваються його наслідки. Для виявлення причин конфліктів потрібно провести всесторонній і глибокий аналіз як дій, позицій і психологічних особливостей його учасників, так обставин, які виникають під час їх взаємодії. Побачити безпосередні причини і джерела міжособистісних конфліктів можна, звернувшись до базових потреб людини. Мається на увазі потреби в їжі, сексі, прив’язаностях, безпеці, самоповазі, справедливості, доброті... Коли вони придушуються чи появляється загроза для їхнього задоволення, виникає напруга, а як наслідок конфліктна ситуація і конфлікт.

Конкретні причини міжособистісних конфліктів досить різноманітні. Дуже важко дати їм вичерпну класифікацію – скільки шкіл і авторів, стільки і підходів до цього питання. Так, на думку Н.В. Грішиної причини конфліктів можуть бути зведені до основних трьох груп: по-перше, сам зміст взаємодії (сумісна діяльність), по-друге, особливості міжособистісних відносин, по-третє, психологічні особливості учасників (темперамент, рівень особистісного розвитку, адекватність самооцінки, акцентуації характеру). А.С Кармін при класифікації основних причин конфліктів між особистостями виділяє такі групи причин:

1) обмеженість ресурсів – їх якісна і кількісна сторона;

2) різні аспекти взаємозв’язку (повноваження, влада);

3) відмінності в цілях;

4) відмінності в уявленнях і цінностях;

5) відмінності в манері поведінки і життєвому досвіді;

6) незадоволення в комунікації;

7) особистісні відмінності учасників сутички.

Дана класифікація добра тим, що дозволяє зрозуміти джерела конфліктів і ту сферу де вони виникають. На практиці, при аналізі конфліктів досить корисним є підхід, запропонований В. Лінкольном. Він виділяє п’ять груп причинних факторів, які впливають на конфлікт.

1. Інформаційні фактори – пов’язані із неприємлемістю інформації для однієї із сторін.

В якості інформаційних факторів можуть виступати:

– слухи, мимовільна дезинформація;

– неповні, або неточні факти, запитання, які пов’язані із точністю викладення проблеми і історії конфлікту;

– передчасна інформація, або інформація передана із запізненням;

– ненадійність експертів, свідків, джерел інформації, неточність переводу і повідомлень засобів масової інформації;

– повідомлення конфіденційної інформації.

Наприклад: молодий керівник дав інтерв’ю кореспонденту газети. Після виходу в світ матеріалів статті, виявилося, що там існують деякі неточності, які нанесли збитки іміджу фірми. При зустрічі із кореспондентом, той показав записи, які були зроблені під час інтерв’ю і не признав своїх помилок.

2. Поведінкові фактори – грубість, егоїстичність, та інші характеристики поведінки однієї із сторін

В якості поведінкових факторів можуть виступати:

– прагнення до переваги над іншою людиною;

– проявлення агресії;

– прояв егоїзму;

– погроза безпеці однієї із сторін конфлікту (фізичній, фінансовій, емоційній);

– підрив самооцінки;

– порушення обіцянок, недотримання вимог;

– постійні відволікання, викликання стресових ситуацій, дискомфортні дії.

Наприклад: керівник систематично просить співробітницю піти в робочий час в магазин, аптеку, зробити чай чи каву, виконати ще деякі не службові обов’язки. Зробити це не важко, проте співробітниця відчуває приниження, але при цьому не рішається відмовитися від виконання, через боязнь попасти в немилість до керівника.

3. Фактори відношень – незадоволеність від взаємодії між сторонами.

В якості цих факторів можуть виступати:

– вклад сторін у відносини, баланс сил у відносинах;

– важливість відносин для кожної із сторін;

– дисбалансу відносинах;

– несумісність по цінностях по інтересах, манерах поведінки і спілкування;

– різниця в освітньому рівні, класові відмінності;

– історія відносин, їх тривалість, негативний досвід від попередніх конфліктів;

– низький рівень довіри і авторитетності;

– цінності груп, до яких належать сторони, і їх тиск на відносини сторін.

Наприклад: керівник пропонує співробітниці зустрітися ввечері і разом провести час. При цьому він дає зрозуміти, чим її грозить відмова. Співробітниця дуже дорожить місцем роботи, але на пропозицію свого керівника не може погодитися.

4. Ціннісні фактори – протилежність принципів поведінки, яких притримуються сторони.

В якості ціннісних факторів можуть виступати:

– системи віросповідань (пріоритети);

– групові чи професійні традиції, цінності, потреби і норми;

– способи дії і методи, які притаманні окремим організаціям і професія;

– релігійні, культурні, регіональні і політичні цінності;

– традиційні системи переконання і пов’язані з ними очікування: уявлення про добре і погане, способи і методи оцінки доцільності, ефективності справедливості, відношення до прогресу чи перемін, до збереження старого порядку, до „статус-кво”.

5. Структурні фактори – відносно стабільні обставини, які існують об’єктивно, незалежно від нашого бажання, які важко і навіть неможливо змінити. Вони вимагають великих затрат матеріальних, фізичних, інтелектуальних. Сюди відносять такі фактори як: закон, вік, час, доходи, доступність техніки та інших засобів.

В якості структурних факторів можуть виступати:

– влада, система управління;

– політичні партії та течії;

– право власності;

– система правосуддя, традиції, етичні норми;

– географічне положення, добровільна чи вимушена ізоляція, частота контактів із зовнішнім світом.

Наприклад: на одному із островів Тихого океану в 1914 році існувала колонія європейців. В ній дружно жили і співробітничали англійці, французи і німці. Пошта туди дуже рідко завозилася, і тільки всередині вересня вони отримали газети, із яких дізналися, що вже півтора місяця між їхніми країнами йде війна. І зразу відносини в колонії різко змінилися. Англійці і французи тісніше почали співробітничати, а німці почали з ними ворогувати. Дружні зв’язки, які існували до того просто розпалися. Ворожнеча почалася тільки через те, що люди перенесли на свої особисті взаємовідносини ворожнечу між своїми країнами.

Наведена класифікація допомагає не тільки зрозуміти джерела конфліктів, але і намітити способи їх розв’язання. Зокрема, у випадку виникнення конфлікту на основі недостатньої кількості інформації, з метою подолання конфлікту, достатньо забезпечити її доступ.

Проте в реальному житті, як правило, „чисті” конфлікти, тобто такі, які обумовлені лише однією групою причинних факторів, зустрічаються досить рідко.