Внутрішні води

1)Ріки.

Розподіл рік нерівномірний і повторює розподіл атмосферних опадів. Сухі простори Зх. і Центральної Азії бідні на річки і тут значну площу займає область внутрішнього стоку і займає 40% території Азії. Натомість холодні пн. території характеризуються значною гідрографічною мережею. Основна площа Азії має стік до Пн. Льодовитого, Тихого і Індійського океанів. І лише незначна зх. частина стікає в басейн Атлантичного ок. Головні ріки беруть витоки переважно на високих нагір’ях або крайових хребтах, повернутих до океану. Тут виділяють 2 важливі гідрографічні центри: Гімалаї і Тібетське нагір’я де беруть початок такі великі ріки як Інд, Ганг, Брахмапутра, Іраваді, Меконг, Янцзи та Хуанхе; звідки беруть витоки пн. ріки. Це гори Пд. Сибіру. Об, Єнісей, Лєна, Амур. Для рік пн. частини, особливо сибірських, властивий сезонний льодовий покрив. Тривалість його неоднакова і залежить від широти. Є відмінності за джерелами живлення і внутрішньорічним розподілом стоку. Є такі кліматичні типи рік: 1) Переважно снігового живлення з весняним водопіллям. Дуже добре виражений у Зх. Сибіру. Влітку ріки міліють. 2) Ріки в районі багаторічної мерзлоти з весняним водопіллям і літніми паводками. Властиві для пн.-сх. Сибіру де грунти скуті багаторічною мерзлотою. 3) Ріки льодовикового живлення з високою літньою водністю. Це ріки що беруть витоки з Тянь-Шаню, Паміру, Центрального Кавказу. 4) Ріки з паводковим режимом. Здебільшого на Кавказькому регіоні. Внаслідок теплої зими ріки мають паводок і взимку. 5) Ріки західних субтропічних окраїн Азії. Характеризуються середземноморським режимом. Для них властива літня межень і зимові опади. 6) Ріки районів мусонного кл. займають сх. і пд. частини материка. Вони досить неоднорідні за режимом. На водний режим рік мусонного кл. які беруть витоки в гірських системах впливає також льодовикове живлення. Властиво для рік Янцзи, Інд, Хуанхе. 7) Ріки посушливих областей закритих районів. Це Середня і Центральна Азія, нагір’я Зх. Азії і півострова Аравії з випадковим дощовим і сніго-дощовим живленням. Водотоки цих рік заповнюються водою у періоди випадання опадів. Основні водні артерії. На заході Пн. Азії Об з Іртишем. Плаща басейну 3 млн. км.кв. Довжина 3,7 тис км. Єнісей - найбагатоводніша ріка Пн. Азії. Довжина 4,1 тис. км. В нього впадає ріка Ангара, яка розвантажує оз. Байкал. Лєна довжиною 4,4 тис. км. При впадінні в море Лаптєвих утворює величезну дельту. На сх. р. Амур мусонного кл. В горах Кунь-Лунь бере витоки Хуанхе ( 4,8 тис. км.). Площа басейну 740 тис. км. кв. У нижній частині на водний режим ріки впливають мусонні дощі. Янцзи – найбільша ріка Азії, довжиною 5,8 тис км. бере витоки у сх. частині Тібету. На її режим впливає танення льодовиків, а у нижній частині – мусонні дощі. Меконг бере витоки в Тібеті на висоті 5000м. Найбільша водність влітку. Ганг тече по алювіальній рівнині, багатій на опади. Недалеко від дельти в Ганг впадає Брахмапутра. Мають найбільшу у світі дельту – біля 80 тис. км.кв. Ганг має мусонний режим. Інд бере початок у Гімалаях на висоті 5300м. Тече в ущелинах. Несе багато мулу. Єфрат і Тигр – найбільші ріки Месопотамії. Беруть витоки на Вірменському нагір’ї. Живляться талими сніговими водами. Перед впадінням у Перську затоку зливаються у єдине русло – Шат-ель-Араб. Найбільшими ріками Середньої Азії є Амудар’я і Сирдар’я. Мають льодовикове живлення.

Озера. Розподіл по території Азії нерівномірний, а походження різноманітне. Найпоширеніші тектонічні. Це Аральське море,Балхаш, Байкал, Ханка, Ван, Севаш, Мертве море. Термокарстові озера поширені на пн. Азії, особливо у Західносибірській низовині. Є вулканічні озера на Курильських о-вах. Суфозійно-просадові на Зх. Сибірські низовині. Каррові у гірських системах, особливо на Кавказі. Є завальні озера у горах. Є дельтові озера у дельтах Амудар’ї і Сирдар’ї. Найбільше озер на Зх. Сибірській низовині. На пн. сх. і пд.-сх. Азії із достатнім і надмірним зволоженням озера прісні. В областях аридного клімату озера солоні. Для Азії властива і заболоченість. Найбільша на рівнинах Пн. Азії, зокрема у Західному Сибірі. Багаторічна мерзлота і сучасне зледеніння. Багаторічна мерзлота займає площу 11 млн. км.кв. Максимальна потужність 1500м. Менше 100м. на пд.-зх. Середнього Сибіру, півдня Забайкалля, Камчатці. Поширена у районах із від’ємними t-ми повітря. Сучасне зледеніння представлене: покривними льодовиками на Арктичних о-вах. Переважають льодові щити і куполи з вивідними льодовиками; гірські льодовики поширені на Памірі, Тянь-Шані, Кавказі, Алтаї, Камчатці, горах Пд. Сибіру, Каракорумі, Гімалаях,Кунь-Луні, Гіндукуші. Висота снігової лінії змінюється в залежності від клімату від 1500 - 1600м. (Кавказ, пн.-сх. Сибір) до 6000 м. у горах Центральної Азії із малою кількістю опадів.

Грунти, рослинність і природні зони Азії

1. Фітогеографічні області

У зв’язку з величезною площею Азії, рослинність на материку надзвичайно багата і різноманітна. Територія материка належить до 2 областей: Голарктична займає пн.; Палеотропічна – пд. до 30 град. пн. ш. п-ови Індостан, Індокитай, Аравійський, прилеглі до Азії з пд. і сх. о-ви. Розвиток Палеотропічної флори не порушувався зміною клімату, тому вона дуже багата і різноманітна на види і ендеміки. Ця флора є давня і подібна до флори Африки, Пд. Америки і Австралії. Інші зміни відбувалися на пн. Тут у межах Голарктичної флори відбувалися зміни клімату і рельєфу. Формування сучасної флори тут закінчилось після Четвертинного зледеніння. В межах Голарктичної обл. флора молода і бідніша на види. Флори цих 2 обл. мають дуже малу змішуваність, тому що між ними лежать гірські масиви і пояс пустинь тому кожна флора є ізольована. Є єдиний міст де є взаємопроникнення флори пн. і пд. – це на сх. де є мусонний клімат. В Азії окрім флористичних областей спостерігається зональне поширення рослин і грунтів.

2. Основні закономірності поширення грунтів і рослинності

У найбільш високих широтах Арктики і о-вах поширені арктичні грунти, сформовані в екстремальних метеорологічних умовах. Це вбогі грунти. Суцільної рослинності не має. Видовий склад досить бідний: осоки, лишайники, чагарники, полярний мак. Південніше арктичних умов розташовані тундрові. Тут грунти на пн. тундрові арктичні, а південніше – тундрово-глеєві. Грунтотворення охоплює лише верхній шар. На пн. є процеси оглеєння, на пд. – слабкі підзолисті процеси. Рослинність: мохи, лишайники, чагарники, частково кущі. Виділяють такі типи тундри: на пн. арктичні тундри з трав’яно- моховою і лишайниковою рослинністю; південніше – типові тундри з моховою, лишайниковою і чагарниковою рослинністю; на пд. тундри переважає чагарникова рослинність серед якої низькорослі форми берези і верби. На пд. від тундрових умов – лісотундра. Тут одночасно зустрічаються лісові і тундрові угрупування. Ліси своєрідні. Здебільшого це світлі рідколісся. Грунти перехідні від тундрових до підзолистих. Значна пн. територія Азії зайнята хвойними лісами з підзолистими грунтами. Ці умови називають тайговими. У помірних широтах Азії, на відміну від Європи та Пн. Америки, не має широколистяних лісів у тайгових умовах. Із хвойних панують модринові, соснові та ялинові ліси. Найпоширеніші модринові ліси, адже модрина не вибаглива до грунтів та зволоження. Не вибаглива до умов і сосна. Модринові та соснові ліси охоплюють пн. тайгу яку називають світлою. З просуванням на пд. світла тайга переходить у темнохвойну густу тайгу із ялини і ялиці. До хвойних порід на пд. домішуються дрібно листяні породи (береза і осика). З пн. на пд. є такі типи грунтів: у пн. тайзі – глеєві підзолисті, південніше – підзолисті, ще південніше – дерново-підзолисті. Серед підзолистих у Зх. Сибіру великого поширення набули болотно-підзолисті. У помірних умовах Азії південніше тайгової зони розміщена лісостепова рослинність, яка тягнеться від Уралу до Алтаю суцільною смугою. Ліс чергується з різнотравними степами. У лісових ділянках переважають листяні породи, з хвойних зустрічається сосна, а східніше Алтаю – модрина. Густий травостій з переважанням різнотрав’я над злаками. Грунти переважно сірі лісові. Значні площі на пд. Західносибірської низовини, пн. Казахстану, сх. Монголії і пн.-сх Китай зайняті степовою рослинністю. Степи переважно злакові із каштановими грунтами. На пн.-сх Китаю де більша зволоженість, поширені різнотравно-злакові степи на чорноземах. Широтна поясність рослинності Пн. Азії значно ускладнена гірським рельєфом, а на сх. – впливом мусонного клімату. На рівнинах Приамур’я, Примор’ї,у пн.-сх Китаї і п-іві Кореї в ум,ясеновах мусонного клімату ростуть широколистяні ліси: граб, бук,дуб,клен, вільха, каштан,горіх. До них домішуються хвойні: сосна,ялини,ялиця. Ліси багаті на ліани,папороті і підлісок. Грунти бурі лісові і гірсько-підзолисті. На пд. у Монголії і Казахстані степи переходять у напівпустині де замість злакової рослинності панує полинно-злакова. Гр. світло-каштанові, бурі,напівпустинні, бідні на гумус,часто солонцюваті. Значні території Середньої Азії, Казахстану, Центральної Азії зайняті пустинями. Грунти сіроземи. Рослинність вкрай убога. Це різні види полину, солянок. У піщаних пустинях характерний саксаул. Південніше – рослинність субтропічного клімату. Пн.-зх, зх. і південне узбережжя Малої Азії Ліван знаходяться в умовах середземноморського типу клімату. Тут розвинені середземноморські вічнозелені чагарники типу маквісу, фрегани. В горах Лівану зустрічаються ялиці і ліванський кедр. Грунти червоні ікоричневі. Нагір’я Малої Азії, Ірану, пн. Месопотамії із сухим субтропічним континентальним кліматом характеризуються ландшафтами сухих степів, напівпустинь і пустинь. Грунти світло-коричневі. Рослинність – колючі ксерофітні чагарники. Найвищим нагір’ям світу (Тібет) властиві холодні високогірні пустині. На схід від нагір’я, у басейні Янцзи, поширені вічнозелені субтропічні ліси на червоно-і жовтоземах. Тут є як широколистяні породи (дуб,бук), так і теплолюбові породи (магнолієві, пальми). Арідними умовами характеризуються Аравійський п-ів, Месопотамія, пд. Ірану і значна частина басейну р.Інд. Це тропічний пояс із сухим і жарким літом і теплою зимою. Грунти світло-бурі,пустинні. Значні площі зайняті піщаними і каменистими пустинями. Рослинність: сухі злаки, ефемери. В оазисах фінікова пальма. В палеотропічній обл. найбільше поширені вологі ліси. На більшій частині Індостану і внутрішніх частинах Індокитаю поширені савани. У ландшафтах саван переважно злаки. Грунти латеритні, коричнево-червоні і червоно-бурі. На пд. схилах Гімалаїв – висотна поясність. У найбільш зволожених частинах зх. Індостану, пд.-зх. Шрі-Ланки вологі екваторіальні ліси,гілеї. Найбільш багаті та пишні ліси на п-ові Малакка, Філіппінах. Вони збереглися з палеогенового періоду. На узбережжях поширена мангрова рослинність.

3. Природні пояси та зони

Виділяють такі природні пояси із зонами:

1. Арктичний (Арктичні о-ви і невелика смуга прибережної суші). Природних зон не виділяється.

2. Субполярний. Має 1 зону – тундрову. Є підзони і перехідна смуга на пд. – лісотундра.

3. Помірний пояс де чітко виділяються такі зони: тайгова, лісостепова, степова, напівпустинь та пустинь. Крім цих зон у помірному поясі на сх. виділяється сектор східноазіатських мішаних мусонних лісів.

4. Субтропічний пояс тягнеться від Малої Азії і до Сх. Китаю. Виділяються окремі сектори. На зх. – середземноморських субтропіків, східніше – сектор нагірних сухих степів, напівпустині і пустинь, високогірних ландшафтів, а на сх. – сектор сх. субтропічних мусонних лісів.

5. Далі на пд. – тропічний пояс пустинь. Не тягнеться суцільною смугою через усю Азію, тому що на сх. є мусонний клімат і гірські масиви. Тому цей пояс обмежується пд.-зх Азією.

6. Субекваторіальний пояс має ландшафти саван і тропічних лісів.

7. Екваторіальний з пануванням вологих лісів – гілей.

На фоні цих широтних поясів і зон виділяється вертикальна поясність гір.

На сх. Азії є 2 відхилення від універсальних географічних законів: відсутність на сх. тропічного поясу; на пн.-сх. пояс субполярний із зонами тундри і лісотундри опускається до Охотського моря, до 60град. пн. ш. Тваринний світ досить різноманітний. Є дві зоогеографічні області: Палеоарктична на пн. і Індо-Малайська на пд. Пд.-зх частина (Аравія) належить до Ефіопської області. А пд.-сх частина Малайського архіпелагу належить до Австралійської області. В палеотропічні обл. є такі під області: Арктична – невеликий видовий склад тварин (песець, пн. олень, полярні сови і куропатки). Основну частину палеоарктичної зоогеографічної обл. охоплює Європейсько –сибірська лісова під область (лось, бурий ведмідь, глухар). В степовій (антилопа і гризуни). З пн. на пд. – центрально – азіатська. Поширені великі копитні і гризуни (кінь Пржевальського, двогорбий верблюд, дикий як, вовк). Серед гризунів – бабаки, х оврахи, зайці. Китайсько –гімалайська під область. Давні ендемічні види: бамбуковий ведмідь, тигр, леопард. Середземноморська під область – узбережжя Середземного моря, нагір’я Середньої Азії . Тут з’єднуються центрально азіатські види , ефіопські. Багато хижаків, копитних (дикі осли, антилопи). Багата орнітофауна. Ефіопська обл. – лев, леопард, шакал і страус. Індо – Малайська обл. – багата реліктовими формами. Мавпи на Малайському архіпелазі: макаки, орангутанг. Копитні (бики, дикі буйволи , олені). Ряд непарнокопитних (носоріг, слон). Серед хижаків – тигр, леопард, рись, шакал. Багата орнітофауна. Рептилії – кобра, пітони, варан, крокодили. Багато комах.