25.Морально-психологічні особливості осіб, які вчиняють злочини.

Морально-психологічні ознаки особистості злочинця охоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чин­ного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі право­свідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисцип­ліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і зло­чинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обо­в'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конк­ретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере­конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло­чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад­ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо­в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став­ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи­стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

26.Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена й різними кримінологами трактується по-різному.

Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, які законо­мірно виявляються в ній: сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація); ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи); соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами; діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видів, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніки. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної поведінки, то йдеться про неосудну поведінку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.