83. Правила правопису. Робота над їх засвоєнням

Поняття «орфограма» конкретизується під час вивчення орфографічних правил. До правил учень удаватиметься, розпізнаючи орфограми. Не менш важливі орфографічні правила для організації практичної роботи з метою формування правописних умінь і навичок. Сучасна методична література класифікує всі орфографічні правила на такі типи:

1. Одноваріантні правила, які пропонують для однієї й тієї самої фонетичної чи граматичної ситуації лише один варіант написання

2. Двоваріантні правила містять указівку щодо написання, коли є вибір одного написання з двох варіантів. В українській орфографії таких правил небагато. Це: правила написання відмінкових закінчень іменників (-ою, -ею, -єю; -ом, -ем), прийменників і префіксів, префікса з- (с-), великої букви у словах тощо. Такі правила мають свій алгоритм — не менше двох дій, виконання яких дає можливість здійснити учневі вибір правильного написання, користуючись фонетичними, граматичними чи семантичними орієнтирами.

3. Правила-рекомендації, інструкції щодо виконання дій, пов’язаних із перевіркою написання слова. Приклади — правила перевірки слів з ненаголошеними [е], [и] в корені, дзвінкими й глухими приголосними на зразок просьба, молотьба. Алгоритми цих правил найскладніші. Наприклад, щоб перевірити, яку букву голосного слід писати в слові с…рий (підвал), учневі необхідно вимовити слово відповідно до правил орфоепії, виявити в ньому наголошений склад, перевірити, в якій частині слова ненаголошений голосний звук. А далі слід скористатися рекомендацією правила: змінити або дібрати таке споріднене слово, в якому голосний кореня буде під наголосом (сиро, сирість). Порівняти слова с…рий, сиро, сирість і визначити правильне написання: сирий.

Цілком зрозуміло, що правила зі складними алгоритмами засвоюються молодшими школярами зі значними труднощами. Отже, щоб забезпечити усвідомлення логічної структури двоваріантних правил і правил-рекомендацій, необхідно організувати на уроці ситуацію, коли учні самі виведуть правило індуктивним шляхом, на основі спостережень і аналізу мовних фактів. Готуючись до опрацювання орфографічної теми, учитель, крім аналізу лінгвістичної природи написання, має чітко визначити, які вміння необхідні учням для перевірки орфограми. Так, засвоєння правопису слів з ненаголошеними [е], [и] в корені спирається на вміння швидко й безпомилково визначати місце наголосу в слові, розрізняти наголошені й ненаголошені голосні, вміти правильно знаходити в слові корінь, добирати споріднені слова або утворювати словоформи, свідомо вибирати з низки слів перевірні слова. У такий спосіб учитель з’ясовує вузлові питання теми, які мають перебувати в центрі уваги, суміжні знання і вміння, на які в ході роботи слід спиратися, конкретні труднощі, які доведеться долати. У роботі над орфографічним правилом методисти виділяють етапи:

1) Постановка навчальної задачі шляхом створення проблемної систуації, метою якої є мотивація вивчення правила.

2) Колективне виведення правила.

3) Робота над формулюванням правила й уточненням необхідного способу дії.

4) Первинне закріплення.

Складні орфографічні правила методисти радять розчленовувати, допомагаючи таким чином учням усвідомити їх структуру і запам’ятати. Так, прочитавши правило перевірки слів з ненаголошеними [е], [и] в корені, слід поставити учням низку запитань:

— Зі скількох частин складається правило?

— Про що йдеться в кожній із них?

— Яка з частин, на вашу думку, є головною?

Корисно структуру цього орфографічного правила подати у вигляді схеми:

1. Що потрібно перевіряти? (Букви, що позначають ненаголошені голосні [е], [и])

2. Де потрібно перевіряти? (У корені слова).

3. Як потрібно перевіряти? (Змінити або дібрати споріднене слово).

4. Чим потрібно перевіряти? (Наголошеним звуком).

Такий підхід до правила правопису слів з ненаголошеними [е], [и] в корені створює надійне підґрунтя для вивчення іншого правила з подібною алгоритмічною структурою (про позначення звуків [х], [дь], [зь] у корені (легко, боротьба, просьба). Після його засвоєння слід запропонувати учням зіставити обидва правила і зробити висновок, чим вони схожі і чим відрізняються.

У шкільній практиці навчання орфографії досить поширеними є пам’ятки, які можуть подаватися в готовому вигляді або складатися під керівництвом учителя. У такий спосіб молодші школярі засвоюють технологію користування орфографічним правилом, особливо на початкових етапах роботи за алгоритмом. Ось як виглядає пам’ятка «Вживання апострофа після префіксів»:

1. Вимов і послухай слово.

2. Визнач, чи є в слові префікс.

3. Якщо префікс є, перевір, на який звук він закінчується.

4. Якщо на приголосний звук, виділи перший звук кореня.

5. Якщо корінь починається зі звука [й] (букви я, ю, є, ї), пиши апостроф.

Орфографічні правила, як і визначення мовних понять, учням необхідно запам’ятати. Ідеться не про зазубрювання, а про свідоме запам’ятовування. Під час виконання різних орфографічних вправ учні багаторазово повторюють формулювання правила, яке вивчають, обґрунтовують правильність власної думки, переносять знання на новий мовний матеріал. Отже, засвоєння орфографічного правила є складним і багатоступеневим процесом. Засвоїти правило — означає не тільки знати його формулювання й алгоритм використання, але також уміти застосовувати правило в умовах висловлювання власних думок, у писемному мовленні. Щоб оволодіти безпомилковим письмом як видом мовленнєвої діяльності, орфографічна навичка має стати автоматизованою. А для цього слід багато разів повторити певні дії, виконати велику кількість вправ.