У структурному плані гра відрізняється трьома характерними особливостями, які можна враховувати при використанні ігор в діагностичної та корекційної роботи:

1. У грі є упорядкована послідовність взаємодій.

2. Є підступ (це означає, що взаємодія відбувається не подвійному рівні і один з цих рівнів прихований від іншого).

3. Є виграш.

Розвиваючий характер гри відбитий у поглядах К. Гросса, який вважав гру формою самовдосконалення молодих істот, його теорія носить назву "Теорія попередження". До цієї ж думки схилявся В. Штерн, який назвав гру "Зорею" серйозного інстинкту.

 Сьогодні гра, без перебільшення є найпопулярнішим видом психологічної роботи як з дітьми, так і з дорослими. Чому більшість людей у будь-якому віці так люблять грати? Перш за все, тому що гра – це цілісний стан душі. Гра захоплює людину повністю. Це єдність думок, почуттів і руху. Це гармонія життя в образі, ролі, ситуації, світі.

Крім того, гра – це унікальний фантастичний простір, що має величезний творчий потенціал. Можна творити себе, свої відносини з іншими, своє майбутнє і майбутнє світу в абсолютно безпечній атмосфері і ситуації.

Характерна особливість гри – її двоплановість, тобто:

Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з рішенням конкретних задач, · Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами. Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект. У роботі з дорослими гра використовується у груповій психотерапії і с\п тренінгу у виді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально-значимих наслідків.

У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, розвиває здібності дитини до спілкування, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами.

Структуру дитячої гри складають: ролі, взяті на себе гравцями, ігрові дії як засіб реалізації цих ролей, ігрове застосування предметів – заміщення реальних предметів ігровими (умовними), реальні стосунки між гравцями. Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об’єднує всі її аспекти – роль. Сюжет гри – відтворювальна дійсність. Зміст гри – те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація. Ігрова психотерапія застосовується при наявності даних проблем: соціальний інфантилізм, замкнутість, фобічні реакції, надконформність і надслухняність, порушення поведінки і шкідливі звички, - при агресивності в поведінці, - як засіб покращення емоційного стану дітей після розлучення батьків, - для дітей, що потерпіли насилля і покинутих дітей, - для зниження страхів, - при корекції труднощів у навчанні, - відставанні у мовному розвитку, - покращенні “Я-концепції”[6].

Основні психологічні механізми корекційного впливу гри.

1. Моделювання системи соціальних стосунків в наочно дієвій формі в особливих ігрових умовах.

2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного “Я” в грі і зростає рівень соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.

3. Формування реальних відносин партнерства та співробітництва.

4. Організація поетапної обробки в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізація, засвоєння.

5. Формування здібності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил[14].

Принципи здійснення ігротерапії.

- Безумовне прийняття дитини.

- Недирективність в управлінні корекційним процесом (мінімальність обмежень).

- Встановлення фокусу корекційного процесу на почуттях і переживаннях дитини (необхідно добитися відкритого вербального вираження дитиною своїх почуттів, стати для дитини своєрідним дзеркалом, в якому вона може побачити себе).

Корекційний процес можливий лише тоді, коли психолог сензитивний до почуттів дитини, висловлює віру в можливості дитини прийняти на себе відповідальність за рішення проблеми. Вперше методи ігрової терапії були застосовані М.Кляйн, гра використовувалася як заміна методу вільних асоціацій в психоаналізі. Гра на думку М.Кляйн представляє символічну діяльність, в якій знаходять вільне вираження подавлені і обмежені соціальним контролем несвідомі несвідомі імпульси і бажання,

- В ролях, які приймає на себе дитина, в ігрових діях з іграшками приховується певний символічний зміст;

- В грі дитина є вільною від тиску з боку оточення, розкриваються можливості вираження несвідомих бажань.

Кляйн рахувала, що символічний зміст повинен бути проінтерпретований терапевтом і доведений до свідомості дитини.

Ігротерапію одна з перших застосовувала Анна Фрейд в роботі з дітьми, які пережили бомбардування Лондону під час ІІ світової війни. Якщо дитина мала можливість виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і пережите не розвивалося в психологічну травму.

До використання гри в психокорекційних цілях зверталися вітчизняні дослідники – практики Л.Абрамян (1986), А.Варга (1989), А.Захаров (1988), А.Співаковська (1988). А.Співаковська вважала, що для того, щоб включити в дію механізм перебудови поведінки несміливих у спілкуванні дітей, необхідно змінити умови, тотбо вивести з того середовища, в якому з’явилися небажані форми поведінки. За Захаровим метою корекції є перенос негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наділяють персонажів власними негативними емоціями, рисами характеру, переносять на ляльку свої недоліки. Гра як діяльність і її психолого-педагогічні можливості[4].

Особливості гри як діяльності.	Психолого-педагогічні можливості гри.
Гра – це внутрішньо мотиваційна, самоцінна для людини діяльність.	В грі людина почуває себе природно, адекватно своїй людській природі, так як природній стан людини – це стан Діяча, ініціатора власного розвитку.
Людина включається в гру цілковито: всім своїм інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, своїм життєвим досвідом і творчими ресурсами.	Гра надає широкі можливості для розвитку і саморозвитку так як людина знаходиться в стані “максимальної готовності” до цього.
Гра задає учаснику правила поведінки, границі дозволеного, часові межі самореалізації в даному ігровому просторі.	Гра надає значні можливості для формування саморегуляції, навичок планування,самоконтролю і самооцінки.
Гра є “експериментальною площадкою” особистості, дозволяє почувати себе вільним від всіх обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів рішення проблеми)	Гра дозволяє осмислити і зрозуміти себе, побачити (відчути) перспективи зміни, побудувати нові моделі поведінки, навчитися по-іншому ставитися до світу і себе.
Гра – це сумісна діяльність, що передбачає колективну взаємозалежність і збільшення особистих можливостей  через залучення потенціалу інших учасників.	Гра розвиває важливі соціальні навички і вміння, здібність до емпатії, кооперації, вирішенню конфліктів шляхом співпраці, вчить людину бачити ситуацію очима іншого.