2.2. Опис об’єктів страху як спосіб вербалізації

емоції страху в художньому тексті

У своєму житті кожна людина, напевно, переживала емоцію страху – емоційного стану, який є відбиттям захисної біологічної реакції під час переживання людиною реальної або уявної небезпеки [41]. Така небезпека загрожує здоров’ю та / або благополуччю людини.

Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності, а також за наявності несприятливих умов або незнайомої ситуації. У багатьох випадках механізм появи страху є умовно-рефлекторним – це результат раніше переживаного людиною болю або якоїсь неприємної ситуації. Хоча можливий і інстинктивний вияв страху. Тож причиною страху вважають [29] наявність чогось загрозливого або відсутність того, що надає людині безпеку.

За даними проаналізованих творів («Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців» С. Кінга), об’єкти, які викликають емоцію страху, є такими: реальні та нереальні предмети; люди (частини їхнього тіла); тварини (істоти); різноманітні події; певні місця; різні звуки; емоційні стани людини (фобії). Детальні описи цих об’єктів слугують меті вербалізації емоції страху в художньому тексті. Розглянемо ці об’єкти докладніше.

До предметів, які викликають емоцію страху, відносимо:

• реальні предмети:

комірчина (the closet), дім (the house), каміння (stones), величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), вуличне освітлення (streetlights), дерево (the tree), сліди людини (human’s tracks), поліцейська машина (a police car);

• нереальних (уявних) предметів, які викликають емоцію страху, у проаналізованих романах не виявлено.

Емоцію страху також викликають люди та частини їхнього тіла:

• реальні (живі) люди:

батько Ральф (the father Ralph), мати Маргарет (the mother Margaret), однокласники (classmates), Керрі (Cerrie), усмішка Біла Нолана (Billy Nolan’s smile), студент Віктор Паскоу (the student Victor Pascow), сестра Зельда (the sister Zelda), обличчя Луіса (Louis’s face), погляд Рейчел (Rachel’s Glance), Тіммі (Timmy);

• нереальні (мертві) люди:

обличчя в повітрі (a face, hanging in the air), Образ Рут (the image of Ruthie), привид Віктора Паскоу (the ghost of Votor Pascow), тіло Геджа (Gage’s body), привид(the ghost);

Різні тварини (істоти) також стають причиною виникнення у емоції страху:

• реальні тварини:

бджола (the bee), кіт Черч (the cat Church), собака Спот (the dog Spot), бик Хенреті (the bull Hanratty);

• нереальні істоти:

«щось незрозуміле» (something);

До різноманітних подій, які викликають страх відносимо:

• реальні події:

інцидент з камінням (the incident of the stones), випускний вечір (prom night), смерть Черча (the death of Church), похід до цвинтаря домашніх улюбленців (the walk to the Pet Sematary), серцевий напад місіс Крендал (Missus Crandall’s heart attack), нічний кошмар Еллі (Ellie’s nightmare);

• нереальних (уявних) подій, які викликають емоцію страху, в тексті проаналізованих романів не виявлено.

Також емоцію страху викликають певні місця, почасти:

цвинтар домашніх улюбленців (Pet Sematary);

Типово емоцію страху викликають різні звуки,зокрема:

моторошний, маніакальний сміх (a shrill, maniacal laugh), звук вітру (the sound of wind), голос (the voice), звук, що наближається (approaching sound), звук пересування (the sound of moving), огидне мяукання (a hideous mewling), звук дзвінка у двері (the sound of the door bell);

Окрім цього, причиною страху слугують емоційні стани (фобії), зокрема:

почуття нереальності та дезорієнтації (the feeling of unreality and disorientation), страх темноти (fear of the dark), страх втратити батька (fear to lose the father), страх втратити чоловіка (fear to lose the husband), страх побачити щось невідоме (fear to see something unknown).

Розглянемо та детально проаналізуємо приклади вербалізації емоції страх шляхом опису об’єктів, які викликають цю емоцію в героїв проаналізованих романів.

(1) 'No! Let me go!'

She tried to struggle to her feet and Momma's hand, as strong and pitiless as an iron manacle, forced her back to her knees. <…>

She turned her glittering, magnified eyes upon her daughter.

'Go to your closet now.'

'No!' She felt her breath go thick with terror.

'Go to your closet. Pray in secret. Ask forgiveness for your sins.'

'I didn't sin, Momma. You sinned. You didn't tell me and they laughed.'

Again she seemed to see a flash of fear in Momma's eyes, gone as quickly and soundlessly as summer lightning. Momma began to force Carrie toward the blue glare of the closet.

'Pray to God and your sins may be washed away.'

'Momma, you let me go.'

'Pray, woman' (1, p. 17).

У наведеному уривку наявні відразу два об’єкти, які викликають у героїні твору (Керрі) емоцію страху – це її власна матір (the mother (Margaret)) і комірчина (the closet). У романі Маргарет – сильна жінка, яка може вдарити та завдати болю (hand, as strong and pitiless as an iron manacle). Керрі боїться свою матір (No! Let me go! <…> No!), яка фанатично вірить у бога і змушує дівчину молитися і не грішити. За кожен «гріх» Керрі мати кидає її до комірчини, яка викликає у неї страшенний страх: почувши про комірчину, Керрі не вистачає повітря, щоб нормально дихати, вона благає матір не зачиняти її там, адже це найгірше місце в їхньому домі, сповнене жаху, місце, де Керрі втрачає всі свої надії і всі свої сили:

(1.1.) And to the right was the worst place of all, the home of terror, the cave where all hope, all resistance to God's will – and Momma's – was extinguished. The closet door leered open (1, p.16).

Ще одним доказом того, як панічно Керрі боїться комірчини, є її думки: у них комірчина постає осяяна якимось демонічно-блакитним світлом; вона наповнена важким, смердючим запахом поту та її власного гріха:

(1.2.) It was better than the closet. There was that. Anything was better than the closet with its blue light and the overpowering stench of sweat and her own sin. Anything. Everything (1, p. 30).

А матір Маргарет страшенно лякає інший об’єкт – каміння. Наприклад:

(2) 'I'll make the stones come again, Momma.'

Momma halted.

Even her breath seemed to stop in her throat for a moment. And then the hand tightened on her neck, tightened, until Carrie saw red, lurid dots in front of her eyes and felt her brain go fuzzy and far-off.

Momma's magnified eyes swam in front of her.

'You spawn of the devil,' she whispered. 'Why was I so cursed?' (1, р. 17).

Страшенно боячись того, що може опинитись у комірчині, Керрі погрожує матері знову викликати каміння з неба (I'll make the stones come again, Momma). Ця минула подія, як і саме каміння, сильно лякають Маргарет: вона завмирає і на долю секунди, здається, перестає дихати.

Інцидент з камінням (the incident of the stones) залишив неприємні й страшні спогади не тільки у Маргарет (матері Керрі), але й в її сусідки Стеллі Хоран:

2. Then the stones. Right out of the blue sky. Whistling and screaming like bombs. My mother cried out, 'What in the name of !' and put her hands over her head. But I couldn't move. I watched it all and I couldn't move (1, p.10).

Каміння, яке падає прямо з неба, свистить і гримить, як бомби, що страшенно лякає Стеллі – вона цепеніє на місці і деякий час не може поворухнутись.

До предметів, які лякають Керрі, відносимо також і величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), яке було головною прикрасою однієї з кімнат її домівки:

(3) But the room was actually dominated by a huge plaster crucifix on the far wall, fully four feet high. Momma had mail-ordered it special from St Louis. The Jesus impaled upon it was frozen in a grotesque, muscle-straining rictus of pain, mouth drawn down in a groaning curve. His crown of thorns bled scarlet streams down temples and forehead. The eyes were turned up in a medieval expression of slanted agony. Both hands were also drenched with blood and the feet were nailed to a small plaster platform. This corpus had also given Carrie endless nightmares in which the mutilated Christ chased her through dream corridors, holding a mallet and nails, begging her to take up her cross and follow Him. Just lately these dreams had evolved into something less understandable but more sinister. The object did not seem to be murder but something even more awful (1, p. 11).

Увесь образ розп’ятого Ісуса викликає у Керрі почуття непереборного страху: обличчя, перекошене агонією, закочені вгору очі, розкриті в болісному стогоні вуста, руки, з яких тече кров. Не дивно, що саме цей об’єкт ще з дитинства постійно викликає в Керрі нічні кошмари.

У багатьох емоцію страху викликає і сама Керрі Вайт. Ось як вона сприймається іншими:

(4) But Mrs Horan still carries the thin, difficult soil of New England somewhere inside her, and when she talks of Carrie White her face takes on an odd, pinched look that is more like Lovecraft out of Arkham than Kerouac out of Southern Cat (1, p. 8).

Спогад про Керрі викликає у місіс Хоран неприємні почуття, а її обличчя набуває болісного вигляду. Переконливим доказом того, що саме емоція страху домінує у ставленні місіс Хоран до Керрі, є порівняння обличчя останньої з обличчями, описаними у книгах Лавкрафта (Говард Лавкрафт – американський письменник, поет і журналіст, який писав у жанрі жаху, містики та фентезі).

Томас Квілан був свідком того, як Керрі в стані агонії та істерики тікала зі своєї випускної вечірки. Її вигляд і поведінка викликають у Томаса сильний страх:

(5) She started downtown. Mister, she looked awful. She was wearing some kind of party dress, what was left of it, and she was all wet from that hydrant and covered with blood. She looked like she just crawled out of a car accident. But she was grinning. I never saw such a grin. It was like a death's head. And she kept looking at her hands and rubbing them on her dress, trying to get the blood off and thinking she'd never get it off and how she was going to pour blood on the whole town and make them pay. It was awful stuff (1, p. 54).

Сукня Керрі розірвана і заляпана кров’ю. Але найшокуюче враження справляє її усміхлива гримаса (It was like a death's head). За словами Томаса Квілана, це була наймоторошніша посмішка, яку він коли-небудь бачив у своєму житті (I never saw such a grin).

Не менш жахливе враження справляє поява Керрі і на її однокласницю Кріс:

(6) They got into his car, and he started it up. When he popped on the headlights, Chris began to scream, hands in fists up to her cheeks. Carrie was standing in front of them, perhaps seventy feet away.

The high beams picked her out in ghastly horror-movie blacks and whites, dripping and clotted with blood. Now much of it was her own. The hilt of the butcher knife still protruded from her shoulder, and her gown was covered with dirt and grass stain (1, p. 67).

Кріс бачить, що Керрі стоїть зовсім близько від неї. Вона вся покрита кров’ю, яка повільно стікає звідусіль, а з її плеча сторчить руків’я здоровенного ножа.

У наступному прикладі (7) головного героя роману «Цвинтар домашніх улюбленців» Луіса лякають сліди його маленького сина:

(7) He crossed the room and picked it up, standing there with one hand on the dryer as he had so many times before, and it was Irwin Goldman, and even as Irwin said hello Louis saw the tracks crossing the kitchen—small, muddy tracks—and his heart seemed to freeze in his chest, and he believed he could feel his eyeballs swelling in his head, starting from their sockets; he believed that if he could have seen himself in a mirror at that moment he would have seen a face out of a seventeenth-century painting of a lunatic asylum. They were Gage’s tracks, Gage had been here, he had been here in the night, and so where was he now? (2, p. 315).

Луіс бачить на кухні маленькі, брудні сліди ніг. Він не має сумніві, що це сліди його воскреслого з того світу дворічного сина, якого він напередодні поховав на цвинтарі.

Об’єктом, яке викликає страх, є й обличчя. Наприклад:

(8) Steve was struck dumb by what he saw. Besides the white hair, Louis’s face was that of an old, old man. At first there was no recognition at all in Louis’s face. It dawned little by little, as if someone was turning a rheostat up in his brain. Louis’s mouth was twitching. After a while Steve realized that Louis was trying to smile. <…> Steve opened his mouth, but no words came out (2, p. 329-330).

Вигляд постарілого обличчя Луіса (Louis’s face was that of an old, old man) страшенно лякає Стіва. Від потрясіння він ціпеніє і не може вимовити жодного слова.

Прикладом нереального об’єкту, який викликє емоцію страху, є обличчя в повітрі – це духи старого індіанського цвинтаря:

(9) Suddenly the mist lost its light and Louis realized that a face was hanging in the air ahead of him, leering and gibbering. Its eyes, tilted up like the eyes in a classical Chinese painting, were a rich yellowish-gray, sunken, gleaming. The mouth was drawn down in a rictus; the lower lip was turned inside out, revealing teeth stained blackish-brown and worn down almost to nubs. But what struck Louis were the ears, which were not ears at all but curving horns . . . they were not like devil’s horns; they were ram’s horns. This grisly, floating head seemed to be speaking—laughing. Its mouth moved, although that turneddown lower lip never came back to its natural shape and place. Veins in there pulsed black. Its nostrils flared, as if with breath and life, and blew out white vapors.

As Louis drew closer, the floating head’s tongue lolled out. It was long and pointed, dirty yellow in color. It was coated with peeling scales and as Louis watched, one of these flipped up and over like a manhole cover and a white worm oozed out. The tongue’s tip skittered lazily on the air somewhere below where its adam’s apple should have been. . . it was laughing.

He clutched Gage closer to him, hugging him, as if to protect him, and his feet faltered and began to slip on the grassy tussocks where they held slim purchase (2, p. 294).

Луіс бачить перед собою обличчя з розкосими, як на китайських картинах, заболочено-жовтими очима, тонкими напіввідкритими вустами, які оголюють рідкі, коричневі зуби. Жахливе враження на Луіса справляють і великі покручені роги на місці вух, а також язик – довгий, плямистий, брудно-жовтого кольору з лусочками – він повністю вивілився з широко розкритого роту.

Прикладом події, яка викликає страх як у Луіса, так і в його маленької доньки, є серцевий напад їх сусідки, старенької місіс Крендал:

(10) “Hoooo-hoooo,” the Halloween ghosts in the kitchen chanted. “Hooo-hooo.” And then suddenly the sound was gone arid, the cry rose louder, genuinely frightening: “oooo-000000—”

And then one of the ghosts began to scream.

“Daddy!” Ellie’s voice was wild and tight with alarm. “Daddy! Missus Crandall fell down!”

“Ah, Jesus,” Jud almost moaned.

Ellie came running out onto the porch, her black dress flapping. She clutched her broom in one hand. Her green face, now pulled long in dismay, looked like the face of a pygmy wino in the last stages of alcohol poisoning. The two little ghosts followed her, crying.

Jud lunged through the door, amazingly spry for a man of over eighty. No, more than spry. Again, almost lithe. He was calling his wife’s name.

Louis bent and put his hands on Ellie’s shoulders.

“Stay right here on the porch, Ellie. Understand?”

“Daddy, I’m scared,” she whispered (2, p. 79).

Місіс Крендал нездужала і в той момент, коли маленька Еллі приходить до неї в день Хеллоуіну, їй стає зовсім зле: її позеленівше обличчя змінюється до невпізнання – воно починає виглядати так, як обличчя карлика в останній стадії сп’яніння. Такі зміни обличчя, а також, все, що відбувається з місіс Крендал страшенно лякає маленьку дівчинку.

Прикладом звуку, який викликає страх, є звук моторошного, маніакального сміху:

(11) Louis opened his mouth again, the words What was that? already on his tongue. Then a shrill, maniacal laugh came out of the darkness, rising and falling in hysterical cycles, loud, piercing, chilling. To Louis it seemed that every joint in his body had frozen solid and that he had somehow gained weight, so much weight that if he turned to run he would plunge down and out of sight in the swampy ground. The laughter rose, split into dry cackles like some rottenly friable chunk of rock along many fault lines; it reached the pitch of a scream, then sank into a guttural chuckling that might have become sobs before it faded out altogether.<…> Louis began to shudder all over. His flesh—particularly that of his lower belly—began to creep. Yes, creep was the right word; his flesh actually seemed to be moving on his body. His mouth was totally dry. There seemed to be no spit at all left in it. Yet that feeling of exhilaration persisted, an unshakable lunacy. (2, p. 102).

Луіса панічно лякає пронизливий, прохолодний сміх, який спочатку переходить в сухе покашлювання, а потім, на піку свого звучання, перетворюється в жалібне схлипування.

Емоцію страху викликають і різні емоційні стани (фобії). Наприклад:

(12) “Go now, Ellie. Please.”

Rachel looked at Ellie and saw that dark, dreamy look for the first time.

“Ellie?” she said, startled and, Louis thought, a little afraid. “You’re holding up the line, baby.”

Ellie’s lips trembled and grew white. Then she allowed herself to be led into jetway. She looked back at him, and he saw naked terror in her face (2, p. 247).

Еллі передчуває, що з її батьком має статися щось страшне. Її охоплює несподіваний страх – вона дуже боїться втратити найріднішу для неї людину. Цей, викликаний фобією, страх призводить до оціпеніння дівчинки, її губи тремтять, в очах читається жах.

Кількісне співвідношення описів об’єктів, які викликають страх у персонажів романів С. Кінга «Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців», подане в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Описи об’єктів, які викликають страх

у персонажів проаналізованих романів

Об’єкти страху	Кількість уживань
	в абсолютних числах	у відсотках
люди (частини їхнього тіла)	15	31,9%
реальні предмети	8	17,1%
різні звуки	7	14,9%
реальні події	6	12.8%
тварини (істоти)	5	10,6%
емоційні стани (фобії)	5	10,6%
певні місця	1	2,1%
Усього	47	100%

Тут не зрозуміло: якщо всього 47 об’єктів страху, то що в решті випадків (155 - 47) такого об’єкту зовсім не було? То що ж тоді викликало страх?

За даними наведеної таблиці, найчастіше страх викликають люди або частина їхнього тіла (15 випадків, або 31,9% від загальної кількості). Майже з однаковою частотністю страх викликають реальні предмети (17,1%), різні звуки (14,9%) і реальні події (12,8%). Найрідше у нашому мовному матеріалі об’єктом страху виявилися певні місця (усього 2,1% від загальної кількості).

Отже, емоція страху викликається різноманітними об’єктами, детальний опис яких слугує меті вербалізації емоції страху, яку відчувають персонажі художнього твору. Переживаючи страх, вони певним чином на нього реагують – ціпеніють, кричать, вигукують, відчувають посилене серцебиття або важкість у грудях (важко дихати) тощо. Описи таких реакцій теж слугують меті вербалізації емоції страху в художньому тексті.